Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/5841/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо суміжних прав.
Надіслано для оприлюднення: 26.01.2022. Зареєстровано: 27.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2022.
Дата набрання законної сили: 20.09.2022 (частково)
Результат оскарження 20.09.2022 Запорізький апеляційний суд: скасовано рішення частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/332/5/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Заводський районний суд м. Запоріжжя 
		Справа № 335/5841/19
		Провадження № 2/332/5/22
		 
		Рішення
		Іменем України
		 
		   20 січня 2022 р.                                    м. Запоріжжя
		Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:
		головуючого  судді:                    Яцуна О.С.,
		за участю секретарів:                        Фурсової О.І., Коваль В.А.,
		                       Хіміч С.М., Петракея Р.С., Мусаєва Р.Д.,
		позивача:                         ОСОБА_1 ,
		представника позивача  адвоката :            Черкашина І.І.,
		відповідача:                         ОСОБА_2 ,
		представників відповідача ОСОБА_2  адвокатів:    Кочкарьова С.В., Гришка І.І.,
		відповідача:                         ОСОБА_3 ,
		представників відповідача ОСОБА_3  адвокатів:    Горлова Д.О., Гришка І.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник  Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності») про визнання недійсним договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власності, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України, - 
		 
		Встановив:
		У травні 2019 року позивачзвернувся досуду із зазначеним позовом, в обґрунтування пред`явлених вимог зазначив, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 12.09.1986 по 24.11.1994 та у повторному шлюбі з 27.08.2005 по 19.06.2018. У 2000 році ним була створена і за ним зареєстрована маслобойня. У 2006 році він запропонував дружині організацію виробництва насіння соняшника смаженого та реєстрацію відповідної торгівельної марки «Лускунчик смакунчик». У 2007 році маслобойня була продана за суму, еквівалентну 20000 доларам США і ці гроші були вкладені в розвиток виробництва насіння соняшника смаженого ТМ «Лускунчик смакунчик». Таким чином, їх подружжя організувало спільну підприємницьку діяльність, що спочатку реалізовувалась ФОП ОСОБА_2 . З 2010 року він із колишньою дружиною є співвласниками ТОВ «Лакомка 2010», що займається виробництвом та продажем смаженого насіння ТМ «Лускунчик смакунчик». З метою просування спільного бізнесу за весь період спільного подружнього життя були створені об`єкти інтелектуальної власності у вигляді торгівельних марок та двох промислових зразків упаковок для насіння, реєстрація вказаних об`єктів була проведена на ім`я ОСОБА_2 . У травні 2019 року з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та з Державного реєстру патентів він дізнався, що замість ОСОБА_2 власником вищезазначених марок та промислових зразків вже зареєстрована їх донька  ОСОБА_3 . У зв`язку із тим, що відчуження майнових прав на об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулось без його згоди, просить суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торгівельні марки та на промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру відомості щодо його спільного права власності із ОСОБА_2 на торгівельні марки та на промислові зразки. 
		Відповідно до відзиву на позовну заяву представник відповідача Мінекономрозвитку  ОСОБА_4 , просила суд відмовити у задоволенні позову, адже під час публікації та внесення до реєстру відомостей про передачу прав власності на знаки для товарів та послуг за свідоцтвами №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та патентами №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 Мінекономрозвитку діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, на підставі всіх документів, необхідних для реєстрації передачі права власності на знаки та промислові зразки. Мінекономрозвитку не уповноважене перевіряти повноваження представників сторін договору, за яким відбувається відчуження виключного права на знак для товарів та послуг (промисловий зразок, зокрема щодо можливості порушення прав третіх осіб укладенням такого договору (т. 2 а.с.1-6).
		Згідно відзиву на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2  адвокат КочкарьовС.В., також просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі, посилаючись на те, що об`єкти інтелектуальної власності були створені виключно за ініціативи ОСОБА_2 , тому відсутні підстави вважати, що вони є сумісним майном подружжя. Сам факт, що Позивач займався виробництвом соняшникової олії та той факт, що виробництво та реалізацію продукції маркованої торговельною маркою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » здійснювалося ФОП ОСОБА_2 відповідачем не спростовується, проте Позивачем не надано доказів, що ним була продана маслобойня за суму еквівалентну 20000 доларів США, і що ці кошти були вкладені у розвиток та просування об`єктів права інтелектуальної власності, якими маркується продукція « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що Позивачу належала ідея організації виробництва смаженого насіння та реєстрації торговельної марки «Лускунчик смакунчик». Адже саме ОСОБА_2 подала заявку на реєстрацію торговельної марки та промислового зразка. Позивач цим правом не скористався та не скористався правом на оскарження дій відповідача-1. ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа підприємець та здійснювала самостійну підприємницьку діяльність, під час якої використовувала позначення « ОСОБА_5 » та в подальшому «Лускунчик смакунчик». ТОВ «Лакомка» було створено на підставі Статуту ТОВ «Лакомка 2010», зареєстровано протоколом № 1 від 25.03.2010 загальних зборів підприємства. Єдиним учасником/засновником ТОВ «Лакомка 2010» була ОСОБА_2 . Підприємство використовувало об`єкти права інтелектуальної власності на підставі ліцензійних договорів, укладених з їх власником  ОСОБА_2 . У 2011 році відбулися чергові загальні збори ТОВ «Лакомка 2010» та Позивача було включено до складу учасників підприємства. На даний час Позивач вийшов зі складу учасників/засновників даного підприємства. Крім того, Позивач постійно приділяв увагу виключно своєму бізнесу, яке полягало у виробництві соняшникової олії та діяв як фізична особа підприємець, що підтверджує той факт, що позивач і відповідач ОСОБА_2 завжди діяли відокремлено, при цьому кожен займався своїм напрямом господарської діяльності. Спірні об`єкти права інтелектуальної власності не можна вважати сумісною власністю подружжя, адже позивач не надав докази, що він своїми коштами або працею, інтелектуальною творчістю приймав участь в набутті даного майна. Крім того, договори щодо відчуження об`єктів права інтелектуальної власності відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, а тому не можуть бути визнані судом недійсними (т. 3 а.с. 1-19). 
		Згідно з відповіді на відзив Позивач не погоджується із твердженнями відповідача ОСОБА_2 про те, що вони завжди вели відокремлену господарську діяльність. Так, на підтвердження ведення їх спільної підприємницької діяльності для виробництва продукції маркованої ТМ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » слугує укладений саме після продажу у 2007 році маслоцеху договір оренди офісного приміщення, площею 150 кв.м, металевого складського приміщення, площею 250 кв.м. Крім того, у розвиток бізнесу з просування торговельної марки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » були вкладені спільні кошти подружжя , а саме на закупівлю етикеток, печі сушильно-жарочної, конвеєра для харчових продуктів. В подальшому, після розірвання шлюбу, обладнання було поділено навпіл між подружжям. Також, одразу з його входом до складу засновників ТОВ «Лакомка 2010» був збільшений статутний капітал підприємства, з яких 200000,00 грн  внесено особисто ОСОБА_1 , а отже вважає, що просування, реклама та розвиток спірних об`єктів інтелектуальної власності здійснювалося внаслідок спільної праці подружжя, за спільні сумісні кошти (т. 3 а.с. 192-195).
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2019 матеріали вказаної позовної заяви передані за територіальною юрисдикцією до Заводського районного суду м.Запоріжжя.
		Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21.08.2019 заяву представника позивача ОСОБА_1 було задоволено, заборонено Міністерству економічного розвитку і торгівлі України до набрання рішенням у даній справі законної сили вносити будь-які зміни до: Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів та послуг щодо торговельних марок (Свідоцтва на знак для товарів і послуг №№ 85551, 131660), окрім продовження дії свідоцтв; Державного реєстру патентів України на промислові зразки стосовно Промислових зразків упаковок для насіння (Патенти №№ 20091, 29945), окрім продовження дії патентів.
		Ухвалою Заводськогорайонного судум.Запоріжжя від21.08.2019вказану позовнузаяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд цивільної справи проводити в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.09.2019.
		Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.02.2020 закрито підготовче провадження у цивільній справі за вказаним позовом, справу призначено до судового розгляду по суті (т. 4 а.с. 6-7).
		Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2021 задоволено клопотання представника відповідача  адвоката Кочкарьова С.В., залучено до участі у справі за вказаними позовом правонаступника відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України  Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (т. 6 а.с. 189-190).
		Відповідно до відзиву на позовну заяву представник відповідача ДП «Український інститут інтелектуальної власності»  Запорожець Л., просила суд відмовити у задоволенні позову. Зміст відзиву є аналогічним позиції Мінекономрозвитку (т. 6 а.с. 201-205).
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник  адвокат Черкашин І.І., просили суд задовольнити позов з підстав, наведених у позовній заяві та у відповіді на відзив.
		Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представники  адвокати Кочкарьов С.В. та Гришко І.І., просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві.
		В судовому засіданні, за клопотанням адвоката Кочкарьова С.В., допитано в якості свідка ОСОБА_6 , який пояснив суду що впродовж 2000-2019 років працював в органах податкової міліції, зокрема обіймав посаду старшого оперуповноваженого відділення протидії незаконного відшкодування ПДВ відділу податкової міліції ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя. При реєстрації чи перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності він займався перевіркою поданих документів, виявленням фіктивного підприємництва, тощо. Свідок пам`ятає як наприкінці 2004 року він під час перевірки документів спілкувався із ОСОБА_2 , яка звернулась до податкових органів із заявою щодо реєстрації виду діяльності  роздрібної торгівлі на ринках. У співбесіді із заявницею, яка передбачена внутрішньою інструкцією щодо взаємодії податкових органів, йому стало відомо що ОСОБА_2 планувала смажити, пакувати та реалізовувати соняшникові зерна. Він здивувався цьому виду діяльності, оскільки особисто не бачив в цьому перспективи. У подальшому, як споживач, бачив продукцію ОСОБА_2 на ринках та магазинах.
		Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.
		Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
		ОСОБА_1 із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 12.09.1986 по 24.11.1994 та у повторному шлюбі з 27.08.2005 по 19.06.2018, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_5 та рішенням Заводського районного суд м. Запоріжжя від 19.06.2018 (т. 1 а.с. 29-32).
		Під час повторного шлюбу ОСОБА_2 зареєструвала об`єкти інтелектуальної власності на власне ім`я, про що свідчать наступні документи:
		-Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , зареєстрований у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.12.2007 ( т. 1 а.с. 17, 21, 22);
		-Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 , зареєстрований у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25.11.2010 (т. 1 а.с. 18, 23, 24);
		-ОСОБА_7 на промисловий зразок № 20091 «Упаковка для насіння», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 10.03.2010 (т. 1 а.с. 19, 25-28);
		-Патент на промисловий зразок № 29945 «Упаковка для насіння», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 27.07.2015 (т. 1 а.с. 20).
		Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 60СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Така правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі №6-2333цс15 та від 16.12.2015 у справі № 6-2641цс15.
		Частиною 1 ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
		Відповідно до ст.418ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
		До об`єктів права інтелектуальної власності згідно ст.420ЦК України у тому числі належать промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
		Відповідно до ст.492ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
		Частиною 2 ст. 461 ЦК України встановлено, що об`єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.
		Суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (ст. 493 ЦК України). Суб`єктами права інтелектуальної власності на промисловий зразок є: 1) винахідник, автор промислового зразка; 2)інші особи, які набули прав на промисловий зразок за договором чи законом (ст. 463 ЦК України).
		Згідно ч. 1 ст.494ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
		Згідно ч. 1, ч. 3 ст.494ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується патентом. Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.
		З системного аналізу норм статей 464, 495 ЦК України вбачається, що майновими правами інтелектуальної власності на патент та торговельну марку є: 1) право на їх використання; 2)виключне право дозволяти їх використання; 3) виключне право перешкоджати неправомірному їх використанню, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		Майнові права інтелектуальної власності на промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом (ч. 2 ст. 464 ЦК України).
		Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст.495 ЦК України).
		При цьому жодних додаткових умов або обмежень для визнання об`єкта інтелектуальної власності спільною сумісною власністю подружжя чинне законодавство не містить.
		Тому, встановлення факту, кому саме належала ідея створення об`єктів права інтелектуальної власності (торгівельних марок та промислових зразків), для цілей вирішення цієї справи не має правового значення.
		Заперечення відповідача ОСОБА_2 з приводу того, що саме на її ім`я було зареєстровано право інтелектуальної власності на торгівельні марки та промислові зразки, що кожен з подружжя здійснював самостійно підприємницьку діяльністю, але лише вона здійснювала підприємницьку діяльність, під час якої використовувалося позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у зв`язку із чим не можна визнавати право спільної сумісної власності подружжя на ці об`єкти, судом не приймаються з огляду на наступне.
		Як уже було зазначено, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
		Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
		Так, згідно зі ст.52ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
		Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
		Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
		Використання одним з подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна, тобто це майно може бути враховано при поділі всього майна подружжя або може бути виплачена вартість цього майна.
		Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
		Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 02.10.2013 у справі № 6-79 цс 13, від 11.03.2015 у справі № 6-21 цс 15 та від 16.12.2015 у справі № 6-1109 цс 15.
		Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, сформоване за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.
		У разі доведення, що спірне майно набуте за час шлюбу за спільні кошти подружжя, використовується одним з подружжя у підприємницькій діяльності, то воно поділу не підлягає, проте розмір вкладених коштів, які належали подружжю, враховується при поділі іншого майна.
		Відповідач ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа підприємець з 25.02.1998, а позивач ОСОБА_1  з 06.04.2000, про що свідчать Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 3 а.с. 20-22, 153-155).
		Але, не зважаючи на те, що позивач і відповідач займалися різними видами підприємницької діяльності, прибуток формував спільний сімейний бюджет, підтвердженням чому є затверджена ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя 17.04.2019 мирова угода, відповідно до якої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодили між собою порядок поділу спільного майна подружжя (т. 3 а.с. 198-205).
		Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що обладнання, яке замовляла і придбала ФОП ОСОБА_2 в особі директора ОСОБА_2 , укладаючи договори, які містяться у матеріалах цивільної справи (т. 3, а.с. 33-40, 42, 48, 52), було поділено між подружжям, а не було залишено у власності ОСОБА_2 для здійснення її самостійної підприємницької діяльності (виробництво, зберігання, пропонування до продажу/рекламування та продаж насіння смаженого).
		Договір купівлі-продажу від 03.09.2008 нежилого приміщення, ХІІІ першого поверху літ. А-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , корпус ІІ (а.с. 228-230) та договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 09.10.2008, а саме нежилого приміщення № НОМЕР_6 , що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 (а.с. 231-232), які були укладені позивачем ОСОБА_1 , та на які посилалась Відповідач ОСОБА_2 як на підтвердження своїх заперечень, навпаки свідчать про спільну діяльність подружжя в інтересах сім`ї, адже за мировою угодою право приватної власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , було визнане за ОСОБА_2 . 
		На підтвердження ведення спільного сімейного бізнесу слугує той факт, що засновниками та учасниками ТОВ «Лакомка 2010» були як відповідач ОСОБА_2 , так і позивач ОСОБА_1 , гроші яких складали статутний капітал Товариства (т. 3 а.с. 100-109). 
		Товариством з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» використовувалися спірні об`єкти інтелектуальної власності, про що свідчать відповідні Ліцензійні договори (т. 3 а.с. 111-152, 156-170).
		У зв`язку із тим, що Торгівельні марки та Промислові зразки були зареєстровані ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1 , кожен з подружжя своїми спільними і коштами, і працею приймали участь в набутті та розвитку цих об`єктів, суд вважає право на ці об`єкти є спільною сумісною власністю подружжя у відповідності до ст.ст. 60, 70СК України 355, 368 ЦК України.
		Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угоди (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду у справі № 372/504/17 від 21.11.2018; (від 24.05.2017 у справі 6-843цс17) та у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/17826/16-ц.
		А отже заперечення ОСОБА_2 з приводу того, що Позивачем не надано достатніх доказів, які б доводили, що спірні об`єкти інтелектуальної власності є спільним сумісним майном подружжя, суд відхиляє, адже на позивача такий обов`язок не покладений.
		З матеріалів цивільної справи вбачається, що під час шлюбу ОСОБА_2 передала виключні майнові права інтелектуальної власності, які є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, доньці ОСОБА_3 . 
		Так, відповідно до Договору № 1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг « ОСОБА_8 » за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 20.06.2018 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 118-120).
		04.10.2018 Заступником міністра Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Тітарчуком М.І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20.06.2018 було прийняте рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_1 ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 115-116).
		Відповідно до Договору № 2 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг « ОСОБА_8 » за свідоцтвом України № НОМЕР_2 від 20.06.2018 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 125-128).
		04.10.2018 Заступником міністра Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Тітарчуком М.І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20.06.2018 було прийняте рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_2 ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 122-123).
		Відповідно до Договору № 3 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «УПАКОВКА ДЛЯ НАСІННЯ» (шість варіантів) за патентом України № 20091 від 20.06.2018 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 17-19).
		04.10.2018 Заступником міністра Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Тітарчуком М.І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20.06.2018 було прийняте рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок УПАКОВКА ДЛЯ НАСІНН» (шість варіантів), патент України № НОМЕР_4 ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 14-15).
		Відповідно до Договору № 4 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «УПАКОВКА ДЛЯ НАСІННЯ» (одинадцять варіантів) за патентом України № 29945 від 20.06.2018 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 10-12).
		04.10.2018 Заступником міністра Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Тітарчуком М.І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20.06.2018 було прийняте рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок УПАКОВКА ДЛЯ НАСІНН» (одинадцять варіантів), патент України № НОМЕР_3 ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 7-8).
		За вимогами частин 1, 2 ст.369ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		Згідно з ч. 3 ст.65СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Відповідно до ч. 4 ст.369ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		Зазначене спростовує заперечення відповідача, про те, що відсутність згоди співвласника майна на розпорядження майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного іншим співвласником, недійсним, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.
		Відсутність згоди одного із співвласників - одного з подружжя - на розпорядження майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
		Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 посилалась на правову позицію, викладену Верховним Судом України у справі № 6-3058цс16, відповідно до якої укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс15, від 27.01.2016 у справі №6-1912цс15 та від 30.03.2016 у справі № 6-533цс16.
		Від цих правових висновків відступила Велика Палата Верховного суду, про що є відповідний правовий висновок від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 3 14-325цс18), де зазначено, що відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
		Відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на відчуження торгівельних марок та промислових зразків сторонами не оспорюється, у зв`язку із чим суд уважає за можливе відновити права позивача у спосіб, зазначений у позовній заяві, а саме визнавши недійсними спірні договори відчуження об`єктів інтелектуальної власності. А отже у цій частині позов підлягає задоволенню.
		Позовні вимоги про скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на торгівельні марки і промислові зразки та внесення до Державного реєстру відомостей щодо спільного сумісного права власності подружжя на спірні об`єкти інтелектуальної власності, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню як передчасні.
		Так, судом приймаються до уваги заперечення представника відповідача Міністерства економічного розвиту і торгівлі з приводу того, що під час реєстрації спірних договорів Мінекономрозвитку діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, на підставі всіх документів, необхідних для реєстрації передачі права власності на знаки та промислові зразки. Мінекономрозвитку не уповноважене перевіряти повноваження представників сторін договору, за яким відбувається відчуження виключного права на знак для товарів та послуг (промисловий зразок), зокрема щодо можливості порушення прав третіх осіб укладенням такого договору.
		Позивач та його представник не заперечували, що Мінекономрозвитку діяло відповідно до своїх повноважень, а необхідність залучення Міністерства обґрунтовували заявленими позивачем вимогами про визнання недійсними оспорюваних правочинів, скасування Міністерством державної реєстрації за ОСОБА_9 прав власності на вказані об`єкти та про внесення до Державних реєстрів відомостей щодо спільного сумісного права власності на торгівельні марки та промислові зразки, при цьому зазначали, що позовні вимоги до Мінекономрозвитку є похідними від правовідносин, що склалися, в першу чергу, між Позивачем і Відповідачем 1, Відповідачем 2. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких відноситься: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 265 ЦПК України законодавець покладає на суд обов`язок встановити та у мотивувальній частині рішення зазначити чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
		ЦПК України не передбачено ухвалення рішення на майбутнє. Зважаючи на той факт, що Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник  Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності») на даний час не були порушені жодні права позивача, тому не можна покладати на відповідача обов`язок примусово виконати певні дії.
		Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий бір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі по 1536,80 грн з кожної.
		Керуючись ст. 230, 237,238 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
		 
		Вирішив:
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник  Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності») про визнання недійсним договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власності, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України  задовольнити частково.
		Визнати недійсним договір відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Торгівельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 .
		Визнати недійсним договір відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Торгівельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 .
		Визнати недійсним договір відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Промислового зразка упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту № 20091.
		Визнати недійсним договір відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Промислового зразка упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту № 29945.
		Решту позовних вимог  залишити без задоволення.
		Стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у сумі по 1536,80 грн з кожної.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідкам апеляційного перегляду.
		Повне судове рішення складено 26 січня 2022 року.
		 
		Суддя                                            О.С. Яцун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...