Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 578/1218/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 27.01.2022. Зареєстровано: 28.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2022.
Дата набрання законної сили: 18.01.2023
Номер судового провадження: 1-кп/591/88/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22018200000000100

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  Справа № 578/1218/18
		Провадження № 1-кп/591/88/22
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		27 січня 2022 року м. Суми
		 
		Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_11 , обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в Зарічному районному суді м. Суми кримінальне провадження № 22018200000000100 про обвинувачення:
		 
		ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тарасівка, Великописарівського р-ну, Сумської обл., громадянина України, одруженого, не працюючого, з вищою освітою, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого
		за ст. 368 ч.3 КК України,
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Мезенівка, Краснопільського р-ну, Сумської обл., громадянина України, не одруженого, не працюючого, з вищою освітою, проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого
		за ст. 368 ч.3 КК України
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачуються у тому, що, перебуваючи обидва на посаді слідчих СВ Краснопільського ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській обл., будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, входили до складу слідчої групи у кримінальному провадженні № 12018200180000153 за ст. 289 ч.1 КК України за обставинами вчинення ОСОБА_14 , 2003 р.н., та іншою особою незаконного викрадення транспортного засобу.
		Діючи за попередньою змовою групою осіб між собою, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , перебуваючи на території смт. Краснопілля, вступили у попередню змову на вимагання та отримання неправомірної вигоди від громадянки ОСОБА_11 , яка є матір`ю ОСОБА_15 , за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності у зазначеному кримінальному провадженні.
		У подальшому, ОСОБА_13 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 , під час спілкування 05.07.2018 з ОСОБА_11 по власному мобільному телефону, дотримуючись засобів конспірації, вимагав та повідомив останній, що сума неправомірної вигоди, яку вона має надати, складає 10 тис. грн.
		Надалі, 06.07.2018, близько 11:00 год., ОСОБА_13 спільно з ОСОБА_12 , перебуваючи в автомобілі червоного кольору марки «ЗАЗ TF699З Део Ланос», д.н. НОМЕР_1 , перебуваючи на території смт. Краснопілля Сумської обл. вимагали та отримали від ОСОБА_11 суму неправомірної вигоди в розмірі 10 тис. грн.
		Таким чином ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачуються у тому, що, будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, діючи за попередньою змовою групою осіб, вимагали та отримали неправомірну вигоду за не притягнення особи до кримінальної відповідальності, чим вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 368 ч.3 КК України.
		Свою вину у вчиненні злочину при зазначених обставинах ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в судовому засіданні не визнали повністю та пояснили, що до вчинення злочину не мають жодного відношення, неправомірну вигоду не вимагали та не отримували, не здійснювали досудове розслідування у зазначеному в обвинуваченні кримінальному провадженні.
		Дослідивши докази у кримінальному провадженні суд вважає необхідним визнати невинуватими ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у пред`явленому обвинуваченні та виправдати у зв`язку з недоведеністю того, що в їх діяннях є склад кримінального правопорушення.
		Так, в основу обвинувачення ОСОБА_12 та ОСОБА_13 покладено зокрема письмові докази, зібрані під час досудового розслідування, які суд вважає необхідним визнати недопустимими доказами з наступних підстав.
		Статтею 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		При цьому, згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючи законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
		Конституційний Суд України у рішенні №12 рп/2011 від 20.10.2011 р. наголошував, що перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до вимог ст. 86 КПК докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
		У кримінальному процесуальному праві загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів: належне джерело; належний суб`єкт; належна процесуальна форма; належна фіксація; належна процедура; належний вид способу формування доказової основи. В аспекті належного суб`єкта, у тому числі, слід розглядати і орган досудового розслідування.
		Тобто, докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
		Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.
		Схожа за змістом позиція міститься у Постанові колегії суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 21 липня 2021 року по справі №552/1884/20, де суд наголосив, що допустимість як зовнішня властивість доказу, полягає у тому, що фактичні дані мають бути отримані з належного джерела, належним суб`єктом та у належній процесуальній формі.
		Згідно положень п.2 ч.3 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Тобто, здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
		Досліджуючи окреслене питання у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , насамперед, варто звернути увагу, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає 3 різновиди підслідності: предметну (ст. 216 КПК), територіальну (ст. 218 КПК) та інстанційну (ч. 5 ст. 36 КПК).
		Ст. 216 КПК України визначено 5 органів, на які покладено функцію досудового розслідування, з переліком статей особливої частини КК України або інших ознак, які встановлюють розмежування між компетенцією слідчих органів.
		Ст. 218 КПК України визначає за територіальним принципом місце здійснення досудового розслідування, відповідно до якого досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
		Ч. 5 ст. 36 КПК України передбачає єдину можливість змінити орган, який здійснює досудове розслідування, а саме право прокурора виключно внаслідок неефективного досудового розслідування доручити здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, в тому числі в межах одного органу. Винятком із зазначеного правила є кримінальні провадження, підслідні НАБУ.
		Тобто, для законного досудового розслідування мають бути дотримані три правила  предметної, територіальної та інстанційної підслідності.
		Як вбачається з досліджених матеріалів відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні № 22018200000000100 були внесені 04.07.2018 слідчим СВ УСБ України в Сумській області (т.2 а.п.26-28) за ст. 368 ч.3 КК України. Згідно зазначеного витягу кримінальне правопорушення було вчинено слідчими Краснопільського відділу поліції, тобто працівниками правоохоронного органу.
		Згідно вимог ст. 216 КПК України, в редакції, яка діяла на момент внесення відомостей до ЄРДР, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень зокрема за ст. 368 ч.3 КК України крім кримінальних правопорушень, підсудність яких визначена за слідчими органів державного бюро розслідувань та детективами Національного антикорупційного бюро України. Зазначеною нормою не віднесено до підслідності слідчих органів безпеки здійснення досудового розслідування у справах за ст. 368 ч.3 КК України.
		19 листопада 2012 року набрав чинності КПК, частиною 4 статті 216 якого було визначено, що досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, вчинених працівником правоохоронного органу здійснюють слідчі органи державного бюро розслідувань.
		Згідно п. 1 Розділу X «Прикінцеві положення» КПК України положення ч. 4 ст. 216 цього Кодексу вводяться в дію з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, тобто з 20.11.2017.
		Таким чином, станом на момент внесення відомостей до ЄРДР відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за ст. 368 КК України, як працівників правоохоронного органу, здійснення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні згідно ч.4 ст. 216 КПК України віднесено до підслідності слідчих органів державного бюро розслідувань.
		Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність згідно повідомлення директора, яке опубліковано в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» №221, тільки 27.11.2018 року.
		Тобто, в даному випадку відомості до ЄРДР щодо кримінального правопорушення за ст. 368 ч.3 КК України, вчинення якого інкримінується ОСОБА_12 та ОСОБА_13 як працівникам правоохоронного органу, було внесено 04.07.2018 року, тобто у період, коли положення ч.4 ст.216 КПК України, які регламентують правила підслідності ДБР, введені в дію, але фактичного функціонування бюро як органу досудового розслідування не розпочато.
		В п.1 розд.ХІ «Перехідні положення» було визначено, що до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених ними кримінальних правопорушень здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом, а також  що після введення в дію вказаних положень матеріали кримінальних проваджень, досудове розслідування яких здійснюється органами прокуратури, передаються слідчими органів прокуратури відповідним органам досудового розслідування з урахуванням підслідності, визначеної цим Кодексом.
		Утім, 20.11.2017 закінчився 5-річний строк повноважень органів прокуратури щодо розслідування злочинів, підслідних органам ДБР, і положення ч.4 ст.216 КПК набули чинності. Водночас ДБР так і не було створено. Після 20.11.2017 слідчі органів прокуратури втратили повноваження щодо ведення досудового розслідування стосовно кримінальних проваджень, віднесених до підслідності органів ДБР та відомості про які вносились до ЄРДР з 20.11.2017 року. Єдиним винятком для слідчих прокуратури залишилась передбачена в абз.2 п.1 розд.X КПК можливість розслідувати злочини, якщо провадження були вже ними розпочаті до цієї дати, але не довше ніж 2 роки.
		05.07.2018 заступником прокурора Сумської області ОСОБА_16 була винесена постанова у зазначеному кримінальному провадженні, згідно якої визначено підслідність за слідчими СВ УСБ України в Сумській області (т.2 а.п.123-124), яким взагалі не підслідні такі категорії справ.
		Мотивами такої постанови про визначення підслідності стало те, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетний співробітник правоохоронного органу, водночас, починаючи з 20.11.2017 року, ДБР не розпочало функціонувати і нормами КПК не врегульовано порядок визначення підслідності кримінальних правопорушень, що підслідні ДБР, тому, беручи такі обставини до уваги, та з метою забезпечення здійснення швидкого, повного, неупередженого та ефективного досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, досягнення завдань кримінального провадження прокурор визначив підслідність за слідчими СВ УСБУ в Сумській області, які згідно зі ст.216 КПК не наділені повноваженнями розслідувати ані злочини, підслідні слідчим органам ДБР, ані злочини за ст.368 ч.3 КК України.
		Але, такий підхід і така позиція прокурора, як і винесена ним постанова від 05.07.2018 року, суперечать як самій сутності інституту підслідності, так і правовим засадам доказового права (ст.ст.36, 87, 214, 216 КПК).
		Дійсно, як зазначалось вище, відповідно до ч.5 ст.36 КПК Генпрокурор, керівник регіональної прокуратури, їхні перші заступники та заступники мають право в разі неефективності досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення доручити його проведення іншому органу.
		При застосуванні положень ч.5 ст.36 КПК повинні насамперед ураховуватися приписи ст.19 Конституції, і тому заступник прокурора області мав право передати кримінальне провадження іншому органу тільки в разі неефективного досудового розслідування.
		Тобто передумовою реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК повноважень має бути здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності.
		Чинний КПК не визначає, що слід розуміти під терміном «неефективне досудове розслідування», а це, своєю чергою, негативно позначається на правозастосовній діяльності.
		Водночас, Європейський суд з прав людини у низці своїх рішень не раз акцентував увагу на необхідності дотримання стандартів ефективності досудового розслідування, наводячи як перелік мінімальних критеріїв цього, як приклад: незалежність, безсторонність, громадський контроль, зразкова ретельність та оперативність (п.44 рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», п.80 рішення у справі «Гордієнко проти України»), так і виокремлюючи цілу систему критеріїв ефективності досудового розслідування, зокрема зазначаючи, що: 1) метою проведення досудового розслідування завжди має бути досягнення завдань кримінального провадження (спрямованість на досягнення завдань кримінального провадження); 2) здійснення досудового розслідування повинно відповідати принципу законності, зокрема забезпечувати ефективне виконання положень національного законодавства (законність); 3) досудовому розслідуванню має бути притаманна засада публічності (ініціативності органу досудового розслідування), яка полягає в оперативній реакції на вчинене кримінальне правопорушення компетентною особою, яка не залежатиме від волі зацікавлених осіб (публічність); 4) вимога розумної швидкості досудового розслідування, що передбачає здійснення процесуальних дій на цьому етапі судочинства без зайвих затримок, їх своєчасність, відсутність необґрунтованого зупинення кримінального провадження тощо (розумна швидкість); 5) всебічність та повнота застосування заходів, спрямованих на розкриття кримінального правопорушення, яка насамперед, передбачає правильність, послідовність та логічність отримання доказів та оперування ними, обґрунтування процесуальних рішень (всебічність та повнота розслідування); 6) незалежність та неупередженість особи, яка здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення (незалежність та неупередженість); 7) прозорість досудового розслідування, захист прав та інтересів потерпілого та його родичів, що передбачає своєчасне надання їм процесуального статусу, залучення до проведення процесуальних дій, ознайомлення з матеріалами провадження (прозорість); 8) врахування під час досудового розслідування індивідуальних особливостей особи правопорушника, зокрема, його віку, гендерної належності, національності (індивідуалізація); 9) диференціація форм досудового розслідування з метою його оптимізації (диференціація форм розслідування).
		Тобто, при оцінці ефективності досудового розслідування слід виходити з того, що ефективність досудового розслідування є співвідношенням процесуальних дій, процесуальних рішень, реалізованих учасниками кримінального провадження, а також їх результатів із положеннями КПК, що визначають підстави, умови і порядок їх проведення чи прийняття, з урахуванням оптимальних затрат часу та зусиль на це.
		Для констатації неефективності досудового розслідування необхідна оцінка досудового розслідування для того, щоб прийняти рішення про доручення здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування.
		Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлена на будь-якій стадії досудового розслідування, в тому числі і на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку та відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК.
		Водночас, у кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідній постанові прокурора, адже постанова Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування має відповідати вимогам ст. 110 КПК, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення.
		В той же час при визначенні підслідності прокурором взагалі не зазначено про неефективність здійснення досудового розслідування іншим органом а тому у прокурора не було і підстав передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, для доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу.
		При цьому, сам по собі факт того, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 були працівниками правоохоронного органу і після 20.11.2017 припинились повноваження слідчих органів прокуратури, а органи ДБР не розпочали свою діяльність, не є свідченням неефективного досудового розслідування, а також правовою підставою для проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, підслідних слідчим органів ДБР, слідчими органів СБУ.
		Тобто, в даному випадку постанова заступника прокурора Сумської області від 05.07.2018 року стала предметом дослідження в суді та за результатами її дослідження було встановлено порушення належної правової процедури, передбаченої ч.5 ст.36 КПК України, а саме, що доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування заступником прокурора області відбулось без встановлення неефективності досудового розслідування.
		Відповідно до ч.2 ст.214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР і ст. 214 КПК не містить вимоги про дотримання при внесенні відомостей до ЄРДР правил підслідності або вказівки на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне органу.
		Водночас, вимогами ч.6 ст.214 КПК передбачено, що слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч.5 цієї статті.
		Згідно ч.7 ст. 214 КПК України якщо відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов`язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підсудності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.
		З комплексного аналізу зазначених норм вбачається, що після внесення відомостей до ЄРДР прокурор не пізніше наступного дня повинен спрямувати кримінальне провадження за підслідністю.
		Відповідно, оцінюючи докази, які були отримані після винесення постанови прокурора про визначення підслідності, слід зазначити, що слідчі СВ УСБУ в Сумській області діяли поза межами своїх повноважень.
		Згідно вимог ст. 86, ст. 87 ч. 3 п. 2 КПК наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими, оскільки вони зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку, та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку.
		Зокрема, з вказаних підстав є недопустимими: протоколи обшуку (т.2 а.п.35-43); протоколи огляду (т.2 а.п.31-35, 126-130, т. 3 а.п. 19-20, 151, т.4 а.п. 38-40, 57-61, т.5 а.п. 83-101); протоколи НСРД з додатками (т.2 а.п. 104-106, 131-138, 149-163); протокол огляду та вручення грошових коштів (т.2 а.п.146-148); протокол слідчого експерименту (т.2 а.п. 171-176); протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками (т.2 а.п. 177-184); протокол добровільної видачі предмету (т.3 а.п. 18); протоколи тимчасового доступу з додатками (т.3 а.п. 30-150, т.4 а.п.33-37, 44-48, 53-56); письмові докази (т.4 а.п.16-19, 67-99, т.5 а.п.73-74, 77-89).
		Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 пояснили, що не були очевидцями вимагання та отримання неправомірної вигоди ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
		В судовому засіданні стороною обвинувачення не було надано доказів того, що після вчинення кримінального правопорушення предмет неправомірної вигоди був вилучений у ОСОБА_12 , ОСОБА_13 чи інших осіб.
		Фактично обвинувачення грунтується лише на показах потерпілої ОСОБА_11 , яка в судовому засіданні підтвердила факт вимагання у неї неправомірної вигоди та передання грошових коштів ОСОБА_13 .
		Відповідно до вимог ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		Оцінюючи покази потерпілої ОСОБА_11 суд визнає їх такими, що вони не підтверджують поза розумним сумнівом наявність в діях ОСОБА_12 та ОСОБА_13 складу інкримінованого кримінального правопорушення та зокрема відсутність провокації з боку правоохоронних органів, а тому останні підлягають виправданню.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 у зв`язку з виправданням ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на підставі ч.3 ст. 129 КПК України підлягає залишенню без розгляду.
		Крім того згідно ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 12.07.2018 року накладено арешт на записник чорного кольору, мобільний телефон марки «Lenovo» та копії матеріалів кримінального провадження, вилучені в ході обшуку службових приміщень Краснопільського ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській обл. (т.2 а.п.125).
		Суд вважає необхідним на підставі ч.4 ст. 174 КПК України в зв`язку з виправданням обвинувачених скасувати накладений у кримінальному провадженні арешт.
		Питання про речові докази суд вважає необхідним вирішити відповідно вимог ст. 100 КПК України.
		Керуючись ст.ст. 368, 370, 373 ч.1 п.3, 374 КПК України,
		 
		у х в а л и в:
		 
		Визнати невинуватим ОСОБА_12 у пред`явленому обвинуваченні та виправдати у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч.3 КК України.
		Визнати невинуватим ОСОБА_13 у пред`явленому обвинуваченні та виправдати у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч.3 КК України.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 залишити без розгляду.
		Скасувати арешт майна, а саме записника чорного кольору, мобільного телефону марки «Lenovo» та копій матеріалів кримінального провадження, вилучених в ході обшуку службових приміщень Краснопільського ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській обл.
		Речові докази після набрання вироком законної сили: мобільний телефон Prestigio (т.3 а.п. 21 т.4 а.п. 22)  залишити у розпорядженні власника ОСОБА_11 ; щоденник чорного кольору (т.2 а.п.125, т.3 а.п. 25) повернути Краснопільському ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській обл.; мобільний телефон Lenovo (т.4 а.п.23-26)  повернути ОСОБА_13 .
		На вирок суду може бути подана апеляція протягом 30 діб з моменту його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.    
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...