Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/10151/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: 27.01.2022. Зареєстровано: 28.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2022.
Дата набрання законної сили: 18.01.2022
Номер судового провадження: 22-ц/807/603/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 18.01.2022 Справа № 336/10151/21
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний №336/10151/21    Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І.
		Провадження № 22-ц/807/603/22    Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		«18» січня 2022 року    м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого:    Дашковської А.В.,
		суддів:    Кримської О.М.,
		   Кочеткової І.В.,
		секретар:    Семенчук О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою  ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арксел» про визнання протиправною бездіяльності щодо не зняття арешту з майна та зобов`язання зняти арешт з майна, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арксел» про визнання протиправною бездіяльності щодо не зняття арешту з майна та зобов`язання зняти арешт з майна.
		Просив визнати противоправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо незняття арешту з всього майна боржника ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №11867051 та зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти арешт з усього нерухомого та невизначеного майна ОСОБА_1 .
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
		 
		Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відмову у відкритті провадження за цим позовом Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалою суду від 17 листопада 2021 року з роз`ясненням про необхідність звернення до суду в порядку цивільного судочинства, просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
		 
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
		 
		Відмовляючи у відкритті провадженні, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
		 
		Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арксел» про визнання протиправною бездіяльності щодо не зняття арешту з майна та зобов`язання зняти арешт з майна та просив визнати противоправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо незняття арешту з всього майна боржника ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №11867051 та зобов`язання Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти арешт з усього нерухомого та невизначеного майна ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		 
		У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		 
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		 
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		За змістом частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		 
		За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		 
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		 
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		 
		Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		 
		Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
		 
		Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
		 
		У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
		 
		З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		 
		Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
		 
		Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19.
		 
		Так, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на його майно.
		 
		За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний позивача, пов`язаний з розпорядженням власним майном та фактично є різновидом негаторного позову.
		 
		Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, дійшов помилкового висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до позовної заяви ОСОБА_1 долучив копію ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арксел» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з всього майна боржника ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №11867051; зобов`язання Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти арешт з усього нерухомого майна боржника  ОСОБА_1 (справа № 280/11007/21).
		Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки позов належить розгляду в порядку цивільно-процесуального законодавства та не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Отже, відмова у відкритті провадження у справі, обґрунтованої тим, що спір не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, створило позивачу перешкоди у реалізації його права на судовий захист.
		 
		З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової (передчасної) ухвали, яка підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду (вирішення питання) до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2  задовольнити.
		Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2021 року про відмову у відкритті провадження у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складений 27 січня 2022 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий    А.В. Дашковська 
		 
		Судді:     О.М. Кримська 
		 
		   І.В. Кочеткова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...