Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/2357/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2022.
Дата набрання законної сили: 19.01.2022
Номер судового провадження: 61-6915ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		19 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 523/2357/20
		провадження № 61-6915св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 , 
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , інтереси якої представляє законний представник ОСОБА_5 , державний виконавець Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Тріфонов Олександр Юрійович, 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , як законного представника ОСОБА_4 , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року 
		у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., 
		Сегеди С. М.,
		ІСТОРІЯ СПРАВИ:
		Короткий зміст заяви
		У лютому 2020 року до Суворовського районного суду м. Одеси звернулася  ОСОБА_1 із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні. 
		Заява мотивована тим, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2015 року (який набрав законної сили) ОСОБА_6 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому смерть або заподіяло тяжке тілесне ушкодження.
		На виконання вказаного вироку суду видано два виконавчих листа по справі 23/10257/15к від 16 вересня 2015 року на загальну суму 106 582, 56 грн.
		25 березня 2016 року державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесені дві постанови про відкриття виконавчого провадження по стягнення грошових коштів з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 
		23 червня 2016 року державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень по стягнення грошових коштів, у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_6 
		ОСОБА_1 дізналась про смерть боржника ОСОБА_6 лише 26 липня 
		2017 року, коли представником заявника отримані вказані постанови Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса про закінчення виконавчого провадження по стягненню грошових коштів, у зв`язку зі смертю боржника.
		До моменту смерті померлим ОСОБА_6 не здійснено жодного платежу на користь  ОСОБА_1 для належного виконання вироку суду.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , спадкоємці подали заяву про прийняття спадщини.
		Відповідно до спадкової справи № 6/2016 спадкоємцями померлого 
		ОСОБА_6 є його мати - ОСОБА_2 , його донька - ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якої діє її матір - ОСОБА_5 , та його батько - ОСОБА_3 .
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд замінити боржника - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 
		в інтересах якої діє її законний представник - ОСОБА_5 , у виконавчому провадженні по виконанню вироку Суворовського районного суду м. Одеси по справі № 523/10257/15к.
		Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року, залишеною без змін постановоюОдеського апеляційного суду від 01 квітня 
		2021 року,заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено.
		Замінено боржника - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якої діє її законний представник - ОСОБА_5 , 
		у виконавчому провадженні по виконанню вироку Суворовського районного суду м. Одеси по справі № 523/10257/15к щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 36 582, 56 грн та 70 000,00 грн майнової та моральної шкоди.
		Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив 
		з того, що правовідносини у цій справі допускають правонаступництво, 
		а в зв`язку з тим, що наявні спадкоємці померлого боржника ОСОБА_6 , щодо якого існує невиконане судове рішення щодо виплати матеріальної та моральної шкоди в загальній сумі 106 582, 56 грн, тому є законні підстави для здійснення заміни боржника ОСОБА_6 на його правонаступників.
		Аргументи учасників справи
		У квітні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , як законний представник ОСОБА_4 , звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили факту пред`явлення вимоги кредитора до спадкоємців у межах строків визначених статтею 1281 ЦК України, не врахували документів, якими підтверджується факт пропуску строку пред`явлення такої вимоги, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі 
		№ 522/407/15-ц та у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року 
		у справі № 640/6274/16-ц.
		У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказані рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права.
		Відзив мотивований тим, що у матеріалах виконавчого провадження відсутні поштові повідомлення про отримання ОСОБА_1 виконавчих листів. ОСОБА_1 не отримувала від державного виконавця постанови про закриття виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на момент винесення постанов), жодних заяв про відновлення виконавчого провадження не складала та не подавала, що підтверджує те, що вона не знала і не могла знати про смерть боржника ОСОБА_6 та про відкриття спадщини.
		Крім того, державний виконавець у разі коли вибуття сторони виконавчого провадження відбулося внаслідок смерті особи, виносить постанову про зупинення виконавчого провадження та звертається до суду з заявою про заміну сторони. До такої заяви додаються копії свідоцтва про смерть особи, заяви спадкоємців, та інші документи, які є у виконавчому провадженні. Однак, державний виконавець Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції Міхнович М. О. закрив, а потім поновив виконавче провадження. Неналежне виконання своїх обов`язків державним виконавцем не повинно порушувати законні права ОСОБА_1 на отримання матеріальної та моральної шкоди, завданої їй внаслідок кримінального правопорушення.
		Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічні висновки викладені 
		у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 
		№ 643/4902/14-ц (провадження № 61-26197св18), від 31 жовтня 2018 року 
		у справі № 201/8548/16-ц (провадження № 61-16059св18), від 15 серпня 
		2018 року у справі № 190/2119/14-ц (провадження № 61-2017Ісв18) та від 
		15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17 (провадження 61-39193св18).
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені 
		у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 
		з таких мотивів.
		Суди встановили, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 
		13 серпня 2015 року у справі № 523/10257/15к стягнено з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 36 582,56 грн майнової та 70 000,00 грн моральної шкоди.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер боржник ОСОБА_6 .
		У ОСОБА_6 на момент смерті залишалось невиконане зобов`язання щодо виплати матеріальної та моральної шкоди в загальній сумі 106 582, 56 грн, завданої внаслідок скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, що заподіяло ОСОБА_1 тяжкі тілесні ушкодження.
		Постановами державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (на даний час «Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)») Тріфонова О. Ю. від 31 січня 
		2019 року відкрито виконавче провадження № 58253204 щодо стягнення 
		з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 суми у розмірі 36 582, 56 грн. та виконавче провадження № 58107463 щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 70 000 грн.
		Відповідно до спадкової справи № 6/2016 спадкоємцями померлого 
		ОСОБА_6 є його мати - ОСОБА_2 , його донька - ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якої діє її матір - ОСОБА_5 , та його батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		При вирішенні цієї справи перед колегією Касаційного цивільного суду виникли такі питання стосовно застосування положень статей 1281, 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду:
		1)           чи можливе процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника?
		2)           чи застосовуються положення статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду?
		3)           який порядок застосування статті 1282 ЦК України щодо визначення меж відповідальності спадкоємців та порядку задоволення вимог стягувача на стадії примусового виконання рішення суду?
		Аналіз судової практики та отримані наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді засвідчив різне тлумачення зазначених питань як в доктрині, так і застосування в судовій практиці.
		У статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
		Згідно частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» 
		у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
		У статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
		Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
		У пункті 5 частини першої статті 34 цього Закону визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятоюстатті 15 цього Закону.
		Разом з тим, виконавче провадження підлягає закінченню у разіприпинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 в чинній редакції Закону України «Про виконавче провадження»).
		Слід звернути увагу, що зазначені положення закону істотно змінені у зв?язку з прийняттям Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII).
		Зокрема, в редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 
		21 квітня 1999 року N 606-XIV (далі - Закон N 606-XIV) було передбачено:
		виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі смерті боржника, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво (пункт 1 частини першої статті 37 Закону N 606-XIV);
		виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва (пункт 3 частини першої статті 49 Закону 
		N 606-XIV).
		Враховуючи викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що з 05 жовтня 2016 року (набранням чинності Закону № 1404-VIII) процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника не допускається, а відповідне виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункт 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
		Системне тлумачення статті 16 та частини другої статті 1282 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: по-перше, норма частини другої статті 1282 ЦК України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця 
		у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця; по-друге, до відносин між кредитором 
		і спадкоємцями боржника не повинні застосовуватися норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов`язань, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі (пред`явлення в судовому порядку вимоги про стягнення коштів). Аналіз частини другої статті 1282 ЦК України свідчить, що задоволення вимоги кредитора до спадкоємців боржника шляхом одноразового платежу, тобто шляхом сплати грошових коштів, можливе лише в позасудовому порядку. Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред`явленні до спадкоємців позову про звернення стягнення на спадкове майно. 
		Тому застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду є неможливим ні в порядку вирішення судом процесуального питання заміни боржника у виконавчому провадженні, ні в межах виконавчого провадження у разі проведення такої заміни, оскільки Закон № 1404-VIIIне передбачає повноважень виконавця змінювати зміст виконавчого документу, зокрема визначати суму, яка підлягає стягненню 
		з боржника (з?ясовувати обсяг одержаного у спадщину майна, його вартість, розміри часток спадкоємців у спадковому майні тощо).
		Між тим, Касаційним цивільним судом практика заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті боржника в порядку процесуального правонаступництва, що було передбачено на рівні Закону N 606-XIV, підтримана і після набранням чинності Закону № 1404-VIII.
		Зазначене відображене у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року 
		у справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18), згідно з висновком якої: «Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 вказаного Закону виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі смерті боржника, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво. Згідно з частиною другою статті 39 Закону виконавче провадження у такому випадку зупиняється для визначення правонаступників боржника. Аналогічні норми містяться у пункті 5 частини першої статті 34 Закону України № 1404-VII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження», який набув чинності 05 жовтня 2016 року. Згідно 
		з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється 
		з смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою 
		і у зв`язку з цим не може бути виконано іншою особою. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але 
		в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні. Отже, обов`язок спадкодавця ОСОБА_9 щодо сплати заборгованості за договором позики, присудженої судом ОСОБА_2 (кредиторові) із спадкодавця за його життя, не припинився внаслідок смерті боржника і перейшов до його спадкоємців. Установивши, що ОСОБА_7 відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України прийняв спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження - боржника ОСОБА_9 його правонаступником ОСОБА_7. Посилання заявника на порушення судами вимог статей 1281 та 1282 ЦК України, якими визначено спеціальний порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців і порядок задоволення спадкоємцями вимог кредитора, на висновки суду не впливають. Приписи зазначених норм закону на стадії примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості не 
		є підставою для відмови у заміні боржника його спадкоємцем у виконавчому провадженні, а є підставою для визначення державним виконавцем меж відповідальності спадкоємця, який залучений як правонаступник по боргам спадкодавця. Виходячи із вищевказаного слід зазначити про те, що саме по собі відсутність в ухвалі суду посилання на межі відповідальності нового боржника перед кредитором не змінює порядок виконання судового рішення з урахуванням статті 1282 ЦК України і при вирішенні процесуального питання про заміну сторони виконавчого провадження згідно статті 378 ЦПК України 2004 року суд з`ясовує наявність матеріальних і процесуальних підстав правонаступництва, а межі відповідальності спадкоємця визначаються державним виконавцем при виконанні судового рішення згідно вимог ЦК України та Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням того, що отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину у відповідності із статтею 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, то відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 2-4938/11 (провадження № 61-3745св18) вказано, що «вимоги статей 1281 та 1282 ЦК України, якими визначено спеціальний порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців і порядок задоволення спадкоємцями вимог кредитора, на стадії примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, не застосовуються. Колегія суддів дійшла висновку про те, що обов`язок спадкодавця щодо сплати заборгованості за договором позики, присудженої судом (кредиторові) із спадкодавця за його життя, не припинився внаслідок смерті боржника і перейшов до його спадкоємців, а тому вимоги про заміну сторони виконавчого провадження - боржника його правонаступником підлягають задоволенню на підставі статті 378 ЦПК України 2004 року та частини п`ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції чинній на час розгляду подання».
		У постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11 (провадження 
		№ 61-28147сво18) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду від зазначеного висновку не відступила.
		Позиція щодо можливості заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті боржника в порядку процесуального правонаступництва за Законом 
		№ 1404-VIIIпідтримана і Великою Палатою Верховного Суду, яка у постанові від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) зазначила, що «у разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, 
		і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника».
		Разом з цим у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладенаінша позиція щодо застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду, в якій вказано, що «за змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними 
		у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 Цивільного кодексу України, тобто в межах вартості майна, одержаного 
		у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 Цивільного кодексу України. Стаття 1281 Цивільного кодексу України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі 
		№ 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)). Звідси сплив строків, визначених частиною четвертою статті 1281 Цивільного кодексу України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. За таких обставин при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року 
		в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) також зазначено, що «не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 Цивільного кодексу України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється 
		в межах вартості майна, одержаного у спадщину».
		Аналіз практики застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах свідчить, що Верховний Суд у складі різних колегій та палат по різному їх тлумачить та застосовує при вирішенні питань процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника.
		Потенційно справи про заміну сторони виконавчого провадження у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім боржника можуть перебувати на розгляді не тільки у суді касаційної, але й судах апеляційної та першої інстанції, судів різних юрисдикцій, а також виникнути 
		у майбутньому.
		Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу 
		в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм матеріального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 
		й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
		При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
		Отже, відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України єдиним суб`єктом, що уповноважений доходити висновку про наявність у справі виключної правової проблеми є суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати.
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.
		З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
		Відповідно до положень частини 3 статті 264 ЦПК України при виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		За змістом цієї норми, зважаючи на визначені нею предмет вибору 
		і застосування норми права висновки викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду врахуванню не підлягають.
		З цих підстав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не враховує висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах як умови можливості реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку 
		у складі колегії або палати, його передбаченого частиною 5 статті 403 ЦПК України права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені зокрема у таких ухвалах: від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18 (провадження № 14-78цс21); від 09 червня 2021 року у справі 
		№ 335/11743/19 (провадження № 14-71цс21); від 30 червня 2021 року у справі № 708/1348/18 (провадження № 14-101цс21); від 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 (провадження № 14-120цс21); від 13 липня 2021 року у справі 
		№ 442/4240/14-ц (провадження № 14-103цс21); від 14 вересня 2021 року 
		у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21); від 28 вересня 
		2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 14-132цс21).
		Зважаючи на подібність процесуальних правовідносин в аспекті реалізації судом процесуальних прав та повноважень, а також враховуючи те, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного права 
		є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини 4 статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку у контексті наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень:
		- надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду;
		- встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку 
		у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»)». 
		Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у справах про заміну сторони виконавчого провадження у разі смерті боржника та застосування при цьому положень статей 1281 та 1282 ЦК України, а також вирішення питання можливості такої заміни з урахуванням змін до законодавства про виконавче провадження за Законом № 1404-VIII, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, згідно до яких положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника викладене як імперативне (пункт 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII). Тому справа, що переглядається, містить виключну правову проблему.
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 523/2357/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...