Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 473/3611/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 31.01.2022. Зареєстровано: 31.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2022.
Дата набрання законної сили: 03.03.2022
Номер судового провадження: 2/473/11/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                       
		                                                                        Справа № 473/3611/21
		 
		РІШЕННЯ
		іменем України
		 
		"26" січня 2022 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
		за участю: секретаря судового засідання Ціліциної О.В., представника відповідачки ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У жовтні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в якому вказував, що 01 квітня 2011 року між ним та відповідачкою був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого банк надав останній кредит у вигляді встановленого на платіжну карту кредитного ліміту з можливістю односторонньої зміни кредитодавцем розміру ліміту, який первісно встановив у розмірі 5 000 грн. та в подальшому збільшив до 20 000 грн., а відповідачка зобов`язалася щомісячно частинами повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 30 % річних від суми заборгованості. 
		З 01 вересня 2014 року розмір процентів збільшено до 34,8 % річних, з 01 квітня 2015 року - до 43,2 % річних (процентна ставка діяла до 31 грудня 2019 року), з 01 жовтня 2020 року - зменшено до 42 % річних.
		Наслідками порушення умов договору в частині своєчасного виконання зобов`язань позичальником є обов`язок останньої сплачувати проценти в подвійному розмірі, неустойку (пеню, штрафи), а також, в разі порушення зобов`язань понад 180 днів, нести відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України. 
		Проте позичальник умови договору належним чином не виконувала у зв`язку з чим станом на 15 вересня 2021 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 25 147,38 грн., в тому числі:
		- заборгованість за простроченим кредитом - 19 959,29 грн.; 
		- заборгованість за простроченими процентами - 5 188,09 грн. 
		Вказану заборгованість позивач просив стягнути з ОСОБА_2 у повному обсязі.
		07 грудня 2021 року від представника відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому представник просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що:
		- між сторонами відсутні кредитні відносини, оскільки 01 квітня 2011 року ОСОБА_2 уклала з позивачем не кредитний договір, а виявила намір шляхом подання анкети-заяви укласти (та в подальшому уклала) з АТ КБ «ПриватБанк» договір банківського рахунку з отриманням особистої дебетової картки, за яким банк зобов`язався приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком;
		- сторони в належній (письмовій) формі не узгодили між собою усі умови, які є істотними для кредитного договору, зокрема розмір плати за користування кредитними коштами (процентну ставку);
		- заборгованість за кредитним договором виникла виключно на підставі операцій з переведення та зняття кредитних коштів з рахунку, відкритого на ім`я відповідачки (із застосуванням електронної платіжної картки), які були здійснені 16 січня 2021 року. Проте вказані операції були ініційовані та здійснені сторонньою особою шахрайським шляхом, за відсутності згоди та вини ОСОБА_2 , як користувача електронного платіжного засобу, про що відповідачкою було негайно повідомлено АТ КБ «ПриватБанк», як емітента електронного платіжного засобу, та правоохоронні органи, однак позивач не вчинив необхідних дій з блокування вказаних операцій, відновлення рахунку позичальника, що призвело до безпідставного виникнення кредитної заборгованості та нарахування процентів.
		24 грудня 2021 року від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на відзив (без підпису представника) у якій зазначено, що 01 квітня 2011 року між банком та відповідачкою був укладений кредитний договір у вигляді підписаної позичальником анкети-заяви про приєднання, згідно якої остання ознайомилася та приєдналася до запропонованих банком Умов і правил надання банківських послуг, банківських тарифів, погодивши право банку змінювати розмір кредитного ліміту, процентної ставки тощо. В подальшому позичальник підписала паспорт споживчого кредитування, який містить інформацію про усі істотні умови договору (в тому числі узгоджену між сторонами процентну ставку за кредитом). В межах вказаного договору ОСОБА_2 періодично отримувала від банку кредитні картки з визначеним строком дії та встановленим кредитним лімітом, активно користувалася кредитними коштами, проте взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість, що підтверджується належними та допустимими доказами (розрахунком заборгованості та випискою з рахунку позичальника). Також зазначено про безпідставність тверджень відзиву про те, що операції з кредитним рахунком позичальника, що були здійснені 16 січня 2021 року та призвели до виникнення заборгованості за кредитним договором, були ініційовані та здійснені за відсутності згоди та вини ОСОБА_2 , як користувача електронного платіжного засобу, оскільки при проведенні вказаних операцій в електронній системі платежів ініціатором було здійснено необхідний алгоритм дій для отримання кредитних коштів (введено реквізити кредитної картки та направлений на фінансовий номер позичальника код авторизації (одноразовий ОТП-пароль)), вказані операції не могли бути здійснені без згоди або сприяння позичальника, переведення та зняття кредитних коштів здійснено до надання позичальником банку інформації щодо незаконності таких операцій, а тому саме остання несе відповідальність за спричинені наслідки. На час вирішення спору за результатами ініційованого відповідачкою досудового розслідування не встановлено особу, причетну до шахрайського заволодіння кредитними коштами. За таких обставин, наявні усі підстави для задоволення позову.
		04 січня 2022 року від представника відповідачки ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив у якому представник просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши аргументи, що є подібними у відзиві на позов. 
		В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в матеріалах справи (позові) міститься його заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. 
		В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі відповідачки ОСОБА_2 , її представник ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав. 
		Суд вважав можливим провести розгляд справи без участі представника позивача та відповідачки, оскільки матеріали справи містять усю необхідну для вирішення спору інформацію.
		Заслухавши пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного. 
		 
		1)В частині наявності між сторонами кредитних відносин, укладення кредитного договору та узгодження його істотних умов:
		Судом встановлено, що 01 квітня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (на час розгляду справи - АТ КБ «ПриватБанк») уклав у письмовій формі з ОСОБА_2 кредитний договір б/н в якому сторони узгодили його умови. 
		Договір складається із анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. 
		Відповідно до анкети-заяви банк надав ОСОБА_2 кредит у вигляді встановленого на платіжну карту кредитного ліміту з можливістю односторонньої зміни кредитодавцем розміру ліміту, який первісно встановив у розмірі 5 000 грн. та в подальшому збільшив до 20 000 грн.
		Твердження сторони відповідачки про те, що між сторонами виникли не кредитні відносини, а укладено договір банківського рахунку з отриманням особистої дебетової картки, суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються як підписаним позичальником паспортом споживчого кредитування від 02 лютого 2021 року, згідно якого ОСОБА_2 підтвердила погодження з запропонованими банком умовами кредитування (зокрема чинною на час підписання процентною ставкою у 42 % річних), довідками АТ КБ «ПриватБанк» про випущені та видані позичальнику за період з 2014 по 2021 роки (включно) кредитні картки з встановленим на них кредитним лімітом (а.с. 13, 14), випискою з рахунку позичальника, з якого вбачається, що протягом 2014-2021 років (включно) ОСОБА_2 активно користувалася кредитним коштами та повертала їх, сплачувала нараховані банком платежі (кредит, відсотки). 
		При цьому, згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення договору) правочин (договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
		Таким чином, між сторонами виникли кредитні відносини. 
		В той же час з матеріалів справи вбачається, що Умови і правила надання банківських послуг в ПриватБанку, банківські тарифи не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними, а підписані ОСОБА_2 анкета-заява позичальника про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та паспорт споживчого кредитування не містять умов щодо внесення плати за користування кредитом за процентними ставками 30 %, 34,8 %, 43,2 % річних (за порушення зобов`язань щодо вчасного повернення кредиту - в подвійному розмірі). 
		В той же час, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у подібній справі за № 342/180/17 прийшла до наступних правових висновків (цитата): «Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
		При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
		Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
		Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
		Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
		З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, оскільки витяг з Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, банківські тарифи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_2 , тому їх не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного сторонами 01 квітня 2011 року (у вигляді підписаної анкети-заяви). При цьому сама анкета-заява та паспорт споживчого кредитування не містять умов щодо узгодження сторонами внесення плати за користування кредитом за процентними ставками 30 %, 34,8 %, 43,2 % річних (за порушення зобов`язань щодо вчасного повернення кредиту - в подвійному розмірі). 
		Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді зазначену банком плату за користування кредитом (проценти у вищезазначених розмірах).
		 
		2)В частині наявності заборгованості та підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором:
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
		Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
		В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку. 
		З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» відкрив на користь ОСОБА_2 окремий рахунок з встановленим на ньому кредитним лімітом, а також видав позичальнику електронні платіжні засоби (за період нарахування заборгованості): 12 березня 2014 року - кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 01/18; 25 січня 2018 року - кредитну картку № НОМЕР_2 зі строком дії до 09/21.
		З розрахунку заборгованості та виписки з рахунку позичальника (а.с. 6-12, 55-62) вбачається, що станом на 15 січня 2021 року відповідачка не мала жодної заборгованості за кредитним договором від 01 квітня 2011 року.
		Водночас, 16 січня 2021 року невідомою особою ініційовано проведення по картці позичальника № НОМЕР_2 двох транзакцій - переказів на картрахунок невідомої особи кредитних коштів на суми 9 547,50 грн. + 333,37 грн. - сплата банківської комісії та 9 849 грн. + 344,47 грн. - сплата банківської комісії, що призвело до утворення заборгованості за кредитом у розмірі 19 959,33 грн. На вказану заборгованість банк нарахував позичальнику за період з 16 січня 2021 року по 15 вересня 2021 року 5 188,09 грн. в якості процентів.
		У зв`язку з цим 16 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Вознесенського РУП ГУНП із заявою про те, що в день звернення близько 10:00 год. невстановлена особа шахрайським шляхом, під приводом надання послуг оператора «Водафон», заволоділа грошовими коштами, що перебували на її кредитних рахунках в АТ КБ «ПриватБанк», АТ «ОТП Банк» та «Монобанк» (АТ «Універсал Банк»). 
		16 січня 2021 року відомості за вказаним фактом були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстровано кримінальне провадження №12021155190000030 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 190 КК України (шахрайство).
		Під час проведення досудового розслідування дізнавачем в межах вказаного кримінального провадження попередньо було встановлено, що 16 січня 2021 року близько 9:30 год. ОСОБА_2 зателефонувала невідома особа та, представившись представником оператора «Водафон», під приводом необхідності вчинення дій з метою покращення якості послуг оператора мобільного зв`язку отримала від відповідачки інформацію, що надійшла на її номер телефону у вигляді СМС-повідомлення, після чого відбулося списання кредитних коштів з картрахунків відповідачки, відкритих в АТ КБ «ПриватБанк», АТ «ОТП Банк» та «Монобанк» (АТ «Універсал Банк»). Списані кошти в цей же день були зараховані на банківську картку ОСОБА_3 та з 16 по 18 січня 2021 року виведені готівкою через банкомат АТ КБ «ПриватБанк». На час розгляду справи слідчим відділом проводяться дії щодо встановлення місцезнаходження особи, яка незаконно заволоділа кредитними коштами з банківських карток ОСОБА_2 (а.с. 72-92, 110).
		Водночас, як вбачається з інформації, наданої представником АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 117-118), 16 січня 2021 року, тобто в день здійснення незаконних операцій з картрахунком відповідачки, ОСОБА_2 звернулася до банку із заявою про блокування її банківської картки № НОМЕР_2 . У день звернення вказана картка була заблокована.
		Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)
		За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
		Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		Відповідно до п. 14.12 ст. 14 Закону користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
		Відповідно до п. 14.14 ст. 14 Закону банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. 
		Під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення.
		У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
		Згідно з п. 14.16 ст. 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. 
		Аналогічні норми містить «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення). 
		Відповідно до п.п. 1, 3, 5, 6, 7, 8, 9 розділу VI Положення користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
		Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку.
		Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
		Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
		Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
		Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
		Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
		Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
		Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.  
		В постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №751/904/18 та від 17 лютого 2021 року у справі №711/11121/18 викладено правовий висновок про те, що відповідно до положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 під час вирішення між банком та власником банківського рахунку спору, що стосується здійснення операцій по рахунку клієнта без його згоди з використанням неповноважною особою банківського електронного платіжного засобу, саме на банк покладається обов`язок доказування обставин щодо вчинення користувачем електронного платіжного засобу дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною або іншими картками, що є підставою для покладення на користувача електронного платіжного засобу відповідальності за здійснені без його згоди операції по рахунку. Недоведення банком відповідних обставин унеможливлює покладення на власника банківського рахунку відповідальності за його незаконне використання сторонньою особою.
		Як раніше встановлено судом, 16 січня 2021 року невідомою особою ініційовано проведення по кредитній картці відповідачки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 двох транзакцій - переказів на картрахунок ОСОБА_3 кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості за кредитом у розмірі 19 959,33 грн. 
		Таким чином, 16 січня 2021 року відповідачка не здійснювала волевиявлення на користування розміщеними АТ КБ «ПриватБанк» на її картці кредитними коштами у розмірі 19 959,33 грн. та не надавала згоди на переведення цих коштів на користь іншої особи. Кредитними коштами, розміщеними на банківській картці АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 , без згоди власника рахунку шахрайським шляхом заволоділа стороння особа. 
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 16 січня 2021 року, тобто одразу після здійснення невідомою особою незаконних операцій з відкритим на її ім`я кредитним рахунком, що призвело до списання (переведення) без згоди відповідачки кредитних коштів з її рахунку на рахунок іншої особи з подальшим виведенням коштів, повідомила про цю обставину АТ КБ «ПриватБанк» та звернулася з відповідною заявою про скоєння кримінального правопорушення до Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області, тобто вчинила термінові та необхідні дії для припинення та блокування вказаних операцій. 
		У відповіді на відзив представником позивача висловлено твердження про те, що операції з кредитним рахунком позичальника були здійснені за згодою та сприянням ОСОБА_2 , як користувача електронного платіжного засобу, оскільки при проведенні вказаних операцій в електронній системі платежів ініціатором було здійснено необхідний алгоритм дій для отримання кредитних коштів (введено реквізити кредитної картки та направлений на фінансовий номер позичальника код авторизації (одноразовий ОТП-пароль)), при цьому вказані операції не можуть бути здійснені без згоди або сприяння позичальника. 
		Проте позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів направлення АТ КБ «ПриватБанк» на фінансовий номер відповідачки коду авторизації (одноразового ОТП-паролю) для здійснення фінансової операції та його введення або розголошення позичальником. 
		Також матеріали справи не містять доказів, що дії чи бездіяльність ОСОБА_2 , як користувача електронного платіжного засобу, призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції з відкритим на її ім`я кредитним рахунком, зокрема передачі сторонній особі інформації щодо реквізитів або ПІН-коду кредитної картки, паролю доступу до електронної системи платежів. 
		Однак встановлення вказаних обставин має істотне значення для вирішення спору на користь позивача, оскільки матеріали справи не містять доказів, чи дійсно інформація, яку отримала відповідачка в СМС-повідомленні та повідомила сторонній особі у день списання кредитних коштів, була інформацією, що дозволяла провести вказані операції, чи надавала можливість вказана інформація провести одразу дві операції за одним кодом авторизації, чи надавалася вказана інформація саме банком-емітентом кредитної картки, чи надавала вона можливість здійснення списання кредитних коштів одразу з трьох окремих банківських рахунків відповідачки у трьох різних банках (АТ КБ «ПриватБанк», АТ «ОТП Банк» та «Монобанк» (АТ «Універсал Банк»)). 
		Проте, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Обов`язок доведення вказаних обставин покладено на банк.
		За встановлених обставин, оскільки станом на 15 січня 2021 року ОСОБА_2 не мала жодної заборгованості за кредитним договором, з 16 січня 2021 року кредитними коштами не користувалася та не порушувала зобов`язань за кредитним договором, а проведені 16 січня 2021 року операції з кредитною карткою відповідачки, що призвели до отримання кредитних коштів сторонньою особою, були ініційовані та здійснені без згоди та сприяння позичальника, яка зі свого боку вчинила термінові та необхідні дії для припинення та блокування сумнівних операцій, тобто підстави для стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором відсутні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
		Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України також відсутні підстави для відшкодування понесених позивачем судових витрат. 
		Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
		                                                        
		В И Р І Ш И В :
		 
		В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. 
		 
		Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст судового рішення складено 31 січня 2022 року. 
		 
		 Суддя: О.В. Вуїв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...