Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/11337/13-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти правосуддя; Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Надіслано судом: 31.01.2022. Зареєстровано: 31.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2022.
Дата набрання законної сили: 25.01.2022
Номер судового провадження: 11-кп/818/113/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013200440001015

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		Справа№592/11337/13-к                      Головуючий I інстанції: ОСОБА_1 
		Провадження №11кп/818/113/22                 Доповідач: ОСОБА_2 
		Категорія: ч.2 ст.383 КК України
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
		 
		- головуючого     ОСОБА_2 ,
		- суддів:       ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		- при секретарі      ОСОБА_5 ,
		- за участю прокурора        ОСОБА_6 ,
		- захисника      ОСОБА_7 ,
		- обвинувачених     ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		- потерпілого     ОСОБА_10 ,
		- представника потерпілого     ОСОБА_11 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові, в режимі відеконференції, кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого ОСОБА_11 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2019 року, -
		 
		УСТАНОВИЛА:
		Цим вироком
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Славута Хмельницької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, приватного підприємця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,- 
		 
		   визнано невинуватим за ч.2 ст.383 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Сум, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за АДРЕСА_3 , раніше не судимого,-
		 
		визнано невинуватим за ч.2 ст.383 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		 
		Органом досудового слідства ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачувалися у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення за наступних обставин. 
		Так,03січня 2013року ОСОБА_8 ,діючи умисно,в групіза попередньоюзмовою з ОСОБА_9 ,достовірно знаючипро відсутністьфакту вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.368КК України,звернувся доСумського МВУМВС Українив Сумськійобласті,розташованого заадресою:м.Суми,вул.Першотравнева,21,з неправдивимповідомленням провчинення злочинуу форміписьмової заявипро вчиненнязлочину (далі Заявапро вчиненнязлочину).В Заявіпро вчиненнязлочину ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 зазначив проте,що ОСОБА_10 ,який з2007року займаєпосаду заступникаміського головиз питаньдіяльності виконавчихорганів Сумськоїміської ради,в 2007-2008роках одержаввід ньогота ОСОБА_9 хабар врозмірі 42000доларів СШАза позитивневирішення питанняз задоволенняйого заявидо Сумськоїміської радипро наданняв орендуземельної ділянки,розташованої заадресою: АДРЕСА_4 .При цьому,в Заявіпро вчиненнязлочину ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 ,керуючись ст.214КПК України,просив розпочатирозслідування поданій заявіза ознакамизлочину,передбаченого ч.4ст.368КК України,щодо ОСОБА_10 . Після цього, 03.01.2013 року о 14 годині 00 хвилин дільничним інспектором міліції Сумського МВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_12 був складений протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_8 . Під час складання протоколу ОСОБА_8 був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, про що ОСОБА_8 засвідчив своїм підписом в протоколі. В подальшому матеріали за повідомленням ОСОБА_8 про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, черговою частиною були зареєстровані в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події Сумського МВ УМВС України в Сумській області за № 246 від 03.01.2013 року. 03.01.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області за повідомленням ОСОБА_8 про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, було розпочате досудове розслідування, відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200440000108 від 03.01.2013 року за ч. 4 ст. 368 КК України. Під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12013200440000108 була встановлена відсутність події кримінального правопорушення, про яке зазначили в Заяві про вчинення злочину ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . На підставі цього, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, 11.02.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013200440000108. Законність прийнятого рішення про закриття кримінального провадження № 12013200440000108 підтверджується рішеннями слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к та апеляційного суду Сумської області від 26.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к, якими було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до Ковпаківського районного суду м. Суми про визнання постанови про закриття кримінального провадження № 12013200440000108 незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Таким чином, ОСОБА_8 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність згідно ст. 383 КК України, своїми умисними діями, які виразилися в завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, що було поєднане з обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 383 КК України, тобто завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину, кваліфікуючою ознакою якого є обвинувачення особи в особливо тяжкому злочині.
		Органом досудового розслідування було встановлено, що 03.01.2013 року ОСОБА_9 , діючи умисно, в групі за попередньою змовою з ОСОБА_8 , достовірно знаючи про відсутність факту вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, звернувся до Сумського МВ УМВС України в Сумській області, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Першотравнева, 21, з неправдивим повідомленням про вчинення злочину у формі письмової заяви про вчинення злочину (далі  Заява про вчинення злочину) . В Заяві про вчинення злочину ОСОБА_9 разом з ОСОБА_8 зазначив про те, що ОСОБА_10 , який з 2007 року займає посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Сумської міської ради, в 2007-2008 роках одержав від нього та ОСОБА_8 хабар в розмірі 42000 доларів США за позитивне вирішення питання з задоволення його заяви до Сумської міської ради про надання в оренду земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому, в Заяві про вчинення злочину ОСОБА_9 разом з ОСОБА_8 , керуючись ст.214 КПК України, просив розпочати розслідування по даній заяві за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України щодо ОСОБА_10 . Після цього, 03.01.2013 року о 15 годині 15 хвилин дільничним інспектором міліції Сумського МВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_12 був складений протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_9 . Під час складання протоколу ОСОБА_9 був попереджений про кримінальну відповідальність згідно ст.383 КК України, про що ОСОБА_9 засвідчив своїм підписом в протоколі. В подальшому матеріали за повідомленням ОСОБА_9 про вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, черговою частиною були зареєстровані в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події Сумського МВ УМВС України в Сумській області за № 256 від 03.01.2013 року. 03.01.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області за повідомленням ОСОБА_9 про вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, було розпочате досудове розслідування, відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200440000108 від 03.01.2013 року за ч.4 ст.368 КК України. Під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12013200440000108 була встановлена відсутність події кримінального правопорушення, про яке зазначили в Заяві про вчинення злочину ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . На підставі цього, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, 11.02.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013200440000108. Законність прийнятого рішення про закриття кримінального провадження № 12013200440000108 підтверджується рішеннями слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к та апеляційного суду Сумської області від 26.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к, якими було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до Ковпаківського районного суду м. Суми про визнання постанови про закриття кримінального провадження №12013200440000108 незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.368 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Таким чином, ОСОБА_9 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність згідно ст.383 КК України, своїми умисними діями, які виразилися в завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, що було поєднане з обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.383 КК України, тобто завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину, кваліфікуючою ознакою якого є обвинувачення особи в особливо тяжкому злочині.
		 
		Суд першої інстанції, виправдовуючи обвинувачених, мотивував своєрішення тавизнав недопустимимиряд доказів,внаслідок отриманняїху не передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку, а ряд доказів суд визнав неналежними. Оцінивши всі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов переконання, що стороною обвинувачення не доведено вчинення обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, та виправдав їх на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.
		 
		В апеляційнійскарзі прокурору кримінальномупровадженні стверджує про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосуванням вимог закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими докази: належним чином завірені копії допитів свідків ОСОБА_8 (т. 1 а.с.172, 173), ОСОБА_9 (т. 1 а.с.174, 175), ОСОБА_10 (т. 1 а.с.185, 186), копію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується від 03.01.2013, зареєстрованого в Журналі обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події під № 246 від 03.01.2013 року (т.1 а.с.164), копії заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про вчинення злочини (т. 1 а.с.165, 166, 168, 169), копію витягу з кримінального провадження №12013200440000108 від 03.01.2013 (т. 2 а.с.107), копію Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та іншої події Сумського міського відділу (т. 2 а.с.108-112), копія роздруківки реєстрації (т. 2 a.c.114), які були подані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення про злочин, не зважаючи на те, що всі перелічені вище докази є належними і допустимими в розумінні ст. 87 КПК України, законність їх отримання під час судового розгляду ніким з учасників судового провадження не оспорювалися.
		Вважає, що суд також дійшов до безпідставного висновку щодо неналежності копії протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 03.01.2013 року, зареєстрованого в Журналі обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події під № 246 від 03.01.2013 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах іншого кримінального провадження №12013200440000108, оскільки не був позбавлений можливості ініціювати у судовому засіданні огляд матеріалів кримінального провадження №12013200440000108.
		Крім того, апелянт зазначає, що суд не надав оцінки заяві ОСОБА_9 про вчинене кримінальне правопорушення від 03.01.2013 року, зареєстровану в Журналі обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події під № 256, незважаючи на те, що вказаний доказ був досліджений в судовому засіданні.
		Прокурор також вказує, що суд першої інстанції, у супереч вимогам ч. 4 ст. 99 КПК України, безпідставно визнав недопустимим копію витягу з кримінального провадження №12013200440000108 від 03.01.2013 року, належним чином завірену копію Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та іншої події Сумського міського відділу, ксерокопію роздруківки реєстрації з якої вбачається, що ОСОБА_10 вимагав і отримав від ОСОБА_9 4200 доларів США.
		Також апелянт зазначає, що при визнанні протоколів допиту ОСОБА_8 та ОСОБА_9 недопустимими, суд безпідставно послався на ч.3 ст. 87 КПК України, оскільки встановлено, що обвинувачені були допитані 11.01.2013 року як свідки у кримінальному провадженні №12013200440000108 від 03.01.2013 року, а визнані підозрюваними згодом у зовсім іншому кримінальному провадженні №12013200440001015 від 01.02.2013 року. Крім того, у вказаних протоколах допитів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наявні їхні підписи, щодо попередження про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384 та 385 КК України, що засвідчили своїми підписами, а отже, можна стверджувати про наявність умислу в їх діях.
		Апелянт також посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги показання ОСОБА_12 ; копію постанови про закриття кримінального провадження №1201320044000108 від 11.02.2013 (т. 1 а.с. 180, 181), розслідуваного за заявами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 03.01.2013; копію ухвали слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.03.2013 (т. 1 а.с. 182), винесеною за результатами розгляду скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження; ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 26.03.2013 (т. 1 а.с. 183, 184); оригінал газети «Данкор» № 3 (1054) від 16.01.2013 року (т. 5 а. с. 116); рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.03.2014 року.
		Посилання суду, як зазначає апелянт, на перелік та опис документів, зокрема: клопотання про встановлення строку для ознайомлена матеріалами досудового розслідування підозрюваних та їх захисника, клопотання про продовження строку досудового розслідування, доручення про проведення досудового розслідування, доручення про відкриття матеріалів іншій стороні, повідомлення про початок досудового розслідування та інші, як на такі, що не мають жодного доказового значення, є безпідставними, оскільки вони не подавалися стороною обвинувачення в якості доказів.
		Просить:
		- повторно дослідити копії протоколів допитів свідків ОСОБА_8 (т. 1 а.с.172, 173), ОСОБА_9 (т. 1 а.с.174, 175), ОСОБА_10 (т. 1 а.с.185, 186), копію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 03.01.2013, зареєстрованого в Журналі обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події під № 246 від 03.01.2013 року (т. 1 а.с.164), копії заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про вчинення злочину (т. 1 а.с.165, 166, 168, 169), копію витягу з кримінального провадження №12013200440000108 від 03.01.2013 (т. 2 а.с.107), копію Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та іншої події Сумського міського відділу (т. 2 а.с.108-112), копія роздруківки реєстрації (т. 2 а.с.114), оригінал газети «Данкор» № 3 (1054) від 16.01.2013 року (т. 5 а. п. 116), копія ухвали апеляційного суду Сумської області від 04.06.2014 року по справі № 592/3591/13-ц, провадження № 22-Ц/788/734/14 (т. 5 а. п. 118-121);
		- скасувати вирок Ковпаківського районного суду від 12.07.2019 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; 
		- ухвалити новий вирок апеляційним судом, яким визнати винними: 
		ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, та призначити покарання - 2 роки 6 місяців обмеження волі, на підставі ст. 49 КК України звільнити від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; 
		ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України та призначити покарання - 2 роки 6 місяців обмеження волі, на підставі ст. 49 КК України звільнити від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		 
		У своїйапеляційній скарзіпредставник потерпілого ОСОБА_11  посилається на те, що висновки суду, викладені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також судом допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Окрім цього зазначає, що кримінальним процесуальним законодавством України не встановлено такої підстави для ухвалення виправдувального вироку, як недоведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.
		Просить повторно дослідити докази у кримінальному провадженні; скасувати вирок Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 липня 2019 року та ухвалити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , взнавши їх винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 383 КК України, кожного окремо, із звільнення їх від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, потерпілого та його представника, які підтримали доводи апеляційних скарг, обвинувачених та їх захисників про залишення вироку суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
		 
		Відповідно до ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Згідно висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року по справі №676/5972/17, незгодам прокурора з оцінкою певних конкретних доказів судом першої інстанції не є підставою для їх повторного дослідження в суді апеляційної інстанції.
		 
		Оскільки прокурором та представником потерпілого у своїх клопотаннях про повторне дослідження доказів не зазначено у чому виразилася неповнота та неправильність дослідження судом першої інстанції встановлених під час кримінального провадження обставин чи які порушення були допущені при дослідженні обставин чи доказів, тому клопотання залишені без задоволення.
		 
		Доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого про невідповідність викладених у вироку висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосуванням вимог закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону позбавлені підстав.
		 
		Відповідно до положень ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчиненого кримінального правопорушення.
		 
		Згідно ст.94 КК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		 
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються за ч.2 ст.383 КПК України, а саме у завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, кваліфікуючою ознакою якого є обвинувачення особи в особливо тяжкому злочині.
		Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст.383 КПК України, полягає у завідомо неправдивому повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину.
		Повідомлення може бути здійснене у різних формах письмово, усно, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним). Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, якого насправді не було чи нібито воно мало місце, або коли у ньому міститься інформація про вчинення злочину особою яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж, той, що вона насправді вчинила. 
		Злочин вважається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання.
		 
		Отже предметом доказування у цьому кримінальному провадженні є факт надання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 органу дізнання завідомо неправдивого повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до вироку суду, суд першої інстанції визнав недопустимими завірені копії протоколів прийняття заяв про вчинення злочину від 03 січня 2013 року, які були отримані від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з огляду на те, що стороною обвинувачення не було надано їх оригіналів, а даних походження копій цих протоколів матеріали кримінального провадження не містять.
		 
		Згідно ч.ч.1,2ст.84КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.85 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		 
		Згідно ч.2 ст.93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
		 
		Разом з цим, матеріали кримінального провадження не містять жодних даних на підтвердження отримання органом слідства копій протоколів прийняття заяв від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про вчинення злочину від 03 січня 2013 року, у передбаченому ч.2 ст.93 КПК України порядку, у тому числі шляхом витребування за запитами до інших органів з метою надання таких копій, чи проведення відповідних слідчих (розшукових) дій, пов`язаних з наданням органу досудового розслідування тимчасового доступу до матеріалів іншого кримінального провадження.
		 
		Крім цього копії цих та інших документів із матеріалів кримінального провадження за ч.4 ст.368 КК України були завірені неуповноваженою особою - слідчим, який здійснював досудове розслідування кримінального провадження за ч.2 ст.383 КК України та не мав відповідного процесуального дозволу слідчого судді в порядку ст.164 КПК України про тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження за ч.4 ст.368 КК України, про свідчить відсутність у матеріалах відповідних ухвал.
		 
		Зазначене свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо недопустимості цих доказів, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних, які б підтверджували законність їх отримання.
		 
		Крім того, відповідно до мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції визнав недопустимими копії заяв про вчинення злочину від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з огляду на те, що вони не містять дати їх складання та прийняття відповідальною особою. 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки на вказаних заявах відсутні штампи чи підписи про їх прийняття чи отримання органами досудового розслідування, що викликає об`єктивні сумніви у тому, що обвинувачені дійсно зверталися до органів поліції з відповідними заявами.
		 
		До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що стороною обвинувачення також не надано доказів на підтвердження законності їх отримання, оскільки відсутні дані щодо джерела походження копій вказаних заяв.
		 
		Крім того, вказані вище докази не визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки такі дані відсутні в матеріалах кримінального провадження.
		 
		Доводи сторони обвинувачення про те, що вказані заяви були долучені на підставі запиту слідчого, не відповідають дійсності, оскільки матеріали кримінального провадження не містяться відповідних даних.
		Крім того, надані стороною обвинувачення письмові докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження, завіренні слідчим, який проводив досудове розслідування цього кримінального провадження, а не відповідальною особою, яка мала повноваження на надання копій з матеріалів іншого кримінального провадження.
		 
		Доводи апеляційних скарг про необґрунтованість визнання судом першої інстанції ряду доказів неналежними, також позбавлені підстав.
		 
		Як слідує із мотивувальної частини вироку, суд обґрунтовано визнав неналежними: ксерокопію висновку судової криміналістичної експертизи відео-звукозапису №8063 від 27.09.2013 року за кримінальним провадженням №120132004400001015 за ч.4 ст.368 КК України; ксерокопію висновку експерта №10637/10638/13-36 від 11.12.2013 року; СD-R Verbatim 700 МВ з аудіозаписом (т.5 а.с.175); висновок експерта за результатами проведення експертизи звукозапису №10637/10638/13-36 від 11.12.2013 року; диктофон «Олімпус» (т.5 а.с.191; оригінал газети «Данкор» від 16.01.2013 року, оскільки вони стосуються кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч.2 ст.383 КК України.
		 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали кримінального провадження не містять допустимих та належних доказів, які б підтверджували надання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження законності їх отримання.
		 
		Крім того, згідно з ч.1 ст.3КПК України керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, щоздійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень; слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
		 
		За приписами п.1 ч.2 ст.39 та ч.1 ст.214КПК України визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, належить до компетенції керівника органу досудового розслідування.
		 
		Таким чином, системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що законодавець у своїй термінографічній практиці застосовує словосполучення «визначати слідчого» та «призначати слідчого» як синонімічного змісту терміни, що мають тотожне семантичне значення стосовно визначення обсягу, форми та змісту дій, які вони характеризують.
		 
		Статтею 110КПК України установлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
		 
		Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч 2 ст.39, ч.1 ст.214КПК України у взаємозв`язку з положеннями ст.110 цього Кодексу.
		 
		Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст.110КПК України. При цьому, враховуючи вимоги ч.6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.
		 
		Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.
		 
		Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов`язане з дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб`єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об`єктивності владних суб`єктів.
		 
		Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
		 
		Водночас матеріали кримінального провадження не містять постанови про визначення слідчого або групи слідчих для проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, а наявні доручення про проведення досудового розслідування, не відповідають формі процесуального рішення, передбаченого ст.110 КПК України.
		 
		Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.
		 
		Оскільки в аспекті застосування приписів ч.2 ст.39, ч.1 ст.214КПК України у взаємозв`язку з положеннями ст.110 цього Кодексу, недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод права на справедливий суд.
		 
		Аналогічні висновки викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суд від 04 жовтня 2021 року по справі №724/86/20.
		 
		Крім того, відповідно до положень ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні, підлягають доказуванню ряд обставин, що мають для нього значення, зокрема: час, місце, спосіб, форма вини та мотив вчинення кримінального правопорушення і ці обставини, згідно п.5 ч.2 ст.291 КПК України, повинні бути наведені в обвинувальному акті. 
		 
		Однак, в порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України, в обвинувальному акті не зазначено мотиву вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 інкримінованого їм кримінального правопорушення, тобто обставини, яка відповідно до вимог ч.1 ст.91 КПК України підлягає обов`язковому доказуванню у кримінальному провадженні.
		 
		Відповідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		 
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості висновку суду про недоведеність, що кримінальне правопорушеннявчинено обвинуваченимита правильність їх виправдання на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.
		 
		Що стосується доводів представника потерпілого про відсутність у кримінальному процесуальному законі такої підстави для ухвалення виправдувального вироку, як недоведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, то колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 
		1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 
		2) кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим;
		3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		 
		Як свідчить семантичний аналіз наведеної у вироку підстави виправдання, вона за своїм смисловим значенням відповідає підставі, передбаченій у п.2 ч.1 ст.373 КПК України, і саме на цю норму процесуального закону обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні. 
		 
		З огляду на відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували що кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.383 КПК України, вчинене обвинуваченими, висновки суду про необхідність їх виправдування за п.2 ч.1 ст.373 КПК України, є обґрунтованими.
		 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути підставою для зміни або скасування ухваленого судом вироку, не встановлено.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Вирок Ковпаківського районногосуду м.Суми від12липня 2019рокущодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого ОСОБА_11  без задоволення.
		   
		   Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		 
		 
		 
		Головуючий:
		 
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...