Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/3562/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 31.01.2022. Зареєстровано: 01.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2022.
Дата набрання законної сили: 28.02.2022
Номер судового провадження: 2/490/1622/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		н\п 2/490/1622/2021                                                                  Справа № 490/3562/20
		 
		Центральний районний суд м. Миколаєва
		__________________________________________________________
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 січня 2022 року м. Миколаїв
		Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
		головуючого судді - Черенкової Н.П.,
		при секретарі - Крусір Н.В.,
		розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати квартиру АДРЕСА_1 , окремим житловим будинком за АДРЕСА_1 ; змінити статус нерухомого майна з квартири АДРЕСА_3 ; визнати за ним право власності на окреме житлове будинковолодіння (житловий будинок садибного типу ) з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .
		Свої вимоги ОСОБА_1 аргументував наступним.
		14.03.1995 року отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		За технічним паспортом, квартира знаходиться на 1 поверсі одноповерхового будинку і складалася з двох кімнат,загальною площею 50,7 кв.м., житловою площею 25, 6 кв.м.
		25.11.2005 року Розпорядженням фонду комунальної власності Миколаївської міської ради № 384, з балансу комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Проспект», дозволено списати з балансу дану квартиру.
		26.04.2013 року рішенням Миколаївської міської ради за № 426, вирішено об`єкту нерухомого майна, який утворився в результаті виділення зі складу об`єктів в житловий будинок по АДРЕСА_2 , надати нову адресу АДРЕСА_2 .
		12.10.2016 року рішенням Миколаївської міської ради № 9\30, затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ( кадастровий номер 4810137200:04:045:0001), загальною площею 389 кв.м. із земель комунальної власності, з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , та надана у власність позивача земельна ділянка площею 389 кв.м. для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 .
		17.11.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку.
		22.08.2018 року звернувся з заявою до Департаменту з надання адміністративних послуг про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_4 , однак отримав рішення № 42722995 від 28.08.2018 року про відмову у реєстрації з посиланням на те, що документи подані не в повному обсязі, а саме не наданий документ, що підтверджує технічну можливість виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, а також документ, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.
		17.09.2018 року позивач повторно звернувся з заявою про проведення державної реєстрації, однак отримав рішення № 43136962 від 21.09.2018 року про відмову у реєстрації.
		31.01.2020 року звернувся до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю щодо зміни статусу квартири на індивідуальний будинок, однак 28.02.2020 року тримав відмову № ц-1030-1/ц, у якій останній посилається на те, що для зміни призначення квартири на індивідуальний будинок потрібно розробити та затвердити проектну документацію відповідно до вимог чинного законодавства та подати до управління повідомлення про початок будівельних робіт.
		Дане рішення позивач вважає неправильним, оскільки проведено технічне обстеження представниками ММБТІ, та встановлена можливість надійної та безпечної експлуатації житлового будинку 7\2, яка була реконструйована із квартири у відповідності до Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт.
		Посилаючись на приписи ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 16, 181, 182, 391, 328, 318, 383 ЦК України, і просив про задоволення позову.
		 
		ІІ.ХІД СПРАВИ.
		 
		Процесуальні дії суду.
		 
		Протоколом автоматизованого розподілу справи від 17.06.2020 року, дана справа передана на розгляд судді Черенковій Н.П.
		Ухвалою від 18.06.2020 року дана позовна заява залишена без руху.
		12.08.2020 року на виконання даної ухвали ОСОБА_1 надав позовну заяву у новій редакції, та просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .
		Ухвалою від 14.08.2020 року відкрито загальне позовне провадження, та з урахуванням надмірного навантаження, підготовче судове засідання призначено на 28.10.2020 року.
		26.10.2020 року від Миколаївської міської ради надійшов відзив, у якому просили про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
		Позивач не надав жодних доказів того, що права інших власників квартир даного будинку не порушуються. Не надано інформації щодо списання з балансу всіх квартир за адресою АДРЕСА_5.
		Окрім того, матеріали справи свідчать про здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва. За такого, на підставі приписів ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього. Згідно технічного паспорту, реконструкція була здійснена у 2013 році, а право власності на земельну ділянку зареєстровано у 2016 році.
		Відповідно до ч.1 ст. 36 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт неможливо без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
		За приписами ст. 39 вищевказаного ЗУ, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти днів з дня реєстрації заяви. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифікату.
		Містобудівні умови та обмеження або будівельний паспорт не надавались, і відповідно об`єкт в експлуатацію не вводився.
		Окрім того, вирішуючи справу про визнання права власності на самочинно збудоване майно, суди повинні встановлювати усі обставини справи: чи є він власником земельної ділянки, чи звертався він до компетентного органу про прийняття забудови до експлуатації, чи є законна відмова у такому прийнятті, чи є порушення будівельних норм та правил і чи є вони істотними.
		Враховуючи, що позивач не звертався до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації , не надав доказів, що порушені будівельні норми та правила є неістотними,задоволення позову може впливати на права та обов`язки сусідів позивача - власників квартир по АДРЕСА_5 , і просив про відмову у задоволенні позову.
		У зв`язку з надходженням відзиву, та неотримання його позивачем, слухання справи відкладено на 03.12.2020 року.
		30.11.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, яка зводиться до наступного.
		Права власників будинку АДРЕСА_5 не порушені, оскільки таких власників не існує. При цьому, відповідач переклав обов`язок доводити факт списання інших квартир на позивача, хоча сам повинен перевіряти зазначену інформацію.
		Між тим, надана інформація, що всі квартири зняті з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств,і кожному із них присвоєні окремі адреси.
		Крім того, наявна зава від 23.05.2014 року усіх співвласників будинку щодо надання згоди на оформлення кожного із них права власності на окремі земельні ділянки, необхідні для обслуговування належного їм нерухомого майна, з присвоєнням окремих адрес та кадастрових номерів згідно схеми генплану, розробленої у травні 2014 року КП ХПП АПБ під номером 592-2014.
		Окрім того, самочинне будівництво здійснене до 2006 року,що підтверджується відповідними узгодженнями на оформлення самовільно збудованих споруд, за такого, квартира має окремий вихід та за технічними ознаками виділена в окремий об`єкт, та за своїм використанням відповідає нормативному визначенню індивідуальний (садибний) житловий будинок-садиба.
		Ухвалою суду від 03.12.2020 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду на 18.03.2021 року, з врахуванням надмірного навантаження.
		Слухання справи неодноразово відкладалось.
		Позивач, його представник адвокат Царик Р.М., позов підтримали, просили про його задоволення та слухання справи у їх відсутність.
		Представник відповідача підтримав наданий відзив. просив про розгляд справи у їх відсутності та прийняття рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.
		Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
		 
		ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
		 
		14.03.1995 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50, 7 кв.м., ( в порядку приватизації), на підставі розпорядження № 6123 від 27.02.1995 року. Та зареєстровано в ММБТІ за № 19817 25 квітня 1995 року.
		За технічним паспортом на дану квартиру ( згідно додатку 9 Положення про порядок передачі квартир у власність громадян), дана нерухомість розташована на 1 поверсі одноповерхового будинку, та складається із двох кімнат житловою площею 25, 6 кв.м., ( 10, 6 + 15,0), кухні 11,9 кв.м., вбиральні 1,1 кв.м., коридору 12,1 кв.м, загальною площею 50, 7 кв.м., висота приміщень 2,7 кв.м.
		Розпорядженням Миколаївської міської ради за № 72-р від 28.02.2005 року дозволено КЖЕП « Центр» списати з балансу на підставі свідоцтв про право власності на житло та звернення власників приміщень, в тому числі квартиру АДРЕСА_6 .
		Розпорядженням № 141-р від 06.04.2005 року , відповідно квартиру 7.
		Квартира 4 - Розпорядженням № 273р від 08.08.2005 року.
		25.11.2005 року Розпорядженням № 384 р дозволено КЖЕП « Проспект» списати з балансу квартиру НОМЕР_1 .
		За довідкою КЖЕП « Проспект» від 20.12.2005 року за № 435, квартира АДРЕСА_1 - знята з балансу.
		03.04.2006 року ММБТІ виготовлений технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_8 , з якого вбачається наступне.
		Власниками даного будинку є ОСОБА_2 - квартира НОМЕР_12 , ОСОБА_1 - квартира НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - квартира НОМЕР_2 , ОСОБА_5 - квартира НОМЕР_3 .
		Враховується самозахват землі площею 565 кв.м.,та самочинне будівництво літньої кухні літ.з, душа Ж, сараїв В,Г,И,О,Р, гаражів Д,М, підвал а-1пд, сіней а-1, погребів а-2 пд, а-3 пд, рпд, а-4пд, вбиральня-душ К, П,Н.
		За квартирою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, наявна загальна площа квартири 57, 6 кв.м., житлова 25, 6 кв.м, допоміжна 32,0 кв.м.
		23.06.2011 року ОСОБА_1 отримав лист за № 15-1718 Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради, за яким управління погоджує можливість оформлення сіней літ. А-1, підвалу літ.а-1пд, гаражу Д, сараїв Г,В, погребу літ. А-і пд, при умові надання погоджень СЕС, МНС та співвласників.
		04.06.2011 року ОСОБА_2 ( кв.1) надав своє погодження та 30.05.2011 року надала погодження ОСОБА_6 - квартира НОМЕР_11.
		Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради за № 15-916 від 27.03.2013 року, на замовлення ОСОБА_1 запропоновано квартирі АДРЕСА_3 .
		Миколаївської міською радою 26.04.2013 року прийнято рішення за № 426, згідно якого об`єкту нерухомого майна, який утворився в результаті виділення зі складу об`єктів в житловий будинок по АДРЕСА_2 надати нову адресу АДРЕСА_2 .( п. 34).
		10.02.2014 року ОСОБА_1 звернувся до ММБТІ з заявою, та отримав відповідь від 19.02.2014 року за № ц\з 22 про те, що згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом МЮ України № 127 від 24.05.2001 року, зі змінами та доповненнями, на теперішній час до повноважень ММБТІ належить тільки проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна та виготовлення технічних паспортів за результатами проведеної інвентаризації. Рішенням виконкому Миколаївської міської ради квартирі АДРЕСА_1 надана нова адреса - АДРЕСА_2 , але не змінено статус об`єкта.
		07.04.2014 року ОСОБА_1 за № 277.2.2. отримав лист головного лікаря санітарно-епідеміологічної станції Центрального району м. Миколаєва, погоджено розміщення самовільно збудованих сіней літ.а-1, підвалу а-1 пд, гаражу літ.Д, сараю П, В, погребу а-2 пд.
		12.04.2014 року позивач отримав лист № 62\304 МНС України в Миколаївській області про погодження вказаних споруд.
		23.05.2014 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В., посвідчено заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ( реєстровий 1008-1011) про надання згоди з оформлення на кожного з них права власності на окремі земельні ділянки. необхідні для обслуговування належного нерухомого майна з присвоєнням окремих адрес та кадастрових номерів, згідно плану, розробленого у травні 2014 року КП ХПП АПБ під номером 592-2014.
		Рішенням Миколаївської міської ради № 9\30 від 12.10.2016 року, ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 389 кв.м. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 . ( п. 12.1).
		17.11.2016 року за позивачем зареєстрована земельна ділянка площею 0,0389 га, кадастровий номер 4810137200:04:045:001.
		22.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до державного реєстратора про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 .
		Рішенням державного реєстратора Іноземцевою Ю.А. 28.08.2018 року за № 42722995 постановлено про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію у зв`язку з ненаданням у повному обсязі необхідних для цього документів.
		Так, заявником не подано, визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 року за № 1127: інформації про зареєстровані до 01.01.2013 року речові права на відповідне нерухоме майно.
		Згідно п. 54 Порядку, державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділу окремого об`єкту із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, або об`єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об`єднання майна та можливості використання такого майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин. Тому необхідно надати документ, що підтверджує технічну можливість виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів нерухомого майна та можливість використання такого майна, як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.
		Окрім того, надані документи свідчать про зміну технічної характеристики об`єкту. Тому, на підставі приписів п.п. 54-56, 58 вказаного вище Порядку. Необхідно надати документ, що відповідно до вимог законодавства посвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкт.
		Дане рішення позивачем не оскаржувалось та не виконане. 
		17.09.2018 року ОСОБА_1 повторно подає заяву про реєстрацію права власності на будинок по АДРЕСА_2 .
		Рішенням державного реєстратора Іноземцевої Ю.А. 21.09.2018 року за № 43136962 зупинено розгляд заяви у зв`язку з ненаданням документів у повному обсязі.
		Дане рішення позивачем не оскаржувалось .
		09.01.2019 року ММБТІ складено технічний паспорт на будинок АДРЕСА_4 .
		Даний паспорт містить дані про наявність самочинно збудованого : реконструкція квартирного житлового будинку літ. А , площа забудови - 52,2, загальна - 37,7, житлова - 25,6. Нежитлова прибудова літ. А, тамбур літ.а-1.
		За додатком 2 до Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження (п. 2.6), за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта, реконструйованого, та з урахуванням інформації щодо відповідності його місця розташування вимогам державних будівельних норм, отриманої виконавцем від місцевого органу містобудування та архітектури, від 17.12.2018 року за № 17-5308, встановлена можливість надійної та безпечної експлуатації.
		Управлінням ДАБК Миколаївської міської ради на запит ОСОБА_1 від 13.07.2020 року, надана інформація щодо дій замовника відносно оформлення дозвільних документів по реконструкції квартирного житлового будинку літ. А за адресою АДРЕСА_2 .
		23.06.2021 року ММБТІ складено технічний звіт про визначення технічної можливості переведення квартири у житловий будинок АДРЕСА_12 .
		Квартира розташована на 1 поверсі одноповерхового житлового будинку на 4 квартири.
		Візуальне технічне обстеження квартири приводить до висновку про те, що є технічна можливість переведення квартири у житловий будинок, без здійснення перепланування, втручання у капітальні стіни та демонтажу існуючих простінків.
		Згідно Постанови КМУ № 572 від 08.10.1992 р., та внесеними до неї змінами, згідно постанови КМУ № 1024 від 28.12.2016 року, та постанови КМУ № 406 від 07.06.2017 року, роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а також нежитлового будинку, будівлі, споруди, приміщення в них, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та\або інженерні системи загального користування,- щодо об`єктів. що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), переведення квартири у житловий будинок, можливе, та не потребує будь-яких погоджень з дозвільними, регуляторними, виконавчими та іншими органами України. 
		25.06.2021 року (після пред`явлення даного позову до суду),  ОСОБА_1  звернувся з заявою на ім`я Миколаївського міського голови, в якому просив винести на розгляд виконавчого комітету Миколаївської міської ради питання про зміну статусу належної йому на праві власності квартири на індивідуальний (садибний) житловий будинок АДРЕСА_2 .
		08.07.2021 року за № Ц- 4329-1\ц керуючим справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради Волковим А. повідомлено ОСОБА_1 про те, що виконавчим комітетом Миколаївської міської ради не розглядається зміна статусу об`єкта приватної власності.
		30.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського міського голови із заявою, в якій просив зобов`язати відповідальних осіб надати відповідь на заяву від 25.06.2021 року у відповідності до вимог ЗУ «Про звернення громадян» з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови. а також із роз`ясненням порядку оскарження даного рішення.
		27.09.2021 року заступником міського голови Андрієнко Ю. направлена відповідь ОСОБА_1 (№ 16-4329\2\ц).
		Заявника повідомлено про те, що виконавчим комітетом не розглядається зміна статусу об`єкта приватної власності. Рішень щодо відмови у задоволенні вимог стосовно зміни статусу квартири на будинок не приймалось.
		Інформовано, що офіційне роз`яснення щодо випадків, у яких потребується роз`яснення чинних містобудівних норм, здійснює Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
		 
		IV.ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, 
		 
		Висновки суду. 
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
		Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
		Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
		Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придані для постійного проживання в них.
		Житло є специфічним об`єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку.
		Відповідно до частини другої статті 383 Цивільного кодексу України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. 17. Відповідно до статті 152 Житлового кодексу УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
		Відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про архітектурну діяльність" під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.
		Статтею 5 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що при здійснені містобудівної діяльності повинні бути забезпеченні урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об`єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.
		Статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
		Відповідно Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.
		У відповідності до статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У рішенні по справі "Інтерсплав проти України" (№ 803/02) Європейський Суд з прав людини наголосив, що втручання державних органів в право власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
		У своєму рішенні "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany № 46720/99, № 72203/01 і № 72552/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми [три чітко сформульовані правила]: перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Ці норми не є окремими, а пов`язані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі".
		У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		Чинним законодавством України не передбачено поняття «зміни статусу квартири на статус будинку». Фактично в даному випадку мова йде про визнання вказаної квартири, яка на даний момент є частиною будинку, самостійним об`єктом нерухомого майна.
		Питання поділу об`єктів нерухомого майна, що розташовані на земельних ділянках, на самостійні об`єкти нерухомого майна, визначаються положеннями Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 р. № 55, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.07.2007 р. за № 774/14041, яка застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна.
		Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції, поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси. Пунктом. 2.6 вказаної Інструкції, наведено дані, які повинен містити висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна.
		Відповідно до п. 1.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики №127 від 24 травня 2001 року, технічна інвентаризація проводиться у таких випадках: перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію.
		Зі змісту п. 1.4. вказаної Інструкції, на підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти, які скріплюються підписом керівника та печаткою суб`єкта господарювання, а також підписом виконавця робіт із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката та його печаткою.
		Судом встановлено, що на момент подачі позовної заяви ОСОБА_1 не звертався до міської ради з заявою про зміну статусу квартири на будинок. Рішення державного реєстратора щодо відмови у реєстрації права власності на будинок не прийнято. 
		Отримані позивачем в період розгляду справи технічний звіт №62/В-521 від 23.06.2021 року КП «Миколаївське МБТІ» щодо технічної можливості переведення квартири в житловий будинок, та складений 09.01.2019 року ММБТІ технічний паспорт на будинок АДРЕСА_4 , який містить дані про наявність самочинно збудованого : реконструкція квартирного житлового будинку літ.А, площа забудови- 52,2, загальна - 37,7, житлова - 25,6. Нежитлова прибудова літ. А, тамбур літ.а-1, а також додаток 2 до Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження ( п. 2.6), за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта, реконструйованого, та з урахуванням інформації щодо відповідності його місця розташування вимогам державних будівельних норм, отриманої виконавцем від місцевого органу містобудування та архітектури ,від 17.12.2018 року за № 17-5308, встановлена можливість надійної та безпечної експлуатації, державному реєстратору Іноземцевій Ю.А. до заяв від 22.08.2018 року та 17.09.2018 року по яким зупинений розгляд заяви про державну реєстрацію не надавались.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що позовних вимог до реєстратора не заявлено, не вказано яких дій не вчинив відповідач, та зазначає наступне.
		17 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 309/2340/15-ц, провадження № 61-16776св20 (ЄДРСРУ № 96977985) досліджував питання щодо наслідків незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
		Відповідач- це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
		За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
		Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
		Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
		Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
		У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
		Окрім цього, процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав прав та обов`язків (24 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 1316/364/12, провадження № 61-7023св20 (ЄДРСРУ № 96106030).
		Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
		За такого,незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
		Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).
		Устатті 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		У частині першійстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		Вказане відповідає позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2020 року №761/30025/16-ц.
		Аналізуючи наведені обставини справи, суд зазначає, що фактично вирішення даного питання позивач поклав на суд.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		В той же час, передумовою для судового захисту порушеного права є наявність саме порушеного права та факт порушення даного права діями відповідача.
		Суд зазначає, що у даному випадку у позивача є право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вказане право власності виникло на законних підставах та зареєстроване у встановленому законом порядку. Та обставина, що за позивачем зареєстровано право власності на житло, що має статус квартири, а не будинку, не суперечить його праву власності, оскільки, згідно з дослідженими в судовому засіданні документами право власності виникло у позивача саме на квартиру.
		Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та на підставі документів, необхідних для вчинення відповідних дій.
		Державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. 
		Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права , виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
		Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
		У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного пр У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії"), і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18 та постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином.
		Свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. 
		Крім цього, частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") , напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" , зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
		Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
		В питаннях оцінки "пропорційності", Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини , майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
		За такого, позивач не надав доказів щодо які саме документи, визначені нормами чинного законодавства, не давали підстав державному реєстратору чинити необхідні реєстраційні дії; яким актам цивільного законодавства суперечить прийняте рішення про зупинення державної реєстрації прав, що є підставою для визнання незаконним і таким, що підлягає скасуванню; і яким чином задоволення позову у такий спосіб є ефективним засобом захисту порушеного права. 
		Загалом, право власності набувається особами з підстав, що не заборонені законом, в тому числі із правочинів (ст. 328 ЦКУ), якщо інше не випливає із закону, або не встановлено судом, право власності вважається набутим правомірно.
		Оскільки набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні норми про «визнання права власності» (ст. 392 ЦКУ) - повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб набуто право власності на спірний об`єкт , та чи підлягає це право захисту у вказаний позивачем спосіб.
		Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Відповідно до ст.З76 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
		Відповідно до ст.382 Цивільного кодексу України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
		Відповідно до ст.380 Цивільного кодексу України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно- правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
		Відповідно до ст.381 Цивільного кодексу України, садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
		Відповідно до ст.319 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
		Згідно із ст.2 ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень-це офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 року у справі № 910\10987\18.
		Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
		 
		V. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ.
		 
		За приписами ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов`язані із витребуванням доказів, проведенням огляду доказів, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.
		Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову на позивача.
		Позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» як інвалід 2 групи.
		Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-5, 10, 11-13, 74-84, 141, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення складений 26 січня 2022 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                       Черенкова Н.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...