Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/31008/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.02.2022. Зареєстровано: 02.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2022.
Дата набрання законної сили: 03.03.2022
Номер судового провадження: 2/127/5132/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 127/31008/21
		Провадження № 2/127/5132/21
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 лютого 2022 рокум. Вінниця
		 
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Іщук Т.П., розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закладу «Вінницька дитяча музична школа №2» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, визнання протиправним відсторонення, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі. Надалі, отримавши ухвалу про залишення позовної заяви без руху та сплативши судовий збір, подав заяву від 23 листопада 2021 року та просив визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи та визнати протиправним відсторонення. Свої вимоги мотивував тим, що він з 26 серпня 2018 року працює на посаді викладача по класу духових інструментів в закладі «Вінницька дитяча музична школа №2». 04 листопада 2021 року йому було вручене повідомлення №139 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а 08 листопада 2021 року - наказ про його відсторонення з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
		Позивач вказує, що зі змісту наказу слідує, що підставами для його відсторонення стало вищевказане повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, однак зазначає, що в жодному документів при виникненні трудових відносин, що підписані сторонами, такого зобов`язання з боку позивача не має, як і не передбачено повноваження у відповідача на відсторонення з роботи з підстав відсутності такого щеплення. 
		Позивач з посиланням на положення Конституції України, Загальної декларації прав людини, Європейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права вважає відсторонення незаконним. Зазначає, що наказ про відсторонення є незаконним, так як Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями. Звертає увагу, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язковий щеплень. Однак, вказаним законом щеплення від COVID-19 не встановлено, а тому відсторонення є незаконним та безпідставним.
		Окремо вказує, що на сьогоднішній день законом не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплень. Також зазначає, що ст.46 КЗпП України не передбачає такої підстави відсторонення як повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або відсутність щеплення проти COVID-19 та вчинення дій, направлених на вимоги керівника з цього питання.
		З вказаних підстав позивач і звернувся до суду з цим позовом та просив позов задовольнити та стягнути на його користь понесені судові витрати.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2021 року було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб.
		Відповідач надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає. Вказує, що відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або)поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 було визначено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19, серед переліку й працівники закладів позашкільної освіти. Відповідач зазначає, що вищевказаний наказ передбачає обов`язковість щеплення у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.
		Відповідач звертає увагу на положення ст.53 Закону України «Про освіту», відповідно до якої збодувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» щодо обов`язків громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких є, у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення, посадову інструкцію позивача, якою передбачено його обов`язок забезпечувати безпеку учнів під час проведення заходів, й вказує, що вакцинація для певних категорій працівників є обов`язковою та її можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
		Також відповідач звертав увагу на відповідальність роботодавця у разі не відсторонення не вакцинованих працівників від роботи, яка передбачена ст. 44-3 КУпАП. З огляду вищевказані обставини, відповідач стверджує, що він діяв у межах повноважень та на підставі норм чинного законодавства та жодні протиправні дії ним вчинено не було, а тому відсутні правові підстави для скасування наказу від 08 листопада 2021 року № 131 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. 
		Крім того, відповідачем надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, вказуючи, що справа є незначної складності, а тому не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Крім того, не визначено кількість витраченого на ці послуги часу, а тому заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн не є співмірним.
		Позивач  ОСОБА_1  через свого представника - адвоката Мілованова А. В. надав заперечення, які суд розцінює як відповідь на відзив, в якому зазначив, що з правової точки зору на даний час карантин в Україні не діє, оскільки не додержано процедуру його ведення, а саме надзвичайний стан в Україні не введено, у зв`язку з чим головний санітарний лікар не отримав повноважень ініціювати карантин, а тому Кабінет Міністрів України не мав правових підстав для введення в Україні карантину. Крім того, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина може встановлюватись виключно нормативно-правовим актом прийнятим Верховною Радою України, а тому встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України. Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"зі змінами про ведення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. Окрім того, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року за № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» запровадженого на період дії карантину, встановленого у незаконний спосіб, є незаконним і також не підлягає виконанню. Позивач також звертає увагу на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 27 січня 2021 року № 2361, згідно якої щеплення не є обов`язковим і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншому тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі. Також позивач вважає, що лікарські засоби від коронавірусної хвороби знаходяться на стадії клінічного випробування на пацієнтах з метою дослідження їх для оцінки на ефектність та безпечність, а відповідно до ст. 3, 28 Конституції України клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди із застосування будь-яких засобів примусу є протизаконним. Позивач також зазначає, що щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19. На думку позивача також неправомірними є дії відповідача щодо вимоги роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки відповідно до ст. 39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» забороняється вимагати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнтів. Позивач вважає, що порушенні незаконними діями роботодавця права працівника підлягають захисту, а тому просить позовні вимоги задовольнити з урахуванням викладених в позовній заяві, так і в заяві про збільшення позовних вимог.
		Відповідач надав свої заперечення та вказував, що ст.46 КЗпП України передбачає відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством, де термін «законодавство» є ширшим за термін «закон». Можливість та обов`язковість керівника забезпечити відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 передбачена п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (в оновленій редакції). Вказана постанова діє в сукупності з положеннями Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб», які позивач застосовує вибірково. Щодо незгоди позивача з протиепідемічним законодавством, то звертає увагу, що позивач не оскаржував вказаних нормативних актів та відсутні судові рішення про їх скасування. Також зазначає, що із заперечень/відповіді позивача слідує, що останній стверджує, що лікарські засоби від COVID-19 знаходяться в стадії клінічного випробування, однак звертає увагу, що усі клінічні випробування стосуються препаратів для лікування вже хворих осіб та ніяк не пов`язані з випробуванням вакцин, які вже давно такі дослідження пройшли за межами України. Щодо посилання позивача на таємницю про стан свого здоров`я, заборону вимагати та надавати за місцем роботи відомостей про діагноз та методи лікування, то зазначає, що вакцинація не є діагнозом чи методом лікування та не передбачає відкриття роботодавцю відомостей про стан здоров`я. Також звертає увагу, що порядок відсторонення регулюється законом, яким є КЗпП України. З огляду на викладене просить відмовити в задоволенні позову.
		Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності дійшов такого висновку.
		Судом установлено, що з 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 працює на посаді викладача по класу духових інструментів Закладу «Вінницька дитяча музична школа №2».
		Заклад «Вінницька дитяча музична школа №2» є закладом позашкільної освіти.
		05 листопада 2021 року ОСОБА_1 було вручене повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 04 листопада 2021 року №139 з роз`ясненнями надання документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань до проведених профілактичних щеплень, та роз`яснено наслідки їх ненадання.
		Наказом від 08 листопада 2021 року №131 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
		З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений із зазначенням «заперечую, посилаючись на ст. 43, 46, 48 Конституції України та право на працю».
		08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу поліції №2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області на незаконні дії керівника закладу з вимогою невідкладно розпочати досудове розслідування.
		Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
		- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
		- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
		- в інших випадках, передбачених законодавством.
		У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
		За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).
		Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.
		Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).
		Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
		Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"  від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
		Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
		Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавалися, а в даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.
		Позивач працює на посаді викладача закладу позашкільної освіти та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.
		Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
		Як слідує зі змісту його заяви позивач щеплення немає та суду не надано доказів про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.
		Отже в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.
		Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»  не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.
		Щодо посилання позивача на те, що КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи у разі відсутності вакцинації від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, то суд зазначає, що ст. 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що, на думку суду, має місце в даному випадку.
		Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.
		Слід визначити, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).
		Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст.8 Конвенцією.
		Між тим, такі втручання цілком припустимі.
		Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
		Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
		«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»
		ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
		В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
		Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
		«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
		А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
		«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
		В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
		Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
		З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.
		Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
		Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
		З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.
		Щодо надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, то слід відмітити, що право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.
		Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.
		Разом з тим, інформації про щеплення не є діагнозом чи методом лікування та не передбачає відкриття відомостей про стан здоров`я.
		Окрім того, не можуть бути прийняті посилання позивача на ті обставини, що лікарські засоби від короноварісної хвороби COVID-19 перебувають на стадії клінічних досліджень.
		Згідно ч. 1 ст. 9, ч. 1, 6 ст. 9-2 Закону України «Про лікарські засоби», постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2021 року № 95 та наказів МОЗ від 22 лютого 2021 року №308, від 09 березня 2021 року №419, від 02 липня 2021 року № 1325 було зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України ряд вакцин від COVID-19. Щеплення зареєстрованою у встановленому законом порядку вакциною відповідає законодавству України в сфері охорони здоров`я. Нормативні акти МОЗ, про які вказує позивач, про проведення клінічних випробувань по певним лікарським засобам, не стосуються вакцин.
		Слід відмітити, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.
		У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.
		Відповідно до ст.43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.
		Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив:«згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.
		Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.
		Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.
		Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».
		З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
		Суд також звертає увагу, що вимога про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. Відсторонення ж від роботи є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи робоче місце за працівником зберігається.
		Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 46 КЗпП України, Законами України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 зі змінами, наказом Міністерства охорони здоров`я  України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ст. 10-13, 76-89, 141, 259, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову  ОСОБА_1  до Закладу «Вінницька дитяча музична школа №2» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, визнання відсторонення протиправним - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Учасники справи:
		Позивач:  ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		Відповідач: Заклад «Вінницька дитяча музична школа №2», м. Вінниця, вул. Стрілецька, 16, код ЄДРПОУ 05464508.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...