Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/6379/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; до засобів масової інформації.
Надіслано для оприлюднення: 03.02.2022. Зареєстровано: 03.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2022.
Дата набрання законної сили: 25.01.2022
Номер судового провадження: 22-ц/803/913/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/913/22 Справа № 199/6379/20   Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
		                                       ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 січня 2022 року                Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
		головуючого - Куценко Т.Р., 
		суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
		за участю секретаря - Заворотного К.Я.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою 
		                                ОСОБА_1 , 
		 
		на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації "Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я", редакція всеукраїнської газети "Лица", Головного редактора ОСОБА_2 про захист чексті, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, - 
		 
		ВСТАНОВИЛА: 
		 
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації "Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я", редакція всеукраїнської газети "Лица", Головного редактора ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації (а.с. 1-11).
		В обгрунтування позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 йому стало відомо про поширення неправдивої та недостовірної інформації, яка розміщена на публічному сайті всеукраїнської газети «Лица» від ІНФОРМАЦІЯ_2 о 12 год. 00 хв. (ІНФОРМАЦІЯ_3), а саме: « Непокаране зло повернулося. На меліоративненській насосній знову задихнулася жінка Отруївшись фекальними газами, загинула жінка на насосній станції очисних споруд селища Меліоративного Піщанської ОТГ (Новомосковський район Дніпропетровської області). «На підприємстві   ОСОБА_1  знову стався трагічний випадок! Як нам повідомили з Меліоративного, фекальними газами на очисних спорудах в Меліоративному, на тому самому місці, знову задихнулась 41-річна жінка. В неї залишився чоловік-учасник АТО та двоє дітей: 13-річна донька і 19-річний син, який наразі служить в армії», - пише Pishanka.dp.ua. «Такий самий випадок трапився майже 2 роки тому, коли через відсутність персональних засобів захисту та вентиляції загинула ОСОБА_5 - машиністка насосної станції очисних споруд Меліоративного. Тоді ОСОБА_1  заявив, що вона «отримала на роботі інфаркт», - нагадують журналісти. Як раніше повідомляли « Лица », 20 червня 2018 р. на каналізаційній насосній станції № 2 в селищі Меліоративне, приблизно о 16:00 машиністку насосних установок без свідомості виявили на робочому місці. Жінку госпіталізували у відділення анестезіології та інтенсивної терапії з попереднім діагнозом «отруєння клоачними газами». На четвертий день госпіталізації потерпіла ОСОБА_5 померла. «За два роки поліція не просунулась ані на крок - фальсифікуються судово-медицинські висновки, змінюються слідчі, постійно порушуються права потерпілих - близьких родичів загиблої», - повідомив ОСОБА_9 , правозахисник Орлівщини, який весь цей час займається цією справою. Кримінальне провадження за № 12018040350001977 триває з 29 вересня 2018 року. Місцеві винять у тому, що відбувається, фактичного власника підприємства «Комсіті», якому передані водопроводи Піщанської, Орлівщинської та Знаменівської сільських рад, а також мережа водовідведення селища Меліоративного, депутата Новомосковської районної ради, обраного від партії «Опозиційний блок», -   ОСОБА_1  (на колажу анонсу). За інформацією правозахисника ОСОБА_9 , підприємець ОСОБА_1   неодноразово ставав співучасником злочинних схем колишнього голови Орлівщинської сільської ради ОСОБА_10 . Підприємство «Комсіті» фактично володіє монополією на водопостачання та водовідведення в Піщанській громаді. «Мешканці по захмарним тарифам платять за воду непитної якості, яка для зменшення собівартості розбавляється з нелегальних технічних свердловин».
		       Як зазначається позивачем, в статті також наявний відеорепортаж під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4 », в якому було знову звинувачено позивача у прямому відношенні до смерті жінки, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 і названо «злозвістним рішалою».
		       На переконання позивача, стаття і відео репортаж за змістом не відповідають вимогам Закону України «Про інформацію», вищевказані факти, твердження та висловлювання відповідача у всесвітній мережі інтернет, на публічному сайті всеукраїнської газети «Лица» є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, не підтверджені жодними доказами та відповідають наступним ознакам.
		       Інформація щодо позивача, яка була поширена на сайті всеукраїнської газети «Лица» мала публічний характер та була загальнодоступною для користувачів.
		       Обґрунтовуючи свої вимоги , позивач зазначає, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		       Відповідач є автором відповідного інформаційного матеріалу, який розміщений на публічному сайті, де користувачі даних сервісів у вільному доступі переглядали цей матеріал та робили перепости (дублікати), розповсюджуючи неправдиву інформацію між багатьма користувачами, на підтвердження цього позивачем надано роздруковані докази з публічного сайту всеукраїнської газети «Лица» та закріплений до статті відеозапис репортажу на електронному носії.
		       Зазначена інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		       В публікації наводиться інформація, що підприємство «КОМСІТІ» належить позивачу, однак ця інформаціє є неправдивою, оскільки він не є ні засновником Товариства ні керівником цього Товариства, позивач взагалі не працює на ньому, про що позивачем надана виписка з ЄДР з актуальними даними.
		       Зазначено, що позивач є винуватцем двох смертей, які сталися на цьому підприємстві, однак, він взагалі не має ніякого відношення до підприємства «КОМСІТІ», тим паче до трагедій, які на ньому сталися. Також зазначено, що позивач незаконно, нібито, привласнив собі велику кількість комунальних об`єктів громади, однак, і ця інформація є неправдивою та розповсюджена з метою завдати шкоду діловій репутації позивача.
		       Відповідач поширив інформацію, що позивач неодноразово ставав співучасником злочинних схем. На переконання позивача, відповідач не мав жодного права висловлюватися так на адресу позивача, пригнічуючи його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки ч. 2 ст. 302 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.
		       Позивач вказує, що інформація, поширювана щодо нього, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, нібито причетності до злочинних махінацій та такою, що, порушує немайнові права позивача, по-друге не є оціночним судженням, фактичним ствердженням наявних фактів та обвинуваченням, а отже обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідача.
		       Беззаперечно, що поширення окресленої інформації порушує немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію позивача.
		       Позивач є депутатом Новомосковської районної ради Дніпропетровської області та обраний ще в 2015 році. За весь цей час позивач сумлінно виконував свої обов`язки, вивчав громадську думку та потреби територіальної громади, брав пряму участь у їх вирішенні і приймав активну участь у діяльності та житті громади.
		       Окрім всього, як зазначається у позові, позивач є відомим меценатом та благодійником, діяльність його має декілька напрямків, основний з яких спрямований на допомогу та соціальну реабілітацію малозабезпечених, безробітних, дітей, людей із особливими потребами, учасників бойових дій, підтримку мистецьких, спортивних проектів, книговидавництва та інших.
		       На переконання позивача, відповідач не мав жодних правових та моральних підстав у правовій державі на розповсюдження невірної та недостовірної інформації щодо позивача, оскільки розповсюджена інформація не підкріплена жодним доказом. Така недостовірна інформація з боку відповідача, яка розповсюджена, зокрема, на публічному сайті всеукраїнської газети «Лица» з закріпленим відеозаписом викликала несприятливі негативні наслідки для позивача, оскільки дану недостовірну інформацію переглянули багато користувачів. В очах оточуючих, в тому числі його сім`ї, друзів, знайомих, колег по роботі, сформувалося негативне враження щодо його поведінки та оцінки його людських, ділових та професійних якостей, що безумовно принижую честь, гідність та його ділову репутацію та носять негативний характер на його ділову репутацію.
		       Також позивач зазначає, що він є дуже релігійною людиною, ніколи не ображав та не принижував честь та гідність іншої людини, завжди поважає чесність та порядність. Висвітлення позивача в негативному світлі, твердження про його причетність до загибелі людини, поширення інформації про причетність до злочинних схем безпосередньо торкається його честі, гідності та ділової репутації, оскільки в очах законослухняних громадян ці факти ганьблять його моральні якості та етичні принципи, знижують суспільну оцінку його моральних, духовних та професійний якостей як члена суспільства.
		       Позивач вважає, що емоційний дискомфорт, пригнічення його, як особистості, в очах інших людей, негативне враження щодо його поведінки та оцінки в його людських, ділових та професійних якостей, приниження гідності та ділової репутації, оцінено в розмірі моральної шкоди, яка має бути стягнута з відповідача та становить 20 000,00 грн., що є мінімальною сумою для відшкодування душевних страждань позивача, відтак, розумною та справедливою.
		       Крім того, позивач, з метою захисту своїх інтересів був вимушений звернутися за правовою допомогою до адвоката у зв`язку з чим поніс матеріальні витрати. Так, між позивачем та адвокатом Окорським В.В. 17 серпня 2020 року укладено договір про надання правової допомоги у цій справі, та згідно Договору адвокат отримує гонорар за свої послуги суму у розмірі 30 000,00 грн.
		Просив суд: визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену ІНФОРМАЦІЯ_2 о 12 год. 00 хв. на сайті Всеукраїнської газети «Лица», а саме:
		«Непокаране зло повернулося. На меліоративненській насосній знову задихнулася жінка Отруївшись фекальними газами, загинула жінка на насосній станції очисних споруд селища Меліоративного Піщанської ОТГ (Новомосковський район Дніпропетровської області).
		«На підприємстві ОСОБА_1 знову стався трагічний випадок! Як нам повідомили з Меліоративного, фекальними газами на очисних спорудах в Меліоративному, на тому самому місці, знову задихнулась 41-річна жінка. В неї залишився чоловік-учасник АТО та двоє дітей: 13-річна донька і 19-річний син, який наразі служить в армії», - пише Pishanka.dp.ua.
		«Такий самий випадок трапився майже 2 роки тому, коли через відсутність персональних засобів захисту та вентиляції загинула ОСОБА_5 - машиністка насосної станції очисних споруд Меліоративного. Тоді ОСОБА_1 заявив, що вона «отримала на роботі інфаркт», - нагадують журналісти. Як раніше повідомляли « Лица », 20 червня 2018 р. на каналізаційній насосній станції №2 в селищі Меліоративне, приблизно о 16:00 машиністку насосних установок без свідомості виявили на робочому місці. Жінку госпіталізували у відділення анестезіології та інтенсивної терапії з попереднім діагнозом «отруєння клоачними газами». На четвертий день госпіталізації потерпіла ОСОБА_5 померла.
		«За два роки поліція не просунулась ані на крок - фальсифікуються судово-медицинські висновки, змінюються слідчі, постійно порушуються права потерпілих - близьких родичів загиблої», - повідомив ОСОБА_9 , правозахисник Орлівщини, який весь цей час займається цією справою. Кримінальне провадження за № 12018040350001977 триває з 29 вересня 2018 року. Місцеві винять у тому, що відбувається, фактичного власника підприємства «Комсіті», якому передані водопроводи Піщанської, Орлівщинської та Знаменівської сільських рад, а також мережа водовідведення селища Меліоративного, депутата Новомосковської районної ради, обраного від партії «Опозиційний блок», -   ОСОБА_1 (на колажу анонсу).
		За інформацією правозахисника ОСОБА_9 , підприємець ОСОБА_1 неодноразово ставав співучасником злочинних схем колишнього голови Орлівщинської сільської ради ОСОБА_10 . Підприємство «Комсіті» фактично володіє монополією на водопостачання та водовідведення в Піщанській громаді. «Мешканці по захмарним тарифам платять за воду непитної якості, яка для зменшення собівартості розбавляється з нелегальних технічних свердловин»;
		       - зобов`язати відповідача Громадську організацію «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров`я», як видавника газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2 спростувати зазначену недостовірну інформацію у такий же спосіб, в який вона була поширена, а саме: шляхом публікації відповідної статті під заголовком « СПРОСТУВАННЯ » на сайті всеукраїнської газети « Лица »: «  Непокаране зло повернулося. На меліоративненській насосній знову задихнулася жінка Отруївшись фекальними газами, загинула жінка на насосній станції очисних споруд селища Меліоративного Піщанської ОТГ (Новомосковський район Дніпропетровської області). «На підприємстві ОСОБА_1 знову стався трагічний випадок! Як нам повідомили з Меліоративного, фекальними газами на очисних спорудах в   Меліоративному , на тому самому місці, знову задихнулась 41-річна жінка. В неї залишився чоловік-учасник АТО та двоє дітей: 13-річна донька і 19-річний син, який наразі служить в армії», - пише Pishanka.dp.ua. «Такий самий випадок трапився майже 2 роки тому, коли через відсутність персональних засобів захисту та вентиляції загинула ОСОБА_5 - машиністка насосної станції очисних споруд Меліоративного. Тоді ОСОБА_1  заявив, що вона «отримала на роботі інфаркт», - нагадують журналісти. Як раніше повідомляли « Лица », 20 червня 2018р. на каналізаційній насосній станції № 2 в селищі Меліоративне, приблизно о 16:00 машиністку насосних установок без свідомості виявили на робочому місці.   Жінку госпіталізували у відділення анестезіології та інтенсивної терапії з попереднім діагнозом «отруєння клоачними газами». На четвертий день госпіталізації потерпіла ОСОБА_5 померла. «За два роки поліція не просунулась ані на крок - фальсифікуються судово- медицинські висновки, змінюються слідчі, постійно порушуються права потерпілих - близьких родичів загиблої», - повідомив ОСОБА_9 , правозахисник Орлівщини, який весь цей час займається цією справою. Кримінальне провадження за № 12018040350001977 триває з 29 вересня 2018 року. Місцеві винять у тому, що відбувається, фактичного власника підприємства «Комсіті», якому передані водопроводи Піщанської, Орлівщинської та Знаменівської сільських рад, а також мережа водовідведення селища Меліоративного, депутата Новомосковської районної ради, обраного від партії «Опозиційний блок», -   ОСОБА_1  (на колажу анонсу). За інформацією правозахисника ОСОБА_9 , підприємець ОСОБА_1   неодноразово ставав співучасником злочинних схем колишнього голови Орлівщинської сільської ради   ОСОБА_10 . Підприємство «Комсіті» фактично володіє монополією на водопостачання та водовідведення в Піщанській громаді. «Мешканці по захмарним тарифам платять за воду непитної якості, яка для зменшення собівартості розбавляється з нелегальних технічних свердловин» - є недостовірною та не відповідає дійсності;
		       - зобов`язати відповідача Громадську організацію «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров`я», як видавника газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2 спростувати відеорепортаж, який був підкріплений до основної статті на сайті всеукраїнської газети «Лица»;
		       - стягнути з відповідача Громадської організації «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров`я», як видавника газети «Лица», головного редактора ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 20 000, 00 грн.
		       - стягнути з відповідача Громадської організації «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров`я», як видавника газети «Лица», головного редактора ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн. та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2102,00 грн.
		Рішенням Амур-Нижньоніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2021 року у задоволенні заявлених позовних вимог було відмовлено в повному обсязі (а.с. 123-129).
		Не погоджуючись з вказаним рішенням,  ОСОБА_1  подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права /а.с. 136-142/.
		Інші учасники у справі не скористались своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК щодо подання відзиву на апеляційну скаргу.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
		Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог виходив з того, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що не підтверджуються фактичними обставинами справи та зібраними доказами.
		Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
		Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених цим кодексом.
		Судом першої інстанції встановлено, що на публічному сайті всеукраїнської газети «Лица» від ІНФОРМАЦІЯ_2 о 12 год. 00 хв. (ІНФОРМАЦІЯ_3), було опубліковано інформацію наступного змісту: « Непокаране зло повернулося. На меліоративненській насосній знову задихнулася жінка Отруївшись фекальними газами, загинула жінка на насосній станції очисних споруд селища Меліоративного Піщанської ОТГ (Новомосковський район Дніпропетровської області). «На підприємстві  ОСОБА_1  знову стався трагічний випадок! Як нам повідомили з Меліоративного, фекальними газами на очисних спорудах в Меліоративному, на тому самому місці, знову задихнулась 41-річна жінка. В неї залишився чоловік-учасник АТО та двоє дітей: 13-річна донька і 19-річний син, який наразі служить в армії», - пише Pishanka.dp.ua. «Такий самий випадок трапився майже 2 роки тому, коли через відсутність персональних засобів захисту та вентиляції загинула ОСОБА_5 - машиністка насосної станції очисних споруд Меліоративного. Тоді ОСОБА_1  заявив, що вона «отримала на роботі інфаркт», - нагадують журналісти. Як раніше повідомляли « Лица », 20 червня 2018р. на каналізаційній насосній станції № 2 в селищі Меліоративне, приблизно о 16:00 машиністку насосних установок без свідомості виявили на робочому місці.   Жінку госпіталізували у відділення анестезіології та інтенсивної терапії з попереднім діагнозом «отруєння клоачними газами». На четвертий день госпіталізації потерпіла ОСОБА_5 померла. «За два роки поліція не просунулась ані на крок - фальсифікуються судово-медицинські висновки, змінюються слідчі, постійно порушуються права потерпілих - близьких родичів загиблої», - повідомив ОСОБА_9 , правозахисник Орлівщини, який весь цей час займається цією справою. Кримінальне провадження за № 12018040350001977 триває з 29 вересня 2018 року. Місцеві винять у тому, що відбувається, фактичного власника підприємства «Комсіті», якому передані водопроводи Піщанської, Орлівщинської та Знаменівської сільських рад, а також мережа водовідведення селища Меліоративного, депутата Новомосковської районної ради, обраного від партії «Опозиційний блок», -   ОСОБА_1  (на колажу анонсу). За інформацією правозахисника ОСОБА_9 , підприємець ОСОБА_1   неодноразово ставав співучасником злочинних схем колишнього голови Орлівщинської сільської ради ОСОБА_10 . Підприємство «Комсіті» фактично володіє монополією на водопостачання та водовідведення в Піщанській громаді. «Мешканці по захмарним тарифам платять за воду непитної якості, яка для зменшення собівартості розбавляється з нелегальних технічних свердловин».
		       Позивач є депутатом Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с. 22).
		       Позивачеві оголошена подяка від Новомосковської об`єднаної ради ветеранів війни в Афганістані воїнів - інтернаціоналістів за допомогу в організації відкриття музею бойової слави воїнів - інтернаціоналістів Новомосковщини, та чуйне відношення до ветеранів, подяка від голови Меліоративної селищної ради за активну участь у житті громади; подяку від голови Новомосковської райдержадміністрації за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та значний особистий внесок в становлення і розвиток села Орлівщина; позивач нагороджений грамотою від Митрополита Дніпропетровського і Павлоградського, керуючого Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви до 20-річчя Свято-Покровського храму і в благословення за старанні труди на славу Святої Православної Церкви (а.с. 18-21).
		       Відповідно до відповіді на запит про ТОВ «КОМСІТІ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40131916, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Миру, буд. 12) засновником цього ТОВ є ОСОБА_16 ( АДРЕСА_2 )(а.с. 120).
		       Дослідивши докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
		       В силу ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		       За ст. 277 Цивільного кодексу України та ст.ст. 12, 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача.
		       Стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а так само і ст. 34 Конституції України передбачають, що кожна людина має право на свободу вираження поглядів, змістом чого є свобода дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Європейський Суд з прав людини відзначив, що таке право в демократичному суспільстві не може бути абсолютним, через що зазначені статті надають Державі певну свободу розсуду втручання у здійснення цього права задля захисту прав інших людей, зокрема, коли таке втручання здійснюється на підставі та в порядку визначеному законом.
		       Відповідно до ст.ст. 269, 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, недоторканість ділової репутації, що відносяться до особистих немайнових прав, які згідно зі ст. 275 ЦК України підлягають захисту способом адекватним порушенню з тим, що б такий спосіб правового захисту був ефективним. Серед іншого, за ст. 277 ЦК України таким способом захисту є спростування поширеної про особу недостовірної негативної інформації.
		       Водночас, за визначенням ст. 471  Закону України «Про інформацію» висловлювання, які не містять фактичних даних (тверджень про факти), є оціночними судженнями (зокрема критика, оцінка дій), а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири, порівнянь, у зв`язку з чим оціночні судження не підлягають спростуванню, оскільки не може бути доведена ані їх правдивість, ані їх неправдивість, а тому ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, за винятком образи чи наклепу.
		       Звідси, суд за встановлених обставин визначається у питанні висловів відносно позивача з огляду на їх зміст та форму і загальний контекст подій, в якому такі вислови пролунали.
		       Так, викладу спірної публікації притаманне негативне емоційне забарвлення обуренням повторного випадку смерті жінки на меліоративненській насосній станції, при цьому, в статті міститься й посилання на джерело, з якого про такий випадок стало відомо: «…Як на повідомили з Меліоративного…», а також у тексті статті пригадується ім`я позивача, як особи, підприємство якого причетне до цього трагічного випадку, зокрема, у статті вжито наступне словосполучення: «на підприємстві  ОСОБА_1  знову стався трагічний випадок», «… місцеві винять у тому, що відбувається, фактичного власника підприємства «Комсіті» - ОСОБА_1 ».
		       На переконання позивача, саме такі висловлювання у статті, містять пряму вказівку на факти вчинення протиправних діянь позивачем, яких він не вчиняв, а ті мовно-стилістичні засоби, які були використанні автором, та перелічені в цій позовній заяві вислови не можуть бути визначені оціночними судженнями та не можуть вважатись як гіпербола, алегорія чи сатира, у зв`язку з чим є недостовірними та такими, то не мають жодного підґрунтя, а тому підлягають спростуванню.
		       Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		       Суспільство має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо наданої інформації, у тому числі щодо діяльності політиків, посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування, а отже важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо ЗМІ або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого боку була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб, інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки таких осіб, є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
		       Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.
		       Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		       У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
		       У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		       Позивач тривалий час (з 2015 року) є депутатом Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, тобто є публічною особою, яка обіймає публічну посаду, а тому межа допустимої критики та обсяг поширеної інформації щодо нього є значно ширшим, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності певної територіальної громади, та його особистість та/або безпосередні дії становлять суспільний інтерес.
		       Відповідно до частин першої, другої  статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому ЗМІ з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		       Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (пункти 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
		       Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		       Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		       Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Ляшко проти України» зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого   статтею 19.
		       Оціночні судження говорять не про об`єкт, а про відношення суб`єкта до цього об`єкта. На відміну від твердження про факти, у думці висловлюється відповідність факту, який оцінюється, не об`єктивному світу, а суб`єктивним поняттям і уявленням окремої особи, яка висловлює таку оцінку.
		       Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач у цій справі, помиляючись, вважає, що відповідач повинен був пересвідчитися у достовірності та правдивості інформації, поширеної у статті, а позивач зміст цієї статті сприймається на свій рахунок та як звинувачення за трагічний випадок. Однак, поширена у статті інформація не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень позивача у вчиненні трагічного випадку із жінкою на насосній станції очисних споруд селища Меліоративного, а є оціночним судженням, з чим погоджується і колегія суддів.
		       Проте, відповідач не повинен доводити правдивість оціночних суджень, думок чи переконань, які не можуть бути предметом судового захисту на підставі статті 277 ЦК України, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності.
		       Вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання щодо позивача відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню.
		       Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивачів та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено.
		       Стаття стосувалася насамперед трагічного випадку, пов`язаного із загибеллю людини на насосній станції очисних споруд, який вже був другим трагічним випадком за останні 2 роки (а не особи позивача), та коли, на думку автора статті, через відсутність персональних засобів захисту та вентиляції має місце загибель людей.
		       Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		       Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).
		       Беззаперечно, трагічні випадки загибелі людини є суспільно значимими та мають великий резонанс, відомості про них обов`язково підлягають поширенню, у тому числі у засобах масової інформації, та осмисленню, у тому числі особами, які обіймають публічні посади, оскільки лише за таких умов може бути досягнуто недопущення їх повторювання, та ступінь серйозності сприйняття критичних висловлювань будь-якою особою, ім`я якої згадано у відповідній статті, не є підставою для застосування приписів ч. 1 ст. 277 ЦК України.
		       Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.
		       Крім того судо першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів стосовно того, що твердження у статті містять пряму вказівку на факти вчинення протиправних діянь позивачем, яких він не вчиняв, що також і не доведено доказами при розгляді апеляційної скарги колегією суддів.
		       Європейський суд відзначає, що вільні вибори та свобода вираження думки в сукупності формує основи будь-якого демократичного суспільства. Ці права взаємопов`язані та значно укріплюють один одного, оскільки свобода висловлення думки є однією із умов, необхідних для того, щоб гарантувати свободу вираження думки народу при обранні законодавця. Із цієї підстави дуже важливо щоб в період виборчої компанії було дозволено вільно розповсюджувати думки або інформацію різного роду. Цей принцип застосовується у рівному ступені як до федеральних так ї до місцевих виборів (див. серед інших Рішення ЄСПЛ у справі «Квецень проти Польщі», заява N 51744/99, п. 48, ЄСПЛ 2007-І; Рішення ЄСПЛ у справі «Боуман проти Сполученого Королівства» від 19.02.1998р., п. 42; Рішення ЄСПЛ у справі «Андрушко проти Російської Федерації» від 14 жовтня 2010 р.).
		       Відповідно до усталеної практики Європейського суду, свобода вираження думки складає одну із основ демократичного суспільства ї одну із головних умов для його прогресу. З урахуванням положень пункту 2 ст. 10 Конвенції вона розповсюджується не тільки на інформацію або ідеї, котрі прихильно приймаються або вважаються нешкідливими або нейтральними, але також на ті що ображають, шокують або завдають неспокій. Таки вимоги плюралізму, терплячості та широти поглядів, без яких неможливо демократичне суспільство (Рішення ЄСПЛ у справі «Хендисайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 р. п. 49; Рішення ЄСПЛ у справі «Єрсільд проти Данії» від 23.09.1994р. п. 37).
		       Також Європейський суд визначив, що журналістська свобода розповсюджується на можливе використання в певній ступені прибільшення або навіть провокації (Рішення ЄСПЛ у справі «Прагер і Обершлик проти Австрії» від 26.04.1995 р.).
		       Колегія суддів також вважає за необхідне, виходячи у з`ясованих обставинах із статусу відповідача Редакції всеукраїнської газети "Лица", скористатися у цій справі застереженнями про умовний імунітет ЗМІ від цивільної відповідальності, сформульований в § 65 рішення Європейського Суду з прав людини від 05.05.2011 у наведеній вище справі «Редакції газети "Правоє дело" та Штекель проти України», а тому відповідачі Редакції всеукраїнської газети "Лица" та головний редактор ОСОБА_2 мають право, на підставі ст. 42 Закону про пресу і ст. 35 Закону України «Про інформаційні агентства», розповсюджувати інформацію такого характеру.
		В свою чергу, спростування недостовірної інформації за ст. 277 ЦК України належить до змісту абсолютного особистого (немайнового) суб`єктивного права і здійснюється незалежно від вини особи, яка поширила таку інформацію, чи мети дій такої особи, а тому за висновками Пленуму Верховного Суду України в п. 22 зазначеної постанови № 1 від 27.02.2009 не відноситься до способів цивільно-правової відповідальності, звільнення від якої у вичерпному переліку випадків передбачене для засобів масової інформації включно з інформаційними агентствами, означаючи неможливість покладення на них в цих випадках обов`язку винагороди за збитки чи відшкодувати моральну шкоду, у зв`язку з чим правила ст. 277 ЦК України застосовуються залежно від виду посягання у системному зв`язку з критеріями відмежування оціночних суджень від недостовірної інформації (тверджень про факти) відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» та Конвенції, чим згідно ст.ст. 12, 13 ЦК України визначені межі здійснення права на інформацію, від яких залежать об`єктивні і суб`єктивні ознаки юридичного складу правопорушення.
		Позитивні обов`язки професійних учасників інформаційних відносин підлягають виконанню в обсязі, встановленому від протилежного правилом ч. 2 ст. 37 Закону про пресу, за якого спростування на вимогу потерпілого зобов`язана опублікувати редакція, яка не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, чого має дотримуватися інформаційне агентство в силу бланкетної норми статті 21 Закону України «Про інформаційні агентства» щодо обов`язків його журналістів за більш суворим стандартом добросовісності згідно ст. 33 цього Закону, за яким має бути спростована лише та інформація, що не відповідає дійсності, незалежно від наявності в розпорядженні інформаційного агентства будь-яких доказів протилежного.
		Допустимі межі прийнятної критики в діях відповідачів за практикою їх тлумачення Європейським Судом з прав людини в рішенні від 27.02.2001 у справі «Єрузалем проти Австрії» визначаються лише у випадку поширення оціночних суджень, правдивість яких не може бути ані доведена, ані спростована, до яких за статтею 30 Закону України «Про інформацію» не відносяться ті з висловлювань, що не містять фактичних даних, які складають наклеп, тобто завідомо неправдиві вигадки про начебто вчинений протиправний чи аморальний вчинок або інші ганебні відомості, що може бути спростований. 
		В той же час функцію засобів масової інформації за усталеною практикою Європейського Суду з прав людини в § 37 рішення від 24.02.97 у справі «De Haes and Gijsels v. Belgium» [Де Хаєс и Гійселс проти Бельгії] складає передача інформації стосовно будь-яких питань і тем, які викликають інтерес громадськості, у спосіб, відповідний їх «обов`язкам і відповідальності», не порушуючи межі особливо в тому, що стосується репутації і прав інших осіб, а тому з вимогою отримання інформації з надійних джерел не сумісна відсутність достатнього підтвердження в якості фактичної основи для висловлених у статті тверджень, а так само добросовісно здійсненого перед опублікуванням дослідження, що в іншій справі «Dorota Kania v. Poland (№. 2)» за рішенням Європейського Суду з прав людини від 04.10.2016 допускає втручання у свободу слова в інтересах захисту репутації.
		       Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
		Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
		Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		       З огляду на викладене та враховуючи, що така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідачів, фактично коментарем на події, пов`язані зі смертю людини, які мали місце у 2018 році на каналізаційній насосній станції №2 в селищі Меліоративне та складають суспільний інтерес, тобто не є твердженням, висловленим про факт вчинення злочину саме ОСОБА_1 , як депутатом районної ради, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації, з чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі висновки не можуть бути а ні спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.
		Також, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, керуючись нормами ст. ст.19, 23 ЦК України, вірно дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недостовірної інформації щодо позивача, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію, тому позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки вказана вимога є похідною.
		Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необгрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		Доводи скарги щодо невстановлення судом першої інстанції неправомірності поширення відповідачем неперевіреної, недостовірної інформації, яка є оціночними судженнями зводяться до переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена та не спростовують обгрунтованих висновків суду. Інші доводи скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції і судом надано їм обґрунтовану оцінку.
		Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. 
		Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
		Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  - залишити без задоволення.
		Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2021 року - залишити без змін.        
		 
		 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		 
		Головуючий:                                                        Т.Р. Куценко 
		 
		Судді:                                                                Е.Л. Демченко 
		 
		                                                                       М.О. Макаров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...