Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 48/219 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 04.02.2022. Зареєстровано: 05.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2022.
Дата набрання законної сили: 03.02.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 лютого 2022 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  48/219 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
		за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
		 
		 
		 
		представників учасників справи:
		позивача - приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» -  Плясун О.І., адвокат (дов. від 18.01.2022),
		відповідача  -  комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва  - Печена Л.Р., адвокат (ордер КС № 796702), 
		 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва  
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 (головуючий суддя:  Кропивна Л.В., судді: Шапран В.В., Барсук М.А.)
		у справі № 48/219  
		за позовом  приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»    (далі - ПрАТ  «Акціонерна компанія «Київводоканал» , позивач,  Компанія)
		до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва  (далі - Підприємство, відповідач, скаржник)
		про  стягнення 7    546    544,64  грн.
		1.    ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Короткий зміст позовних вимог
		22.07.2008 Компанія звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення з останнього 7 546 544,64 грн, з яких: 6 074 494,08 грн основного боргу, 1 047 789,48 грн пені та 424 261,08 грн інфляційних втрат.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач, в порушення умов договору № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, не в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 074 494,08 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 047 789,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 424 261,08 грн.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.09.2008 зупинено провадження у справі № 48/219 до розгляду Київським апеляційним господарським судом справи № 8/131.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2021, зокрема, поновлено провадження у справі № 48/219.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2021 зі справи №48/219                                    (суддя Спичак О.М.)  у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що позивач при визначенні розміру заборгованості застосував тарифи, які затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640 та від 28.08.2007. З посиланням на практику Верховного Суду України, викладену в постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14 щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку, тому, на переконання суду, такі тарифи не підлягали застосуванню.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду  від 22.09.2021 зі справи скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, згідно з яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з Підприємства на користь Компанії  6 074 494,08 грн основного боргу,                         1 047 789,48 грн пені та 424 261,08 грн інфляційних втрат, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення  та 38    250 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що обов`язок з реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної адміністрації виник лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.03.2011 № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992  № 731». При цьому, до 11.08.2011 нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо погодження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягали, а тому відсутність реєстрації нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для їх незастосування. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127, які прийняті Київською міською державною адміністрацією, позивач застосував до правовідносин з поставки питної види та прийняття стічних вод через приєднану мережу за період поставки з квітня 2007 по березень 2008 року правомірно. Крім того, апеляційний суд визнав правомірними вимоги позивача щодо стягнення на його користь розміру пені та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період з 01.04.2007 по 01.04.2008. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі (з урахування заяви про усунення недоліків) Підприємство просить Верховний Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		 
		 
		2.    АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		В обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначало, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі            № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а19 щодо обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги та узгоджуються з правовим висновком, наведеним у зазначених постановах. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував нормативно-правові акти та оскаржуваною постановою скасував законне рішення першої інстанції.  
		Доводи інших учасників справи
		Компанія у відзиві просить Суд  залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін. 
		Ухвалою Суду від 27.01.2022 розгляд касаційної скарги у справі відкладався до 03.02.2022.
		3.    СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 18.08.2004 Компанією (далі - постачальник) та  Підприємством (далі - абонент) укладено договір  № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2005 у справі № 14/265, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 та постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2005, визнано договір № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі укладеним на умовах, запропонованих Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»), виключивши підпункти 2.1.7, 3.3.3 та 4.5 договору та виклавши пункт 4.2 в редакції: «У разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу».
		Відповідно до пункту 1.1 договору № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, він укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (далі - дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві правила приймання), а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України  від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
		Згідно із підпунктом 2.1.1 договору № 04730/2-09, облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування.
		Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.2 договору № 04730/2-09, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абонентам нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.
		Згідно з підпунктом 2.2.3 договору № 04730/2-09, в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.
		Відповідно до підпункту 2.2.4 договору №04730/2-09,  у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
		Абонент зобов`язується, зокрема, сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору (підпункт 3.3.5 договору             № 04730/2-09).
		Згідно з пунктом 7.1 договору № 04730/2-09,  цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання.
		Судами також встановлено, що з наданого розрахунку позивача (21.04.2021) вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з квітня 2007 року по березень 2008 року з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007             № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127.
		Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що відповідач, в порушення умов договору №04730/2-09, не у повному обсязі оплатив надані позивачем послуги, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 074 494,08 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1047789,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 424261,08 грн.
		Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що у нього відсутня заборгованість за договором №04730/2-09 за спірний період (квітень 2007 року - березень 2008 року).
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності  у позивача  підстав для нарахування плати за договором                       № 04730/2-09 згідно з тарифами на послуги з водопостачання та водовідведення, затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007                   № 1127.
		Касаційний господарський суд переглядає судові рішення попередніх інстанцій у справі відповідно до положень статті 300 ГПК України.
		Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємство  зазначало, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі                        № 21-470а19 щодо обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги.
		Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦУК України) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановленим законом,  застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
		За змістом підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
		За змістом статей 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.
		Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.2003 № 21-рп/2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. 
		Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
		Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92 нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
		Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. 
		У абзаці 2 пункту 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
		Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації (Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14).
		Так, постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі                      № 21-246а11, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підтверджено обов`язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема, Київською міською державною адміністрацією, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, застосовано у постанові від 02.12.2014 у справі № 21-470а14.
		Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду України.
		Як встановлено судом першої інстанції, розпорядження від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127  Київської міської державної адміністрації не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.
		Відтак, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тарифи, які затверджені розпорядженнями від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 Київської міської державної адміністрації, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки ці розпорядження не пройшли державної реєстрації в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України, зокрема, статті 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92.
		Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені розпорядженням від 28.08.2002 № 1680  Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за № 66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.
		Судом першої інстанції здійснено перерахунок вартості наданих позивачем послуг у спірний період (з квітня 2007  по березень 2008 року) за тарифами, встановленими розпорядженням від 28.08.2002 № 1680  та  встановлено, що вартість наданих позивачем послуг за квітень 2007 року становить 1587155,12 грн, за травень 2007 року - 1563613,22 грн, за червень 2007 року - 1536709,68 грн, за липень 2007 року - 1485262,42 грн, за серпень 2007 року - 1481516,00 грн, за вересень 2007 року - 1448138,66 грн, за жовтень 2007 року - 1972220,96 грн, за листопад 2007 року - 1533740,46 грн, за грудень 2007 року - 1546836,44 грн, за січень 2008 року - 1543294,32 грн, за лютий 2008 року - 1519134,52 грн, за березень 2008 року - 1491363,64 грн, що разом становить 18708985,44 грн. Також встановлено, що у вказаному періоді відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 27 482 531,42 грн, що відображено у розрахунку заборгованості, наданому позивачем.
		З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Компанії  в частині стягнення з Підприємства суми основного боргу у розмірі 6074494,08 грн, оскільки з огляду на встановлені судом обставини у відповідача відсутня заборгованість за договором №04730/2-09 за спірний період.
		Крім того, місцевий господарський суд правомірно відмовив Компанії у задоволені позову в частині стягнення з Підприємства пені та інфляційних втрат з посиланням на недоведеність та необґрунтованість в зазначеній частині заявлених позовних вимог. 
		При цьому, Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції  про те, що розпорядження  від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007                   № 640, від 28.08.2007 № 1127 Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, оскільки у вказаному  висновку не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі              № 21-470а14. 
		Водночас суд апеляційної інстанції  вказаного не врахував та дійшов помилкових висновків про обґрунтованість позову.
		Посилання апеляційного господарського суду на постанову Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 833, яка вступила в силу 11.08.2011 (внесені зміни до постанови від 28.12.1992 № 731), є помилковим, оскільки внесені зміни не змінили пункт 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992  № 493/92. 
		Так, у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі                                           № 2а-7498/12/2670 усуваючи розбіжності щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права, Суд розглядав питання щодо виникнення обов`язку з реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної реєстрації (незалежно від виконання функцій органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади) лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2011 № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 № 731. При цьому, в зазначеній справі Суд підтримав висновки, викладені у постановах  Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14, вказавши, що якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, зокрема, про питання встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації.  
		Отже, апеляційний господарський суд дійшов до неправильного висновку, що державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є обов`язковою лише після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 № 833. 
		Натомість суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та взаємозв`язку в порядку приписів статті 86 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що  оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку, тому такі тарифи не підлягали застосуванню, у зв`язку з чим ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з додержанням норм матеріального та процесуального права. 
		Таким чином, аргументи скаржника щодо неврахування апеляційним господарим судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі  № 21-470а19 стосовно обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги,  знайшли своє підтвердження. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Отже, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
		Судові витрати
		Судові витрати  зі сплати судового збору за подання  касаційної скарги в розмірі 51    000,00 грн. в силу приписів статті 129 ГПК України покладаються на  Компанію (позивача у справі), у зв`язку із задоволенням касаційної скарги.
		Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви  Підприємства та документа, який підтверджував би те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє  Підприємство  права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду першої інстанції із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.
		Керуючись статтями    129, 300, 308, 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва задовольнити.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 зі справи № 48/219 скасувати.
		3. Рішення господарського суду  міста Києва від 09.06.2021 зі справи                      № 48/219 залишити в силі.
		4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва 51    000,00 грн. витрат зі сплати судового збору  за подання касаційної скарги.
		 
		5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                    І.    Колос
		 
		Суддя                                                                                                    І. Бенедисюк
		 
		Суддя                                                                                                    І. Булгакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...