Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/9152/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 04.02.2022. Зареєстровано: 05.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2022.
Дата набрання законної сили: 20.06.2022
Результат оскарження 22.06.2022 Дніпровський апеляційний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: 2/201/675/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа № 932/9152/20
		    Провадження № 2/201/675/2022
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 лютого 2022р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 07.08.2020р. звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовними вимогами до ТОВ «Газета «Дніпровська панорама» (а.с. № 2-11).     
		Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (під головуванням судді Цитульського     В.І.) від 09.02.2021р. за клопотанням представника позивача було замінено сторону відповідача з ТОВ «Газета «Дніпровська панорама» на ОСОБА_2 (а.с. № 66-67, 74).    
		Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (під головуванням судді Цитульського     В.І.) від 14.07.2021р. цивільну справу було направлено для розгляду за підсудністю до Жовтневого районногосуду  м.Дніпропетровська (а.с. №97). 
		21.09.2021р. цивільна справа надійшла в провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (а.с. № 99).
		Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 24.09.2021р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (а.с.№102). Ухвалою від 27.09.2021р. в ухвалі від 24.09.2021р. виправлено описку в назві справи в резолютивній частині ухвали (а.с. № 103). 
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача  адвокат Алексєєв О.Є. (діє за ордером від 07.08.2020р. - а.с. № 35) зазначав, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті https://dnpr.com.ua розміщено статтю за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 », в якіймістились такітвердження: « ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 . Вслед за НАБУ на злоупотребления областных чиновников обратила внимание Национальная полиция»; «По сведениям, полученным журналистами из достоверных источников, руководство областного Госгеокадастра связано с главой областного совета Святославом Олейником, который, в свою очередь, близок к олигарху Коломойскому»; «Напомним также, что топ-чиновники Днепропетровской области ранее неоднократно были замечены журналистами и правоохранителями в коррупционных инцидентах». Ці твердження є недостовірними, порушують немайнові права позивача, є посяганням на його честь, гідність і ділову репутацію. Вказаними діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, яку він оцінів у 100 000 грн. 
		Посилаючись на ст.ст. 23, 201, 297, 299, 1167 ЦК України, просив задовольнити позовні вимоги та визнати недостовірною, такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розміщену власником веб-сайту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ( ІНФОРМАЦІЯ_6 : « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням:  ІНФОРМАЦІЯ_2 ,а такожзобов`язативласника веб-сайту« ІНФОРМАЦІЯ_5 »( ІНФОРМАЦІЯ_6 протягом 5(п`яти)календарних днівз днянабрання судовимрішенням усправі законноїсили спростуватинедостовірну інформаціюрозміщену вмережі Інтернетза адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом розміщенняна веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 у розділі«События» резолютивноїчастини рішеннясуду уцій справіпід заголовком«Спростування.Інформація,поширена устатті підназвою:« ІНФОРМАЦІЯ_3 »на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 -є недостовірною»та стягнутиз відповідачана користь позивача моральну шкодуза розповсюдження недостовірної інформаціїу розмірі 100000грн. 
		Відповідач ОСОБА_2  позовні вимоги не визнав. 11.01.2022р. представником відповідача  адвокатом Бойком П.Ю. (дієна підставі ордерувід 29.12.2021р. а.с.№146) у відповідності доположень ст.178ЦПК України подановідзив напозов (а.с.№ 147-155),в якомупредставник відповідачапосилався нате,що позовнівимоги до ОСОБА_2 є необґрунтованими,позивачем недоведено порушенняйого честі,гідності таділової репутації.Текст статті непорочить гідністьі честьпозивача,стаття немістить негативну інформацію проособу позивача,а лишекритику дійпозивача,як очільникаДніпропетровської обласноїради.У зв`язкуз цим,межа допустимоїкритики щодополітичного діяча            чиіншої публічноїособи єзначно ширшою,ніж окремоїпересічної особи.Звертав увагусуду нате,що твердження,з якимине погоджуєтьсяпозивач,є оціночнимита вонине можутьбути спростовані.Також відповідачзазначав,що є неналежнимвідповідачем.На думку представника  відповідача,належним відповідачему разіпоширення оспорюваної інформаціїв мережіІнтернет єавтор відповідногоінформаційного матеріалута власниквеб-сайту.Окремо зазначалось,що позивачемне доведенофакт заподіянняйому моральноїшкоди таїї розмір. У зв`язку з викладеним представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
		Представникомпозивача адвокатом ПеревощиковоюТ.М. (діє напідставі ордерувід 27.10.2021р. а.с.№139) 18.01.2022р. у відповідності доположень ст.179ЦПК України подано відповідь на відзив (а.с. № 159-163), по тексту якого представник позивача звертала увагу суду на те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем. Представник позивача наголошувала, що висновком експерта № 056/244 від 27.10.2021р., який складено за результатом проведення семантико-текстуальної експертизи, підтверджується, що інформація у статті виражена у формі фактологічних тверджень. Також адвокат Перевощикова Т.М. вказувала на те, що ухвала Вищого Антикорупційного Суду від 15.07.2020р. у справі № 991/5760/20 не стосується позивача, а стосується голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
		Правом подачі заперечень на відповідь на відзив відповідач (або його представник) (ст. 180 ЦПК України) не скористалися, відповідь на відзив була отримана 19.01.2022р. (а.с. №166).
		Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
		Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
		Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті «Днепровская Панорама» (https://dnpr.com.ua) розміщено статтю під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 в якій, серед іншого, була поширена інформація наступного змісту (мовою оригіналу - російською): «… Правоохранительные органы продолжают расследования коррупционных схем руководителей Днепропетровской области Бондаренко и Олейника. Вслед за НАБУ на злоупотребления областных чиновников обратила внимание Национальная полиция …»; «… По сведениям, полученным журналистами из достоверных источников, руководство областного Госгеокадастра связано с главой областного совета Святославом Олейником, который, в свою очередь, близок к олигарху Коломойскому …»; «… Напомним также, что топ-чиновники Днепропетровской области ранее неоднократно были замечены журналистами и правоохранителями в коррупционных инцидентах …».
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Факт поширення зазначеної інформації відповідачем підтверджується наданими позивачем письмовими доказами, які беруться судом до уваги як належні та допустимі у розумінні ст.ст.77,78 ЦПК України.
		Доказів на спростування факту поширення вищевказаної інформації суду відповідачем не надано.
		Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		З матеріалів справи вбачається, що у спірній публікації дійсно була викладена інформація, яка стосується позивача, та мало місце поширення такої інформації в мережі Інтернет, тобто відбулось доведення такої інформації до відома багатьох осіб.
		Суд погоджується з тим, що поширена відносно позивача інформація має негативний характер, оскільки автор вказує на участь позивача у корупційних схемах, відносно яких продовжують розслідування.
		Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Дана правова позиція також висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.11.2017р. у справі № 6-639цс17.
		Частиною 4 ст. 14 Закону України «Про інформацію» передбачено, що поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Інформація може існувати, як в формі фактичних тверджень, так і в формі оціночних суджень.
		Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Проаналізувавши інформацію, наведену у спірній публікації, а також характер використаних при її викладенні мовностилістичних засобів, слідує висновок, що стаття не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, отже суд дійшов висновку, що вказана інформація подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись як оціночні судження.
		Про характер поширеної відносно позивача інформації як фактичних даних, а не оціночних суджень, свідчать стверджувальні вислови, застосовані відповідачем, які вказують на вчинення позивачем тих чи інших протиправних дій (дифамаційні обвинувачення), а саме: « ОСОБА_4 попали в прицел правоохранителей» (заголовок публікації); « ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 ».
		Дані вислови можна перевірити на предмет відповідності їх дійсності, а тому вони не можуть вважатись оціночними судженнями.
		Згідно з висновком експерта № 056/244, складеного 27.10.2021р. експертом, директором Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України Ажнюк Б.М. (а.с.№107-129), який має вищу філологічну освіту, є доктором філологічних наук, професором, загальний стаж наукової роботи 39 років, який суд бере як належний, допустимий та достовірний доказ у розумінні ст.ст. 77, 78, 79 ЦПК України, оскільки останнє не спростовано відповідачем, по поставленим питанням результати експертизи стисло підсумовані у формі відповідей, а саме:
		- текст публікації « ІНФОРМАЦІЯ_3 », оприлюдненої в мережі Інтернет (код доступу https://dnpr.com.ua/post/shemy-olejnika-bondarenko-popali-v-pricel-pravoohranitelej), містить інформацію про те, що ОСОБА_6 є учасником корупції (у тому числі корупційних схем, корупційних інцидентів). Зазначену інформацію містять такі висловлення: « ОСОБА_4 » (заголовок публікації), « ІНФОРМАЦІЯ_7 »;
		- висловлення, зазначені у відповіді на питанні 1, містять інформацію про те, що ОСОБА_6 є учасником корупції (у тому числі корупційних схем, корупційних інцидентів), виражену у формі фактологічних тверджень;
		- з позицій лінгвістичної кваліфікації текст публікації « ІНФОРМАЦІЯ_3 », оприлюдненої в мережі Інтернет (код доступу ІНФОРМАЦІЯ_8 містить інформацію, яка може бути принизливою для честі й гідності ОСОБА_7 і завдавати шкоди його діловій репутації. Зазначену інформацію, виражену у формі фактологічних тверджень, містять такі висловлення: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (заголовок публікації), « ІНФОРМАЦІЯ_7 ».
		При цьому,судом відхиляються доводи відповідача про правдивість інформації викладеної в статті, яка підтверджується Ухвалою Вищого Антикорупційого Суду від 15.07.2020р. у справі № 991/5760/20 (провадження 1-кс/991/5928/20), оскільки у зазначеній ухвалі йде мова про голову Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в той час, як позивач був головою Дніпропетровської обласної ради. 
		Суд також погоджується з тим, що поширена інформація є негативною відносно позивача ОСОБА_1 , оскільки її зміст вказує на те, що розповсюдження такої інформації може створити негативні наслідки для позивача, поставити під сумнів дотримання ним законодавства України та його моральних якостей. Тому, поширена відповідачами інформація складає негативне враження у суспільства про позивача як про людину, яка своїми вчинками порушує приписи закону та вчинила злочин.
		Крім того, суд виходить з того, що згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, в даному випадку на ОСОБА_2 , який в підтвердження правдивості та достовірності статті не надав суду жодного належного доказу.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є публічною особою (Народний депутат України V та VI скликань, з 08.11.2019р. по 08.12.2020р. - голова Дніпропетровської обласної ради, наразі депутат Дніпропетровської обласної ради), а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.
		Відомості про вищезазначені посади, які обіймав раніше та обіймає наразі позивач, суд визнає загальновідомими, а отже вони не потребують доказування в силу ч. 3 ст. 82 ЦПК України 
		У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Застосовуючи положення статті 10 Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, ЄСПЛ підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Європейський суд з прав людини 02.06.2016р. ухвалив рішення у справі № 61561/08 "Інститут економічних реформ проти України", де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
		В даному випадку слід провести відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
		Допустимі межі прийнятної критики в діях відповідача за практикою їх тлумачення ЄСПЛ в рішенні від 27.02.2001р. у справі «Єрузалем проти Австрії» визначаються лише у випадку поширення оціночних суджень, правдивість яких не може бути ані доведена, ані спростована, до яких за статтею 30 Закону України «Про інформацію» не відносяться ті з висловлювань, що не містять фактичних даних, які складають наклеп, тобто завідомо неправдиві вигадки про начебто вчинений протиправний чи аморальний вчинок або інші ганебні відомості, що може бути спростований.
		З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку про те, що поширений текст публікації « ІНФОРМАЦІЯ_3 » не знаходиться в межах допустимої критики позивача, як публічної особи, інформація викладена в статті не є оціночними судженнями і виходить за межі допустимої критики публічної особи - позивача по справі.
		Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
		У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
		При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.
		У пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту  вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується веб-сайт, та/або отримувач послуг хостингу.
		На виконанняухвали Бабушкінськогорайонного суду м.Дніпропетровська від16.09.2020р.щодо наданняінформації провласника домену(реєстранта)та споживачапослуги хостингу веб-сайту(власникавеб-сайту),що знаходитьсяза адресою:http://dnpr.com.ua,(а.с.№ 48) ТОВ «Інтернет Інвест» надало лист-відповідь вих. 348 від 28.10.2020р. 
		З наявного в матеріалах справи листа ТОВ «Інтернет Інвест» вих. 348 від 28.10.2020р. вбачається, що ТОВ «Інтернет Інвест» надає послуги з реєстрації доменного імені « ІНФОРМАЦІЯ_9 » на підставі публічного (сервісного) договору згідно з ст.ст. 633, 641 ЦК України, а замовником послуги з реєстрації доменного імені « ІНФОРМАЦІЯ_9 » є ОСОБА_2 (а.с. № 64).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується веб-сайт, та/або отримувач послуг хостингу.
		У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 50, 51 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду від 14.12.2021р. у справі № 742/3324/20 колегія суддів погодилась із доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав незалучення співвідповідачем автора відповідної статті, оскільки суд не позбавлений права розглянути спір по суті до належного відповідача, тобто власника веб-сайту.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 є належним відповідачем, а тому позовні вимоги до нього підлягають задоволенню.
		На підставі всебічної та повної оцінки доказів в їх сукупності та кожного доказу окремо за правилами ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що відповідачем була поширена недостовірна інформація про позивача, внаслідок чого порушені його немайнові права на повагу до честі та гідності.
		Оскільки позивачем доведено факт поширення недостовірної інформації відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації обґрунтовані, отже підлягають задоволенню в цій частині в повному обсязі.
		Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна і відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		У відповідності до Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з порушенням права власності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог в залежності від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних та фізичних страждань.
		Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 „ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди  під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб . 
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. 
		Суд погоджується із тим, що внаслідок розміщення 16.07.2020р. недостовірної інформації ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягає у психологічних переживаннях позивача по причині завданої шкоди його репутації, як публічної особи.
		Втім, розмір заявленої моральної шкоди, яка дорівнює 100 000 грн., суд вважає завищеним та таким, що не відповідає в повній мірі ступені та характеру моральних страждань. 
		При встановленні факту спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди та її розміру, судом враховано конституційне право позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, а також враховано те, що позивач є публічною особою високого рівня (Народний депутат України V та VI скликань, з 08.11.2019р. по 08.12.2020р. - голова Дніпропетровської обласної ради, наразі депутат Дніпропетровської обласної ради).
		Підводячи підсумок вищевикладеному, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі половини від заявленої суми, тобто у розмірі 50000грн. 
		Обговорюючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги результат вирішення справи судом, судові витрати по справі слід розподілити наступним чином.
		Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 2942грн. 81коп. (а.с.№1).
		Позовні вимоги в частині захисту честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації задоволені повністю, а в частині відшкодування моральної шкоди частково (замість заявленої суми у 100000грн. з відповідача на користь позивача стягнута сума 50000грн.).
		   За ставками судового збору, встановленими на 07.08.2020р., за подачу позовної заяви про захист честі гідності та ділової репутації судовий збір за вимогами немайнового характеру становив 840грн. 80коп., а за ставками майнового  1,5% від ціни позову і в даній справі  це 1 500грн.
		   Отже загальний розмір судового збору, який позивач мав сплатити при подачі позовної заяви, становив 2340грн. 80коп.
		Сплачений при подачі позову у більшому розмірі судовий збір в сумі 602грн.01коп. може бути повернутий позивачу після подачі відповідного клопотання (заяви) згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
		   Враховуючи, що судом в повному обсязі задоволені позовні вимоги немайнового характеру, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 840грн. 80коп.
		   За вимогами майнового характеру (про відшкодування моральної шкоди), з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 750грн., пропорційно до задоволеної частини позову (1,5 % від стягнутої суми 50000грн.).
		   Інша частина судових витрат по оплаті судового збору, за ту частину позовних вимог, в задоволенні якої ОСОБА_1 відмовлено, відноситься на рахунок позивача.
		Загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 590грн. 80коп. (840грн. 80коп. + 750грн. = 1 590грн. 80коп.).
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 201, 297, 299, 1167 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд, 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди  задовольнити частково.
		Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розміщену власником веб-сайту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ( ІНФОРМАЦІЯ_10 (російською мовою): « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням:  ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		 
		 
		Зобов`язати власника веб-сайту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ( ІНФОРМАЦІЯ_10 )  ОСОБА_2 протягом 5(п`яти)календарних днівз днянабрання судовимрішенням усправі законноїсили спростувати недостовірну інформацію розміщену в мережі Інтернет за адресою:  ІНФОРМАЦІЯ_2  - 
		шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_10 у розділі «События» резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування. Інформація, поширена у статті під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 - є недостовірною». 
		 
		Стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50000 грн. 
		В задоволенні іншої частини позовних  вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди  відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі по оплаті судового збору у розмірі 1 590грн. 80коп.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
		 
		 Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
		 
		 
		Суддя:                          Ткаченко Н.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...