Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/19452/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2022.
Дата набрання законної сили: 02.02.2022
Номер судового провадження: 51-717км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016020000000193

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 лютого 2022 року
		м. Київ
		Справа № 127/19452/16-к 
		Провадження № 51-717км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42016020000000193, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Жмеринки Вінницької області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190; ч. 4 ст. 27, 
		ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2019 року
		ОСОБА_6 засуджено: за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
		На підставі ст. ст. 70, 72 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 зараховано в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 10 по 16червня 2016 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінено в частині кваліфікації його дій та покарання.
		Перекваліфіковано дії ОСОБА_6 із ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України на ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців.
		На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Звільнено ОСОБА_6 на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від відбування покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		В решті вирок суду залишено без змін.
		За обставин викладених у вироку, ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що згідно наказу начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Вінницькій області» № 1о/с від 07 листопада 2015 року перебував на посаді лікаря-хірурга вказаної установи.
		31 травня 2016 року, знаходячись у власному службовому кабінеті № 6, розташованому за адресою: м. Вінниця, вул. Верещагіна, 6, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи намір спрямований на заволодіння майном ОСОБА_7 через підбурення його до надання неправомірної вигоди, повідомив останньому про необхідність надати неправомірну вигоду голові Вінницької обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 ОСОБА_8 у виді грошових коштів в сумі 900 доларів США за прийняття вказаною комісією рішення про встановлення ОСОБА_7 третьої групи інвалідності строком на 3 роки.
		Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК України, голова Вінницької обласної МСЕК № 2 ОСОБА_8 є службовою особою, яка займає відповідальне становище.
		Надалі ОСОБА_6 , підбуривши ОСОБА_7 до надання вищевказаної неправомірної вигоди, досягнув з ним домовленості про те, що зазначені вище грошові кошти останній передасть ОСОБА_6 , а той у свою чергу  голові 
		МСЕК № 2 ОСОБА_8 та іншим членам комісії, за прийняття вказаною комісією рішення про встановлення ОСОБА_7 третьої групи інвалідності.
		Своїми умисними діями ОСОБА_6 переконав ОСОБА_7 в тому, що лише за таких умов той зможе вирішити питання про прийняття рішення про встановлення останньому групи інвалідності, викликавши у нього рішучість та бажання до надання зазначеної неправомірної вигоди, чим підбурив ОСОБА_7 до надання неправомірної вигоди голові МСЕК № 2 ОСОБА_8 та іншим членам комісії.
		Після цього, 04 червня 2016 року, у період часу з 12 год по 12 год 10 хв., ОСОБА_6 , перебуваючи у АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою підбурення ОСОБА_7 до надання неправомірної вигоди, повідомив останньому про необхідність надання голові Вінницької обласної МСЕК № 2 ОСОБА_8 та іншим членам комісії неправомірної вигоди та отримав від ОСОБА_7 частину попередньо обумовленої суми грошових коштів у розмірі 10 000 гривень.
		У подальшому, 08 червня 2016 року, у період часу з 17 год до 17 год 30 хв., 
		ОСОБА_6 , перебуваючи у м. Вінниці по вул. В. Порика, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою підбурення ОСОБА_7 до надання неправомірної вигоди, повідомив останньому про необхідність надання голові 
		МСЕК № 2 ОСОБА_8 та іншим членам комісії неправомірної вигоди та отримав від ОСОБА_7 іншу частину обумовленої суми грошових коштів в розмірі 13 500 гривень.
		Крім того, ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів, не маючи наміру передавати грошові кошти в сумі 23500 гривень в якості неправомірної вигоди голові Вінницької обласної МСЕК № 2 ОСОБА_8 та іншим членам комісії, шляхом обману заволодів вказаними грошовими коштами ОСОБА_7 . 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		В обґрунтування вказує, що змінюючи вирок місцевого суду в частині перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч.3 ст. 369 КК України на 
		ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недоведення того, що обвинувачений спонукав ОСОБА_7 до надання неправомірної вигоди голові Вінницької обласної МСЕК № 2 ОСОБА_9 , тобто службовій особі, яка займає відповідальне становище. Таке рішення суд мотивував тим, що із протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення не вбачається (не повідомлялось ОСОБА_7 ), що за прийняття позитивного рішення про встановлення йому третьої групи інвалідності ОСОБА_6 наполягав на передачі неправомірної голові МСЕК № 2 ОСОБА_8 . Натомість іншим доказам суд належної оцінки не надав, безпосередньо у судовому засіданні їх не дослідив. Крім цього, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, не виконав вказівки суду касаційної інстанції під час нового апеляційного розгляду, оскільки у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року, якою скасовано ухвалу апеляційного суду від 06 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 , вказано, що апеляційний суд, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку ст. 225 цього Кодексу. Стверджує, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		В запереченнях захисник ОСОБА_10 , який діє в інтересах засудженого 
		ОСОБА_6 , вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні. 
		Позиції учасників судового провадження
		В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Від захисника ОСОБА_10 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду за його відсутності. 
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Приписами ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За приписами ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім як у випадках, передбачених зазначеним Кодексом.
		Згідно усталеної практики Верховного Суду, безпосередність дослідження доказів означає вимогу закону про дослідження судом усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- та відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
		Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
		Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
		Вказаних вимог судом апеляційної інстанції дотримано у повному обсязі. 
		Як слідує зі змісту вироку, місцевий суд на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст.369 КК України, послався на докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, зокрема, напротокол прийняття від ОСОБА_7 заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02 червня 2016 року, показання потерпілого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_8 , протокол за результатами проведення контролю за вчиненням злочину від 15 червня 2016 року та протоколи за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю особи від 15 червня 2016 року із відео та звукозаписом на DVD-Rдиску №1158m, при цьому оцінив їх та визнав достатніми для кваліфікації дій обвинуваченого за вказаною правою нормою.
		Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 , апеляційний суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 на ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України, оскільки не знайшли підтвердження фактичні дані щодо підбурювання ОСОБА_6 до передачі ОСОБА_7 неправомірної голові Вінницької обласної МСЕК № 2 ОСОБА_8 , як службовій особі, що займає відповідальне становище.
		Натомість, відповідно до вимог ст. 23 КПК України, апеляційний суд безпосередньо дослідив протоколи негласних слідчих (розшукових) дій та зміст заяви ОСОБА_7 про вчинений злочин, при цьому надав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. 
		Зокрема, суд зазначив, що із зафіксованих розмов за результатами проведених негласних слідчих (розшуковий) дій вбачається, що жодного разу не вказувалося про надання неправомірної вигоди голові МСЕК № 2 та не називалося прізвище 
		ОСОБА_8 .
		У зв`язку з чим, апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що суд першої інстанції без достатніх для цього підстав зазначив у вироку, що ОСОБА_6 підбурював потерпілого до надання неправомірної вигоди голові МСЕК № 2 
		ОСОБА_8 за встановлення третьої групи інвалідності. Вказане підтверджується протоколами проведених НСРД у виді аудіо-, відеоконтролю особи та показаннями потерпілого ОСОБА_7 .
		Верховний Суд погоджується із таким висновком, при цьому зазначає, що згідно з показаннями викладених у вироку місцевого суду, потерпілий ОСОБА_7 вказував, що ОСОБА_6 повідомив йому, що має знайомих в обласній МСЕК № 2 та може посприяти у продовженні групи інвалідності, для чого необхідно надати ОСОБА_6 900 доларів США для подальшої передачі МСЕК. 
		Натомість, в мотивувальній частині вироку, при наданні оцінки доказам, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд першої інстанції безпідставно зазначив, що з показань ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_6 повідомив йому про необхідність передачі неправомірної вигоди голові МСЕК № 2, не називаючи її прізвища.
		Окрім цього, дослідивши зміст заяви ОСОБА_7 про вчинене кримінальне правопорушення, суд апеляційної інстанції встановив, що в цій заяві не зазначено про передачу грошових коштів голові МСЕК № 2 ОСОБА_8 .
		Разом з цим, судом прийнято до уваги пояснення ОСОБА_6 про те, що саме повідомлення ОСОБА_7 про можливість вирішити питання щодо продовження групи інвалідності через знайомство у МСЕК, було формою введення потерпілого в оману, в іншому разі останній не надав би йому грошові кошти. 
		З огляду на викладене, за встановлених фактичних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України на ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України, навівши докладні мотиви ухваленого рішення, з яким погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
		Суд не вбачає підстав вважати, що апеляційним судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
		Що стосується доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції при новому розгляді приписів ч. 2 ст. 439 КПК України, то такі є неспроможними з огляду на наступне.
		Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року скасовано ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Скасовуючи вказану ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд вказав на порушення вимог ст. 23 КПК України та залишення поза увагою суду доказів, наведених судом першої інстанції у вироку та покладених в основу обвинувачення за ч. 4 ст.27, ч. 2 ст.15, ч. 3 ст.369 КК України, зокрема, протоколу за результатами проведення контролю за вчиненням злочину від 15 червня 2016 року та протоколів за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю особи від 15 червня 2016 року із відео та звукозаписом наDVD-Rдиску № 1158m.
		При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати наведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 , при необхідності безпосередньо дослідити докази по справі та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, та за умови підтвердження обвинувачення за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України, призначений апеляційним судом вид покарання у виді штрафу слід вважати м`яким.
		Як слідує зі змісту оскаржуваної ухвали, під час нового розгляду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, апеляційний суд виконав вказівки суду касаційної інстанції.
		Так, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 , надав на них змістовні відповіді, з дотриманням вимог ст. 23 КПК України здійснив повторне дослідження доказів, покладених місцевим судом в основу обвинувачення ОСОБА_6 , та постановив рішення про перекваліфікацію його дій на ч.4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України, призначивши більш суворий вид покарання у виді обмеження волі.
		Зокрема, як убачається із досліджених технічного запису апеляційного розгляду та журналів судових засідань, відповідно до заявленого клопотання сторони захисту були допитані обвинувачений ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_8 , досліджені протоколи за результатами проведення аудіо контролю особи від 15 червня 2016 року (т. 2 а. п. 231-232, 235-237), протокол огляду та вручення грошових коштів від 04 червня 2016 року (т.1 а. п. 222-242), протокол за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю особи від 15 червня 2016 року (т. 2 а.п.233-234) та технічні записи за результатами проведених НСРД.
		Також апеляційним судом було винесене на розгляд учасників судового розгляду питання про необхідність відтворення показань ОСОБА_7 в суді першої інстанції, оскільки потерпілий не з`являвся на виклики, поштова кореспонденція поверталась з відмітками про його відсутність за адресою, куди направлялися такі повідомлення. З урахуванням неможливості забезпечити явку ОСОБА_7 , думки захисника    ОСОБА_10 та відсутності заперечень інших учасників апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційним судом обґрунтовано досліджено показання потерпілого ОСОБА_7 , надані в судових засіданнях 
		21 березня та 19 листопада 2018 року (т. 4 а. п. 75, 97-98).
		Так, однією з загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань (п. 16 ч. 1ст. 7 КПК України). Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбаченихцим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбаченихКПК України. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ст. 23 КПК України).
		Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає стороні можливість з`ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. Щодо сторони захисту, то це право забезпечується також і пунктом «d» частини3 статті 6 Конвенції, щодо якого Європейський суд з прав людини зазначав, що до того, як визнати особу винуватою, усі докази проти неї мають зазвичай бути представлені в її присутності під час публічного розгляду з метою надати можливість для спростування. Виключення з цього принципу є можливими, але не можуть порушувати права захисту, які, як правило, вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна та відповідна можливість викликати та допитати свідка проти нього, або коли свідок надає показання, або на наступних етапах провадження.
		Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах, що кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18).
		Таким чином, положення ч. 4 ст. 95 КПК України, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі.
		Стаття225КПК України передбачає в певних випадках можливість судового допиту особи під час досудового розслідування, і такі показання є допустимими за умови дотримання порядку, передбаченого вказаною нормою права. Найбільш істотними складовими цього порядку єздійснення допиту перед суддею всудовому засіданні, участь сторін та дотримання правил допиту, передбачених для судового розгляду.
		На відміну від допиту впорядку ст. 225 КПК України, яка допускає допит за відсутності однієї зі сторін, допит під час судового розгляду справи по суті відбувається за обов`язкової участі сторін. Такий допит надає сторонам, зокрема, стороні захисту, можливість провести його більш ефективно, оскільки на цей час сторонам вже відомі елементи пред`явленого обвинувачення та докази отримані під час досудового розслідування.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що показання, які особа надавала під час минулого судового розгляду, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час іншого судового розгляду.
		Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції здійснив усі необхідні та можливі заходи для забезпечення явки в судове засідання потерпілого ОСОБА_7 , про що, як вже зазначалося вище, відповідно до матеріалів кримінального провадження свідчить неодноразове надсилання повідомлень на адресу останнього, який не з`являвся на виклики, а кореспонденція поверталась з відмітками про його відсутність за адресою, куди направлялися повідомлення. При цьому потерпілий ОСОБА_7 був належним чином повідомлений про судовий розгляд призначений на 12 березня 2021 року (т. 4 а. п. 99), але в судове засідання не зявився, причини неявки не повідомив, після чого поштова кореспонденції знову поверталась з відмітками про його відсутність за адресою перебування. 
		Водночас, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції сторонам була надана можливість здійснити перехресний допит потерпілого ОСОБА_7 , і матеріали кримінального провадження підтверджують, що сторони повною мірою скористалися такою можливістю. 
		Також під час апеляційного розгляду не було встановлено будь-яких суттєвих обставин, які не були б відомі під час минулого розгляду і які б вимагали повторного допиту потерпілого ОСОБА_7 з огляду на такі обставини. За відсутності заперечень сторони обвинувачення та за згодою сторони захисту були досліджено технічні записи допиту потерпілого в судових засіданнях 21 березня та 19 листопада 2018 року, на яких, зокрема, зафіксовані й запитання та відповіді під час перехресного допиту, що давало апеляційному суду можливість не лише сприймати зміст його показань, але й спостерігати манеру його поведінки під час допиту і робити висновки для оцінки їх достовірності. Сторони кримінального провадження під час апеляційного розгляду не були позбавлені можливості при дослідженні аудіозаписів та інших доказів звертати увагу суду на ті аспекти показань, які є важливими для оцінки їх достовірності.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що за обставин кримінального провадження дослідження показань потерпілого ОСОБА_7 , які він давав під час допиту у суді першої інстанції, забезпечило сторонам достатні процесуальні гарантії, здатні компенсувати неможливість його допиту під час апеляційного розгляду, та останні обґрунтовано визнано допустимими доказами. 
		Колегія суддів вважає, що з урахуванням наведеного, апеляційним судом постановлено мотивоване рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 на ч.4 
		ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України.
		Таким чином, апеляційний розгляд проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а оскаржувана ухвала відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
		Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у касаційній скарзі не наведено, та Судом не встановлено, тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції,  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...