Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/18800/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; реалізації спеціальних владних управлінських функцій в окремих галузях економіки, у тому числі у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 18.01.2022. Зареєстровано: 08.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2022.
Дата набрання законної сили: 17.01.2022
Номер судового провадження: К/9901/47595/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		про відмову у відкритті касаційного провадження
		 
		17 січня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 640/18800/18
		адміністративне провадження № К/9901/47595/21  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
		суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., 
		перевіривши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		12 листопада 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України, в якому просило:
		 
		- визнати протиправними дії Антимонопольного комітету України щодо одержання, використання та поширення при розгляді справи №143-26.13/153-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розпочатої розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08 вересня 2019 року №01/246-р, матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26 листопада 2015 року № 32015100110000105, отриманих від Національного антикорупційного бюро України листами від 21 серпня 2017 року № 0414-076/29651, від 12 вересня 2017 року № 0411-076/32301, під час підготовки та розгляду подання від 13 липня 2017 року № 143-26.13/153-16/2456-спр/кі "Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16";
		 
		- зобов`язати Антимонопольний комітет України знищити матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26 листопада 2015 року № 32015100110000105, отримані від Національного антикорупційного бюро України та/або матеріали кримінального провадження від 16 квітня 2015 року № 42015000000000722, досудове розслідування в якому здійснюється Національним антикорупційним бюро України.
		 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року) відмовлено у відкритті провадження у цій справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року про відмову у відкритті провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду.
		 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2019 року, позов ПАТ «Укрнафта» задоволено частково.
		 
		Визнано протиправними дії Антимонопольного комітету України щодо одержання, використання та поширення при розгляді справи №143-26.13/153-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розпочатої розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08 вересня 2016 року № 01/246-р, матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України листами від 21 серпня 2017 року №0414-076/29651, від 12 вересня 2017 року №0411-076/32301, під час підготовки та розгляду подання від 13 липня 2018 року №143-26.13/153-16/2456-спр/кі "Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16".
		 
		Зобов`язано Антимонопольний комітет України утриматись від використання та поширення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України та/або матеріалів кримінального провадження №42015000000000722 від 16 квітня 2015 року, досудове розслідування в якому здійснюється Національним антикорупційним бюро України. 
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		 
		Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 640/18800/18 касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задоволено частково.
		 
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року скасовано, а справу №640/18800/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд наголосив на тому, що суди не перевірили, не визначили природу та не надали оцінки тому, яка саме інформація була поширена відповідачем під час надання для ознайомлення матеріалів справи №143-26.13/153-16; не перевірили дотримання заходів збереження секретності інформації з обмеженим доступом; не перевірили яким чином і наскільки було поширено інформацію відповідачем у справі №143-26.13/153-16, чи було її виокремлено по пунктах та чи було закрито (приховано) певну інформацію, поширення якої необмеженому колу осіб заборонено.
		 
		З урахуванням цього, Верховний Суд наголосив на тому, що суду першої інстанції також необхідно перевірити чи поширення відповідачем інформації, яка міститься в матеріалах справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому вигляді, який надається сторонам для ознайомлення, може зашкодити інтересам позивача, а також завдати шкоди інтересам інших осіб, як про це зазначає позивач.
		 
		Верховний Суд вказав, що до конфіденційної інформації відноситься комерційна таємниця, тому, коли суб`єкт підприємницької діяльності стверджує, що державний орган протиправно поширив інформацію з обмеженим доступом, яка становить комерційну таємницю, то йому слід надати докази того, що ним було вжито заходів для збереження секретності цієї інформації.
		 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Визнано протиправними дії Антимонопольного комітету України щодо одержання, використання та поширення при розгляді справи №143-26.13/153-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розпочатої розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08 вересня 2016 року №01/246-р, матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України листами від 21 серпня 2017 року №0414-076/29651, від 12 вересня 2017 року №0411-076/32301, під час підготовки та розгляду подання від 13 липня 2018 року №143-26.13/153-16/2456-спр/кі «Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16».
		 
		Зобов`язано Антимонопольний комітет України утриматись від використання та поширення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України та/або матеріалів кримінального провадження № 42015000000000722 від 16 квітня 2015 року, досудове розслідування в якому здійснюється Національним антикорупційним бюро України, з урахуванням висновків суду.
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Антимонопольний комітет України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року та закрити провадження у зв`язку із непідсудністю спору. У випадку розгляду справи по суті доводів касаційної скарги скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
		 
		Згідно електронного бланку на конверті про направлення поштового відправлення 0303514749151 касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року (повний текст виготовлено 29 листопада 2021 року) направлено до Верховного Суду 24 грудня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
		 
		За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. 
		 
		Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
		 
		Правовідносини у даній справі стосуються дій суб`єкта владних повноважень при отриманні та використанні інформації, необхідної для прийняття у подальшому рішення.
		 
		Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		 
		Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
		 
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
		 
		а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
		б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
		в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
		г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
		 
		Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
		 
		Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти  1, 3, 4 частини четвертої та підпункт «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує наступним.
		 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року клопотання ТОВ «Болонья Компані» задоволено, зупинено провадження у справі № 826/16754/18 за позовом ТОВ «Болонья Компані» до Комітету, треті особи - ТОВ «Сієста-Шоп», ТОВ «Астел КАР», ТОВ «Стратегія Старт Люкс» про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року у справі № 640/18800/18 за позовом ПАТ «Укрнафта» до Комітету про визнання протиправними дії Комітету щодо прийняття подання від 13 липня 2018 року № 143-26.13/153-16/245-спр/кі «Про попередні висновки за результатами розгляду справи № 143-26.13/153-16»; визнання протиправним та скасування подання Комітету від 13 липня 2018 року № 143-26.13/153-16/245-спр/кі «Про попередні висновки за результатами розгляду справи № 143-26.13/153-16».
		 
		Зважаючи на те, що суд зупинив провадження у справі № 826/16754/18 у зв`язку із неможливістю розгляду цієї справи до вирішення справи № 640/18800/18, яка має преюдиційне значення, скаржник вважає, що наведені підстави дають йому право на звернення з касаційною скаргою відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Наведені підстави касаційного оскарження колегія суддів оцінює критично, оскільки касаційне оскарження судового рішення не зупиняє виконання рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили. Обґрунтованої заяви про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень матеріали касаційної скарги не містять.
		 
		Підставами касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник мотивує тим, що судами попередніх інстанцій не були враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів, пов`язаних із формуванням та реалізацією конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, яка неодноразово висловлювалася у постановах Великої Палати Верховного Суду, а саме - від 24 квітня 2019 року у справі № 820/2953/18, від 03 липня 2019 року у справі № 922/3506/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 640/2475/19, від 02 липня 2019 року у справі № 910/23000/17, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 640/5008/19 стосовно застосування статті 22 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пункту 7 частини 1 статті 20 ГПК України, статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на вищенаведені судові рішення, оскільки в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 640/5008/19 йдеться про спір, який не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності. 
		 
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 820/2953/18, від 03 липня 2019 року у справі № 922/3506/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 640/2475/19, від 02 липня 2019 року у справі № 910/23000/17 йдеться про спір, який виник з приводу рішення Антимонопольного комітету України, пов`язаного з розглядом справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у зв`язку із чим цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду за правилами ГПК України.
		 
		Водночас, предметом даного адміністративного позову не є оскарження рішення Антимонопольного комітету України про проведення перевірки дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.
		 
		З цього приводу слід зауважити, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 26 червня 2018 року підтвердив відсутність у господарських судів компетенції розглядати спори, що виникають у зв`язку з вчиненням Комітетом дій при реалізації публічно-владних управлінських функцій, у справі № 910/22683/16 за позовом ПАТ «Укртатнафта» до АМК України про визнання незаконним рішення про відмову в задоволенні клопотань позивача про витребування АМК України пояснень та відомостей від Міненерговугілля України, НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укрнафта» . 
		 
		Дійшовши таких висновків, Верховний Суд, фактично, підтвердив, що в господарському суді підлягає розгляду виключно спір щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України, всі інші категорії спорів, що пов`язані з реалізацію Комітетом публічно-владних управлінських функцій, як органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Таким чином, запроваджені правила розгляду господарськими судами спорів щодо оскарження рішень АМК України усувають можливість розгляду в порядку господарського судочинства справ за позовами суб`єктів господарювання щодо оскаржень дій (бездіяльності) Комітету при реалізації ним владних повноважень.
		 
		ПАТ «Укрнафта» подано адміністративний позов, який не стосується спору між позивачем та іншими суб`єктами господарювання щодо наявності чи відсутності переваги одного над іншим у певній сфері господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб споживачів (фізичних та юридичних осіб).
		 
		Отже, адміністративний позов ПАТ «Укрнафта» відноситься до публічно-правового спору, а тому відповідно до статті 19 КАС України повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства згідно з Кодексом адміністративного судочинства України.
		 
		Тому, колегія суддів не вбачає неоднакового застосування норм матеріального права під час розгляду такої категорії справ судами.
		 
		Аргументи скаржника про те, що судам попередніх інстанцій не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16 квітня 2019 року у справі № 910/416/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 910/21046/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 910/3095/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/741/19, від 19 травня 2021 року у справі № 916/103/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 916/88/20, від 22 жовтня 2019 року у справі № 910/2988/18, від 20 березня 2018 року у справі № 907/233/16, від 12 листопада 2020 року у справі № 640/18800/18 щодо застосування статей 7, 16, 21, 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якими підтверджено можливість використання органами Комітету матеріалів досудового розслідування заяв в справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, - колегія суддів визнає неприйнятними, оскільки висновки у вказаних справах стосуються різних фактичних обставин справи, з урахуванням різної нормативної бази, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції у справі № 640/18800/18.
		 
		Також Суд визнає неприйнятними посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 916/88/20, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/741/19 та від 30 серпня 2021 року у справі № 640/475/20 щодо застосування статей 59 та 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» стосовно здійснення судами перевірки належності зібраних органами Комітету доказів під час оскарження рішення про визнання вчинення порушення, прийнятого відповідно до статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що виключає можливість самостійного оскарження належності зібраних Комітетом доказів, оскільки вони не стосуються порушення процедури одержання таких доказів.
		 
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1 та 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», якими встановлено пріоритет застосування законодавства про захист економічної конкуренції для органів Комітету відносно інших актів законодавства під час здійснення повноважень спрямованих на захист конкуренції у підприємницькій діяльності, у тому числі над нормами Кримінального процесуального кодексу України; висновку щодо застосування статті 44 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якою встановлено право Комітету здійснити вилучення доказів та накладення арешту тільки за умови неможливості отримання доказів альтернативним шляхом, зокрема, у відповідь на письмовий запит або за умови існування загрози знищення таких доказів у майбутньому; висновку щодо застосування статей 6 та 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», пунктів 23 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року № 5, стосовно неможливості порушення прав осіб до прийняття рішення органом Комітету, оскільки дії під час проведення розслідування за заявами та справами не встановлюють, не змінюють та не припиняють правовідносин і відповідно не порушують прав та інтересів осіб.
		 
		Колегія суддів критично оцінює вищевказані доводи скаржника, оскільки вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Як вже зазначалось, предметом спору є неправомірні дії суб`єкта владних повноважень при отриманні та використанні інформації, необхідної для прийняття у подальшому рішення, що полягають, зокрема, у неприсвоєнні отриманій інформації статусу з обмеженим доступом, що вчинено з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та щодо одержання від НАБУ інформації по запитам від 20 червня 2017 року та 23 серпня 2017 року без прийняття відповідачем відповідного розпорядження.
		 
		Щодо доводів скаржника стосовно відсутності порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції врахував висновки Конституційного Суд України, викладені в рішенні від 01 грудня 2004 № 18-рп/2004, в якому Конституційний України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
		 
		Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказану підставу мотивує тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, докази надані Комітетом та Національним антикорупційним бюро України щодо наявності дозволу слідчого на використання матеріалів досудового розслідування. Зазначає, що рішення у справі прийнято про права фізичних осіб, які не були залучені до розгляду справи.
		 
		З приводу вказаних підстав касаційного оскарження необхідно зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		 
		З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Судом може бути ураховано доводи скаржника стосовно допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права в частині недослідження всіх доказів лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Оскільки касаційна скарга не містить належних та достатніх обґрунтувань підстав касаційного оскарження, передбачених частинами другою та четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно посилання скаржника на недослідження всіх доказів у справі не може бути самостійною підставою для касаційного перегляду судового рішення.
		 
		Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом апеляційної інстанції встановлено, що при наданні НАБУ документів АМК слідчий під час складання листів від 21 серпня 2017 року №0414-076/29651 та від 12 вересня 2017 року №0411-076/32301 окремо письмовий дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26 листопада 2015 року №32015100110000105 не складав.
		 
		При цьому, дослідивши зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що в суді апеляційної інстанції доводи скаржника щодо необхідності залучення третіх осіб у справі не були покладені в основу апеляційної скарги, зокрема, вимоги щодо залучення третіх осіб у справі не заявлялися. У касаційній скарзі скаржник не обґрунтовує, яким чином оскаржувані судові рішення порушують права третіх осіб, зокрема, не конкретизує їх.
		 
		Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
		 
		Крім того, Суд враховує те, що справа № 640/18800/18 перебуває на розгляді в суді з 2018 року та вже переглядалася у 2020 році в касаційному порядку у Верховному Суді.
		 
		Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
		 
		Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
		 
		Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		 
		2. Надіслати Антимонопольному комітету України копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.  
		 
		Суддя-доповідач                                                                                           Н.В. Коваленко
		 
		Суддя                                                                                                              Я.О. Берназюк
		 
		Суддя                                                                                                              В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...