Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 705/5583/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2022. Зареєстровано: 08.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2022.
Дата набрання законної сили: 11.03.2022
Номер судового провадження: 2/705/1170/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                          Справа №705/5583/21
		                                                        2/705/1170/22
		 
		               
		                                  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		08 лютого 2022 року         м.Умань
		       Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентина Леонідівна розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи. 
		Позовні вимоги позивач мотивує тим, що з 19.02.2010 вона працює на посаді кухаря Гродзевської філії Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради. Наказом Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради № 123/01-16 від 05.11.2021 її відсторонено від роботи з 08.11.2021 до моменту вакцинації від COVID-19 в порядку, встановленому ст.. 46 КЗпПУ та ст.. 11 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він не відповідає вимогам ст..43,49 Конституції України. Правової можливості відсторонення працівників від роботи із підстав визначених у наказі про відсторонення не передбачено. Позивач не вбачає правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватись від короно вірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби. Тому позивач посилаючись на норми Конституції України та інші нормативно-правові акти, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ №123/01-16 від 05 листопада 2021 року, що виданий Дмитрушківським ліцеєм Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області в частині відсторонення ОСОБА_1 , кухаря Гродзевської філії Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради від роботи з 08.11.2021, поновити її на роботі та стягнути з відповідача судові витрати. 
		Ухвалою судді від 10.01.2022 у справі відкрите спрощене позовне провадження, а також роз`яснено відповідачу його право подати відзив на позовну заяву або пред`явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі.
		31.01.2022 на адресу суду від представника відповідача - директора Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області надійшов відзив на позов, в якому вказано, що у  Правилах внутрішнього трудового розпорядку Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради вказується, що працівник допускається до роботи за наявності позитивного висновку медичної комісії з проведенням періодичного медичного огляду, відображеного у санітарних книжках, наявних обов`язкових профілактичних щеплень, передбачених чинним законодавством України, міжнародним свідоцтвом про вакцинацію (профілактику проти хвороби COVID-19) розділ II, пункт 4. Обов`язок відстороняти від роботи не вакцинованих співробітників покладено на керівників закладів, що потрапили до Переліку Наказу МОЗ № 2153. Тому за невиконання законодавчої вимоги саме керівнику як посадовій особі, загрожує адміністративна відповідальність, передбачена ст. 44'3 КУпАП. Представник відповідача заперечує щодо порушення конституційного права ОСОБА_1 на роботу з боку відповідача, та спонукання працівників ліцею до примусової вакцинації під страхом втрати або обмеження їх конституційного права на працю. Зазначає, що станом на 08.11.2021 87% працівників Дмитрушківського ліцею (з них 6 працівників із 8 Гродзевської філії) добровільно вакцинувались від респіраторної хвороби COVID-19, так як розуміють ступінь ризику зараження себе та оточуючих вірусом. Оскільки моніторинг вакцинації серед працівників закладу вимагався Управлінням освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації, відділом освіти, охорони здоров`я, культури, спорту та туризму Уманської районної державної адміністрації, відділом освіти, культури, молоді та спорту Дмитрушківської сільської ради, розпорядження яких для директора, як керівника ЗЗСО, є обов`язковими до виконання, медичним працівником ліцею проводилось опитування щодо вакцинації працівників. У відзиві вказано, що ОСОБА_2 було попереджено про можливе відсторонення від роботи та вручено Повідомлення від 29.10.2021 № 193/01-20 про обов`язкове профілактичне щеплення, зміст якого доведено під підпис. ОСОБА_1 вручено 03.11.2021 Наказ «Про попередження можливого відсторонення від роботи» від 02.10.2021 №122/01-16 з 08 листопада 2021 року та доведено його зміст директором ліцею ОСОБА_3 в присутності завідуючої Гродзевською філією ОСОБА_4 та заступника директора з господарських питань ОСОБА_5 . Так як ОСОБА_1 відмовилась від підпису про ознайомлення, було складено Акт про відмову від підпису №1 від 03.11.2021. 05.11.2021 ОСОБА_1 було вручено Наказ «Про відсторонення від роботи працівників» з 08 листопада 2021 року та доведено його зміст заступником директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_6 в присутності завідуючої Гродзевською філією Дерев`янко Т.Ю. та заступника директора з господарських питань Ващенка О. В. Так як ОСОБА_1 відмовилась від підпису про ознайомлення, було складено Акт про відмову від підпису №2 від 05.11.2021. Тому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		       Врахувавши процесуальну позицію учасників по справі, суд дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку. 
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , вбачається, що позивач 02.09.2010 прийнята до Гродзевського НВК «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» Уманської районної ради (яка в послідуючому була неодноразово перейменована) на посаду помічника кухаря. 01.09.2016 ОСОБА_1 переведено на посаду кухаря цього ж навчального закладу. 
		29.10.2021 ОСОБА_1 отримала повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19».
		02.10.2021 директором Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області був виданий наказ №122/01-16 «Про попередження можливого відсторонення від роботи». ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом, тому 03.11.2021 було складено відповідний Акт «Про відмову від підпису про ознайомлення наказом».
		05.11.2021 директором Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області був виданий наказ №123/01-16 «Про відсторонення від роботи працівників», відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 до періоду проведення вакцинації від COVID-19, на підставі статті 46 КЗпПУ та ст..11 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб ». Оскільки ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом, тому 05.11.2021 було складено відповідний Акт «Про відмову від підпису про ознайомлення наказом». 
		ОСОБА_1 не надала відповідачу документів, які підтверджують саме абсолютні протипоказання до проведення їй профілактичних щеплень, а тому Наказом №123/01-16 від 05.11.2021 ОСОБА_1 була відсторонена від роботи до усунення причин, що його зумовили.
		Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
		Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
		При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).
		Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
		Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
		Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
		Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
		Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
		Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.
		Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
		Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).
		Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
		В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
		Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі.
		Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
		Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).».
		ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
		В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
		Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
		А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
		В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
		Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
		З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.
		Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
		Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
		Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».
		Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19): «Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.
		Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
		Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.
		Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
		Таким чином суд вважає, що  керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
		Що стосується вимоги позивача про поновлення на роботі, слід зазначити наступне.  
		В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.
		Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
		Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
		Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
		Враховуючи те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, то суд приходить до переконання, що не підлягає до задоволенню вимога позивача про поновлення її на роботі. 
		Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 4,12,13, 81, 263-265 ЦПК України, суд,
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи- відмовити.
		       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		       Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
		 
		 
		Суддя В.Л. Гудзенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...