Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/3981/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2022. Зареєстровано: 13.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		25 січня 2022 року 
		м. Київ
		cправа №  911/3981/16 
		 
		Судді Верховного Суду Кролевець О.А.
		 
		щодо постанови Верховного Суду від 25.01.2022, прийнятої за наслідками розгляду касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 911/3981/16 за позовом Національного банку України (далі - НБУ, Позивач) до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (далі - ПрАТ"Білоцерківська теплоелектроцентраль", Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - Третя особа, ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		У судовому засіданні 25.01.2022, більшістю голосів колегії суддів, прийнято рішення про задоволення касаційної скарги ПрАТ"Білоцерківська теплоелектроцентраль". Рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №911/3981/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		При прийнятті вказаного судового рішення суддею Кролевець О.А., було висловлено окрему думку наступного змісту.
		      
		Короткий виклад історії справи
		 
		1. У даній справі, НБУ звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами від 16.02.2015 та від 17.06.2015 в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" перед НБУ за кредитними договорами.
		 
		2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням боржником - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" своїх договірних зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, які зі сторони відповідача забезпечені іпотекою відповідно до умов іпотечних договорів, укладених між НБУ (іпотекодержатель), ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" (позичальник) та ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль". 
		 
		3. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021, позов задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.02.2015 та за іпотечним договором (наступна іпотека) від 17.06.2015, на нерухоме майно (згідно переліку вказаному у судових рішеннях), в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" перед НБУ в загальній сумі заборгованості (станом на 29.04.2021)                           1 509 568 515, 35 грн, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		 
		4. Судові рішення мотивовано тим, що:
		 
		- матеріалами справи підтверджується, що НБУ у період з 17.02.2015 по 26.06.2015 на виконання умов кредитних договорів надав позичальнику кредит на загальну суму 1 450 000 000,00 грн;
		- позичальник своїх зобов`язань за кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, у зв`язку з чим за ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", станом на 29.04.2021, рахується заборгованість, у розмірі визначеному позивачем;
		- зважаючи на наявну заборгованість  позивач, на підставі підпункту 2.3.4 пункту 2.3 кредитних договорів, нарахував позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на прострочені суми зі сплати процентів за користування кредитними коштами, за загальний період прострочки з 01.07.2015 по 14.07.2015 та 01.09.2015, крім того, позивачем нараховано позичальнику штраф. Розрахунок пені та штрафу, є арифметично вірним, та таким, що відповідає нормам законодавства та обставинам справи;
		-       виходячи із умов пункту 14.8.2 іпотечних договорів №№ 746, 2928,  у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань, НБУ, як іпотекодержатель, набув право звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами №№ 746, 2928, отже, позов є обґрунтованим.
		      
		Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
		 
		5. Так, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу № 911/3981/16 на новий розгляд колегія суддів  Верховного Суду вказувала на те, що рішення судів не відповідають вимогам положень ст.ст. 73, 86, 237 ГПК України, оскільки судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" щодо пропуску позивачем позовної давності в частині вимог про стягнення пені і штрафу, також, суди залишили поза увагою обставини встановлені в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №910/13023/16 щодо правомірності нарахування НБУ пені за двома кредитними договорами, отже, Суд вважає передчасними висновки судів в частині визначення загального розміру заборгованості та всіх її складових, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		6. Я не погоджуюсь з висновком суду касаційної інстанції про те, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з порушенням норм процесуального права, щодо неналежного дослідження       доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та направленням справи №911/3981/16 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
		 
		7. Так, судами у справі було встановлено, що НБУ у період з 17.02.2015 по 26.06.2015, в межах укладених між НБУ та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" низки кредитних договорів, надано кредит у розмірі 1.450.000.000, 00 грн. 
		 
		8. ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" своїх зобов`язань за кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів у строк та в порядку, визначеному кредитними договорами, належним чином не виконав, у зв`язку з чим, позивач на підставі підпункту 2.3.4 пункту 2.3 кредитних договорів нарахував позичальнику пеню за загальний період прострочки з 01.07.2015 по 14.07.2015 та 01.09.2015.
		 
		9. Таким чином за ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" станом на 29.04.2021 рахується заборгованість (розрахована за кожним з укладених сторонами кредитних договорів №44/1, №44/2, №44/3, №44/5, №44/7, №44/8, №47/1, №47/2). Судами розмір нарахувань перевірено та встановлено, що розрахунки є арифметично правильними.
		 
		10. ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" заперечувало розмір нарахованої позивачем заборгованості, проте, контрозрахунків або письмових обґрунтувань щодо неправильних розрахунків суду       не надало.
		 
		11. Кредиторської вимоги НБУ до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", на загальну суму 7 063 176 917,08 грн, включено до Реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та кредит"  до п`ятої черги вимог кредиторів. 
		 
		12. В забезпечення виконання зобов`язань ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", між НБУ, ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" укладались іпотечні договори № 746, 2928, про передачу в іпотеку нерухомого майна (згідно переліку зазначеного у додатку до договорів іпотеки).
		 
		13. Судами встановлено, що у пункті 6.2. генеральних кредитних договорів №44 та №47 та укладених у їх межах кредитних договорів сторони, керуючись в т.ч. положеннями статті 259 ЦК України, встановили, що строк позовної давності за будь-якими вимогами кредитора, що випливають з цього кредитного договору, встановлюється тривалістю 10 (десять) років.
		 
		14. Водночас, пунктом 1 іпотечних договорів №746 та №2928 сторони погодили, що ці договори забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральних кредитних договорів №44 та №47, укладених між Іпотекодержателем та Позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до них, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені в рахунок Генеральних кредитних договорів про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як Кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення Позичальником заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені Кредитними договорами; виконання Позичальником інших зобов`язань, передбачених Кредитними договорами, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в Кредитних договорах (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), у томі числі зобов`язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків.
		 
		15. Згідно пунктів 2 іпотечних договорів №746 та №2928 іпотекодавець зобов`язався виконувати зобов`язання за кредитними договорами в порядку, передбаченому кредитними договорами. 
		 
		16. Відтак, беручи до уваги норми статті 259 ЦК України, положення пункту 6.2. генеральних кредитних договорів №44 та №47 та укладених у їх межах кредитних договорів, пунктів 1, 2 іпотечних договорів №746 та №2928, суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
		 
		17. Згідно пункту 14.8.2. іпотечних договорів №746, №2928 з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмети іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за Кредитним договором у випадку, зокрема, віднесення Позичальника до категорії проблемних, неплатоспроможних, порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності Позичальника/Іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсними його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації, ліквідації юридичної особи Позичальника/Іпотекодавця.
		 
		18. З урахуванням зазначеного, та зважаючи на положення ст.ст. 546, 575, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 7, 33, 35 Закону України ?Про іпотеку?, та враховуючи умови укладених сторонами генеральних кредитних договорів та договорів іпотеки, суди дійшли висновку, про виникнення у       позивача права на звернення стягнення на майно передане в іпотеку. У зв`язку з чим, надавши належну правову оцінку всім обставинам та доказам у справі, суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 76, 79, 86, 236, 237 ГПК України, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		 
		19. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль"звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.
		 
		20. Проаналізувавши підстави і доводи касаційної скарги я вважаю, що викладені в касаційній скарзі ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" доводи є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.
		 
		21. Частина 2 статті 300 ГПК України визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та встановлює, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		22. У статті 287 ГПК України регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
		 
		23. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
		 
		24.Частиною 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо:
		4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		25.Водночас, частиною 2 статті 311 ГПК України, визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		 
		26.За доводами касаційної скарги ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль", підставами касаційного оскарження       визначено п.п. 3, 4       частини 2       ст. 287 ГПК України.
		 
		27. Так, скаржник посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України:       зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування: статей 181, 186, 191, 628 Цивільного кодексу України, норм Законів України "Про іпотеку", "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у подібних правовідносинах, а саме спорах, що стосуються звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно, яке передано в заставу на підставі змішаного договору, який містить елементи як договору застави так і договору іпотеки. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду, щодо застосування положень ст.ст. 258, 259 ЦК України; 
		- посилаючись на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів, а також встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункти 3 та 4 частини 3 статті 310 ГПК України).
		 
		28. Я вважаю, що проаналізувавши судові рішення у справі можна дійти висновку, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст.ст. 13, 73, 74, 86 ГПК України, встановили, що позивачем доведено належними і допустимими доказами наявність у нього права звернути стягнення на предмет іпотеки, зважаючи на невиконання ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" зобов`язань за кредитними угодами.
		 
		29. При цьому, згідно ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
		 
		30. Отже, суди дійшли правильного висновку, що сторонами, у пункті 6.2. генеральних кредитних договорів №44 та №47, збільшено строк позовної давності до 10 років і вказаний строк розповсюджується і на вимоги про звернення стягнення на майно, враховуючи умови пункту 1 та 14.8.2. іпотечних договорів №746, №2928.
		 
		31.Вищезазначене свідчить про правильне застосування судами положень       цивільного законодавства, що регулює питання позовної давності. 
		 
		32.Що стосується інших доводів касаційної скарги, викладених в обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної у п. 3 частини другої ст. 287 ГПК України, слід зауважити, що Верховний Суд переглядав рішення судів попередніх інстанцій у справах №№ 910/24073/16, 910/24075/16 за позовом ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" до НБУ та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання недійсними договорів іпотеки від 16.02.2015 та від 17.06.2015. Верховний Суд у цих справах залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові в зазначених справах. При цьому, перевіряючи застосування судами норм матеріального права з огляду на аргумент скаржника про те, що оспорювані договори є змішаними і їх зміст не відповідає статті 12 Закону України "Про заставу", Верховний Суд керуючись положеннями статей 191, 575, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України та статей 1, 5 Закону України "Про іпотеку" погодився із висновками судів про те, що в іпотеку за спірними договорами було передано цілісний майновий комплекс з усіма його приналежностями. Верховний Суд також погодився із висновками судів про те, що іпотечні договори містять всі істотні умови, необхідні для їх дійсності та правомірності, визначені положеннями Закону України "Про іпотеку".
		 
		33. Таким чином, аргументам скаржника про те, що договори іпотеки від 16.02.2015 та від 17.06.2015 є змішаними, вже надавалась оцінка в межах справ №№ 910/24073/16, 910/24075/16, і судами у зазначених справах встановлено, що за договорами іпотеки в іпотеку було передано цілісний майновий комплекс з усіма його приналежностями, та відповідно правовідносини за даними договорами регулюються положеннями Закону України "Про іпотеку".
		 
		34. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що договори іпотеки від 16.02.2015 та від 17.06.2015 є змішаними, та те, що до правовідносин за даними договорами застосовуються також положення Законів України "Про заставу" та "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
		 
		35. Отже, оскільки доводи скаржника про  неправильне застосування судами попередніх інстанцій ст..ст. 181, 186, 191, 628 ЦК України, положень Законів України "Про іпотеку", "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не знайшли свого підтвердження, у касаційного суда відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм. Отже, підстава касаційного оскарження передбачена п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого       підтвердження.
		 
		36. Крім того,  скаржник посилаючись на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів та встановили обставини справи на підставі неналежних доказів. 
		 
		37. На мою думку, вказані доводи є безпідставними з огляду на наступне.
		 
		38. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням їх якості, відповідно до статті 86 ГПК України, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		39. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
		 
		40. Разом з цим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 
		 
		41. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Подібна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.
		 
		42. Відповідно до частини 1, 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.
		 
		43. У даній справі рішення судів про задоволення позові прийнято зважаючи на те, що позивачем надано суду  належні та допустимі докази, що підтверджують наявність заборгованості та відповідно право позивача на звернення стягнення на заставлене майно, тоді як, наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично стосуються не ухвалення судами судових рішень з урахуванням недопустимих доказів, а необхідності їх переоцінки, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів зі справи, що суперечить положенням статті 300 ГПК України.
		 
		44. Судами обґрунтовано відхилено клопотання відповідача про витребування доказів у справі, зважаючи, що відповідачем не доведено, що витребувані ним докази можуть підтвердити або спростувати обставини, які входять до предмета доказування у даній справі.
		 
		45.Таким чином, на мою думку, доводи, викладені в касаційній скарзі ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль", є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на те, що вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та, передусім, зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, що є порушенням частини 2 статті 300 ГПК України. 
		 
		46. Отже, беручи до уваги  вищезазначене суди дійшли  обґрунтованого висновку про задоволення позову, а тому, я вважаю, що висновок, викладений у постанові від 25.01.2022, про неналежне дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, зроблений з перевищенням повноважень щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачених частиною 2 статті 300 ГПК України.
		 
		47. Враховуючи зазначене, судами попередніх інстанцій у даній справі прийнято правильне рішення про задоволення позову. На підставі викладеного вважаю, що рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 911/3981/16 слід було залишити без змін.
		      
		      
		Суддя                                                                                                        О.А. Кролевець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...