Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/179/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2022.
Дата набрання законної сили: 26.01.2022
Номер судового провадження: 61-1319ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала                                                
		 
		26 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/179/16-ц
		провадження № 61-1319св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Національний банк України,
		відповідачі: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Імексбанк»,
		третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Новіковою Тетяною Олегівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 
		2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., 
		Колеснікова Г. Я., та касаційну скаргу Національного банку України на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог, судових рішень судів попередніх інстанцій
		 
		У січні 2016 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 листопада 2014 року між НБУ та Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» (далі - АТ «Імексбанк») укладений договір про надання стабілізаційного кредиту № 60 (далі - кредитний договір), за умовами якого АТ «Імексбанк» отримав кредит у розмірі 300 000 000,00 грн на строк до 28 листопада 2016 року зі сплатою 21,0 процентів річних (з розрахунку півтори облікової ставки НБУ у розмірі 14 процентів на дату укладення договору).
		 
		На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 листопада 2014 року між НБУ та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 61, за умовами якого ОСОБА_1 поручався перед кредитором за виконання АТ «Імексбанк» зобов`язань, що випливають з кредитного договору 
		від 28 листопада 2014 року№ 60.
		 
		У зв'язку з неналежним виконанням АТ «Імексбанк» зобов'язань за кредитним договором, 04 вересня 2015 року НБУ в особі Управління Національного банку України в Одеській області направило ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язання щодо погашення заборгованості за укладеним між НБУ та 
		АТ «Імексбанк» кредитним договором від 28 листопада 2014 року№ 60, шляхом перерахування суми заборгованості на рахунок простроченої заборгованості.
		 
		Станом на 28 грудня 2015 року заборгованість за кредитним договором становила 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн. 
		 
		Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором поруки, позивач просив стягнути з нього заборгованість у розмірі 
		309 850 670,07 грн, яка виникла унаслідок невиконання позичальником АТ «Імексбанк» грошового зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені. 
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року позов НБУ задоволено. 
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь НБУ заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованості зі сплати процентів - 
		9 838 356,16 грн, пені за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн.
		 
		Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником  ОСОБА_2 , задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 
		2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову НБУ. 
		 
		Постановлено окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року щодо дій працівників НБУ. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу НБУ задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 
		2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року та окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Ухвала мотивована тим, що постановою Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 з 27 травня 2015 року відкликано банківську ліцензію АТ «Імексбанк». 
		27 травня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку. Відповідно до статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Суд першої інстанції усупереч вимогам статей 212-214 ЦПК України 2004 року не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та належним чином не визначив суб'єктний склад сторін спору, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову НБУ.
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2018 року, внесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено АТ «Імексбанк» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд). 
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2018 року, внесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання НБУ про зміну предмета позову та залучення до участі у справі співвідповідача АТ «Імексбанк».
		 
		З урахування зміни предмета позову, НБУ просив суд стягнути з ОСОБА_1 та АТ «Імексбанк» у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн. 
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2018 року в задоволенні позову НБУ відмовлено. 
		 
		Скасовано застосовані заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на: зупиночне місце № НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1 ; зупиночне місце № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1; легковий автомобіль ВАЗ 2109, 1989 року випуску; акції, що належать ОСОБА_1 у ПрАТ «Інвестиційна компанія «Примор`є-Інвест», ПАТ «Чорноморська транспортна компанія», АТЗТ «Центральний універмаг», ПрАТ «Страхова компанія «Примор`є», ПАТ «Спецавтоматика», ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець».
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за кредитним договором, повинна бути пред`явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі, якщо кредит має бути погашений одноразовим платежем). 
		 
		НБУ набув право пред`явити до поручителя  ОСОБА_1 вимогу про виконання основного зобов'язання на підставі договору поруки від 28 листопада 2014 року № 61, з 28 травня 2015 року, тобто на наступний день за днем настання строку виконання основного зобов'язання, яким у спірних правовідносинах є день початку процедури ліквідації АТ «Імексбанк» (27 травня 2015 року). Оскільки НБУ звернувся до суду з позовом до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 06 січня 2016 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. 
		 
		Суд відхилив посилання НБУ на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина четверта статті 559 ЦК України в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон № 2478-VIII), який набрав чинності 04 листопада 2018 року, оскільки останнім днем дії поруки ОСОБА_1 вважається 27 листопада 2015 року, а тому як на момент набуття чинності Законом № 2478-VIII, так і на момент введення його в дію, зобов`язання з поруки між ОСОБА_1 та НБУ припинилися, що виключає можливість застосування вказаного Закону до спірних правовідносин. 
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу НБУ задоволено, рішення Приморського районного суду 
		м. Одеси від 14 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. 
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь НБУ заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пеня за несплату процентів - 12 313,91 грн.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк пред'явлення вимоги до поручителя, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, не можна вважати пропущеним, оскільки пунктом 14 договору поруки сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань, що складають основне зобов`язання, тобто сторони, керуючись приписами частини четвертої статті 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором є повне виконання позичальником та/або поручителем основного зобов'язання. 
		 
		Оскільки зобов'язання з повернення коштів за кредитним договором не виконано, а умовами договору поруки визначено, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань, що складають основне зобов'язання, апеляційний суд дійшов висновку, що зобов'язання виникло до введення і продовжило існувати після введення в дію Закону № 2478-VIII, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
		 
		Установивши, що на час вирішення спору, АТ «Імексбанк» не припинено, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, апеляційний суд установив наявність підстав для солідарної відповідальності позичальника та поручителя, а тому вважав обґрунтованим вимоги НБУ про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн.
		 
		Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь Національного банку України судові витрати у розмірі 2 686 294,03 грн з кожного.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» у дохід держави судові витрати у розмірі 3 124 095,04 грн з кожного.
		 
		Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що в постанові Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року не вирішено питання розподілу судових витрат, а тому вони підлягають розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення. Вирішуючи зазначене питання, суд виходив з того, що НБУ за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 4 647 760,05 грн (309 850 670,07 грн (ціна позову) х 1,5 процента), а тому за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року ОСОБА_1 мав сплатити судовий збір у розмірі 6 971 640,07 грн (4 647 760,05 грн х 150 процентів). Однак, згідно з платіжним дорученням від 01 лютого 2019 року № 1539000918, заявник сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 723 450,00 грн, тобто з розрахунку встановлення граничного розміру - 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 378,00 грн х 350 розмірів х 150 процентів) та звернувся з клопотанням про зменшення суми судового збору, посилаючись на неправомірність обмежень доступу до суду внаслідок необхідності сплати надмірно великої суми судового збору та неспівмірності його розміру з предметом позову, яке було задоволено апеляційним судом. За подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. Посилаючись на положення статті 141 ЦПК України, за правилами якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що судові витрати НБУ зі сплати судового збору у розмірі 5 372 588,05 грн (4 647 760,05 грн + 723 450,00 грн +1 378,00 грн) підлягають стягненню з відповідачів у рівних частинах на користь позивача, у розмірі 6 248 190,07 грн (6 971 640,07 грн - 723 450,00 грн) на користь держави. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
		 
		У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , подана адвокатом Новіковою Т. О., на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме:
		-          щодо застосування частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та визначення моменту виникнення зобов`язань банків щодо яких прийнято рішення про їх ліквідацію, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові 
		від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16 та Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 910/14672/16, 
		від 16 травня 2018 року у справі № 757/34878/15-ц;
		-          щодо застосування частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 209/3779/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11, від 03 травня 2018 року у справі № 520/14672/16-ц, від 14 травня 
		2018 року у справі № 509/1080/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі 
		№ 756/10926/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції невірно застосував до спірних правовідносин частину другу статті 45, частину першу статті 48, статтю 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» замість частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», унаслідок чого для цілей застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, неправильно визначив момент виникнення основного зобов`язання АТ «Імексбанк». 
		 
		Зокрема заявник вказував на те, що частина друга статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» пов`язує момент настання строку виконання зобов`язань банку перед кредиторами з днем початку процедури ліквідації банку, а не з днем затвердження дирекцією Фонду реєстру акцептованих вимог кредиторів, що є відправною межею для запуску взаємовідносин з майновими та фінансовими поручителями. Ураховуючи, що 
		27 травня 2015 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», відповідно частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», строк виконання зобов`язань боржника АТ «Імексбанк» перед НБУ настав 
		27 травня 2015 року. 
		 
		Наведене підтверджується правовими висновками викладеними:
		 
		- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16, що «…69. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VІ з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав»;
		 
		- у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 757/34878/15-ц зазначено, що «постановою Правління Національного банку України № 339 
		від 10 червня 2014 року та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11 червня 2014 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Брокбізнесбанк» та розпочато процедуру ліквідації банку. Згідно з частиною другою статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав»;
		 
		- у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 910/14672/16 зазначено, що «в процесі судового розгляду встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 10.02.2016 №68/БТ відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації відповідача, у зв`язку з чим виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 10.02.2016 № 314 про початок здійснення процедури ліквідації банку та призначення уповноваженої особи фонду на його ліквідацію з 11.02.2016. Крім того, як встановлено господарськими судами щодо настання строку виконання зустрічних однорідних вимог, кінцевий строк виконання зобов`язань ТОВ «Терра Фуд» зі сплати відсотків за кредитним договором №30/КЛ/13 від 15.07.2013 за лютий-вересень 2016 року у позивача настав 05.10.2016 враховуючи п. 2.5.1 цього договору, а строк зустрічного зобов`язання відповідача за договором банківського рахунку - 11.02.2016 відповідно до п. 2.1.3.12 цього договору та згідно з платіжними дорученнями № 290146 та № 290145 на загальну суму 7 000 000,00 грн, поданих на виконання банку. Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, наведені норми законодавства та умови укладених сторонами правочинів, у позивача виникло право вимагати від банку зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав».
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, яка діяла на момент виникнення та припинення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред`явить вимоги до поручителя. 
		 
		Оскільки в договорі поруки не встановлено строк його дії відповідно до статті 252 ЦК України, вважала правильним висновок суду першої інстанції про те, що в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред`явить вимоги до поручителя.
		 
		Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зазначене кореспондується з висновкам, викладеними Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 209/3779/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11, 
		від 03 травня 2018 року у справі № 520/14672/16-ц, від 14 травня 2018 року у справі № 509/1080/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 756/10926/16-ц, які не були ураховані судом апеляційної інстанції. 
		 
		У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НБУ на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, у якій позивач просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь Національного банку України судові витрати у розмірі 5 474 950,06 грн з кожного.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження, НБУ посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права без урахування висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц. 
		 
		Касаційна скарга НБУ мотивована посиланням на те, що вирішуючи питання розподілу судових витрат у додатковій постанові від 24 грудня 2020 року, апеляційний суд не вирішив питання про стягнення на користь НБУ судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року у розмірі 5 577 312,06 грн, за результатами розгляду якої Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 04 жовтня 2017 року повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Наведене свідчить про неурахування апеляційним судом висновку, зробленого Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц про те, що якщо судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, у тому числі сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 рокуна підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - 
		Новікової Т. О. на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 
		2020 рокуна підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив НБУ на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому позивач просив залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права. Зауважив, що для наявності підстав вимагати погашення заборгованості з поручителя, враховуючи його солідарну відповідальність з боржником 
		АТ «Імексбанк», необхідною умовою є визнання та акцептування вимог уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк», а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню, а отже і вимоги до поручителя як солідарного боржника за зобов`язаннями - будуть відсутніми. 21 вересня 2015 року на офіційному сайті Фонду сповіщено кредиторів про прийняте виконавчою дирекцією Фонду рішення від 14 вересня 2015 року №214/15 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк». 01 жовтня 2015 року АТ «Імексбанк» отримало повідомлення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк», у якому зазначено, що кредиторські вимоги НБУ за кредитним договором, визнані на суму 309 838 356,16 грн (частково). Рішенням виконавчої дирекції Фонду 
		від 27 жовтня 2016 року № 2259 додатково затверджено акцептовані вимоги НБУ у розмірі 12 313,91 грн. Ураховуючи, що відсутність визнаних та затверджених Фондом вимог кредитора унеможливлює їх задоволення, а тому саме з дня прийнятого виконавчою дирекцією Фонду рішення від 14 вересня 2015 року №214/15 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк», яким встановлено обсяг зобов`язань за укладеним між НБУ та АТ «Імексбанк» кредитним договором № 60 від 28 листопада 2014 року, їх розмір та відсутність факту погашення, повинен відраховуватися строк, протягом якого кредитор може пред`явити вимогу до поручителя, як солідарного боржника. 
		 
		Одночасно з відзивом на касаційну скаргу  ОСОБА_4 , НБУ звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Необхідність передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтовував необхідністю відступу від висновків Верховного Суду України та Верховного Суду у справах про припинення поруки в аспекті розуміння словосполучення «пред`явлення вимоги», зазначене у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України, як пред'явлення письмової вимоги до поручителя про погашення боргу, чи як пред`явлення позову до суду з вимогою до поручителя про погашення боргу». Вважає, що поняття «вимога до поручителя» та «позов до поручителя», застосовані у частині четвертій статті 
		559 ЦК України, не є тотожними і мають різне значення. Зауважив, що Конституційним Судом України ухвалою від 03 березня 2015 року відкрито конституційне провадження у справі за конституційним зверненням ПАТ «УкрСиббанк» щодо офіційного тлумачення положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України. У свою чергу, Конституційний Суд України, керуючись статтею 19 Закону України «Про Конституційний Суд України», з метою забезпечення повного і об`єктивного розгляду справи звертався для надання висновків та висловлення позиції з вирішення цього питання до Національної академії внутрішніх справ; Львівського національного університету ім. І. Франка; Президента України; Міністерства юстиції України; Академії адвокатури України; Української академії банківської справи; Національного університету «Одеська юридична академія», які чітко та однозначно висловили позицію про те, що пред`явлення вимоги до поручителя необхідно розуміти, як пред`явлення письмової вимоги до поручителя про погашення боргу, маючи на увазі будь-яку вимогу кредитора, а не тільки позовну, яка може бути лише однією з форм вимоги. Тобто у словосполученні «пред'явити вимогу до поручителя», яке міститься у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України, під терміном «вимога» логічно розуміти направлення (надсилання, пред'явлення, вручення) певного повідомлення кредитора (лист, телефонограма тощо) поручителю, у якому зазначається факт невиконання боржником основного зобов'язання, та вказується на беззаперечну необхідність його виконання та виконання зобов'язань поручителя за договором поруки. Зазначена вимога може бути пред'явлена і в формі позовної заяви. 
		 
		Таке розуміння словосполучення «пред`явлення вимоги» кореспондується також з позицією авторів проекту Закону України від 11 березня 2015 року № 2356 «Про внесення змін до статті 559 Цивільного кодексу України щодо припинення поруки» та Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», у супроводжувальних (пояснювальних) записках до яких, зокрема зазначається, що аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України з урахуванням положень частини першої статті 555 ЦК України дає підстави стверджувати, що положення частини четвертої статті 559 ЦК України, зокрема, другого речення, кредитору надається право вибору, оскільки термін «вимога» включає в себе і поняття «позову», і допускається можливість попереднього звернення до поручителя саме з «вимогою» зробленою у будь-якій доступній і зрозумілій формі повідомлення. Тобто «вимога», яка передує позову, може розцінюватися як надання поручителю можливості добровільно виконати взяті на себе зобов'язання. При зверненні кредитора до поручителя з «вимогою» продовж шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, порука не припиняється і кредитор вправі поза межами цього (шестимісячного строку), але до спливу позовної давності за основною вимогою, пред'явити поручителю «позов» до суду про стягнення суми боргу боржника. Позовну давність відповідно до частини першої статті 261 ЦК України слід обчислювати від дня, коли про порушення свого права довідався чи мав довідатися кредитор.  Саме з цього часу в нього і виникає право вимагати виконання обов'язку чи то від боржника, чи то від поручителя, чи від них обох солідарно. Спливає позовна давність одночасно і для боржника, і для поручителя на підставі статті 266 ЦК України.
		 
		НБУ також зазначив, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорі, що виникає із взаємовідносин НБУ (кредитора останньої інстанції за законом та регулятора), банку (за отриманим стабілізаційним кредитом) та поручителя (бенефіціарного власника банку), коли банк у процедурі ліквідації виступав позичальником, а його зобов`язання забезпечувалися порукою. За змістом статей 36, 45, 48, 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для наявності підстав вимагати погашення заборгованості з поручителя, враховуючи його солідарну відповідальність з неплатоспроможним банком, необхідною умовою є визнання та акцептування таких вимог Фондом, оскільки в іншому випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню, а отже, і вимоги до поручителя, як солідарного боржника за зобов`язанням, будуть відсутніми. Зважаючи на те, що поручитель не може відповідати в обсязі більшому, ніж боржник за основним зобов'язанням, тому з дня прийняття виконавчою дирекцією Фонду рішення від 14 вересня 2015 року № 214/15 про затвердження реєстру акцептованих кредиторів АТ «Імексбанк», встановлено обсяг зобов`язань за кредитним договором, їх розмір та відсутність факту погашення.
		 
		Вважає, що виключна правова проблема полягає у колізії щодо питання встановлення підстав припинення поруки та обсягу відповідальності поручителя банку визнаного неплатоспроможним, якою передбачений спеціальний порядок визначення обсягу вимог та відповідальності. Одним із критеріїв визначення виключної правової проблеми є те, що така правова проблема є важливою для судової практики і має між`юрисдикційний характер, вирішення якої суттєво вплине на економіку держави в цілому, поновлення кредитування, зниження частки непрацюючих кредитів, що існує у великій кількості справ, а її вирішення потребує балансу між суттєвими інтересами держави та інтересами приватних осіб, кредиторів. Зокрема крім зазначеної справи, у провадженні судів перебуває ряд інших справ, у яких НБУ звернувся до суду з позовами до поручителів неплатоспроможних банків про стягнення заборгованості банків у загальному розмірі більше 10,3 млрд грн, а саме: 
		-          № 761/709/16-ц до ОСОБА_7 за боргами АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на 1,539 млрд грн;
		-          910/16716/16 до ДП «Профітрейд» за боргами ПАТ «УПБ» на 108 млн;
		-          № 344/1754/15-ц та № 344/1755/15-ц до ОСОБА_8 за боргами ПАТ «ВіЕйБі Банк» на 3,1 млрд;
		-          №№ 757/674/16-ц, 757/649/16-ц, 757/647/16-ц, № 757/22291/17-ц та 757/22295/17-ц до ОСОБА_8 за боргами ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» на 5,6 млрд грн.
		 
		У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, так і АТ «Імексбанк» як відповідача, від імені якого діє Фонд, у якому він просив продовжити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги Фонд отримав 26 березня 2021 року, а тому не мав можливості надати відзив у встановлений судом строк. 
		 
		Наведені Фондом обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити Фонду строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Новіковою Т. О., та приєднати його до матеріалів справи.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що ураховуючи направлення НБУ у вересні 2015 року письмової вимоги до поручителя, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що порука станом на момент подачі позову не припинилася, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог НБУ про стягнення заборгованості з поручителя у зв'язку з неналежним виконанням укладеного 28 листопада 2014 року між НБУ та ОСОБА_1 договору поруки № 61, за умовами якого, поручитель зобов'язався перед НБУ відповідати за неналежне виконання АТ «Імексбанк» зобов'язань за кредитним договором. 
		 
		Одночасно з відзивом на касаційну скаргу  ОСОБА_4 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивував тим, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та положень частини четвертої статті 559 ЦК України, а саме, з якого моменту виникає обов'язок в поручителявиконувати зобов'язання боржника банку, що перебуває в процедурі ліквідації: з моменту початку процедури ліквідації банку чи з моменту акцептування кредиторських вимог за основним зобов'язанням (оскільки не акцептування таких вимог призводить до їх автоматичного погашення, а припинення основного зобов'язання призводить до припинення і акцесорного зобов'язання яким є порука); з іншої сторони, у зв'язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17, згідно з яким вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком такої вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється в частині певних щомісячних платежів щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Постанова Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року оскаржується заявником в частині вирішених вимог НБУ до поручителя 
		ОСОБА_1 , а тому переглядається лише у наведеній частині. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 листопада 2014 року між НБУ та АТ «Імексбанк» укладений договір про надання стабілізаційного кредиту 
		№ 60, за умовами якого банк отримав кредит у розмірі 300 000 000,00 грн на строк до 28 листопада 2016 року зі сплатою 21,0 процентів річних (з розрахунку півтори облікової ставки НБУ у розмірі 14 процентів на дату укладення).
		 
		На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 листопада 2014 року між НБУ та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 61, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед кредитором за виконання позичальником АТ «Імексбанк» зобов`язань, що випливають з договору про надання стабілізаційного кредиту від 28 листопада 2014 року № 60. Згідно з пунктом 2 договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком у разі неналежного виконання/невиконання позичальником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами у тому ж обсязі, що й позичальник, включаючи суму кредиту, визначену згідно з кредитним договором, нараховані за користування кредитом проценти, неустойки (пені, штраф), суми відшкодувань та інші платежі, передбачені основним зобов'язанням.
		 
		Пунктом 14 договору поруки сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Сторони, керуючись умовами частини четвертої статті 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань, що складають основне зобов'язання.
		 
		23 грудня 2014 року між НБУ та АТ «Імексбанк» укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання стабілізаційного кредиту № 60, якою викладено пункт 1.3. розділу 1 «Предмет договору» кредитного договору від 28 листопада 
		2014 року№ 60 у новій редакції із встановленням графіку погашення кредиту позичальником за період з 06 березня 2015 року по 28 листопада 2016 року. 
		 
		У зв'язку з невиконанням АТ «Імексбанк» зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість з повернення тіла кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 9 838 356,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн,
		 
		Постановою Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 відкликано банківську ліцензію АТ «Імексбанк» з 27 травня 2015 року. 
		 
		27 травня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації 
		АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
		 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 14 вересня 2015 року № 124/15 затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк», у якому кредиторські вимоги НБУ за договором від 28 листопада 2014 року № 60 визнані на суму 309 838 356,16 грн.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Розглянувши клопотання НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів. 
		 
		Щодо наявності підстав для відступу від висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо розуміння словосполучення «пред`явлення вимоги», застосованого у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII
		 
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
		 
		Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції до набрання чинності Закону № 2478-VIII, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
		 
		Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції до набрання чинності Закону № 2478-VIII, свідчить, що нею передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі 
		№ 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначила: «36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання 
		(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі 
		№ 6-2662цс15)».
		 
		Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.
		 
		Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 933/670/20).
		 
		Колегія суддів не вбачає підстав для ініціювання відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 
		2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 36), а також аналогічних зазначеному висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 03 липня 
		2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15), оскільки підходи до розуміння застосованого у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII, словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, яке слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя є усталеними, а доводи НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не свідчать про необґрунтованість та помилковість такого висновку, чи про наявність будь-яких розходжень його застосування в судовій практиці.
		 
		Щодо наявності виключної правової проблеми щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції до набрання чинності Законом 
		№ 2478-VIII, у поєднанні з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»
		 
		Спірні правовідносини характеризуються наявністю специфічного суб`єктного складу, учасниками яких є: НБУ як кредитор останньої інстанції за законом та регулятор; неплатоспроможний банк (АТ «Імексбанк»), що отримав стабілізаційний кредит від НБУ, а також фізична особа - бенефіціарний власник банку, що виступив майновим поручителем за виконання банком зобов`язань перед НБУ, та відповідно їх нормативно-правового регулювання. 
		 
		Вирішуючи спір та задовольняючи вимоги НБУ в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя, апеляційний суд виходив з того, що порука ОСОБА_1 не припинилася, оскільки кредитор та поручитель обумовили строк дії такої повним виконанням позичальником та/або поручителем зобов'язань, що складають основне зобов'язання.
		 
		Такий висновок апеляційного суду не узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 10 квітня 2019 року у справі 
		№ 604/156/14-ц (провадження № 14-644цс18) зазначила про те, що умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред'явить вимоги до поручителя. 
		 
		Натомість, суд першої інстанції зазначивши, що до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред'явить вимоги до поручителя, дійшов висновку про припинення поруки  ОСОБА_1 , оскільки кредитор не пред`явив вимогу до поручителя у шестимісячний строк з дня настання строку виконання основного зобов'язання - 28 травня 2015 року, яким суд вважав наступний день після початку процедури ліквідації банку. 
		 
		Зазначеного висновку щодо моменту настання строку виконання основного зобов`язання суд першої інстанції дійшов, посилаючись на положення пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI, згідно з яким з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 23 лютого 2012 року 
		№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон 
		№ 4452-VI) цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		 
		Згідно з пунктом 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 
		№ 4452-VI законодавчі та інші нормативно правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
		 
		Тобто Закон № 4452-VI є спеціальним законом у правовідносинах між Фондом, несплатоспроможними банками, що виводяться з ринку, уповноваженою особою та фізичними особами, а тому має перевагу над іншим законодавством у випадку наявності суперечностей між ними. 
		 
		Відповідно до частини першої, другої статті 45 Закону № 4452-VIФонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
		 
		Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.
		 
		Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються (частина п'ята статті 45 Закону 
		№ 4452-VI).
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
		 
		Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону № 4452-VI).
		 
		Згідно з частиною другою статті 49 Закону № 4452-VIпротягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
		 
		Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними (частина восьма статті 49Закону № 4452-VI).
		 
		Отже, поряд з настанням з дня початку процедури ліквідації неплатоспроможного банку строку виконання всіх його грошових зобов`язань та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є визнання та акцептування його вимог уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню.
		 
		Наведене стосується і наявності підстав у кредитора вимагати погашення заборгованості з поручителя неплатоспроможного боржника, ураховуючи, що за змістом частини другої статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. 
		 
		21 вересня 2015 року на офіційному сайті Фонду сповіщено кредиторів, що виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14 вересня 2015 року 
		№ 214/15 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк».
		 
		01 жовтня 2015 року АТ «Імексбанк» отримало повідомлення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк», у якому зазначено, що кредиторські вимоги НБУ за кредитним договором, визнані на суму 309 838 356,16 грн (частково). 
		 
		Ураховуючи зазначене, з дня прийняття виконавчою дирекцією Фонду рішення 
		від 14 вересня 2015 року № 214/15 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк», встановлено обсяг зобов`язань за кредитним договором від 28 листопада 2016 року № 6, їх розмір та відсутність факту погашення.
		 
		Таким чином, виключна правова проблема щодо застосування положень Закону № 4452-VI у поєднанні з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII, полягає у визначенні моменту, з якого починається перебіг шестимісячного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя за зобов'язаннями боржника - банку в ліквідації: з моменту початку процедури ліквідації банку чи з моменту акцептування кредиторських вимог за основним зобов'язанням.  
		 
		Передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної практики щодо питання встановлення підстав припинення поруки та обсягу відповідальності поручителя банку, визнаного неплатоспроможним з урахуванням кількості справ, які вже сьогодні перебувають на розгляді в судах, у яких НБУ звернувся до суду з позовами до поручителів неплатоспроможних банків про стягнення заборгованості банків, а саме: 
		- № 344/1754/15-ц та № 344/1755/15-ц до ОСОБА_8 за боргами ПАТ «ВіЕйБі Банк»;
		- № 757/674/16-ц, № 757/649/16-ц, № 757/647/16-ц, № 757/22291/17-ц та 
		№ 757/22295/17-ц до ОСОБА_8 за боргами ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива».
		 
		Висновки Верховного Суду 
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Зважаючи на викладене, з метою вирішення виключної правової проблеми та забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики у суспільно значимих відносинах, в силу припису частини п`ятої статті 403 ЦПК України, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Клопотання Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити частково.
		 
		Справу за позовом Національного банку України до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Імексбанк», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Новіковою Тетяною Олегівною, на постанову Одеського апеляційного суду 
		від 24 листопада 2020 року та за касаційною скаргою Національного банку України на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 
		2020 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                            О. В. Ступак
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		А. С. Олійник
		Г. І. Усик 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...