Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 504/1126/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про розірвання шлюбу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2022.
Дата набрання законної сили: 11.02.2022
Номер судового провадження: 61-18866ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 лютого 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 504/1126/19
		провадження № 61-18866 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., 
		Коломієць Г. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 березня 
		2021 року у складі судді Барвенка В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у ході розгляду справи уточнив, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 15 жовтня 1982 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		У шлюбі за спільні кошти та у результаті спільної праці вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру було оформлено 
		за відповідачем, проте вона є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		З урахуванням наведеного,  ОСОБА_1 просив суд розірвати шлюб, укладений між ним і ОСОБА_2 , зареєстрований 15 жовтня 1982 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 135, поділити спільне майно подружжя та визнати за кожним право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 29 січня 2020 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. Залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу 
		на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України. 
		Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області 
		від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Поділено спільне майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом визнання за кожним 
		з них права власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, 
		з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що за час перебування сторін у шлюбі й за спільні кошти була придбана спірна квартира, а тому вона є предметом спільної сумісної власності подружжя. Протилежного ОСОБА_2 не довела. 
		Суди відхилили посилання відповідачки про те, що спірну квартиру було придбано за її особисті кошти, оскільки такі не підтверджені належними доказами.
		Також суди указали, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними у період шлюбу (стаття 60 СК України), яка відповідачем не спростована.
		Враховано відповідні правові позиції Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення 
		і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 .
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник указує те, 
		що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином 
		не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу 
		№ 504/1126/19 із Комінтернівського районного суду Одеської області. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Комінтернівського районного Суду Одеської області 
		від 03 березня 2021 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву 
		на касаційну скаргу.
		У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що шлюбні відносини між ними припинені на початку 2017 року, а тому помилково не застосували положення частини шостої статті 57 СК України про те, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання 
		у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. 
		Звертає увагу на те, що спірну квартиру вона придбала у 2018 році після припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства 
		зі ОСОБА_1 за особисті кошти, які були отримані нею за оренду земельних ділянок, отриманих нею у порядку спадкування після смерті батьків, а тому вона є її особистою приватною власністю. 
		Посилається на судову практику Верховного Суду у подібних справах, яку не було застосовано судами.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального 
		чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям 
		за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута 
		за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
		Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, 
		за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені 
		з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права 
		на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить 
		їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, 
		що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю 
		між ними або шлюбним договором.
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один 
		із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. 
		Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18. Підстав відступити від зазначених висновків 
		не встановлено.
		Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. 
		Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається 
		не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму 
		статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
		Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 
		81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися 
		на припущеннях.
		Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
		При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, 
		що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
		Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.
		Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 
		СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.
		На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. 
		Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.
		Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували 
		у зареєстрованому шлюбі з 15 жовтня 1982 року, від якого мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 3-5). 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року 
		у справі № 523/2685/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ») та ОСОБА_1 , зареєстрований 
		15 жовтня 1982 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 135 (а. с. 132-133). 
		За час шлюбу була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_2 . 12 грудня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану квартиру, що підтверджується інформацією 
		з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 жовтня 2019 року № 183578906 (а. с. 28).
		Зокрема, підставою виникнення права власності вказано: акт приймання-передачі новозбудованого майна, виданий 15 листопада 2018 року, видавник: TOB «БУДСМАРТ» та ОСОБА_5 ; довідка про сплату паю, серія та номер: 42, виданий 15 листопада 2018 року, видавник: TOB «БУДСМАРТ»; угода про заміну сторони за договором пайової участі у будівництві нерухомого майна № 93/1 від 27 листопада 2017 року, серія та номер: б/н, виданий 27 грудня 2017 року, видавник: TOB «БУДСМАРТ», ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ; договір про відступлення права вимоги пайщика, серія 
		та номер: 93/1, виданий 27 грудня 2017 року, видавник ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ; договір пайової участі у будівництві об`єкту нерухомого майна, серія та номер: 93/1, виданий 27 листопада 2017 року, видавник: 
		TOB «БУДСМАРТ» та ОСОБА_6 .
		Таким чином, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу, а тому є спільним майном подружжя. У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 
		не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на неї. 
		Також правильними є висновки апеляційного суду і про те, що у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року у справі 
		№ 523/2685/19 про розірвання шлюбу не встановлено, з якого часу сторони припинили фактичні шлюбні відносини, а тому відповідач повинна була довести зазначену обставину у загальному порядку відповідно до засад диспозитивності й змагальності цивільного процесу. Натомість 
		 ОСОБА_2 не надала належних і допустимих доказів, які вказують на те, що шлюбні відносини зі ОСОБА_1 були припинені на початку 
		2017 року.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.  
		ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу, однак за належні їй особисті кошти. Вказані доводи касаційної скарги були предметом дослідження 
		у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		При цьому усталена практика Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення 
		у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»; § 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). 
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, доказування вимог і застосовані до них норми права. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.
		Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані судами попередніх інстанцій правові позиції є релевантними до спірних правовідносин, підстави для відступлення від яких відсутні. Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору. 
		Таким чином, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, 
		які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 
		Крім того, судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 
		2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                               Д. Д. Луспеник
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...