Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/7374/21-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2022. Зареєстровано: 15.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2022.
Дата набрання законної сили: 29.06.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 лютого 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/7374/21-а
		 
		Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Колективного проектно-кошторисного бюро побуту до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Колективне проектно-кошторисне бюро побуту (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради (далі - відповідач), в якому просить: 
		- визнати протиправною та скасувати відмову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 09.12.2021, реєстраційний номер ЧВ012211129681 у видачі Колективному проектно-кошторисному бюро побуту дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7;
		- зобов`язати Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради видати Колективному проектно-кошторисному бюро побуту дозвіл на виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що є користувачем (орендарем) земельної ділянки, що розташована за адресою вул. Митрополита Андрея Шептицького, 7 в м. Чернівці, для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом, на підставі договору оренди землі №4190 від 29.10.2007 року, який укладений між Чернівецькою міською радою та позивачем. З метою отримання дозволу на виконання будівельних робіт, щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" позивач звернувся через систему - реєстр будівельної діяльності до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради. Однак, відповідачем прийнято рішення про відмову у видачі позивачу дозволу. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Відповідачем подано відзив на позов, відповідно до змісту якого останній заперечував щодо позовних вимог. Вказував, що за результатами розгляду заяви позивача Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради було виявленні численні порушення, зокрема : неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу дозволу в частині неподання в повному обсязі проектної документації на будівництво, розробленої та затвердженої в установленому законодавством порядку , чим порушено вимоги пункту 28 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2011 №466; відсутність погодження проектної документації центральним органом охорони культурної спадщини, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, наявність якого передбачена пунктом 14 частини 2 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини"; невідповідність поданих документів вимогам законодавства (невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил) в частині проектування житлового будинку (поз 1 на генплані) в осях 2/Г-Д з порушенням вимог таблиці 1 додатку 3.1 (обов`язковий) ДБН 360-92** "Містобування. Планування і забудова міських і сільських поселень". З урахуванням наведеного вище, рішення відповідача про відмову у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є обґрунтованим, а тому в задоволенні слід відмовити в повному обсязі.
		Позивач скористався правом передбаченим ст. 163 КАС України та подав відповідь на відзив, якими спростовував твердження відповідача щодо відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт.
		Дослідивши письмові докази суд встанови наступне.
		Колективне проектно-кошторисне бюро побуту є користувачем (орендарем) земельної ділянки загальною площею 0,2532 га, кадастровий номер 7310136600:04:003:0017, що розташована за адресою: вул. Митрополита Андрея Шептицького, 7 в м. Чернівці, для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом, на підставі укладеного між Чернівецькою міською радою та Проектно-кошторисним бюро Договору оренди землі №4190 від 29.10.2007 р.
		29.11.2021 р. позивач через систему - Реєстр будівельної діяльності подав заяву та Необхідні документи до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради для отримання дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкта «Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7.
		09.12.2021 р. відповідачем прийнято рішення ЧВ012211129681 про відмову у видачі Колективному проектно-кошторисному бюро побуту дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7.
		Відповідачем визначено такі підстави відмови позивачу у видачі дозволу на виконання будівельних робіт:
		- неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу дозволу, а саме: не в повному обсязі подано проектну документацію на будівництво, розроблену та затверджену в установленому законодавством порядку, чим порушено пункт 28 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466; проектна документація не погоджена центральним органом охорони культурної спадщини, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадини, чим порушено вимоги пункту 14 ч. 2 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини";
		- невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил, а саме: житловий будинок (поз. 1 на генплані) в осях 2/Г-Д запроектовано з не дотриманням вимог таблиці 1 додатку 3.1 (обов`язковий) ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17 лютого 2011 року (далі - Закон №3038-VI).
		Відповідно до ст. 26 Закону №3038-VІ забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 34 Закону №3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після:
		1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;
		3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
		Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
		Статтею 37 Закону № 3038- VI врегульовано, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
		Для отримання дозволу подається заява, до якої додаються:
		1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
		2)копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);
		3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;
		4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника (співвласників), засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту;
		5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;
		5-1) інформація про інженера-консультанта (у разі його залучення);
		6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати;
		7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля". Копія документа, що посвідчує право власності чи користування Земельною ділянкою, копія договору суперфіцію або копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, не подається у разі, якщо державна реєстрація такого права здійснювалася у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У цьому випадку інформація про документ, який посвідчує відповідне речове право, зазначається у заяві про видачу дозволу на виконання будівельних робіт.
		Видача дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється з використанням Реєстру будівельної діяльності. У заяві про видачу дозволу на виконання будівельних робіт та у Реєстрі будівельної діяльності зазначається, зокрема, така інформація:
		1) кадастровий номер земельної ділянки (для земельних ділянок, право власності чи користування на які виникло до 2004 року, - за наявності) або відмітка про випадок, визначений частиною четвертою статті 34 цього Закону та/або частиною першою статті 12-1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи";
		2) реєстраційний номер містобудівних умов та обмежень, технічних умов у Реєстрі будівельної діяльності;
		3) реєстраційний номер звіту про результати експертизи проектної документації на будівництво об`єкта в Реєстрі будівельної діяльності;
		4) реєстраційний номер енергетичного сертифіката в Реєстрі будівельної діяльності;
		5) ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) (у заяві про видачу дозволу зазначається для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) до подання заяви);
		6) відомості про складові частини об`єкта (квартири, вбудовані чи вбудовано-прибудовані житлові та нежитлові приміщення в будинку, будівлі, споруді, гаражні бокси, машиномісця, інші житлові та нежитлові приміщення, які після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійними об`єктами нерухомого майна).
		У день виготовлення з використанням Реєстру будівельної діяльності дозволу на виконання будівельних робіт програмні засоби електронної системи забезпечують автоматичне направлення до органу з присвоєння адреси повідомлення про необхідність присвоєння адреси об`єкту нового будівництва.
		Порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 37 Закону №3038-VІ).
		В силу ч. 4 ст. 37 Закону №3038- VІ підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є:
		1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу;
		2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
		3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
		4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
		Рішення про видачу або анулювання дозволу на виконання будівельних робіт може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі дозволу), або оскаржено до суду.
		Механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт визначає Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 747, далі - Порядок №466).
		Аналогічні норми містяться в пунктах 27, 28 Порядку №466, а саме дозвіл видається на безоплатній основі відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю з використанням Реєстру будівельної діяльності.
		Замовник (його уповноважена особа) подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву через електронний кабінет.
		До заяви додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника (співвласників), засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; інформація про інженера-консультанта (у разі його залучення); інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати; результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
		Копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, копія договору суперфіцію або копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, не подається у разі, коли державна реєстрація такого права здійснювалася у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У цьому випадку інформація про документ, який посвідчує відповідне речове право, зазначається у заяві про видачу дозволу на виконання будівельних робіт.
		Під час подання заяви через електронний кабінет автоматично програмними засобами здійснюється аналіз даних, зазначених у заяві та поданих документах, на їх повноту, відповідність формату, логічність та достовірність. За результатами такого аналізу формується чек-лист, до якого включається перелік питань, що підлягають перевірці посадовою особою органу архітектурно-будівельного контролю, для прийняття рішення щодо видачі дозволу або відмови у його видачі.
		В силу пунктів 29, 30 Порядку №466 орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви: видає дозвіл на виконання будівельних робіт або відмовляє у його видачі з використанням Реєстру будівельної діяльності; під час видачі дозволу на виконання будівельних робіт проставляє відмітку про місцезнаходження об`єкта будівництва на картографічній основі (у разі коли така відмітка не проставлена на картографічній основі до видачі дозволу).
		Підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства: невідповідність цільового призначення земельної ділянки; наявність у поданих документах порушень містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, зокрема дотримання вимог висотності (блакитна лінія), щільності населення, планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони), дотримання охоронних зон об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури та об`єктів підвищеної небезпеки (червоні та жовті лінії), а також зелених насаджень (зелена лінія); виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
		Згідно з пунктом 31 Порядку №466 відмова у видачі дозволу на виконання будівельних робіт створюється органом державного архітектурно-будівельного контролю з використанням Реєстру будівельної діяльності. У день створення з використанням Реєстру будівельної діяльності відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт програмні засоби забезпечують її автоматичне подання до електронного кабінету відповідного замовника. Замовник може після усунення недоліків, що спричинили прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо видачі такого дозволу. Відмова у видачі дозволу на виконання будівельних робіт оприлюднюється на порталі електронної системи автоматично програмними засобами в день її створення.
		Як зазначалось вище, відповідачем визначено такі підстави відмови позивачу у видачі дозволу на виконання будівельних робіт:
		1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу дозволу, а саме: не в повному обсязі подано проектну документацію на будівництво, розроблену та затверджену в установленому законодавством порядку, чим порушено пункт 28 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466; проектна документація не погоджена центральним органом охорони культурної спадщини, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадини, чим порушено вимоги пункту 14 частини другої статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини";
		2) невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил, а саме: житловий будинок (поз. 1 на генплані) в осях 2/Г-Д запроектовано з не дотриманням вимог таблиці 1 додатку 3.1 (обов`язковий) ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".
		За наведених спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
		Відповідно до п. 9 Порядку розроблення проектної документації на будівництво об`єктів, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.05.2011 р. №45 (у редакції наказу від 23.03.2012 р. №122), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2011 р. (далі  Порядок №45, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) проектна документації на будівництво об`єктів розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації, вихідних даних на проектування та дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі вимог доступності для інвалідів та інших маломобільних груп населення. При проектуванні об`єктів експериментального будівництва враховується також індивідуальні технічні вимоги та вимоги державних будівельних норм щодо науково-технічного супроводу. Проектування виконується на об`єкт будівництва у цілому або за чергами, а також із виділенням пускових комплексів, які можуть забезпечити випуск продукції чи надання послуг частково до повної проектної потужності, якщо це передбачено завданням на проектування. У цьому разі перша стадія проектування, яка схвалюється (затверджується), розробляється в цілому на об`єкт з розподілом по частинах будівництва, розроблення наступної стадії проектування може здійснюватися по кожній окремій частині.
		Пунктом 10 Порядку №45 визначено, що склад та зміст проектної документації об`єктів будівництва на всіх стадіях проектування визначаються згідно з будівельними нормами і мають бути достатніми для оцінки проектних рішень та їх реалізації.
		В силу п. 3, 4, 4.1 Порядку №45 для забезпечення проектування об`єкта будівництва замовник повинен надати генпроектувальнику (проектувальнику) вихідні дані на проектування. Основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування. Завдання на проектування об`єктів будівництва складається з урахуванням вимог державних будівельних норм ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" і затверджується замовником за погодженням із генпроектувальником (проектувальником).
		Слід виходити з того, що ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" встановлюють склад та зміст проектної документації на нове будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт та технічне переоснащення будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів або їх частин, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури. Додаток "Д" до ДБН А.2.2-3:2014 визначає Склад проекту (затверджувальної частини РП) на будівництво об`єктів невиробничого призначення.
		Суд звертає увагу, що додаток Д до ДБН А.2.2-3:2014 містить довідковий перелік пунктів, які формують склад проекту на проектування відповідно до особливостей об`єктів будівництва не виробничого призначення та відповідно до п. 8.4 ДБН А.2.2-3:2014 Склад та зміст розділів РП з капітального ремонту об`єктів, наведених у додатках Д та Е, може зменшуватись залежно від технічної та технологічної складності робіт, а відтак не включення певних пунктів до складу проекту не є порушенням та не може нести негативних наслідків для позивача в частині можливості отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
		Також, ДБН А.1.1-2-93 "Система стандартизації та нормування в будівництві. Порядок розробки, вимоги до побудови, викладу та оформлення нормативних документів ДБН" встановлено вимоги до розробки державних та галузевих будівельних норм. Документом передбачено, що Додатки до норм можуть бути обов`язковими, рекомендованими та довідковими. Ступінь обов`язковості додатка вказується на його першій сторінці під словом "Додаток". 
		Таким чином, додаток Д до ДБН А.2.2-3:2014 є довідковим, про що зазначено на його першій сторінці. Довідково-інформаційна документація носить допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої документації. Документи цієї системи відіграють службову роль по відношенню до організаційно-правових та розпорядчих документів. Довідково-інформаційні документи не містять доручень, не зобов`язують їх виконувати, як розпорядчі документи, а вимагають дані, на підставі яких приймаються відповідні рішення, тобто ініціюють управлінське рішення, дозволяють вибрати той чи інший спосіб управлінського впливу.
		Відповідачем не надано до суду доказів, що розроблена та затверджена проектна документація не відповідає положенням законодавства або вимогам містобудівної документації, будівельних норм, стандартів та правил, а лише зазначено, що проектна документація подана не у повному обсязі. Позначка додатку "Довідковий" означає, що саме автор Робочого проекту визначає обсяг його розділів і не може бути встановлене порушення норми, яка має багаторівневе застосування.
		У зв`язку з цим, посилання відповідача на подання позивачем проектної документації на будівництво не в повному обсязі, тобто без дотримання довідкового Додатку Д до ДБН А.2.2-3:2014 є неправомірним та не ґрунтується на правильному застосуванні правових норм.
		Щодо неподання позивачем документів, необхідних для прийняття рішення про видачу дозволу, а саме: не в повному обсязі подано проектну документацію на будівництво, розроблену та затверджену в установленому законодавством порядку, чим порушено пункт 28 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466; проектна документація не погоджена центральним органом охорони культурної спадщини, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадини, чим порушено вимоги пункту 14 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини", суд зазначає наступне.
		Пунктом 14 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		Частиною 3 ст. 37-2 даного Закону визначено, що проведенню містобудівних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні є обов`язковими для виконання при проведенні таких робіт.
		Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини є Міністерство культури та інформаційної політики України, відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 р. №885. 
		Як вбачається із матеріалів справи, містобудівною документацією "Коригування історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони пам`яток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Чернівці", затвердженою рішенням Чернівецької міської ради від 28.02.2007 р. №252 та наказом Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 р. №661/0/1607 визначено три історичні ареали в межах міста Чернівців, а саме: Центральний історичний ареал площею 550,05 га, історичний ареал "Гореча" площею 17,39 га та історичний ареал "Садгора" площею 14,66 га.
		Рішенням 35 сесії Комітету всесвітньої спадщини відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої спадщини, навколо включеного до Списку всесвітньої спадщини об`єкта ЮНЕСКО  Резиденції митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях затверджено охоронну буферну зону загальною площею 244, 85 га.
		Таким чином, територія за адресою вул. Шептицького Андрея Митрополита, 7 знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Чернівців та в межах охоронної буферної зони включено до Списку всесвітньої спадщини об`єкта ЮНЕСКО  Резиденції митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях.
		Судом встановлено, що на замовлення Колективного проектно-кошторисного бюро побуту була розроблена вся необхідна проектна документація, а 19.08.2016 р. проект будівництва по вул. А. Шептицького, 7 в м. Чернівці отримав позитивний висновок експертизи, де зазначено, що проект розроблений відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки та енергозбереження.
		29.05.2018 р. Колективне проектно-кошторисне бюро побуту звернулось до Міністерства культури України із заявою про погодження проекту будівництва по вул. А. Шептицького, 7 в м Чернівці. У відповідь, Мінкультури повідомило, що заява буде розглянута після отримання відповіді на інформування щодо будівництва вказаного об`єкту від Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (лист вих.№845/10-2/72-18 від 13.08.2018р.).
		15.07.2021 р. Міністерство культури та інформаційної політики України листом №8163/6.11.3 повідомило, що опрацювало отриману відповідь від Центру Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо містобудівних перетворень по вул. А.Шептицького, 7 в м Чернівці.
		Станом на 03.11.2021 р., будь-яких повідомлень від Міністерства культури та інформаційної політики України щодо розгляду листа Колективного проектно-кошторисного бюро побуту вих.№29/05 від 29.05.2018 р. про погодження проекту будівництва, підприємством не отримано.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
		Частиною 6 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", передбачено, що якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
		В силу вимог ст. 4, 10 Закону України "Про адміністративні послуги" суб`єкт, який надає адміністративну послугу зобов`язаний дотримуватися принципів законності та юридичної визначеності, відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, неупередженості та справедливості, а граничний строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.
		Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди" від 27.01.2010 р. №77, у разі ненадання у визначений законом строк суб`єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.
		Отже, передумовою для виникнення в підприємства права застосувати принцип "мовчазної згоди" є факт бездіяльності дозвільного органу, а також наявність таких умов: надання підприємством усіх визначених законом документів для одержання дозволу; закінчення строку розгляду наданих документів (10 робочих днів із дня подання заяви); відсутність відповіді суб`єкта владних повноважень по суті поданої заяви.
		Аналіз норм Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" дає підстави для висновку, що за умови подання суб`єктом господарювання повного пакету документів, у нього виникає право на застосування принципу мовчазної згоди.
		Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу "мовчазної згоди" викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2020 р. у справі №640/21505/18, від 05.09.2018 р. у справі №826/11460/17, від 10.01.2019 р. у справі №813/3145/16, від 13.02.2019 р. у справі №826/16335/17, від 21.03.2019 р. у справі №817/498/17, від 16.05.2019 р. у справі №818/600/17, від 21.08.2019 р. у справі №826/25865/15, від 13.02.2019 р. у справі №826/16335/17 та від 21.08.2019 р. у справі №826/25865/15.
		Судом встановлено, що 29.05.2018 р. позивач звернувся до Міністерства культури України із заявою про погодження проекту будівництва по вул. А. Шептицького, 7 м. Чернівці.
		31.05.2018 р. Міністерство культури України повідомило позивача, що подані матеріали опрацьовано та взято до уваги, однак зважаючи на розташування об`єкта реконструкції в охоронній (буферній) зоні об`єкту всесвітньої спадщини "Резиденція митрополитів Буковини та Далмації", Міністерство повернеться до розгляду можливості їх погодження лише після отримання позитивного висновку ЦВС ЮНЕСКО.
		Листом від 15.07.2021 р. Міністерство культури та інформаційної політики України повідомило Колективне проектно-кошторисне бюро побуту, що ними в межах визначених повноважень опрацювано лист Міністерства закордонних справ України від 13.07.2021 р., яким було надіслано технічну оцінку ІКОМОС щодо проекту будівництва багатоквартирних житлових будинків із об`єктами громадського обслуговування та паркінгом по вул. Шептицького, 7 у м. Чернівці. Також повідомлено, що отримана технічна оцінка була надіслана замовнику містобудівного перетворення.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що визначений законом строк (протягом одного місяця) компетентним органом не було прийнято жодного рішення. 
		Таким чином, слід констатувати, що Колективне проектно-кошторисне бюро побуту отримало погодження проекту будівництва багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом по вул. А.Шептицького, 7 в м. Чернівці від Міністерства культури та інформаційної політики України за принципом "мовчазної згоди".
		Враховуючи принцип "правової визначеності", як складової принципу верховенства права, суд зазначає, що суб`єктам владних повноважень не повинні надаватись повноваження діяти виключно на власний розсуд. Юридична визначеність вимагає, щоб правовідносини, в які вступає суб`єкт господарювання, залишались передбачуваними, як і відповідні рішення суб`єкта владних повноважень. В даному випадку позивач діяв добросовісно, відкрито і не може нести негативних наслідків від власного розуміння положень законодавства та можливості довільно використовувати свої повноваження Міністерством культури України, правонаступником якого є Міністерство культури та інформаційної політики України.
		Таким чином, безпідставне та протиправне відтермінування суб`єктом владних повноважень прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документу дозвільного характеру є прихованою формою поведінки, щодо видачі такого документу та прямо суперечить принципу правової визначеності, на забезпечення якого законом саме і встановлені темпоральні обмеження у прийнятті рішень державою в особі її уповноважених органів.
		Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 р. у справі №813/4989/17.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у видачі дозволу з підстав непогодження проектної документації центральним органом охорони культурної спадщини, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадини не ґрунтується на законі, адже проектна документація була погоджена за принципом "мовчазної згоди".
		Суд відхиляє, доводи відповідача щодо ненадання позивачем технічної оцінки ІКОМОС та відсутність звернення позивача до Мінкультури з питань погодження проектної документації на об`єкт після 15.07.2021 р., з огляду на наступне.
		Відповідно до Керівних настанов до імплементації Конвенції ЮНЕСКО Про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини Українського центру культурних досліджень Міністерства культури України від 2018 р., консультативними органами Комітету всесвітньої спадщини є ІККРОМ (Міжнародний центр з дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей), ІКОМОС (Міжнародна рада з охорони пам`яток та визначних місць) та МСОП (Міжнародний союз охорони природи).
		Згідно з п. 31 розділу І.G. Керівних настанов роль консультативних органів полягає в тому, щоб: а) давати поради щодо виконання Конвенції про всесвітню спадщину в межах своєї компетенції; б) допомагати Секретаріату в підготовці документів Комітету, розладу засідань та впровадженні рішень Комітету; с) здійснювати допомогу у розробці та виконанні Глобальної стратегії зі створення репрезентативного, збалансованого та достовірного Списку всесвітньої спадщини, Глобальної стратегії з навчання, періодичної звітності, а також у підвищенні ефективності використання Фонду всесвітньої спадщини; d) моніторити стан збереженості об`єктів всесвітньої спадщини ( в тому числі у межах місії реагуючого моніторингу на вимогу Комітету та консультативних місій на запрошення держав  сторін) та розглядати запити на міжнародну допомогу; е) у випадку ІКОМОС та МСОП  оцінювати об`єкти, номіновані на включення до Списку всесвітньої спадщини, у співпраці і діалозі з державою  стороною, що подала номінацію, повідомляти результати цієї оцінки Комітету, а також брати участь у засіданнях Комітету всесвітньої спадщини та Бюро на правах консультантів.
		Тобто, з наведеного вбачається, що ІКОМОС є саме консультативним органом Комітету всесвітньої спадщини, основна роль яка полягає в оцінці об`єктів, номінованих на включення до Списку всесвітньої спадщини, у співпраці і діалозі з державою  стороною, що подала номінацію, повідомляти результати цієї оцінки Комітету.
		Тому, наведене свідчить, що жодним нормативно-правовим актом не визначено обов`язку позивача подавати відповідачу для отримання дозволу на виконання будівельних робіт технічну оцінку ІКОМОС у складі проекту на будівництву.
		Щодо невідповідності об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил, а саме: житловий будинок (поз.1 на генплані) в осях 2/Г-Д запроектовано з не дотриманням вимог таблиці 1 додатку 3.1 (обов`язковий) ДБН 360-92 ** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», суд зазначає наступне.
		Відповідно до абз. 3 та 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про будівельні норми" будівельні норми  нормативний акт технічного характеру, що встановлює обов`язкові вимоги до об`єкта нормування у будівництві; державні будівельні норми  нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва.
		На час проектування об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою м. Чернівці, вул. Шептицького Андрея Митрополита, 7, для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень ДБН 360-92 ** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" (далі - ДБН 360-92 **).
		Згідно п. 3.13 ДБН 360-92 ** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10), протипожежних вимог (додаток 3.1).
		Протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарськими спорудами (будівлями) відповідно до ступеня їх вогнестійкості, а також віддаленість ємностей горючої рідини на присадибній ділянці (при опаленні будинків рідким паливом) слід приймати відповідно до протипожежних вимог (додаток 3.1). Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок ( 3.25* ДБН 360-92 **).
		Додатком 3.1 ДБН 360-92 ** протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств, багатоповерховими гаражами треба приймати за таблицею 1, а між виробничими, сільськогосподарськими будинками, спорудами  відповідно до вимог чинних норм.
		Протипожежні відстані від житлових, громадських, адміністративно-побутових будинків промислових підприємств, багатоповерхових гаражів до виробничих, сільськогосподарських будинків і споруд треба приймати згідно з таблицею 1.
		У таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92 ** визначено мінімальні протипожежні відстані між об`єктами будівництва, при цьому встановлено, що мінімальні відстані між об`єктами І та ІІ категорії складності приймати не менше 6 м, ІІІ категорії складності  не менше 8 м  12 м.
		У примітці 8 вказаного додатку передбачено, що відстані між житловими, громадськими, а також житловими і громадськими будівлями не нормуються при сумарній площі забудови, включаючи незабудовану площу між ними, яка дорівнює найбільшій допустимій площі забудови (поверху) одного будинку того ж ступеня вогнестійкості без протипожежних стін відповідно до чинних нормативів за винятком будинків індивідуальної забудови. При визначенні відстані між житловими і громадськими будівлями площу забудови (поверху) треба приймати як для громадських будинків.
		В свою чергу, ДБН В.2.2  15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 р. №80 (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), передбачають, що площа поверху (в межах протипожежного відсіку) залежно від ступеня вогнестійкості та поверховості будинків повинна бути не більшою за вказану в таблиці 2. Ступінь вогнестійкості житлових будинків для осіб похилого віку і сімей з інвалідами повинна бути не нижче ІІ, за винятком індивідуальних і двоповерхових (включаючи мансардний поверх) зблокованих житлових будинків.
		Згідно з таблицею 2 ДБН В.2.2  15-2005 нормована площа для будинків ІІІ ступеня вогнестійкості становить 1800 кв.м.
		При цьому, відповідно до розробленого та затвердженого проекту на будівництво, площа забудови першого поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 407,64 кв.м. Сумарна площа забудови першого поверху житлового будинку разом з незабудованою площею між житловим будинком та сусідньою будівлею є набагато меншою 1800 кв.м., а отже відстані між житловими будинками не нормуються.
		Сумарна площа забудови, включаючи незабудовану площу між будинками, не перевищує найбільшу допустиму площу забудови (поверху) з урахуванням ступеню вогнестійкості, визначеного ДБН В.2.2  15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" у розмірі 1800 кв.м., тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню примітка 8 додатку 3.1 ДБН 360-92 ** про те, що між житловим будинком та сусідньою будівлею протипожежні відстані не нормуються.
		Разом з тим, відповідачем не надано до суду доказів неможливості застосування примітки 8 додатку 3.1 ДБН 360-92 **.
		Крім того, суд звертає увагу, що 19.08.2016 р. експертною установою у Вінницькій області ТОВ "Експертиза МВК" затверджено Експертний звіт щодо розгляду проектної документації до проекту "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом по вул. Андрея Шептицького, 7 в м. Чернівці". Даний експертний звіт є чинним та підтверджує відповідальність розробленого проекту вимогам містобудівної документації, державних норм, стандартів і правил (в тому числі в частині дотримання вимог протипожежної безпеки та протипожежних відстаней від сусідніх будинків).
		Враховуючи викладене, суд вважає, що аргументи відповідача про те, що об`єкт будівництва не відповідає проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил, а саме: житловий будинок (поз.1 на генплані) в осях 2/Г-Д запроектовано з не дотриманням вимог таблиці 1 додатку 3.1 (обов`язковий) ДБН 360-92 ** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" є безпідставними, неправомірними та не ґрунтується на правильному застосуванні правових норм.
		З огляду на встановлені судом обставини, у сукупності, суд дійшов висновку, що відмова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 09.12.2021, реєстраційний номер ЧВ012211129681 у видачі Колективному проектно-кошторисному бюро побуту дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7 є протиправною та підлягає скасуванню.
		В призмі наведених спірних правовідносин, суд вважає за необхідне також зазначити і те, що принцип "пропорційності" (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).
		Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
		Суд зазначає, що наявність правомірних (законних) очікувань є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності правомірних очікувань, у розумінні практики ЄСПЛ, є достатні законні підстави. Інакше кажучи, правомірні (законні) очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
		Так, суд враховує, що порушення дозвільної процедури органом місцевого самоврядуванням є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.
		Крім того, згідно зі статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
		В рішенні у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява №29979/04, пункт 70).
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).
		У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
		Суд у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість -одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
		Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади "правової процедури", яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
		Як зазначено вРішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019року №5-р/2019,Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
		Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Правова процедура (fair procedure- справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
		Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
		Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
		Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №826/13000/18, від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19.
		Відповідно до ч. 1ст. 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про зобов`язання Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради видати Колективному проектно-кошторисному бюро побуту дозвіл на виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7.
		Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.
		Водночас відповідач як суб`єкт владних повноважень у поданому до суду відзиві на позовну заяву не довів законність оскаржуваних дій.
		Відповідно ч. 1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
		Стосовно розподілу судових витрат.
		Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн, що підтверджується квитанцією.
		Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 2270,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради.
		Окрім того, позивач подав до суду заяву про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15600,00 грн.
		Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
		Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
		Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19.
		На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:
		- договір про надання правової допомоги №2 від 17.12.2019 р.;
		- додаткову угоду від 30.11.2020 р. до договору про надання правової допомоги №2 17.12.2019 р.;
		- додаток №5 від 10.12.2021 р. до договору про надання правової допомоги №2 17.12.2019 р.;
		- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги;
		- акт приймання  передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01.02.2022 р.;
		- довідку від 01.02.2022 р. №01-02/2022;
		- довідку від 01.02.2022 р. №23.
		Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.
		Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:
		- дана справа відноситься до справ незначної складності;
		- позовна заява фактично складена на одинадцяти сторінках;
		- позов носить немайновий характер.
		Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 10000,00 грн.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково. 
		Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд- 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправною та скасувати відмову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 09.12.2021, реєстраційний номер ЧВ012211129681 у видачі Колективному проектно-кошторисному бюро побуту дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою: Чернівецька обл., м.Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7.
		3. Зобов`язати Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради видати Колективному проектно-кошторисному бюро побуту дозвіл на виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського обслуговування та паркінгом" за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вулиця Шептицького Андрея Митрополита, 7.
		4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради на користь Колективного проектно-кошторисного бюро побуту судовий збір у сумі 2270 грн.
		5. Заяву представника позивача - адвоката Керницької Ілони Романівни про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити частково.
		6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради на користь Колективного проектно-кошторисного бюро побуту витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 10000,00 гривень.
		 
		Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання). 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне найменування учасників процесу:
		Позивач - Колективне проектно-кошторисне бюро побуту (вул. А. Шептицького, 7, м Чернівці, 58000, код ЄДРПОУ 21414007)
		Відповідач - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради (вул. Б. Хмельницького, 64-А, м. Чернівці, 58008, код ЄДРПОУ 04062216)
		 
		 
		 
		Суддя І.В. Маренич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...