Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/23871/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: 15.02.2022. Зареєстровано: 15.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2022.
Дата набрання законної сили: 10.02.2022
Номер судового провадження: 11-кп/817/15/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019210000000179

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Справа № 607/23871/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/15/22 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.2 ст.115 КК України   
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		10 лютого 2022 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду 
		       в складі: головуючого судді -        ОСОБА_2 , 
		              суддів-          ОСОБА_3 ,          ОСОБА_4 ,  
		при секретарі  ОСОБА_5 ,
		з участю: прокурора  ОСОБА_6 ,
		захисників  ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
		представника потерпілих - ОСОБА_9 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників  адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2020 року у кримінальному провадженні 12019210000000179,- 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		Цим вироком
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , 
		 
		визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_8 вирішено рахувати з моменту його затримання, тобто з 17 квітня 2019 року, із зарахуванням в строк відбуття покарання терміну перебування під вартою. 
		Цивільний позов ОСОБА_12 задоволено частково: стягнуто на її користь з ОСОБА_8 500 000 грн. моральної шкоди. 
		Питання щодо судових витрат та речових доказів вирішено.
		 
		Згідно з вироком, 16 квітня 2019 року близько 01 години 00 хвилин у ОСОБА_8 , який перебував за місцем проживання ОСОБА_13 , - у квартирі АДРЕСА_2 , під час конфлікту на побутовому рівні виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 з особливою жорстокістю.
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , перебуваючи там же, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_13 та бажаючи їх настання, з метою умисного вбивства з особливою жорстокістю, використовуючи явну перевагу в силі, утримуючи в своїй руці кухонний ніж, наніс ним численні удари в різні частини тіла потерпілої ОСОБА_13 , в тому числі в життєво важливі органи, усвідомлюючи при цьому, що завдає їй особливих фізичних страждань та нестерпного болю, і вбив її.
		Внаслідок численних ножових поранень, спричинених ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_13 , останній заподіяні тілесні ушкодження у вигляді численних поранень шиї та лівої верхньої кінцівки, що супроводжувалися ушкодженнями м`яких тканин (м`язів, фасцій, підшкірно-жирової клітковини), органів шиї (щитоподібної залози, трахеї, гортані) та порушення цілісності судин (правої зовнішньої сонної артерії, лівої ліктьової артерії та щитовидних артерії і вени), що призвело до зовнішньої та внутрішньо-тканинної кровотечі та обумовило масивну крововтрату, які знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті потерпілої на місці події. 
		Між спричиненими численними ножовими пораненнями та настанням смерті ОСОБА_13 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Перед настанням смерті ОСОБА_13 відчувала нестерпний фізичний біль та перенесла особливі фізичні страждання з огляду на застосовані до неї насильство, чисельність, локалізацію та характер отриманих за життя тілесних ушкоджень.
		Після умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_13 ОСОБА_8 покинув місце вчинення злочину.
		 
		В апеляційних скаргах:
		- захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_11 просять скасувати оскаржуваний вирок, закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 в зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вважають, що докази, на яких ґрунтується обвинувальний вирок, жодним чином не доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення. Так, що стосується протоколу огляду місця події від 16 квітня 2019 р., - він є недопустимим доказом відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 87 КПК України, оскільки для проникнення до житла особи без її згоди та проведення у ньому огляду потрібен був дозвіл суду. Підстав для проникнення в житло з метою надання потерпілому допомоги чи порятунку не було, тому що з рапорту оперативного чергового вбачається, що в кв. АДРЕСА_2 виявлений труп. Жодного майна рятувати не було потреби, ніхто не намагався його знищити. Будь-яких осіб, які би підозрювалися у вчиненні злочину, в квартирі не було і тому їх ніхто не міг переслідувати. Відповідно слідчий повинен був внести відомості до ЄРДР, після чого звернутися з клопотанням до слідчого судді, отримати ухвалу і лише після цього увійти до квартири та проводити у ній огляд місця події. Крім того, ст.233 КПК України дає право увійти до житла особи без згоди власника та без ухвали слідчого судді лише слідчому та прокуророві, чого зроблено не було. 
		В процесі огляду місця події були вилучені 32 відбитка пальців рук, при цьому один з них залишений ОСОБА_8 , 17  невідомими особами. Кривавий відбиток сліду низу взуття залишений не тим взуттям, у якому ОСОБА_8 був взутий 15 квітня 2019 р. 
		З протоколів огляду трупа, автомобіля Chevrole Lacetti р. н. НОМЕР_1 , огляду місця події  квартири АДРЕСА_2 , обшуку кв. АДРЕСА_3 вина ОСОБА_8 не доведена. 
		Протокол слідчого експерименту від 16 квітня 2019 р. визнаний судом недопустимим доказом і в той же час зміст даного протоколу викладений у вироку. При цьому слідчий поєднав у даному протоколі три слідчі дії  огляд предмету, допит свідка та пред`явлення предмету для впізнання. 
		Не доводиться винуватість ОСОБА_8 і протоколом огляду мобільного телефону ОСОБА_14 , оскільки обвинувачений не заперечував, що 15.04.2019 близько 22.00 він спілкувався з останнім та перебував в квартирі потерпілої; протоколом огляду місця події від 16.04.2019, в ході якого був виявлений велосипед ОСОБА_8 , з якого він падав, що також жодним чином не доводить його винуватості; протоколом вилучення предметів та речей під час їх добровільної видачі обвинуваченим 17.04.2019 під час його затримання, оскільки, як зазначав ОСОБА_8 , його неодноразово переодягали.
		Висновками експерта № 322 вина обвинуваченого не доводиться, оскільки, на думку захисту, експерт робив свої висновки на підставі інших експертиз, а саме: СМЕ трупа ОСОБА_13 ; висновків експерта 418, 22, 515, 152, 153, 64, наданого на експертизу ножа. Разом з тим, висновки експерта №№ 418, 22, 515, 152, 153, 64 виготовлені на підставі направлень судмедексперта, відповідні ухвали слідчим суддею не виносились і у справі відсутні. Відповідно зазначені експертизи є недопустимими доказами. 
		Недопустимим доказом є і висновок експертизи № 71 від 30.05.2019, оскільки його висновки ґрунтуються на висновках експерта № 152, який є недопустимим доказом. Це ж стосується висновку експерта № 100 від 21 червня 2019 р. 
		Не встановлено органом досудового розслідування, ким залишені відбитки пальців рук у квартирі ОСОБА_13 , куди мали доступ обмежене коло осіб. Відповідно, сам факт перебування ОСОБА_8 в квартирі потерпілої в день вбивства не свідчить про його винуватість. 
		Не доведено матеріалами кримінального провадження, на думку захисту, і той факт, що ОСОБА_13 не перебувала у непритомному стані, оскільки цілком логічно можна припустити, що вона повинна була голосно кричати. Жодних доказів того, що потерпілій удари наносились кухонним ножем, немає. 
		До істотних порушень вимог кримінального процесуального закону захист відносить також посилання у вироку на пояснення, які давав обвинувачений при проведенні судово-психіатричної експертизи (висновок № 384), оскільки ці пояснення ОСОБА_8 суду необхідно було досліджувати безпосередньо. 
		Крім того, мало місце незаконне затримання ОСОБА_8 , вилучення в нього одягу та утримання його протягом 8 годин без будь-якого процесуального оформлення, а тому докази винуватості обвинуваченого, здобуті під час його затримання, а саме  вилучення його одягу, в якому він перебував, є недопустимими. 
		Сам ОСОБА_8 , як зазначає захист, під час затримання був у хворобливому стані, погано розумів, що відбувається, тим не менш, працівники поліції його неодноразово переодягали. Який саме одяг він знімав і надягав, не пам`ятає. Так, у протоколі затримання вказано, що ОСОБА_8 був затриманий о 17.50 год. 17 квітня 2019 р., фактично він був затриманий близько 10 год. того ж дня у м.Львові і ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання на той час не існувало  розгляд відповідного клопотання розпочався о 17 год. 36 хв. і завершився о 17.42 хв. 
		Незаконними є дії органу досудового розслідування, як зазначено у скарзі, під час освідування ОСОБА_8 , коли в нього був проведений відбір сечі при тому, що дану слідчу дію проводила жінка і однією з понятих теж була жінка, що є порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		- обвинувачений ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі та доповненнях до неї, просить скасувати оскаржуваний вирок та провадження відносно нього закрити. Свої вимоги мотивує аналогічними доводами що й його захисники в своїй апеляційній скарзі, а також вказує, що оскільки в матеріалах провадження відсутня постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні щодо нього, яка би підтверджувала наявність повноважень у прокурора ОСОБА_15 , а тому складене щодо нього повідомлення про підозру від 16.04.2019 року було погоджене не уповноваженим прокурором, а отже є незаконним, як і незаконним є вручене йому повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри. З огляду на вищевикладене вважає, що він не набув процесуального статусу підозрюваного, а отже і статусу обвинуваченого. Зазначає, що його право на ефективний захист було порушено, оскільки адвокат ОСОБА_16 не здійснював належного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів у цьому кримінальному провадженні. Звертає увагу, що питання яке досліджувалось у висновку експерта №153 від 22.04.2019р., на підставі ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.04.2019 року, не виносилось на вирішення експертів вказаною ухвалою. А у змісті висновку експерта №64 від 03.05.2019р. не відображено питання яке ставилось на вирішення експертизи. Додатково наголошує, що судом першої інстанції не було встановлено будь-яких доказів, які вказували би на наявність у нього умислу на вбивство саме з особливою жорстокістю і судово-психіатрична експертиза цього питання не досліджувала. Також вказує, що жодними доказами не спростовано його показання, що він покинув квартиру коли потерпіла була ще жива і після того туди не повертався.
		 
		В запереченнях на доповнення до апеляційної скарги обвинуваченого прокурор ОСОБА_6 вважає доводи сторони захисту безпідставними, у зв`язку з тим, що досудове розслідування і процесуальне керівництво у цьому провадженні здійснювалось уповноваженими особами, що підтверджується відповідними процесуальними рішеннями, до яких в порядку ст.290 КПК України сторонам було надано доступ. Підозрюваному було забезпечено право на ефективний захист, оскільки він сам залучив у якості захисника на підставі договору про надання правової допомоги адвоката ОСОБА_17 . Затримання обвинуваченого було здійснено уповноваженою на те особою відповідно до вимог КПК України та Закону України «Про національну поліцію». Протокол вилучення речей під час їх добровільної видачі від 17.04.2019р. складений відповідно до вимог КПК України. В постанові Верховного Суду від 22.09.2021, винесеній в цьому кримінальному провадженні, суд касаційної інстанції надав оцінку висновкам експертів №№ 322, 418, 22, 515, 153, 64, 81, 71, 100 і відхилив доводи сторони захисту про їх недопустимість. Висновки суду про вчинення вбивства з особливою жорстокістю належним чином обґрунтовані і підтверджуються результатами відповідних експертних досліджень, якими встановлено кількість, характер та локалізацію тілесних ушкоджень потерпілої, яка на час їх спричинення перебувала при свідомості і з кожним механічним пораненням відчувала фізичний біль. За аналогічних обставин Верховний Суд у своїй постанові від 14.12.2021 в справі № 606/283/20 дійшов висновків щодо правильності кваліфікації за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. 
		   В запереченнях на доповнення до апеляційної скарги обвинуваченого представник потерпілих ОСОБА_18 вважає доводи сторони захисту безпідставними і стверджує, що повноваження процесуального прокурора в цьому кримінальному провадженні належним чином підтверджені відповідною постановою, доступ до якої був наданий при виконанні вимог ст. 290 КПК України і про наявність якої вказано також у описі матеріалів кримінального провадження (т.1 а.с.9). Доводи щодо неефективного здійснення захисту адвокатом ОСОБА_19 вважає надуманими, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 вільно, без будь-якого примусу, вибрав, щоб його захист здійснював, саме адвокат ОСОБА_20 . На початковому етапі досудового розслідування під час допиту 17.04.2019 року обвинувачений ОСОБА_8 надавав детальні покази щодо вчинення ним 16.04.2019 року вбивства ОСОБА_13 . Оскільки, обвинувачений ОСОБА_8 спочатку прийняв рішення про визнання вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, то відповідно п.3 ч.2 ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» позиція залученого ним адвоката не могла бути іншою. 
		 
		Заслухавши: доповідь судді апеляційного суду про зміст оскарженого вироку, апеляційних скарг та заперечень на них;
		доводи обвинуваченого та його захисника, які в судовому засіданні підтримали апеляційні скарги сторони захисту з доповненнями; 
		думку прокурора і представника потерпілих, які вважають вирок суду законним і обґрунтованим і просили залишити його без змін; 
		перевіривши матеріали кримінального провадження та повторно дослідивши його обставини в межах заявлених сторонами клопотань, обговоривши доводи апеляційних скарг і учасників провадження, колегія суддів з`ясувала наступне.
		 
		Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. 
		Перевіркою матеріалів провадження в ході апеляційного розгляду встановлено, що оскаржений вирок повністю відповідає вказаним вимогам закону, а висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено і кваліфікація його дій як умисне вбивство вчинене з особливою жорстокістю, є правильними і зроблені на підставі детально досліджених в судовому засіданні та оцінених у вироку доказів.
		Згідно показань обвинуваченого ОСОБА_8 , він підтверджує, що 15 квітня 2019 р., дійсно з 21 год. до 22 год. 30 хв. перебував у квартирі ОСОБА_13 . Там же за допомогою програми Вайбер спілкувався з ОСОБА_21 . 
		Так, судом першої інстанції правильно враховані показання потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , які хоча і не були безпосередніми очевидцями події вбивства ОСОБА_13 , проте повідомили суду про характер відносин між нею і обвинуваченим та поведінку ОСОБА_8 після вчинення злочину.
		Зокрема, матір ОСОБА_13 - потерпіла ОСОБА_12 та свідок ОСОБА_14 (колишній чоловік ОСОБА_13 ) підтвердили, що остання була знайома з обвинуваченим тривалий час, але не перебувала в дружніх відносинах. При цьому вона характеризувала обвинуваченого з негативної сторони, як такого, що зловживає наркотичними засобами. 
		Свідок ОСОБА_14 також зазначив, що ввечері, з 15 на 16 квітня 2019 року, близько 22.00 год. спілкувався по відеозв`язку з обвинуваченим, який перебував у квартирі ОСОБА_13 і яку він періодично бачив під час цього спілкування.
		Показання свідків суд першої інстанції оцінив із дотриманням вимог ст. 94 КПК України в сукупності та взаємозв`язку з об`єктивними даними результатів проведених під час досудового розслідування слідчих дій та висновків експертиз.
		Згідно протоколу огляду місця події від 16 квітня 2019 р. в ході огляду квартири було виявлено труп ОСОБА_13 з численними тілесними ушкодженнями. По всій квартирі, на стінах виявлено сліди бурого кольору, а під журнальним столиком  ніж зі слідами бурого кольору.
		Згідно висновку експерта № 322 від 14 червня 2019 року смерть ОСОБА_13 настала приблизно за 36-48 годин до моменту розтину її трупа внаслідок зовнішньої та внутрішньо-тканинної кровотечі і масивної крововтрати, які були обумовлені численними пораненнями шиї та лівої верхньої кінцівки, які супроводжувалися ушкодженнями м`яких тканин (м`язів, фасцій, підшкірно-жирової клітковини), органів шиї (щитоподібної залози, трахеї, гортані) та порушенням цілісності великих судин (правої зовнішньої сонної артерії, лівої ліктьової артерії та нижніх щитовидних артерії і вени). Всього в ході проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_13 виявлено 99 ран, 11 саден та 4 тріщини слизової. Характер цих поранень і морфологічні властивості ран в сукупності вказують, що вони спричинені колючо-ріжучою дією гострого предмета (знаряддя) з властивостями леза та спинки (обушка), що відповідає характеристиці клинка ножа і могли бути заподіяні кухонним ножем, який було виявлено при огляді місця події (висновок експерта № 81 від 03 червня 2019 року).
		Таким чином, між спричиненими численними ножовими пораненнями та настанням смерті ОСОБА_13 існує прямий причинно - наслідковий зв`язок.
		Крім того, всі вказані вище ушкодження, в тому числі тяжкі за ознакою небезпеки для життя, були спричинені прижиттєво, незадовго до настання смерті потерпілої, у короткий проміжок часу. У ході спричинення численних поранень шиї та тулуба потерпіла активно захищалась, що підтверджується наявністю характерних для самозахисту (шляхом захоплення клинка ножа) ушкоджень у вигляді численних ран передпліч та кистей. Це вказує, що у цей момент подій, тобто в процесі нанесення ушкоджень потерпіла виконувала активні самостійні дії (захищалась). При цьому вона могла пересуватись по помешканню, на що вказує наявність слідів крові у різних приміщеннях. Вираженість ознак масивної крововтрати у вигляді малокрів`я внутрішніх органів з урахуванням джерела кровотечі вказують, що з моменту отримання ушкоджень потерпілою та до настання її смерті пройшов проміжок часу, який може вимірюватися хвилинами або їх десятками. Від моменту пошкодження крупних кровоносних судин і до закономірної втрати свідомості, пов`язаної із масивною крововтратою, виконування потерпілою активних самостійних дій («пересуватись, кликати на допомогу, тощо»), в обсязі, що дозволяли її стан та обставини, не виключається.
		З висновку експерта № 547/322 від 10 липня 2019 року вбачається, що виявлені на трупі ОСОБА_13 численні травматичні зміни шиї, тулуба та кінцівок є наслідками неодноразових механічних впливів (поранень), кожний з яких звичайно супроводжувався відчуттям фізичного болю, якщо під час їх нанесення потерпіла не перебувала у безсвідомому стані чи в стані алкогольного наркозу. 
		Враховуючи наведені та інші детально проаналізовані у вироку обставини події злочину, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про вчинення умисного вбивства ОСОБА_13 з особливою жорстокістю, оскільки позбавляючи потерпілу життя, винний усвідомлював, що завдає їй особливих фізичних страждань шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень. При цьому така кількість тілесних ушкоджень заподіяла потерпілій додаткові тяжкі фізичні страждання, які були надмірними (зайвими) для досягнення злочинного наслідку у вигляді позбавлення її життя.
		Отже, конкретні обставини справи, характер та локалізація заподіяних потерпілій ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, в тому числі в життєво важливі органи колючо-ріжучою дією гострого предмета (клинка ножа), переконливо свідчать про спрямованість умислу саме на заподіяння смерті ОСОБА_13 з особливою жорстокістю, що підтверджує правильність кваліфікації цього злочину за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Обвинувачений в своїх показаннях в суді першої інстанції та сторона захисту в апеляційних скаргах заперечує причетність обвинуваченого ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому злочину. 
		Однак, як вбачається зі змісту вироку скоєння цього злочину саме ОСОБА_8 місцевий суд встановив на підставі сукупності наведених у вироку належних і допустимих доказів, які з урахуванням обставин цього кримінального провадження підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні умисного вбивства відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». 
		Так, показаннями обвинуваченого ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_14 та об`єктивними даними протоколу огляду мобільного телефону свідка ОСОБА_14 від 17 квітня 2019 року (т.2 а.п.36) підтверджується, що ввечері 15 квітня 2019 року ОСОБА_8 перебував у квартирі по місцю проживання ОСОБА_13 інших осіб у той час там не було.
		Згідно висновку експерта № 322 від 14 червня 2019 року смерть ОСОБА_13 настала приблизно за 36-48 годин до розтину її трупа, який був розпочатий о 14 год. 17 квітня 2019 року (т.2 а.п.96). 
		Отже, смерть ОСОБА_13 могла відбутися в період часу, коли в її квартирі перебував обвинувачений ОСОБА_8 .
		Обвинувачений ОСОБА_8 у своїх показаннях стверджує, що близько 22 год. 30 хв. пішов з квартири ОСОБА_13 , яка зачинила за ним двері на замок. Прийшов додому, взяв велосипед, з велосипеда впав, вдарився і залишив велосипед на АДРЕСА_4 . 
		Наведена у показаннях обвинуваченого версія подій, що він до вчинення вбивства непричетний, є нелогічною і спростовується встановленими в ході судового розгляду обставинами про поведінку обвинуваченого після події злочину (не ночував удома, зранку 16 квітня 2019 року мав рани на обличчі і не повертався додому, а телефонував матері з чужого телефону щоби вона винесла новий одяг і гроші, після чого раптово виїхав у іншу область), а також об`єктивними даними експертних висновків про належність потерпілій ОСОБА_13 виявлених на одязі обвинуваченого слідів крові.
		Повідомлену обвинуваченим версію суд першої інстанції належним чином проаналізував і обґрунтовано відхилив, навівши мотиви такого рішення.
		Так, судом правильно враховані показання свідка ОСОБА_25 , який зранку 16 квітня 2019 року надавав обвинуваченому послуги з перевезення на автомобілі таксі по місту Тернопіль, а саме відвіз його з автовокзалу до «Універмагу». По дорозі обвинувачений з телефону свідка зателефонував до своєї матері. Поки очікували біля "Універмагу" матір обвинуваченого принесла йому сумку, оплатила проїзд в таксі, попросила поїхати знову на автовокзал та надала кошти обвинуваченому. У обвинуваченого був забруднений одяг і рани на обличчі, схожі на подряпини від нігтів. 
		Показання свідка ОСОБА_25 узгоджуються з об`єктивними даними протоколу огляду від 16 квітня 2019 року, було проведено огляд автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», який належить свідку ОСОБА_25 і яким він в період часу з 09.30 год. до 10.19 год. 16 квітня 2019 року перевозив обвинуваченого, який сидів на задньому правому сидінні. При огляді салону автомобіля в ділянці задніх правих дверей зі сторони салону виявлено і вилучено дві плями речовини бурого кольору, а також на поверхні дверної ручки із сторони салону задніх правих дверей вилучено сліди папілярних узорів пальців рук.
		Після затримання 17 квітня 2019 року обвинувачений ОСОБА_8 видав речі, в яких був одягнений під час події інкримінованого йому злочину та в яких він був одягнений на момент його затримання, на яких були нашарування слідів бурого кольору (т.2 а.п.69).
		З висновків судово-медичних експертиз (№322,№71 та ін.) встановлено, що ОСОБА_13 в ході спричинення їй численних поранень шиї і тулуба активно захищалась, смерть настала від крововтрати, сліди її крові виявлені у різних приміщеннях квартири, а також на вилученому в обвинуваченого одязі. Зокрема в речовині бурого кольору, розташованій на светрі, штанах, футболці та кросівках обвинуваченого знайдено сліди крові, походження якої від ОСОБА_13 не виключається.
		Згідно резолютивної частини висновку судово-психіатричного експерта № 384 від 03 липня 2019 року ОСОБА_8 на час скоєного ним злочину виявляв психічні розлади та розлади поведінки внаслідок комбінованого вживання амфетаміну і інших психоактивних речовин, синдром залежності. В момент вчинення злочину був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_8 на час скоєння злочину не перебував в особливому емоційному стані (фізіологічний афект, стрес, фрустрація, розгубленість, емоційне напруження). ОСОБА_8 на теперішній час виявляє психічні розлади та розлади поведінки внаслідок комбінованого вживання амфетаміну і інших психоактивних речовин, синдром залежності, проте він може усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_8 застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує. 
		За таких обставин, місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги та дав належну оцінку показанням обвинуваченого, правильно врахувавши, що скоєння цього злочину саме ОСОБА_8 підтверджується сукупністю наведених у вироку належних і допустимих непрямих доказів, які з урахуванням обставин цього кримінального провадження повністю спростовують висунуту на свій захист версію обвинуваченого щодо обставин смерті потерпілої. Встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини дозволили суду першої інстанції встановити винуватість ОСОБА_8 у вчиненні умисного вбивства відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 в умисному убивстві з особливою жорстокістю.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених та перевірених доказів прийшов до правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_8 прямого умислу на позбавлення життя потерпілої з особливою жорстокістю і висновки суду про доведеність заподіяння потерпілій особі тілесних ушкоджень, від яких настала смерть останньої, не піддаються сумніву. 
		Відповідно, кваліфікацію дій обвинуваченого саме за цією нормою кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, що в своєму рішенні докладно мотивував. 
		Конкретні обставини справи, характер та локалізація заподіяних потерпілій ОСОБА_13 тілесних ушкоджень в життєво важливі органи (загалом 99 ран, 11 саден та 4 тріщини слизової) колючо-ріжучою дією гострого предмета (знаряддя) з властивостями леза та спинки (обушка), що відповідає характеристиці клинка ножа, який є небезпечним знаряддям злочину, переконливо свідчать про те, що обвинувачений розумів можливість настання негативних наслідків своїх дій, передбачав таку можливість та бажав настання смерті потерпілої від вчиненого ним діяння, тобто його умисел був спрямований саме на заподіяння смерті ОСОБА_13 з особливою жорстокістю, внаслідок чого колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо винуватості обвинуваченого за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Аналізуючи доводи апеляційних скарг сторони захисту про недопустимість окремих доказів, колегія суддів приходить до висновку про їх безпідставність.
		Так, не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону твердження захисту про незаконність здійснення огляду місця події.
		За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка може бути проведена до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. 
		В цьому провадженні підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення про смерть ОСОБА_13 . З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, було здійснено огляд квартири, в процесі якого виявлено труп потерпілої з ознаками насильницької смерті. Тобто, було оглянуто місце події, де настала смерть людини. Отже, зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації та не потребувала попереднього дозволу суду. 
		За результатами огляду уповноваженою особою був складений протокол з додатками, який відповідає положенням ст.ст. 104,105,237 КПК України, фототаблиці доповнюють його, підтверджують викладені у ньому дані та повністю узгоджуються між собою. Сама слідча дія відбувалась за участі понятих у відповідності до вказаних вимог КПК України. Під час судового розгляду не встановлено будь-яких даних про те, що вказаними діями органу дізнання було істотно порушено права чи свободи власника квартири, в якій проводився огляд.
		За таких обставин немає жодних підстав стверджувати про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події.
		Доводи сторони захисту, що лише 1 з 32 вилучених з місця події відбитків пальців рук залишений обвинуваченим ОСОБА_8 , а також кривавий відбиток сліду низу взуття залишений не тим взуттям, у якому обвинувачений був взутий при затриманні, не спростовують висновків місцевого суду про доведеність його вини і не вказують на вчинення вбивства іншими особами, оскільки встановлено, що в квартирі потерпілої проводився ремонт, а також вона була майстром татуажу, що об`єктивно зумовлює періодичне відвідування цієї квартири іншими особами. Наведені обставини спростовують припущення сторони захисту те, що в квартиру потерпілої мало доступ вкрай обмежене коло осіб.
		Безпідставними є і доводи апеляційних скарг про недопустимість і неналежність доказів, отриманих внаслідок добровільної видачі речей обвинуваченим під час його затримання 17.04.2019р., а також наведені в доповненнях до апеляційної скарги обвинуваченого доводи про його затримання без відповідного дозволу слідчого судді та неуповноваженою особою.
		Так, відсутність в протоколі затримання ОСОБА_8 відмітки про вручення йому копії ухвали слідчого судді про надання дозволу на затримання з метою приводу саме по собі не може свідчити, що така ухвала слідчим суддею не виносилась. Крім того, вказаний протокол було складено в присутності захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_17 , який не зазначив у протоколі жодних зауважень та доповнень (в тому числі, щодо здійснення затримання без відповідного дозволу слідчого судді).
		   Щодо доводів про затримання не уповноваженою на те особою, то відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про національну поліцію» поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України. Відповідно до ч. 6 ст. 191 КПК України, уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.
		Таким чином, будь-який працівник поліції (а в даному випадку - працівник УКР ГУНП в Тернопільській області) уповноважений законом здійснювати затримання особи на підставі ухвали слідчого судді. Чинний КПК України не ставить перед слідчим або прокурором вимоги додатково уповноважувати такого працівника будь-яким чином.
		Також, у протоколі вилучення предметів та речей під час їх добровільної видачі від 17 квітня 2019 року зафіксовано те, що ОСОБА_8 добровільно видав речі, в яких був одягнений під час події, що мала місце 16 квітня 2019 року, та в яких він був одягнений на момент його затримання, на яких були нашарування слідів бурого кольору. В подальшому при проведенні відповідних експертиз у цій речовині бурого кольору знайдено кров, яка може походити від вбитої ОСОБА_13 . Твердження обвинуваченого та його захисників в апеляційних скаргах про те, що після затримання ОСОБА_8 і до вилучення у нього вказаних речей (одягу) йому довелось неодноразово переодягатися нічим не підтверджені і не відповідають фактичним обставинам справи, а тому колегія суддів оцінює їх як обраний спосіб захисту з метою уникнення відповідальності.
		При цьому, апеляційний суд враховує, що протокол вилучення предметів і речей під час їх добровільної видачі від 17 квітня 2019 р. був складений з дотриманням вимог ст. ст. 104, 223 КПК  з участю як понятих, так і захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_16 . Зауважень, в тому числі про те, що обвинувачений не був одягнутий 16 квітня 2019 року у видані ним речі  в цьому протоколі немає. 
		Жодних заперечень з приводу порушення порядку складання вказаного протоколу та достовірності його змісту ні захисник, ні обвинувачений не заявляли. Також, матеріали кримінального провадження не містять об`єктивних даних про неналежне виконання захисником професійних обов`язків адвоката, яке би могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_8 , передбачених ч. 3 ст.6 Конвенції, ст.59 Конституції України, ст.20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК України. 
		Також, в ході апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 , реалізовуючи своє конституційне право, закріплене у ст.59 Конституції України, вільно і без будь-якого примусу вибрав, щоб його захист здійснював, саме адвокат ОСОБА_20 , відмовившись від здійснення захисту адвокатом, ОСОБА_26 , призначеного центром з надання безоплатної правової вторинної допомоги (доручення №510 від 17 квітня 2019 року). В подальшому обвинувачений жодного разу не заявляв про відвід адвокату ОСОБА_27 у зв`язку із неефективним захистом чи розбіжністю у правовій позиції захисту, не клопотав про заміну і не заявляв про відмову від здійснення захисту адвокатом ОСОБА_19 . Також, на стадії досудового розслідування захист обвинуваченого ОСОБА_8 здійснював адвокат ОСОБА_10 , що стверджується відомостями, відображеними у обвинувальному акті.
		За таких обставин доводи сторони захисту про порушення права на захист через його неефективність є безпідставними. 
		Той факт, що за результатами судового розгляду не було досягнуто бажаного для обвинуваченого результату і на даний час він висловлює незгоду з тактикою захисту, яка була обрана безпосередньо після затримання, не свідчить про порушення його права на захист, яке в даному випадку було забезпечено належним чином відповідно до вимог КПК України.
		Наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого та його захисників доводи, що ОСОБА_8 17 квітня 2019 року був фактично затриманий у м Львів о 10.00 год. ранку, а не о 17 год. 50 хвилин, не підтверджуються жодними даними матеріалів цього провадження. 
		Крім того, ці доводи не впливають на допустимість доказів у цій справі, в тому числі висновків судмедекспертиз слідів із вилученого в обвинуваченого одягу, оскільки як вилучення одягу, так і визнання його речовим доказом, а в подальшому і проведення експертиз відбулось після офіційного звернення органу досудового розслідування до слідчого судді за дачею дозволу на затримання ОСОБА_8 та винесення слідчим суддею відповідної ухвали від 17 квітня 2019 року.
		Тобто в період часу, на який сторона захисту вказує як на фактичне затримання до моменту складення відповідного протоколу, з обвинуваченим ОСОБА_8 не проводилися жодні слідчі дії; під час складання протоколу затримання ОСОБА_8 та під час його особистого обшуку та вилучення речей був присутній захисник і від них не поступило жодних зауважень щодо часу і місця затримання ОСОБА_8 , будь-яких слідчих дій до вказаного у протоколі часу затримання ОСОБА_8 орган досудового розслідування не проводив, тобто в цей період не здобув жодних фактичних даних, які би надавались стороною обвинувачення в ході судового розгляду на доведення винуватості ОСОБА_8 . 
		Отже, немає підстав вважати, що на оцінку допустимості покладених в основу оскарженого вироку доказів могло вплинути неправильне, як це стверджує сторона захисту, зазначення часу фактичного затримання ОСОБА_8 . 
		Доводи сторони захисту про недопустимість експертного висновку №322, які в апеляційних скаргах обґрунтовані тим, що цей висновок ґрунтується на інших висновках експертиз, проведених без відповідного судового рішення, колегія суддів оцінює як надумані, оскільки вивченням матеріалів цього провадження встановлено, що ухвалою слідчого судді від 16 квітня 2019 року було задоволено клопотання слідчого про проведення експертизи для встановлення причин смерті ОСОБА_13 і на вирішення експертам поставлено перелік питань, що стосувалися різних галузей спеціальних знань. Для відповіді на визначений ухвалою слідчого судді перелік питань проведено кілька експертиз, висновки яких містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема це висновки №№418, 22, 515, 152, 153, 64, 81. Вказані висновки стосувалися окремих питань, наведених в ухвалі слідчого судді, і по суті були проведені на підставі цієї ухвали, що відповідає положенням ч. 8 ст. 101 КПК України - якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.
		Також, висновок № 322 складений згідно з вимогами ст. ст. 242, 244, 245 КПК України, на виконання яких слідчий суддя попри вирішення питання призначення експертизи трупа ОСОБА_13 у мотивувальній частині ухвали від 16 квітня 2019 р. зазначив про необхідність доручити експертам Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи (спеціалістам) відібрання необхідних біологічних зразків під час судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_13 відповідно до ч. 8 ст. 244, ст. 245 КПК України, що в процесі проведення зазначеної експертизи і було зроблено. 
		Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що при проведенні в цьому кримінальному провадженні відповідних експертиз не було допущено істотних порушень КПК України, які би ставили під сумнів достовірність їх результатів, а тому доводи сторони захисту щодо недопустимості висновку експерта № 322 та похідних від нього експертиз (№№ 71,100,1.4-358/19) є необґрунтованими. 
		З тих же підстав колегія суддів критично оцінює наведені в доповненнях до апеляційної скарги обвинуваченого доводи про недопустимість висновків експертиз №№153,64, які не суперечать вимогам КПК України, а будь-яких підстав вважати, що вказані дослідження проведені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в даному провадженні не встановлено. Крім того, зазначені доводи обвинуваченого суперечать положенням ч.3 ст.102 КПК України, згідно якої якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку.
		Доводи апеляційної скарги захисників про відсутність доказів того, що потерпілій удари наносились виявленим на місці події кухонним ножем спростовуються даними експертного висновку №81 від 03 червня 2019 року, згідно якого характер виявлених у ОСОБА_13 поранень і морфологічні властивості ран в сукупності вказують, що вони спричинені колючо-ріжучою дією гострого предмета (знаряддя) з властивостями леза та спинки (обушка), що відповідає характеристиці клинка ножа і могли бути заподіяні кухонним ножем, який було виявлено при огляді місця події.
		Наведені в доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_8 твердження про відсутність постанови про призначення процесуального прокурора в цьому провадженні є безпідставними.
		Так, з досліджених в ході апеляційного розгляду матеріалів видно, що постанова про призначення групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні від 16.04.2019р. наявна у матеріалах кримінального провадження та належним чином відкривалась стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК України, ще перед направленням обвинувального акту до суду.
		Доводи обвинуваченого, що в ході судового розгляду не було спростовано його показання про те, що він покинув квартиру коли потерпіла була ще жива і після того туди не повертався, є безпідставними оскільки дослідженими в ході судового розгляду та наведеними в оскарженому вироку належними і допустимими доказами підтверджено, що в період настання смерті потерпілої ОСОБА_13 в її квартирі обвинувачений ОСОБА_8 перебував там, а в подальшому покинув місце події та виїхав у іншу область, після затримання на його одязі виявлено сліди крові, яка може належати потерпілій. Проаналізувавши сукупність встановлених у цьому провадженні обставини, в тому числі фактичні дії обвинуваченого після вбивства ОСОБА_13 , оцінивши їх відповідно до вимог ст.94 КПК України, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність поза розумним сумнівом факту вчинення ним інкримінованого злочину.
		Наведені в доповненнях до апеляційної скарги обвинуваченого доводи про відсутність у цьому провадженні підстав для кваліфікації умисного вбивства за ознакою його вчинення особливою жорстокістю не ґрунтуються на встановлених в ході судового розгляду обставинах.
		Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань. При цьому особливою жорстокістю слід вважати умисну дію (або бездіяльність), що супроводжує або наступає за насильницьким злочином, є необов`язковою для його вчинення і настання звичайних для злочину наслідків, що полягає в заподіянні потерпілому або його близьким додаткового, як правило, тяжкого фізичного або психічного страждання, тобто винний усвідомлює, що він вчиняє діяння, які є надмірними для досягнення злочинного наслідку та обирає спосіб вчинення злочину, який охоплює діяння зайві (надмірні) для позбавлення життя потерпілого.
		У цьому кримінальному провадженні на підставі досліджених судом доказів установлено, що обвинувачений позбавив життя потерпілу ОСОБА_13 , спричинивши їй 99 ран, 11 саден та 4 тріщини слизової. При цьому, ОСОБА_13 перебувала при свідомості та активно захищалася, що підтверджується результатами відповідних експертних досліджень, зокрема експертним висновком № 322, а також висновком експерта №547/322, згідно якого виявлені на трупі ОСОБА_13 численні травматичні зміни шиї, тулуба та кінцівок, є наслідками неодноразових механічних впливів (поранень), кожний з яких звичайно супроводжувався відчуттям фізичного болю, якщо під час їх нанесення потерпіла не перебувала у безсвідомому стані чи в стані алкогольного наркозу. Відсутність у ОСОБА_13 будь-якого з цих станів підтверджено висновком експерта №515 від 22 квітня 2019 року, згідно якого при дослідженні взірців її крові та сечі не виявлено метилового, етилового, амілового спиртів та їх ізомерів.
		Отже, ОСОБА_13 на час нанесення їй численних тілесних ушкоджень не перебувала у безсвідомому стані чи стані сп`яніння, а тому з кожним механічним пораненням відчувала фізичний біль, при цьому захищалась, і з огляду на наявність плям крові по всій квартирі, робила це тривалий час. Наведене в сукупності з даними висновку судово-психіатричного експерта № 384 від 03 липня 2019 року підтверджує, що ОСОБА_8 , наносячи потерпілій удари кухонним ножем усвідомлював той факт, що завдає потерпілій особливих страждань, оскільки в момент вчинення злочину був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними і не перебував в особливому емоційному стані (фізіологічний афект, стрес, фрустрація, розгубленість, емоційне напруження).
		Таким чином, кваліфікація дій обвинуваченого як вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю є правильною у зв`язку зі встановленими в ході судового розгляду відомостями про особливі фізичні страждання потерпілої, наявність яких підтверджується не лише чисельністю тілесних ушкоджень, а також іншими обставинами, а саме їх характером та локалізацією; тим, що потерпіла перебувала при свідомості, не в стані алкогольного чи іншого сп`яніння, захищалася в процесі тривалого нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , який при цьому усвідомлював свої дії та був здатний керувати ними.
		Що стосується заяв обвинуваченого і захисту про порушення вимог КПК та ст. 3 ЄКПЛ при відібранні у ОСОБА_8 зразків біологічного походження, яке проводила жінка і однією з понятих була також жінка, - зазначені обставини не свідчать про їхню безпосередню присутність при відібранні вказаних зразків. При цьому ОСОБА_8 добровільно погодився пройти цю процедуру. Жодних зауважень не висловлював. Більш того, з матеріалів справи не вбачається і в апеляційних скаргах не зазначено, яке доказове значення має дана процесуальна дія і як вона вплинула на визнання ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину. 
		Доводи обвинуваченого про недопустимість протоколу добровільної видачі ним речей через не роз`яснення прав згідно ст.63 Конституції України, отримання цих речей у не передбачений КПК спосіб та відсутність ухвали слідчого судді про накладення арешту на вилучене в нього майно є безпідставними, оскільки ч. 2 ст. 93 КПК України передбачає можливість отримання стороною обвинувачення речей від фізичних осіб, а порядок фіксування процесуальних дій у кримінальному провадженні визначений у ст. 103 КПК України, яким відповідає складений протокол добровільної видачі підозрюваним своїх речей. За таких обставин накладення арешту ухвалою слідчого судді КПК України не передбачає.
		Так, згідно матеріалів провадження виданий обвинуваченим одяг, є його приватною власністю, та відповідно до ст.98 КПК України являється речовим доказом, оскільки зберіг на собі сліди вчинення кримінального правопорушення. Ці речові докази стороною обвинувачення були виявлені при затриманні ОСОБА_8 після чого ним добровільно видані, а тому в даному випадку немає підстав вважати їх тимчасово вилученим майном відповідно до ч.7 ст.237 КПК України. З матеріалів провадження слідує, що в даному випадку має місце реалізація ОСОБА_8 своїх прав, а не позбавлення чи обмеження права власності особи стороною обвинувачення, яке згідно ст.16 КПК України може здійснюватися лише на підставі вмотивованого судового рішення. За змістом ст. 2 та ч.1 ст.131 КПК України одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, а застосування заходів забезпечення кримінального провадження має на меті досягнення дієвості цього провадження. Відповідно до ч.4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. Отже, передумовою застосування вказаного заходу забезпечення є неможливість отримати речовий доказ в інший спосіб, наприклад в даному випадку у разі відмови особи його видати добровільно. Крім того, згідно частин 1,2 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Як слідує з матеріалів провадження, підозрюваний добровільно видав свої речі і таким чином речовий доказ уже отриманий стороною обвинувачення в один із способів, визначених ч.2 ст.93 КПК України, а тому доводи сторони захисту про необхідність арешту цього майна є безпідставним.
		Також, із протоколу вилучення предмету чи речей під час їх добровільної видачі від 17.04.2019 вбачається, що процесуальна дія проводилась слідчим після затримання ОСОБА_8 та оформлення протоколу затримання, в ході якого йому було вручено пам`ятку про його процесуальні права та обов`язки, а також письмове повідомлення про підозру. Тобто він був ознайомлений з повним переліком прав і обов`язків підозрюваного (в тому числі знав про право не свідчити проти себе і в будь-який момент відмовитися відповідати на питання). Складання протоколу добровільної видачі проводилось за участі захисника ОСОБА_8 без жодних зауважень, а тому немає сумнівів у тому, що така поведінка підозрюваного на той час була добровільною і відповідала його волевиявленню. Вказане виключає будь-які сумніви щодо необізнаності ОСОБА_8 з його процесуальними правами, а також щодо недопустимості протоколу добровільної видачі речових доказів.
		Доводи сторони захисту про недопустимість висновків експертиз, складених експертом ОСОБА_28 через його упередженість є безпідставними, оскільки в ході судового та апеляційного розгляду не встановлено жодних обставин, які ст.79 КПК України визначені підставами для відводу експерта, під час досудового розслідування сторона захисту таких відводів цьому експерту не заявляла.
		Доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду, а саме нез`ясування спрямованості умислу обвинуваченого на вчинення вбивства саме з особливою жорстокістю через те, що на час проведення судово-психіатричної експертизи дії обвинуваченого були кваліфіковані за ч.1 ст.115 КПК України, є безпідставними, оскільки питання правової кваліфікації дій особи віднесено до компетенції суду, а на вирішення експертам було поставлено питання осудності обвинуваченого і з цього приводу надано чітку та однозначну відповідь, згідно якої обвинувачений ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованого йому злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. 
		Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою безумовне скасування чи зміну вироку в ході апеляційного розгляду не встановлено.
		Перевіривши і проаналізувавши усі наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів не вбачає важливих і доречних аргументів, які би свідчили про наявність при розгляді даного кримінального провадження таких порушень кримінального процесуального закону, які би мали наслідком скасування вироку, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг сторони захисту і закриття провадження у справі відносно ОСОБА_8 відсутні.
		В апеляційних скаргах не оспорюється правильність призначеного обвинуваченому покарання та правильність вирішення цивільного позову.
		Аналізуючи висновки суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для висновку, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає відомостям про особу обвинуваченого і тяжкості вчиненого ним злочину.
		Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Санкцією ч.2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
		Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
		Положеннями ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
		Зі змісту вироку видно, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, а також положень ч. 3 ст. 374 КПК України, навівши належні і достатні мотиви призначення такого покарання. 
		Так, при визначенні обвинуваченому виду та розміру покарання, суд першої інстанції, врахував характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, який є особливо тяжким
		З цього приводу суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честі і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Таким чином, обвинувачений посягнув на невід`ємне природне право людини і свавільно позбавив потерпілу життя.
		Також, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги особливості даного конкретного злочину і обставини його вчинення з особливою жорстокістю, а саме кількість, характер та локалізацію численних тілесних ушкоджень завданих обвинуваченим потерпілій, яка відносно обвинуваченого була слабшою молодою жінкою і, як він достеменно знав, була у матері єдиною дочкою.
		Крім того, суд першої інстанції правильно врахував установлені в ході судового розгляду відомості про особу обвинуваченого, поведінка якого після вчинення вбивства з особливою жорстокістю не свідчила про критичну оцінку ним своїх дій та жалю з приводу вчиненого. Як встановлено в ході судового розгляду після заподіяння потерпілій численних ударів ножем у різні ділянки тіла, в тому числі у життєво важливі, обвинувачений залишив її на місці події без надання медичної допомоги та намагався переховуватись, а саме поїхав з м.Тернопіль у м. Львів, де придбав новий телефон, однак був затриманий працівниками поліції. 
		В ході досудового розслідування було проведено судово-психіатричну експертизу №384, згідно висновку якої обвинувачений на час вчинення інкримінованого йому вбивства був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними і не перебував в особливому емоційному стані (фізіологічний афект, стрес, фрустрація, розгубленість, емоційне напруження). 
		Разом з тим, як вбачається зі змісту висновку вказаної експертизи в ході її проведення також було встановлено, що на час скоєння вбивства обвинувачений виявляв психічні розлади та розлади поведінки внаслідок комбінованого вживання амфетаміну і інших психоактивних речовин (синдром залежності). На час проведення експертизи обвинувачений продовжував виявляти психічні розлади та розлади поведінки внаслідок комбінованого вживання амфетаміну і інших психоактивних речовин. Також, щодо особи обвинуваченого встановлено, що він після школи два роки навчався у вищому навчальному закладі, а з третього його виключили через пропуски занять. За все життя працював тільки приблизно три місяці. З 20 років систематично вживав амфетамін, а також екстезі, ЛСД, гриби, ембоми (марки), метадон, субітекс, кетамін. Перерви у вживанні психотропних речовин були лише тоді, коли його відправляли в різні реабілітаційні центри та деякий час після лікування, але в подальшому знову почав вживати. У 2016-2018 рр. неодноразово лікувався в наркології, в тому числі з приводу розладів поведінки, зумовлених комбінованим вживанням психоактивних речовин та алкоголю з афективними реакціями. Останній раз вживав амфетамін та інші препарати перед затриманням після вчинення вбивства. 
		Доводи апеляційних скарг про недопустимість врахування судом першої інстанції даних, які характеризують особу обвинуваченого і наведені в мотивувальній частині висновку судово-психіатричної експертизи, суперечать положенням ст.94 КПК України, за змістом якої суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Також, відповідно до ст. 65 КК України відомості про особу винного мають бути враховані при призначенні покарання.
		В даному випадку суд першої інстанції дав належну оцінку встановленим у цій справі обставинам вчинення злочину та усім наявним відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, а тому обґрунтовано зробив висновок, що останній не вважаючи життя людини найвищою цінністю, жорстоко та безжально, шляхом нанесення численних ножових поранень, холоднокровно вбив раніше знайому йому потерпілу, яка не створювала для нього ніякої небезпеки, не чинила щодо нього протиправних дій, чим поставив її життя нижче від своїх бажань, нехтуючи загальнолюдськими цінностями.
		Таким чином, врахувавши дані про особу обвинуваченого в поєднанні із тяжкістю вчиненого з особливою жорстокістю злочину, відомості про поведінку обвинуваченого до та після вчинення вбивства, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, позицію потерпілих про призначення найбільш суворого покарання, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що обвинувачений починаючи з підліткового віку, вів антисоціальний спосіб життя, не бажає жити згідно загальнолюдських уявлень про мораль, відчуває себе чужим у суспільстві, а тому становить особливу небезпеку для суспільства, у зв`язку з чим наявні підстави для призначення найбільш суворого покарання.
		Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що будь-який інший вид покарання, окрім довічного позбавлення волі, не забезпечить досягнення визначеної ч.2 ст.50 КК України мети покарання.
		Перевіркою матеріалів провадження в ході апеляційного розгляду також встановлено, що суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.1167 ЦК України і відповідних роз`яснень судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, належним чином врахував конкретні обставини цієї справи і обсяг страждань потерпілої ОСОБА_12 та характер її немайнових втрат, визначив такий розмір грошового відшкодування моральної шкоди, який виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає обґрунтованим і не вбачає підстав для зміни вироку в цій частині. 
		На підставі наведеного та керуючись ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,- 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників  адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2020 року - без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим  у той же строк з моменту вручення копії ухвали.
		 
		 
		 
		Головуючий 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...