Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/599/21 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 14.02.2022. Зареєстровано: 16.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2022.
Дата набрання законної сили: 19.01.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 січня 2022 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/599/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Волковицька Н. О. - головуючий, Багай Н. О., Міщенко І. С.,
		секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі
		за позовом Київської міської ради 
		до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора", 
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона груп",
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Громадська організація "Захистимо Протасів Яр",
		про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.
		 
		У судовому засіданні взяли участь представники: позивача Веретільник О. С. (адвокат), Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора" - Борисова Т. М. (адвокат) та Гетіков В. М. (адвокат), Громадської організації "Захистимо Протасів Яр" - Науменко Ю. В. (адвокат), Ратушний Р. Т. (голова правління).
		1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
		1.1. У січні 2021 року Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора" (далі - відповідач 1 та/або ТОВ "Бора") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона груп" (далі - відповідач 2 та/або ТОВ   "Дайтона груп") про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 800000000:72:213:0038, площею 27 873 кв. м до 16.01.2022 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом, укладеного 06.06.2018 між відповідачами (із змінами, внесеними договором про внесення змін до договору суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 800000000:72:213:0038, площею 27 873 кв. м від 13.08.2018) (далі - спірний договір суборенди).
		1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір оренди земельних ділянок від 17.01.2012 № 24 є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок, а саме посягає на суспільні та соціальні основи держави, оскільки був спрямований на використання комунальної власності всупереч інтересам територіальної громади, порушення конституційних прав і свобод людини, знищення, пошкодження майна територіальної громади та незаконне заволодіння ним. 
		Порушення публічного порядку відбулося внаслідок незаконної передачі в оренду зони охоронюваного ландшафту та укладення договору оренди земельних ділянок неуповноваженою особою (одноособово міським головою без затвердження Київською міською радою). Спірний договір суборенди є похідним від договору оренди земельних ділянок від 17.01.2012 № 24, тобто від нікчемного правочину, тому зокрема, на цій підставі, вони мають бути визнані недійсними.
		Позивач також стверджував, що договір оренди земельних ділянок від 17.01.2012 №   24 укладено без дотримання процедури ухвалення рішення про розпорядження комунальною власністю відповідним органом місцевого самоврядування, з порушеннями положень таких законів України: статті 16 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на 17.01.2012), яка передбачала, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (далі - ЗК України) або за результатами аукціону; статті 124 ЗК України (у редакції, чинній станом на 17.01.2012), відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; частини 3 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у редакції, чинній станом на 17.01.2012), згідно з якою на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки на умовах договору оренди від 17.01.2012 №   24 чи щодо укладення цього договору Київська міська рада ніколи не приймала. Тому такий договір є нікчемним. 
		Крім цього, позивач звернув увагу на те, що ні на час підписання договору суборенди від 06.06.2018 і на даний момент Київська міська рада не приймала рішення про надання чи відмову у наданні дозволу щодо передачі в суборенду спірної земельної ділянки. Отже, спірний договір суборенди підписано на порушення статті 8 Закону України "Про оренду землі".
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 (суддя Пінчук  В.  І.) у справі №   910/599/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 (Яковлєв М. Л. - головуючий, судді Хрипун   О.   О., Шаптала Є. Ю.), позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038, площею 27 873 кв. м для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом, укладений 06.06.2018 між ТОВ "Бора" та ТОВ "Дайтона груп" (із змінами, внесеними договором про внесення змін до договору суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038, площею 27 873   кв.   м від 13.08.2018).
		2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Київська міська рада не приймала відповідного рішення про укладення договору оренди земельних ділянок від 17.01.2012 № 24, а тому підстави для укладення 17.01.2012 нового договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:2013:0038 площею 27   873 кв. м строком на 10 років були відсутні. Суди зазначили, що договір оренди земельної ділянки комунальної власності 17.01.2012 № 24 укладено всупереч інтересам територіальної громади міста Києва. Отже, суди посилаючись на положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наголосили, що нікчемний договір оренди земельних ділянок від 17.01.2012 № 24 не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає майнові права на об`єкт оренди (земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:72:213:0038) орендарю - ТОВ "Бора". Тобто від підписання нікчемного договору оренди земельних ділянок, право оренди (і відповідно право передачі в суборенду) у ТОВ   "Бора" не виникло. Відповідно, спірний договір суборенди земельної ділянки укладено ТОВ "Бора" на порушення положень статті 761 ЦК України і статті 93 ЗК України - тобто передано в подальшому оренду (суборенду) об`єкт, на який останній мав на час укладення майнових прав (права оренди). 
		Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій, наявні всі підстави для визнання спірного договору суборенди недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, оскільки його зміст прямо суперечить положенням статті 761 ЦК України та статті 93 ЗК України.
		Крім цього, суди наголосили, що спірний договір суборенди укладено після спливу дії договору оренди за реєстраційним № 72-6-000442 (22.08.2017). При цьому матеріали справи не містять доказів як про його поновлення, так і про будь-які рішення власника земельної ділянки на передачу ТОВ "Бора" спірної земельної ділянки в оренду після 22.08.2017, а так само про будь-які рішення власника спірної земельної ділянки у встановлений законом спосіб на укладання 17.01.2012 відповідного договору оренди земельних ділянок.
		3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
		3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі № 910/599/21, ТОВ "Бора" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити Київській міській раді в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 
		3.3. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частин 1, 2 статті 228, статті 761 ЦК України, при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах. 
		Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частин 1, 2 статті 228, статті 761 ЦК України щодо визнання нікчемним, як такого, що порушує публічний порядок, договору оренди земельних ділянок від 17.01.2012 № 24, який по суті не є новим договором, а є договором про внесення змін до договору оренди від 16.08.2007 шляхом викладення у новій редакції. ТОВ "Бора" зауважує, що суди попередніх інстанцій проігнорували наявність рішень Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164, від 27.11.2008 № 694/694, від 08.07.2010 № 1166/4604 та від 23.06.2011 №   302/5689 та, помилково застосувавши положення частин 1, 2 статті 228 ЦК України, дійшли невірного висновку про нікчемність договору оренди земельних ділянок як такого, що укладений без його затвердження відповідним рішенням міської ради. По суті нікчемність спірного договору обґрунтована судами не тим, що спірний договір порушує публічний порядок як такий, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичною особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а тільки через підписання його Київським міським головою з перевищенням повноважень. За твердженням скаржника, жоден закон України не містить положень про те, що укладений чинним міським головою правочин про внесення змін до чинного договору оренди земельної ділянки шляхом викладення його в новій редакції, на підставі чинних рішень органу місцевого самоврядування, і навіть без такого рішення, є недійсним. 
		У свою чергу, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
		У цьому разі, на думку скаржника, договір оренди земельних ділянок в жодному разі не був спрямований на використання комунальної власності всупереч закону, оскільки земельною ділянкою ТОВ "Бора" користується відкрито та законно з 26.04.2007, вчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, використовуючи земельну ділянку у суворій відповідності до її цільового призначення. 
		Скаржник зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях не встановлено факти порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, або знищення чи пошкодження майна під час укладення договору оренди земельних ділянок від 17.01.2012. При цьому ані позовна заява, ані матеріали справи також не містять жодних доказів або фактів, що підтверджували б те, що дії сторін договору оренди земельних ділянок від 17.01.2012 спрямовані на порушення конституційних прав і свобод або знищення чи пошкодження майна. Отже, за відсутності доказів про намір порушити публічний порядок сторонами договору оренди або однією із його сторін, цей правочин не можна кваліфікувати як такий, що порушує публічний порядок відповідно до положень частини 1 статті 228 ЦК України. Тому цей правочин не може бути нікчемним на підставі норм частини 2 цієї статті. 
		Заявник наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме положень частини 4 статті 75 ГПК України, оскільки у цьому разі у судових справах № 826/12131/17, № 5011-51/12000-2012, 910/11132/20, 51/185 чітко встановлена обставина, що договір оренди земельної ділянки укладено на підставі рішень Київської міської ради.
		Скаржник також зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосовано положення статті 241 ЦК України, а саме зазначена норма права не була застосована судами, хоча підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
		Крім цього, скаржник наголошує на порушеннях судами попередніх інстанцій положень частини 5 статті 12, частини 3 статті 247 ГПК України шляхом помилкового розгляду цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження, наданні переваги доказам позивача, та відсутність у тексті оскаржуваних судових рішень мотивів, за якими суди відхилили доводи ТОВ   "Бора", розцінюється скаржником як порушення норм процесуального права при розгляді цієї справи. 
		3.4. Київська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, залишити без змін рішення та постанову.
		3.5. Громадська організація "Захистимо Протасів Яр" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення та постанову - залишити без змін.
		3.6. 21.12.2021 на адресу Верховного Суду від ТОВ "Бора" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких відповідач просив, зокрема, визнати причини пропуску строку для надання зазначених пояснень поважними, поновити строк на подання додаткових пояснень, долучити до матеріалів справи додаткові пояснення.
		Відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
		Ураховуючи наведене, керуючись частиною 2 статті 118 ГПК України, зазначене клопотання ТОВ "Бора", яке за змістом є доповненням до касаційної скарги, суд у судовому засіданні 21.12.2021 залишив без розгляду як таке, що надане після закінчення строку на касаційне оскарження.
		3.7. На адресу Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Бора" від 20.12.2021 №   20-12/2021 про долучення доказів до касаційної скарги, в якому відповідач просив визнати поважними причини пропуску строку для подання додаткових доказів, поновити строк на подання додаткових доказів та долучити до матеріалів справи копію витягу з протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування, земельних відносин від 01.12.2021 № 23/25.
		Проте, враховуючи положення частини 2 статті 300 ГПК України, зазначене клопотання залишено без розгляду.
		3.8. На адресу Верховного Суду також надійшла заява ТОВ "Бора" від 05.01.2022 №   05-01/2022-2 про відвід судді Міщенка       І. С., у задоволенні якої відмовлено ухвалою Касаційної господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/599/21.
		3.9. 11.08.2022 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання Київської міської ради про долучення доказів.
		Зазначене клопотання залишено без розгляду з підстав, передбачених положенням частини 2 статті 300 ГПК України.
		3.10. 10.01.2022 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Дайтона груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі №   910/599/21.
		Разом з тим ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2022 касаційну скаргу ТОВ "Дайтона груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі № 910/599/21 залишено без руху з підстав несплати судового збору, пропуску строку на касаційне оскарження, відсутності будь-якого обґрунтування щодо доведення поважності скаржником причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження.
		Верховний Суд звертає увагу, що недотримання ТОВ "Дайтона груп" вимог процесуального закону при зверненні з касаційною скаргою, у зв`язку з чим таку скаргу залишено без руху, не може братися до уваги при розгляді касаційної скарги, провадження за якою вже відкрито, оскільки учасники такого провадження мають право законного очікування, що їх касаційна скарга буде розглянута у встановлені процесуальним законом строки. При цьому Судом враховано, що процесуальні права ТОВ "Дайтона груп" у провадженні щодо касаційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у цій справі могли бути реалізовані за касаційною скаргою ТОВ "Бора", зокрема, шляхом подання відзиву та участі у судовому засіданні з розгляду цієї скарги судом касаційної інстанції. Однак ТОВ   "Дайтона груп" не скористалося своїм правом приєднання до касаційної скарги, надання відзиву на касаційну скаргу та участі у судовому засіданні, що може свідчити про неналежне користування ТОВ "Дайтона груп" своїми процесуальними правами та не повинно впливати на законні очікування інших учасників касаційного провадження.
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, яке набуло статусу остаточного 04.11.2013 зі справи "Н.К.М. проти Угорщини", зазначив, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.
		Колегія суддів також враховує, що у даному випадку розгляд касаційної скарги ТОВ   "Бора" не виключає можливості розгляду касаційної скарги ТОВ "Дайтона груп" після усунення недоліків його касаційної скарги.
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, внесені зміни до генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: переведено територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови, внесено зміни до програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планованим вимогам, земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва, передано ТОВ "Бора", за умови виконання пункту 7 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 3,23 га (у тому числі 0,45 га в межах червоних ліній) для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, у тому числі: площею 2,83 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,40 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
		Як стверджує позивач у позовній заяві від 22.08.2007 з ТОВ "Бора" укладено договір №   72-6-0042 оренди земельних ділянок, кадастровий номер 800000000:72:213:0038, площею 27   873   кв.   м, кадастрові номери 800000000:72:213:0145, 800000000:72:213:0146, площею 27 873 кв. м та площею 27 873 кв.м на 5 років, тобто до 22.08.2012. 
		27.11.2008 рішенням Київської міської ради № 694/694 внесено зміни до рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Бора" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва", а саме: слова "для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом" замінено словами "для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом".
		30.06.2009 на підставі зазначеного рішення укладено додаткову угоду до договору оренди земельних ділянок, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038, площею 27873 кв. м, кадастрові номери 8000000000:72:213:0145, 8000000000:72:213:0146, зареєстровану Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) 30.06.2009 за № 72-6-00579.
		08.07.2010 рішенням Київської міської ради № 1166/4604 внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 22.08.2007 № 72-6-00442 (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з договором від 30.06.2009 № 72-6-00579 ), що укладений на підставі рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Бора" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, а саме: підпункт 3.1 пункту 3 викладено у такій редакції: "договір укладено на 10 (десять) років в частині оренди земельної ділянки площею 27 873 кв. м, а в частині оренди земельної ділянки в межах червоних ліній площею 4428 кв. м договір діє 5 (п`ять) років", в абзаці 2 підпункту 8.4 пункту 8 слова "але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору" виключено. Тобто строк дії договору оренди спірної земельної ділянки було продовжено до 10 років - а саме до 22.08.2017.
		Судами попередніх інстанцій також установлено, що 17.01.2012 Київським міським головою Леонідом Черновецьким без будь-яких законних підстав і повноважень, без наявності відповідного рішення власника земельної ділянки - Київської міської ради самовільно та одноосібно підписано договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038, площею 27 873 кв. м із ТОВ "Бора" строком на 10 років, який зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. 17.01.2012 за № 24.
		06.06.2018 між ТОВ "Бора" та ТОВ "Дайтона груп" укладено спірний договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038, площею 27873 кв. м до 16.01.2022 року для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом на підставі договору оренди від 17.01.2012 № 24.
		13.08.2018 між ТОВ "Бора" та ТОВ "Дайтона груп" укладено договір про внесення змін до договору суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038, площею 27873 кв. м.
		5. Позиція Верховного Суду
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
		У поданій касаційній скарзі скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частин 1, 2 статті 228, статті 761 ЦК України, при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.
		Стосовно наведеного Суд зазначає, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статті 4 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.
		Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. 
		Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України. 
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. 
		Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
		У межах розгляду цієї справи підлягають юридичній оцінці доводи позивача щодо нікчемності укладеного між Київською міською радою в особі Київського міського голови Черновецького Л. М. та ТОВ "Бора" договору оренди земельних ділянок від 17.01.2012 № 24, які ґрунтуються на положеннях статті 228 ЦК України, адже саме на підставі відповідно до умов та у межах цього договору оренди земельних ділянок укладено спірний договір суборенди. 
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 
		Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
		При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
		З огляду на зазначене публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
		Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
		Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
		Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
		Відповідно до положень статті 215 ЦК України існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
		Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Тому при вирішенні відповідних вимог важливим є розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів, оскільки кожен із видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.
		Варто зазначити, що Закон України "Про місцеве самоврядування" (у редакції чинній станом на 17.01.2012) передбачав, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, в тому числі, на принципах законності, колегіальності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб. Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (частина 1 статті 6). Саме тому сільські, селищні, міські ради представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування" та іншими законами (частина 1 статті 10).
		Ураховуючи особливості реалізації права на місцеве самоврядування, законодавець визначив, що саме міська рада вирішує питання щодо регулювання земельних відносин (пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування"). 
		Згідно зі статтею 761 ЦК України право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Вказана стаття визначає коло осіб, які можуть виступати орендодавцями. Враховуючи, що передача майна у найм є одним із способів здійснення права розпорядження майном, стаття 761 ЦК України наділяє цим правом власника, а також осіб, які мають майнові права, або уповноважені на укладення договору найму. 
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		У статті 6 зазначеного Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, ГК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Відповідно до статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону
		Згідно з статтею 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		Отже зі змісту частин 1 та 2 статті 228, статі 761 ЦК України у контексті спірних правовідносин можна дійти висновку, що у разі розпорядження майном шляхом передання його в оренду з порушенням публічного порядку настають наслідки, передбачені частиною 2 статті 228 ЦК України. 
		Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій Київська міська рада не приймала рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, а тому законні підстави для укладення 17.01.2012 нового договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:2013:0038 площею 27873 кв. м строком на 10 років були відсутні.
		Ураховуючи відсутність рішення Київської міської ради - органу, уповноваженого на укладення нового договору оренди земельної ділянки, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди земельної ділянки від 17.01.2012 №   24 порушує публічний порядок, оскільки він укладений всупереч інтересам територіальної громади міста Києва, отже, був спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва, а тому такий договір є нікчемним.
		При цьому нікчемний договір оренди земельної ділянки від 17.01.2012 № 24 не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає майнові права на об`єкт оренди (земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038) ТОВ "Бора", а від підписання нікчемного договору оренди, право оренди (і відповідно право передачі в суборенду) у ТОВ "Бора" не виникло.
		Відповідно до частини 6 статті 93 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто на 06.06.2018) орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
		Таким чином, договір суборенди може бути укладений лише на підставі дійсного договору оренди та є похідним від вказаного (нікчемного) договору оренди. Тобто право на укладання договору суборенди земельної ділянки має лише особа, якій належать майнові права на цю ділянку (право оренди).
		Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, спірний договір суборенди, укладено ТОВ "Бора" із порушенням положень статті 761 ЦК України, статті 93 ЗК України, адже в подальшу оренду (суборенду) передано об`єкт - земельну ділянку, на який ТОВ "Бора" не мав на час укладення майнових прав (права оренди/надання в суборенду).
		До того ж, суди установили, що спірний договір суборенди укладено після спливу дії договору оренди за реєстраційним № 72-6-000442 (22.08.2017). При цьому, матеріали справи не містять доказів як його поновлення, так і будь-яких рішень власника земельної ділянки на передачу ТОВ "Бора" спірної земельної ділянки в оренду після 22.08.2017, а так само будь-яких рішень власника спірної земельної ділянки у встановлений Законом спосіб на укладання 17.01.2012 відповідного договору оренди.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, щодо наявності підстав для визнання спірного договору суборенди недійсним, оскільки його зміст прямо суперечить положенням статті 761 ЦК України, статті 93 ЗК України.
		5.4. Доводи скаржника про те, що договір оренди земельних ділянок в жодному разі не був спрямований на використання всупереч закону комунальної власності, оскільки земельною ділянкою ТОВ "Бора" користується відкрито та законно з 26.04.2007, вчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, використовуючи земельну ділянку у суворій відповідності до її цільового призначення, не спростовують висновків судів про відсутність законних підстав для набуття права такого користування. 
		5.5. Доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статті 75 ГПК України колегією суддів відхиляються, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, відповідно до положень частини 7 статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. При цьому відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин; така оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Проте у справах № 826/12131/17, № 5011-51/12000-2012, 910/11132/20, 51/185 висновки судів не стосуються обставин нікчемності договору оренди земельних ділянок від 17.01.2012 № 24 та визнання недійсним укладеного на його підставі спірного договору суборенди.      
		5.6. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про незастосування судами до спірних правовідносин статті 241 ЦК України, оскільки вказана норма може застосовуватись у разі наявності спору про визнання недійсними правочинів, вчинених представником з перевищенням повноважень. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору суборенди, укладеного на підставі нікчемного договору оренди. Про визнання недійсними договорів з підстав, передбачених статтею 241 ЦК України, сторонами не заявлялося, а тому в силу приписів частини 1 статті 14 ГПК України суд, який розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, позбавлений права самостійно розглядати вимоги, які не були заявлені стороною та застосовувати вказані підстави. 
		5.7. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права розглянув дану справу у порядку спрощеного позовного провадження, колегією суддів також відхиляються, оскільки  ця справа згідно із частиною 4 статті 247 ГПК України не віднесена до справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження. Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що ця справа не є складною, що є дискрецією суду в межах повноважень, передбачених частиною 3 статті 247 ГПК України. При цьому суд апеляційної інстанції аналізуючи доводи апеляційної скарги в цій частині зазначив, що розгляд справи здійснювався з викликом сторін, тобто із забезпеченням прав сторін на участь в судовому засіданні. Крім того, скаржник скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, проте не з`явився в судове засіданні. Також, як свідчать матеріали справи жодним із учасників справи не було подано заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. 
		5.8.  Щодо решти доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що такі доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
		6. Висновки Верховного Суду
		6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		6.2. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених   статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін.
		7. Розподіл судових витрат
		7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора" залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі № 910/599/21 залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови виготовлений у строк, з урахуванням перебування судді Волковицької   Н. О. на лікарняному. 
		 
		Головуючий                                                                                Н. О. Волковицька
		 
		Судді                                                                                          Н. О. Багай
		 
		                                                                                          І. С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...