Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/8004/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 31.01.2022. Зареєстровано: 16.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2022.
Дата набрання законної сили: 29.05.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 липня 2021 року Справа № 160/8004/21 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді Юхно І.В.
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		18.05.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
		-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2017 року по 13.05.2021 року;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2017 року по 13.05.2021 року.
		Вобґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач проходив дійсну військову службу в військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника автомобільної служби технічної частини. В період проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 позивач перебував на фінансовому забезпеченні в військовій частині НОМЕР_1 та отримував грошове забезпечення. До дня виключення позивача зі списку особового складу, військова частина НОМЕР_1 не здійснила з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2017 рік, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначену бездіяльність позивач оскаржив до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 по справі №160/12892/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено, зокрема Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.08.2017 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.08.2017 року. На виконання зазначеного рішення військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування та виплату позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік лише 13.05.2021 року. Таким чином повний розрахунок при звільненні із позивачем було проведено лише 13.05.2021 року. Водночас військова частина НОМЕР_1 , як безпосередній роботодавець позивача, не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 05.08.2017 року по 13.05.2021 року (по час повного розрахунку). Зазначену бездіяльність військової частини НОМЕР_1 позивач вважає протиправною.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача додаткові докази та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
		Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали від 24.05.2021 та адміністративного позову отримано відповідачем 18.06.2021. Тобто, строк на подання відзиву з урахуванням ч.6 ст.120 КАС України до 05.07.2021
		12.07.2021 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли довідка-розрахунок грошового забезпечення при звільненні та відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що ні Законом Украъни «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби. На думку відпоаідача, на момент звільнення позивача між сторонами був відсутній спір щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч.1 ст. 117 КЗпП України. 
		Водночас, відповідачем наголошено, що для вирішення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по дату фактичного розрахунку, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Крім того, відповідач вважає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
		Поряд із цим, відповідачем зврнута увага суду на те, що позивач вже звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 та нарахувати та виплатити компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017, тобто з таким же предметом  виплатою середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні (справа №160/12893/20).
		Положеннями частини 5 та 6 статті 162 КАС України, зокрема, визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		Суд зазначає, що відповідачем у відзиві на позов не було наведено жодних обгрунтувань поважності причин пропуску відповідачем 15-денного строку з дня вручення ухвали на подання відзиву, а також не надано заяви про поновлення пропущеного процесуальаного строку.
		Враховуючи вищенаведені норми, суд вважає за необхідне вирити справу за наявними матеріалами без урахування відзиву на позов відповідача.
		Суд зазначає, що відповідно до статті 262 КАС України розгляд справи мав відбутись до 22.07.2021, проте у зв`язку з перебуванням головуючого судді Юхно І.В. на лікарняному в період з 19.07.2021 по 23.07.2021 та враховуючи те, що 24.07.2021-25.07.2021 були вихідними днями, суд розглядає справу по суті в перший робочий день - 26.07.2021.
		Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
		ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 24.04.2015 Командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. 
		Позивач проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника автомобільної служби технічної частини.
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.08.2017 № 172 (по стройовій частині) майора ОСОБА_3 , начальника автомобільної служби технічної частини, звільненого наказом Командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 червня 2017 року № 27 відповідно до пункту один частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року № 3597-IV з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) з урахуванням частини восьмої пункту 1 підпункту «і» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) прийнято рішення вважати таким, що справи та посаду здав 05 серпня 2017 року; з 05.08.2017 року виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМВК Дніпропетровської області. (копія витягу з наказу міститься у матеріалах справи).
		При звільненні позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 2293,88 грн. та вихідна допомога при звільненні у загальному розмірі 106668,00 грн. Всього належить до виплати: 108961,88 грн., про що свідчить надана відповідачем довідка-розрахунок грошового забезпечення при звільненні від 30.06.2021 №394.
		Поряд із цим, судом встановлено, що 12.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просив: 
		- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.08.2017 року;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.08.2017 року.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у справі №160/12892/20, яке набрало законної сили 29.0.2021, задоволено повністю вищевказаний адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.
		13.05.2021 на виконання вищевказаного рішення Позивачу на грошову картку перераховано грошова компенсація відпустки УБД при звільненні у розмірі 11862,52 грн., про що свідчить наявна у матеріалах справи копія довідки АТ КБ «Приват Банк» від 14.05.2021 №TKRA5PB907G2KBDK.
		Доказів проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.
		Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 05.08.2017 року по 13.05.2021 року (по час повного розрахунку), позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		Крім того, судом встановлено, що 12.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року, та невиплаті компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі №160/12893/20, яке набрало законної сили 30.04.2021, вказаний адміністративний позов задоволено частково, а саме:
		- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року;
		- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити  ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року;
		- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Доказів виплати Військовою частиною НОМЕР_1  ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі №160/12893/20 станом на день судового розгляду матеріали справи не містять.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
		Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаєЗакон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ(далі Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		Щодо застосування у спірних правовідносинах положень законодавства про працю судвиходить з того, що оскільки положення спеціального законодавства, зокремаЗаконом № 2011-ХІІ, не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні з військової служби, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України(далі  КЗпП України)(у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 р. в справі № 806/2164/16.
		Так, за змістомстатті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Згідно з частиною 1статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Тобто, умовами застосування частини 1статті 117 КЗпП Україниє невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника. Якщо спір вирішений на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбаченастаттею 117 КЗпП України.
		Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 13.05.2020 по справі №810/451/17.
		В ході судового розгляду підтверджено, що відповідач при звільненні позивача не виплатив всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум військова частина НОМЕР_1 , зокрема, не нарахувала та не виплатила грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.08.2017 року.
		Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідач не здійснив остаточного розрахунку всіх виплат, тому останній має право на застосуваннястатті 117 КЗпП Українив частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.08.2017 року.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у справі №160/12892/20, яке набрало законної сили 29.01.2021, задоволено повністю вищевказаний адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.
		13.05.2021 на виконання вищевказаного рішення Позивачу на грошову картку перераховано грошова компенсація відпустки УБД при звільненні у розмірі 11862,52 грн., про що сідчить наявна у матеріалах справи копія довідки АТ КБ «Приват Банк» від 14.05.2021 №TKRA5PB907G2KBDK.
		Остаточний розрахунок з позивачем щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік здійснений відповідачем 13.05.2021. Таким чином, період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум, є проміжок часу з 05.08.2017 (момент звільнення) по 13.05.2021 (1377 днів).
		Водночас, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».
		Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
		За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких була встановлена наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
		Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
		З урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у справі №160/12892/20 розмір простроченої заборгованості перед позивачем на момент звільнення складав 11862,52 грн. (з вирахуванням податків та обов`язкових платежів).
		При цьому, суд наголошує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Оскільки позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2017 року по 13.05.2021 року виключно щодо затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015  2017 роки, то суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.
		Таким чином, період затримки виплати цієї суми склав 1377 день з моменту звільнення (з 05.08.2017 по 13.05.2021).
		Отже, розмір, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні коштів, які слід було б виплатити позивачу, слід обчислювати шляхом множення середньоденного заробітку на 1377 днів. При цьому, суд звертає увагу, що в порушння визначеного ч.2 ст.77 КАС Украни обов`язку доказування та на виконання ухвали суду від 24.05.2021 відповідачем до матеріалів справи не було надано інформації щодо розмір середньої заробітної плати позивача, що унеможливлює проведення судом розрахунку.
		При цьому, суд враховуює, що застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП Українивикладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
		За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		Таким чином, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
		З урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про те, що моментом, з якого у роботодавця виникає обов`язок виплатити спірну суму, слід вважати дату, коли таким роботодавець дізнався про наявність спору, адже саме в цей день роботодавець мав можливість перевірити обґрунтованість заявленої вимоги. У разі негайної виплати суми, яка помилково не була доплачена, відповідальність у виді стягнення середнього заробітку виключається.
		Так, відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		В рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 №160/12892/20 встановлено, що в серпні 2020 року позивач звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015  2017 роки. За результатами звернення відповідач листом від 27.08.2020 року за вих. № 1435/л повідомив позивача про те, що питання щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015  2017 року, буде вирішено після отримання рішення суду, оскільки на момент винесення рішення Верховним Судом від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби. 
		Тобто, оскільки перевіривши звернення позивача з питання нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015  2017 роки, відповідач листом від 27.08.2020 за вих. № 1435/л відмовив у проведенні належних позивачу виплат, то саме цю дату слід вважати такою, коли між сторонами виник спір щодо належних позивачу сум при звільненні. До цього моменту відповідач не може нести відповідальність за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ним була виплачена неоспорювана сума.
		Натомість з 27.08.2020 у відповідача виник обов`язок перевірити правомірність розрахунку позивача при звільненні і виплатити йому належні суми, а невиплата цих сум складає затримку розрахунку при звільненні.
		З цих підстав суд вважає, що 27.08.2020 відповідач перевірив обґрунтованість вимог позивача та замість того, щоб їх задоволити, протиправно відмовив у проведенні виплати. Тому з цього моменту військова частина має нести відповідальність і компенсувати позивачу затриманий розрахунок при звільненні в розмірі середнього заробітку.
		Остаточний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік з позивачем проведений 13.05.2021, тому за період починаючи з 27.08.2020 у відповідача виникає обов`язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за 259 днів затримки такого розрахунку.
		Разом із цим, щодо співмірності частки грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 року по 13.05.2021 року, суд вважає за необхідне зазначити, що ненадання відповідачем до матеріалів справи на виконання ухвали суду інформації про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_4 , унеможливлює обчислення судом істотності (розміру у відсотковому значенні) частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування.
		Таким чином, суд з метою захисту порушеного права позивача вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 року по 13.05.2021 року з урахуванням правових висновків суду, викладених в цьому рішенні.
		З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».
		Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Оскільки в силу положень ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а підтвердження наявності інших судових витрат матеріали справи не містять, то судові витрати не підлягають розподілу.
		Керуючись статтями9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 року по 13.05.2021 року.
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 року по 13.05.2021 року з урахуванням правових висновків суду, викладених в цьому рішенні.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог  відмовити.
		Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
		 
		Суддя І.В. Юхно

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...