Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 347/2286/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти довкілля; Порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2022. Зареєстровано: 17.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2022.
Дата набрання законної сили: 15.02.2022
Номер судового провадження: 11-кп/4808/55/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020090190000322

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 347/2286/20 
		Провадження № 11-кп/4808/55/22 
		Категорія ст. 240 ч.2 КК України 
		Головуючий у 1 інстанції  ОСОБА_1  
		Суддя-доповідач  ОСОБА_2  
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано  Франківського апеляційного суду в складі: 
		головуючого судді ОСОБА_3 , 
		суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 
		секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
		з участю прокурора ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого ОСОБА_8 , 
		розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Івано  Франківської обласної прокуратури ОСОБА_9  на вирок Косівського районного суду від 23 вересня 2021 року, відносно ОСОБА_8 за ст. 240 ч.2 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
		 в с т а н о в и л а :
		В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 , вважає вирок суду від 23.09.2021 року щодо нього таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що згідно встановлених обставин кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_8 використав транспортний засіб навантажувач  екскаватор марки МЮЗ -6 без реєстраційних документів, про що свідчить інформація з бази даних ІПН «НАІС».
		За таких обставин ОСОБА_10 не може вважатись ні власником даного транспортного засобу, ні законним володільцем у розумінні приписів ст. 96-2 КК України, п.9 ст. 100 КПК України.
		Просить вирок Косівського районного суду від 23.09.2021 року щодо ОСОБА_8 за ст. 240 ч.2 КК України скасувати. Ухвалити новий вирок, яким навантажувач  екскаватор марки «ЮМЗ -6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , конфіскувати в дохід держави.
		За вироком суду, ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 240 ч.2 КК України та призначено покарання  у вигляді 1 рік обмеження волі.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням встановивши йому іспитовий строк -1 рік.
		На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 наступні обов`язки протягом іспитового строку: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. 
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 1 961 грн. процесуальних витрат.
		Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_8 , не маючи будь-якого передбаченого законодавством дозволу, здійснив незаконне видобування піщано-гравійної суміші (гравію), яка відповідно до Постанови КМУ від 12.12.1994 (із змінами від 28.12.2011 за №1370) є сировиною піщано-гравійною (гравій) та належить до корисних копалин загальнодержавного значення.
		19.11.2020 року близько 14 год. 00 хв., ОСОБА_8 діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, за відсутності в нього дозвільних документів на проведення видобування корисних копалин загальнодержавного значення, використовуючи трактор колісний з погрузчиком марки «ЮМЗ-6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , без реєстраційних документів, яким користується ОСОБА_11 , приїхав на берег річки «Пістинька», що в селі Пістинь, Косівського району Івано-Франківської області, з метою збагачення за рахунок реалізації піщано-гравійної суміші, навантажив на кузов вантажного автомобіля марки «ЗИЛ-131», зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , законним власником якого є ОСОБА_12 яким користується ОСОБА_13 , піщано-гравійну суміш в кількості 4865 кілограм, здійснивши таким чином незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 № 827 (із змінами від 28.12.2011 № 1370) належить до корисних копалин загальнодержавного значення.
		Під час апеляційного розгляду: 
		- обвинувачений ОСОБА_8 просив в задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити та залишити вирок суду без змін;
		- прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
		Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		Проте, суд першої інстанції при постановлені судового рішення знехтував вказаними вимогами закону, що призвело до істотного порушення вимог діючого кримінального законодавства.
		Так, розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
		Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. 
		Таким чином, прийняття рішення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються є правом суду першої інстанції, яке може бути використане судом на власний розсуд у разі переконання, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин, які ними не оспорюються. 
		Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК України, необхідно прийти до висновку, що при вирішенні питання про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, визнання обвинуваченим вини у вчиненні злочину не є вирішальним, оскільки обвинувачення складається із сукупності різних фактів, які не є однаковими за своїм юридичним значенням.
		Так, відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному проваджені підлягають доказуванню, зокрема, 
		1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
		2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
		3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
		4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
		5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
		6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення. 
		Приймаючи рішення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції повинен не тільки переконатись в тому, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також і роз`яснити їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. 
		Виконуючи вищевказану вимогу кримінального процесуального закону, суд першої інстанції повинен конкретизувати кожну із обставин вказаних в обвинуваченні, яка має значення для правильного розгляду справи по суті і стосовно якої він приймає рішення про недоцільність дослідження доказів.
		Суд першої інстанції повинен вказати, які саме обставини не потребують доказування і вважаються встановленими в зв`язку з тим, що не оспорюються ніким із учасників кримінального провадження, переконатися, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і після постановлення судового рішення, будуть позбавлені права оскаржити їх в апеляційному порядку. 
		Вищевказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції виконані не були і суд не конкретизував обставини, стосовно яких він приймає рішення про недоцільність дослідження доказів і стосовно яких учасники судового провадження позбавлені права оскарження в апеляційному порядку.
		Суд не з`ясував чи правильно розуміє ОСОБА_8 зміст цих обставин, не переконався у добровільності його позиції та безпідставно, в порушення вимог кримінального процесуального закону, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України. 
		Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 у своїх поясненнях вказав, що колісний трактор з погрузчиком марки «ЮМЗ-6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , без реєстраційних документів належить ОСОБА_11 .. 
		Разом з тим, під час апеляційного розгляду було встановлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь  які підтверджуючі документи про те, що саме ОСОБА_10 належить даний трактор, а тому він не може вважатися ні власником даного транспортного засобу ні законним володільцем.
		Також, сторона обвинувачення у своїх поясненнях зазначила, що судом першої інстанції було безпідставно повернуто даний транспортний засіб ОСОБА_10 , оскільки відповідно до інформації з бази даних ІПН «НАІС» будь - яких підтверджуючих документів, що він належить йому немає, однак звертає увагу на те, що даним навантажувачем  екскаватором марки «ЮМЗ-6» користувався ОСОБА_8 , який використовував його як знаряддя злочину, а тому повинен бути конфіскований в дохід держави.
		Таким чином, сторони мають певні суперечності щодо встановлення обставин, які мають істотне значення для розгляду справи та вирішення питання про конфіскацію транспортного засобу. 
		В матеріалах справи відсутні дані, які свідчать про те, що ОСОБА_11 викликався в судове засідання суду першої інстанції для підтвердження показів ОСОБА_8 .
		Відповідно до положень ст. 374 КПК України питання про речові докази вирішується у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, і таке рішення, як і мотиви його ухвалення повинні зазначатися у вироку суду.
		Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
		Вирішуючи питання про повернення транспортного засобу навантажувача  екскаватора марки ЮЗМ-6, реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_11 , суд першої інстанції не дослідив належним чином питання власності на вказаний транспортний засіб.
		Крім того, суд не звернув уваги на положення п.1 ч.9 ст.100 КПК України, відповідно до якого гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфісковуються, крім випадків, коли власник (законний володілець ) не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
		Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.04.2019 року (справа 138/2740/16-к) для визначення того, інтереси якої особи - власника чи законного володільця - зачіпає можлива спеціальна конфіскація майна, суду слід виходити із сукупності обставин, установлених судом. Якщо ця сукупність свідчить про те, що особа, хоча й зазначена у певних документах як власник майна, не має дійсного права на таке майно та інтересу в його поверненні, вимога довести факт обізнаності такої особи про злочинне використання майна, з яким вона втратила зв`язок, не відповідає меті захисту права на мирне володіння майном, втіленій, зокрема, в частині 10 статті 100 КПК, але у той же час створює нездоланні перешкоди для державних органів у досягненні цілей боротьби зі злочинністю.
		Зокрема, Верховний Суд прийшов до висновку, що у разі, якщо сторона обвинувачення доведе обставини, які свідчать про відсутність у номінального власника права на спірне майно та інтересу в його поверненні, відсутність доказів обізнаності такого номінального власника щодо злочинного використання майна не є перешкодою для застосування спеціальної конфіскації.
		Відповідно до вимог ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Провівши судовий розгляд в порядку ч.3 ст.349 КПК України, суд позбавив сторін кримінального провадження можливості надати докази щодо власника транспортного засобу та не дослідив обставини про обізнаність власника щодо незаконного використання, що має значення для вирішення питання про речові докази.
		За таких обставин, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про речовий доказ транспортний засіб навантажувач  екскаватор марки ЮЗМ - 6, реєстраційний номер НОМЕР_1 є необґрунтованим, оскільки ухвалене судом без з`ясування обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України.
		Відповідно ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Оскільки, наведених вище вимог не було дотримано, а в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України, не входять істотні порушення кримінального процесуального закону, передбачені ст. ст. 7, 370 КПК України, ст. 374 КПК України, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції вважає, що, виходячи з загальних засад кримінального провадження, вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
		Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
		Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,409,412,415, 419 КПК України, колегія суддів,-
		 п о с т а н о в и л а :
		Апеляційну скаргу прокурора  задовольнити частково.
		Вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2021 року щодо ОСОБА_8 за ст. 240 ч.2 КК України - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		 
		 
		 
		 
		 Головуючий ОСОБА_3 
		 Судді ОСОБА_4 
		 ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...