Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/6203/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2022.
Дата набрання законної сили: 09.02.2022
Номер судового провадження: 61-20656ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                              
		Іменем України
		 
		09 лютого 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 757/6203/21-ц
		провадження № 61-20656св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		          суддів:                Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В., 
		               
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Київська обласна прокуратура,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду            від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 24 квітня 2015 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.
		 
		Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня             2019 року його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України (у редакції від 07 квітня             2011 року), та виправдано у зв`язку з встановленням відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2019 року щодо нього залишено без змін.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з Державного бюджету України 1 000 000,00 грн грошової компенсації моральної шкоди.
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання                        з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 402 000,00 грн                         у рахунок відшкодування моральної шкоди, 30 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, визначаючи розмір  відшкодування моральної шкоди, керувався принципами поміркованості, розумності, справедливості, а також тим, що такий розмір має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач тривалий час перебував під слідством та судом, був змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, суттєво були порушені його нормальні життєві зв`язки. Суд всебічно встановив обставини справи, оцінив всі надані докази та доводи сторін, за своїм внутрішнім переконанням обґрунтовано визначив розмір відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 402 000,00 грн.
		 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У грудні 2021 року Київська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня                 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року,            в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову                  у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року            у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17,                           від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року                       у справі № 641/8857/17, Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі                            № 340/451/18, від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19, від 07 жовтня                2020 року у справі № 646/1806/18.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд                 у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - зміні, шляхом викладення резолютивної частини рішення із зазначенням, що кошти на відшкодування шкоди державою Україна підлягають стягненню з Державного бюджету України.
		 
		Обставини, встановлені судами
		 
		24 квітня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статі 364 КК України у кримінальному провадженні № 120014110100000058; обвинувальний акт              у кримінальному провадженні № 120014110100000058 про висунення обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, складений старшим слідчим слідчого відділу Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Ананьєвим А. В. 17 червня 2015 року, та затверджений старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні № 120014110100000058 старшим прокурором Бориспільської міськрайонної прокуратури Динником І. В.
		 
		Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня              2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України (у редакції від 07 квітня 2011 року), та виправдано у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційні скарги прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Пророченка О. С. та потерпілого ОСОБА_2 залишені без задоволення, вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
		 
		Щодо розміру моральної шкоди
		Статтею 56 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.                              У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується  в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю               у діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті                      2 Закону).
		 
		Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття               4 вказаного Закону).
		 
		Згідно із частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу Українивідшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		 
		Відповідно до статті 2 ЦК Українидержава Україна є учасником цивільних відносин,          а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
		 
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
		 
		Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		 
		При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі                    № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи                                  з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану,                  і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		 
		Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом                      у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження                         № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження                    № 61-7643св20).
		 
		Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня           2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня              2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня              2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня          2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).
		 
		Отже, у справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди, визначаючи розмір відшкодування, обґрунтовано керувалися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
		 
		Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.
		 
		У справі, що переглядається, суди, враховуючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, обґрунтовано визначили мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, який становить 402 000,00 грн (67 повних місяців х 6 000,00 грн).
		 
		Щодо резолютивних частин оскаржуваних судових рішень
		 
		Відповідно до статті 2 ЦК Україниучасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України                            є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
		 
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником  у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		 
		Відповідно до пункту 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		 
		Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
		 
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суди помилково вважали, що кошти підлягають стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 .
		 
		У зв`язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також, враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові                  від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині зазначення про стягнення коштів не з ДКС України,                      а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
		 
		Отже, суди помилково зазначили, що грошові кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		 
		Таким чином, доводи заявника про те, що попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду                     від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі             № 920/715/17 знайшли своє підтвердження.
		 
		У вказаних постановах сформульовано висновки про те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
		 
		Крім того, прокуратура у своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах         від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19,            від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18 з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь               у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
		 
		Разом з тим, у справі, що переглядається до участі у розгляді справи залучено належного відповідача - Київську обласну прокуратуру, діями якої позивачу завдано шкоду, а отже, відсутні підстави вважати, що судами не враховані висновки, викладені у вказаних постановах. 
		 
		Крім того, заявник вказує на те, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду               від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.
		 
		У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач належним чином не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами протиправності дій працівників прокуратури Харківської області щодо нього. Посилання позивача на навмисні злочинні дії працівників прокуратури Харківської області відносно нього також не доведені жодними належними доказами. Разом із цим позивач не зазначив, чим він керувався при розрахунку суми моральної шкоди, завданої йому такими діями.
		 
		Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		 
		При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається            з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		 
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які                        є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального законуне будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		 
		На відміну від справи № 641/8857/17, у справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог про відшкодування йому шкоди, довів факт заподіяння йому такої шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та виною в її заподіянні.
		 
		Щодо вирішення судами питання про судовий збір
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду справи стягнув з Державної казначейської служби у дохід держави 3 015,00 грн судового збору.
		 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів, з огляду на таке.
		Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду                                  від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)                     у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема                           і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду                              від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова                            № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
		 
		Отже, належним відповідачем у справі є держава, яка повинна брати участь                      у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. 
		 
		Оскільки ДКС України, яка відповідно до законодавства є органом, що лише здійснює списання коштів з державного бюджету, стягнення з неї в дохід держави судового збору у розмірі 3 015,00 грн суперечить вимогам норм матеріального права. 
		 
		Таким чином, судові рішення у частині стягнення судового збору з Державної казначейської служби України підлягає скасуванню.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		За змістом статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		В іншій частині доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на правильність вирішення спору не впливають, а тому рішення судів у цій частині підлягають залишенню без змін.
		Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Київської обласної прокуратуризадовольнити частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року змінити.
		 
		Другий абзац резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021року викласти у такій редакції:
		 
		«Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  на відшкодування моральної шкоди 402 000,00 грн та 30 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу».
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в частині стягнення                 з Державної казначейської служби України у дохід держави 3 015,00 грн судового збору скасувати.
		 
		В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                       О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                І. Ю. Гулейков 
		 
		                                                                                                          С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                          Г. І. Усик
		 
		                                                                                                                                    В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...