Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/25544/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2022.
Дата набрання законної сили: 14.02.2022
Номер судового провадження: 61-20015ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		14 лютого 2022 року
		м. Київ
		справа № 761/25544/19
		провадження № 61-20015св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		треті особи: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду 
		від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , треті особи: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 
		з 30 червня 2007 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у справі № 761/1690/16-ц.
		Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 погодився, що син буде проживати з матір`ю (відповідачем у справі). Проте після укладання шлюбу з іншим чоловіком ОСОБА_2 фактично позбавила позивача можливості бачитися з сином, брати участь у його вихованні, спілкуванні, без його згоди змінила місце проживання дитини, перевела сина до іншого навчального закладу, що свідчить про протиправність дій відповідача.
		ОСОБА_1 стало відомо, що син не відвідує навчальний заклад, що підтверджується листом від 20 липня 2018 року № 135, після чого позивач неодноразово звертався до служби у справах дітей Печерської районної 
		в м. Києві державної адміністрації.
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про доповнення позову новими обставинами, у якій вказано, що з 09 липня 2019 року відповідач залишила сина у батька позивача, а в подальшому дитина стала проживати постійно з позивачем за його місцем проживання.
		За результатами перевірки служби у справах дітей Печерської районної 
		в м. Києві державної адміністрації встановлено, що мати не здатна піклуватися про їх спільну дитину. Відповідач перешкоджає службі у справах дітей перевірити умови проживання дитини та здійснити оцінку середовища на предмет його безпечності, ставлення дитини до матері, стан здоров`я дитини, спроможність відповідача утримувати дитину.
		У свою чергу позивач має придатні для виховання житлові умови, не притягувався до кримінальної відповідальності, психічно здоровий, має стабільний дохід, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків. 
		За чотири місяці проживання дитини з батьком син відновив після тривалої перерви навчання в школі, батько звернувся до Інклюзивно-ресурсного центру № 10 Шевченківського району м. Києва для отримання рекомендацій по корекції та реабілітації стану сина. Відповідно до оцінки, наданої фахівцями до Інклюзивно-ресурсного центру, у дитини наявні порушення емоційно-вольової сфери, встановлено перебування у неврозоподібному стані і рекомендовано індивідуальну програму розвитку.
		Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним як батьком дитини за адресою: АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року позовні вимоги задоволено.
		Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі своїм батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року змінено, виключивши з резолютивної частини рішення визначення місця проживання дитини (адресу: АДРЕСА_1 ). 
		В іншій частині рішення залишено без змін.
		Визначаючи місце проживання дитини з батьком, суд першої інстанції, з висновком якого по суті спору погодився і апеляційний суд, керуючись принципом якнайкращих інтересів дитини, а також враховуючи рівність батьків, виходив із того, що батьком здійснюється турбота про дитину, ним створені належні умови для проживання сина, його навчання та гармонійного розвитку, в той час як мати, з якою проживав після розлучення малолітній ОСОБА_3 , неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки, ізолювала сина від суспільства та батька, перешкоджала їм 
		у спілкуванні, порушувала права дитини на освіту та фізичний і духовний розвиток. При цьому судами враховано висновок служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 05 листопада 2018 року, відповідно до якого питання порушення прав дитини на освіту та невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків декілька разів виносилося на розгляд засідання робочої групи з питань взаємодії суб`єктів соціальної роботи з сім`ями, які перебувають у складних життєвих обставинах при Печерській районній у м. Києві державній адміністрації.
		Судами також враховано висновок Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 16 липня 2020 року № 109/04/40-4807, відповідно до якого орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 . 
		При цьому ОСОБА_2 двічі було запрошено на консультацію для об`єктивного встановлення психоемоційного стану дитини та прив`язаності до батьків, однак на запрошення остання не з`являлася та пояснень щодо відсутності не надала.
		Також при визначенні місця проживання дитини судами враховано думку дитини ОСОБА_3 , який у суді апеляційної інстанції висловив бажання проживати разом із батьком.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом виключення з резолютивної частини рішення посилання на конкретну адресу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що визначення місця проживання дитини вказує на необхідність прийняття рішення в частині щодо визначення з ким із батьків (мати, батько) буде проживати дитина відповідно до положень статті 
		161 СК України і не свідчить про необхідність зазначення місця проживання 
		в розумінні положень статті 29 ЦК України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 
		2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
		У січні 2022 року справу № 761/25544/19 передано до Верховного Суду. 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 
		400 ЦПК України). 
		Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування у спірних правовідносинах положень статті 29 ЦК України, статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». 
		Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом виключення з резолютивної частини рішення посилання на конкретну адресу, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив суд визначити місце проживання дитини з батьком саме за адресою: 
		АДРЕСА_1 . Вказані дії апеляційного суду фактично призвели до позбавлення матері можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
		Касаційна скарга мотивована також тим, що судом апеляційної інстанції помилково відмовлено у приєднанні до матеріалів справи доказів, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. Також апеляційним судом проігноровано клопотання відповідача про витребування доказів щодо перебування позивача (батька дитини) на обліку у закладах охорони здоров`я, на лікуванні у психіатричній лікарні.
		Судами не встановлено обставини, що мають значення для справи, зокрема, кому належить квартира, в якій проживатиме дитина з батьком.
		Доводи інших учасників справи
		У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не відповідають дійсним обставинам справи та не спростовують законних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Посилання касаційної скарги на неповне встановлення фактичних обставин справи не є підставою для скасування законних судових рішень, які містять відповіді на всі істотні аспекти доводів відповідача.
		Встановивши, що мати (відповідач у справі) належним чином не виконувала свої обов`язки стосовно дитини під час проживання сина з нею, не діяла в інтересах дитини, суди дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що 30 червня 2007 року між ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року було розірвано (а. с. 9, т. 1).
		Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії 
		НОМЕР_1 (а. с. 8, т. 1).
		З листопада 2015 року ОСОБА_2 разом із неповнолітнім сином переїхала проживати до квартири за адресою: 
		АДРЕСА_2 .
		У 2016 році ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , змінила прізвище на « ОСОБА_2 » та переїхала разом із сином ОСОБА_3 проживати до квартири нового чоловіка, яка належить батькам чоловіка за адресою: АДРЕСА_3 . 
		Із 2016 року неповнолітній ОСОБА_3 був зарахований до гімназії № 32 «Успіх», однак навчальний заклад майже не відвідував, що підтверджується, зокрема, зверненням гімназії № 32 «Успіх» до Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (а. с. 11-23, т. 2).
		Відповідно до актів Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 квітня 2018 року, 04 липня 2018 року, 11 липня 2018 року, 17 липня 2018 року, 19 липня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 
		04 вересня 2018 року комісія намагалася здійснити відвідування родини ОСОБА_2 , проте двері ніхто не відчинив, додзвонитися до матері не вдалося (а. с. 24-30, т. 2).
		На звернення Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації до Печерського управління поліції повідомлено про відсутність ознак кримінального правопорушення, з матір`ю ОСОБА_2 проведено профілактично-виховну бесіду та працівниками СЮП Печерського УП ГУНП у м. Києві вживаються всі можливі заходи для повернення дитини до навчання (а. с. 33-35, т. 2).
		З висновку Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 05 листопада 2018 року встановлено, що 09 листопада 
		2017 року до Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації надійшло повідомлення адміністрації гімназії № 32 «Успіх» про те, що з вересня 2016 року в гімназії навчається ОСОБА_3 , який без поважних причин не відвідує гімназію, а саме: у 2016-2017 навчальному році (2 клас) протягом ІІ семестру з 88 робочих днів хлопчик пропустив 34 дні (38,6 %), у 2017-2018 навчальному році (3 клас) протягом вересня-жовтня з 40 робочих днів пропустив 27 (67,5 %). З них жодного дня по хворобі. З 02 жовтня 2017 року по 27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 на уроках не було. У телефонному режимі працівнику школи мати пояснила відсутність дитини сімейними обставинами (виїзд за межі міста). А після осінніх канікул, 06 листопада 2017 року, ОСОБА_3 прийшов на заняття без медичної довідки або пояснювальної записки.
		Питання порушення прав дитини на освіту та невиконання ОСОБА_2 батьківських прав декілька разів виносилося на розгляд засідання робочої групи з питань взаємодії суб`єктів соціальної роботи з сім`ями, які перебувають у складних життєвих обставинах при Печерській районній 
		в м. Києві адміністрації. На засідання запрошувалася мати та адміністрація гімназії, але мати дитини жодного разу не приходила та не писала жодних пояснень. Крім того, вказаним висновком, було встановлено, що служба у справах дітей не може отримати підтвердження про те, що мати дитини виконує батьківські обов`язки по забезпеченню прав та законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання. При цьому Служба у справах дітей не може поспілкуватися з дитиною, почути його думку, з`ясувати, чим захоплюється дитина, які має уподобання. 
		При допиті батька дитини для з`ясування незрозумілої поведінки 
		ОСОБА_2 встановлено, що він не має доступу до дитини, сплачує аліменти та має намір звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним (а. с. 30-31, т. 1).
		У зв`язку із зазначеним, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування звернулася до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 . Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2019 року у справі № 757/60447/18-ц позовну заяву залишено без розгляду з підстав подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду (а. с. 25, т. 1).
		09 липня 2019 року ОСОБА_2 залишила сина у батька позивача (дідуся ОСОБА_3 ), а вже з 10 липня 2019 року ОСОБА_3 став проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до довідки школи № 145 від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує навчальний заклад - школу І-ІІІ ступенів № 199 (а. с. 76, т. 1).
		Згідно з психологічним дослідженням психолога ОСОБА_7 
		ОСОБА_3 потребує психологічної допомоги (а. с. 77, т. 1), а тому батько за погодженням з адміністрацією навчального закладу змінив графік відвідування дитиною навчального закладу та звернувся до Інклюзивно-ресурсного центру № 10 Шевченківського району м. Києва.
		25 вересня 2019 року фахівцями Інклюзивно-ресурсного центру було проведено оцінку розвитку ОСОБА_3 , за наслідками якої складено висновок про наявність у нього порушень емоційно-вольової сфери та його перебування в неврозоподібному стані і рекомендовано індивідуальну програму розвитку для корекції порушень (а. с. 78-81, т. 1).
		Відповідно до характеристики, наданої ТОВ «Енержі Карс», ОСОБА_1 працює в товаристві з 22 березня 2017 року на посаді фахівця з прокату автомобілів. Проявляє себе як працелюбний та відповідальний співробітник, доброзичливий, ввічливий і чемний (а. с. 22, т. 1).
		Згідно з медичною довідкою про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів ОСОБА_1 психіатричних протипоказань до виконання опікунської ради не має (а. с. 23, т. 1).
		Довідкою Міністерства внутрішніх справ України підтверджено, що 
		ОСОБА_1 станом на 03 липня 2018 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а. с. 21, т. 1).
		Відповідно до письмових пояснень, наданих Службою у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації (розгляд питання визначення місця проживання малолітнього) було заслухано позивача та з`ясовано думку дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 52, т. 2).
		Відповідно до висновку Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 16 липня 2020 року 
		№ 109/04/40-4807 встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 (а. с. 53-54, т. 2).
		Судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи було здійснено опитування неповнолітнього ОСОБА_3 у присутності представника третьої особи та психолога щодо його думки відносно проживання з одним із батьків.
		Неповнолітній ОСОБА_3 повідомив, що після того, як батьки розірвали шлюб, він став проживати разом із мамою. Коли мама повторно вийшла заміж, вони стали проживати разом із її новим чоловіком у квартирі його батьків. Він був зарахований на навчання до гімназії «Успіх» Печерського району м. Києва, до якої походив не довго в 2016-2017 роках та періодично. Починаючи з осені 2018 року, він гімназію не відвідував. На його запитання до матері, чому він не ходить до школи, остання нічого не пояснювала. При цьому з квартири його не випускали. Він майже два роки не виходив із квартири, не навчався, не спілкувався з однолітками як по гімназії, так і по місцю свого проживання. Відчував на собі негативне ставлення чоловіка матері, який його ображав.
		Мати в 2019 році відвезла його до дідуся (вказуючи, що вони хочуть від нього трохи відпочити) і він став жити з батьком та бабусею, після чого його життя змінилося.
		Протягом всього часу проживання разом із батьком мама не намагалася забрати його до себе. Телефонуючи йому, вона постійно намагається образити батька, не цікавлячись при цьому його життям, успіхам у школі, спілкуванні з друзями, проводженням вільного часу, не вітаючи навіть із Днем народження.
		Він має свою кімнату, речі, книжки, відчуває турботу батька, бабусі, а тому хоче проживати разом із батьком.
		Відповідно до характеристики від 02 червня 2021 оку № 65, наданої школою І-ІІІ ступенів № 199 Шевченківського району м. Києва, ОСОБА_3 , учень 6-Б класу, навчається в школі з 01 вересня 2019 року. Має начальні досягнення вище середнього рівня, рівень розвитку пам`яті високий, уваги - середній. Пізнавальна активність помірна. На уроках працює активно (якщо зацікавлений), хоча швидко втрачає інтерес. Часто відволікається. У цілому учень має високий та достатній рівень навчальних досягнень. Добре розвинуте логічне мислення, багато читає. До виконання доручень ставиться дбайливо, товариський, має багато друзів (а. с. 163, т. 2).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення 
		від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
		У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини 
		(далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява 
		N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
		У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
		Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
		Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
		У зв`язку із зазначеним, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
		Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, 
		є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.
		Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.
		Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		Верховний Суд враховує, що орган опіки та піклування висловлював свою позицію щодо дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи та відповідно до висновку Шевченківської районної 
		в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 16 липня 2020 року № 109/04/40-4807 встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 . Вказаний висновок не визнавався судами таким, що є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.
		Крім того, колегія суддів наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
		Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
		Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
		З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
		Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.
		Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим, згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
		У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи було здійснено опитування неповнолітнього ОСОБА_3 в присутності представника третьої особи (органу опіки та піклування) та психолога щодо його думки відносно проживання з одним із батьків.
		Неповнолітній ОСОБА_3 повідомив, що хоче проживати разом із батьком, який турбується про нього та створив належні умови для навчання і розвитку.
		З урахуванням зазначеного, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, зокрема, прихильність до батька, ураховуючи висновок органу опіки та піклування, який є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доцільність подальшого проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі своїм батьком ОСОБА_1 . 
		При цьому мати не заявляла у цій справі вимог про визначення місця проживання дитини разом із нею. Відповідачем протягом 2019-2021 років (період проживання дитини разом із батьком) не ставилося питання щодо відібрання дитини в батька, відсутні звернення також до правоохоронних органів щодо захисту порушених прав відповідача, жодних дій для відновлення стосунків із сином матір не вчиняла, коли востаннє бачилася з дитиною, невідомо. При цьому відомостей про те, що існували чи існують будь-які протиріччя або перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю у період проживання з батьком судами не встановлено та матеріали справи не містять. 
		Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції помилково відмовлено у приєднанні до матеріалів справи доказів, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті, а також проігноровано клопотання відповідача про витребування доказів щодо перебуванняпозивача (батька дитини) на обліку у закладах охорони здоров`я, на лікуванні у психіатричній лікарні, є безпідставними з огляду на наступне.
		Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
		Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи не надав належного обґрунтування та пояснення, чому відповідач не долучила відповідних доказів та клопотань до суду першої інстанції, чому вона жодного разу не посилалася на вказані обставини, з урахуванням тривалості розгляду справи, та не надала пояснень, які б підтверджували недопустимість доказів, наданих позивачем стосовно його стану здоров`я чи відсутності судимості.
		Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з батьком у цій справі, судами було надано належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, досліджено висновок органу опіку та піклування нарівні з іншими доказами, враховано думку та прихильність до батьків самої дитини, ставлення батьків до виконання ними батьківських обов`язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалено законні та вмотивовані рішення. При цьому судами враховано також те, що мати у період проживання дитини з нею неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки, ізолювала сина від суспільства та батька, порушувала права дитини на освіту та фізичний і духовний розвиток, що не було спростовано відповідачем шляхом надання належних та допустимих доказів.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом виключення з резолютивної частини рішення посилання на конкретну адресу, вийшов за межі позовних вимог та вказаними діями позбавлено матір можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, є безпідставними з огляду на наступне.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 
		№ 308/422/17-ц зроблено правовий висновок про те, що не зазначення в судовому рішенні конкретної адреси проживання дитини не може вважатися істотним при вирішенні справи, оскільки в цьому випадку ключовим питанням є встановлення особи одного із батьків, з яким визначається місце проживання дитини. 
		У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 461/3144/17 зроблено висновок про те, що вирішальним у категорії справ про визначення місця проживання дитини є визначення такого місця проживання з кимось із батьків, а не сама адреса зазначеного місця, оскільки особа має право змінювати постійне місце проживання.
		При цьому, колегія суддів наголошує, що відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
		Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами як першої, так і апеляційної інстанцій, та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Крім того, доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено обставини, що мають значення для справи, зокрема, кому належить квартира, в якій проживатиме дитина з батьком, не мають правового значення для вирішення цього спору та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).
		З урахуванням встановлених на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, у контексті цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 та визначення місця проживання дитини з батьком.
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду першої інстанції (у незміненій частині після апеляційного перегляду) та апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін. 
		Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю позивача та представника позивача
		З аналізу відзиву ОСОБА_1 встановлено, що позивач просить про розгляд справи за участю позивача та представника позивача для надання пояснень.
		У задоволенні вказаного клопотання слід відмовити з огляду на наступне.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
		Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
		Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенніклопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю позивача та представника позивача відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                            А. А. Калараш
		 
		І. В. Литвиненко
		 
		Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...