Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 318/1181/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2022. Зареєстровано: 19.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2022.
Дата набрання законної сили: 02.02.2022
Номер судового провадження: 11-кп/807/426/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62021080000000059

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу  Справа № 318/1181/21 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		 
		ЄУ № 318/1181/21            Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1 
		Провадж. № 11-кп/807/426/22         Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2 
		                            
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого судді ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		при секретарі ОСОБА_5 ,
		за участю:
		прокурора ОСОБА_6 ,
		представника потерпілих  адвоката ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції з ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)»,
		захисника  адвоката ОСОБА_9 в режимі відеоконференції з Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області,
		 
		розглянула 2 лютого 2022 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11  адвоката ОСОБА_7 на вирок колегії суддів Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року відносно 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівка Кам`янка-Дніпровського району Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		 
		 
		 
		Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:
		 
		ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, 30.01.2021 року, близько 22 год. 40 хв., перебуваючи на березі Каховського водосховища неподалік від перехрестя АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , куди вони приїхали разом з ОСОБА_12 на автомобілі останнього, на виконання злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 , з мотивів помсти, усвідомлюючи, при цьому, суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді настання смерті ОСОБА_12 , та бажаючи їх настання, завдав один удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_12 , в результаті якого останній впав на землю, а ОСОБА_8 , в свою чергу, діставши із правої кишені своїх штанів заздалегідь підготовлений ним ніж із руків`ям темно-коричневого кольору (який він взяв з дому), наніс 24 удари вказаним ножем в область шиї, тулуба і верхніх кінцівок ОСОБА_12 , які виразились у проникаючих і непроникаючих колото-різаних пораненнях шиї, тулуба і верхніх кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів, що ускладнилось розвитком масивної крововтрати, яка і стала безпосередньою причиною смерті останнього.
		 
		 
		 
		Вироком колегії суддів Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року:
		ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років. 
		Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк відбуття покарання час тримання його під вартою із розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі, починаючи з 31 січня 2021 року.
		Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити у вигляді тримання під вартою.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 486 000 гривень, в рахунок компенсації витрат на правову допомогу 10 000 гривень, що разом складає суму 496 000 гривень. В іншій частині позову відмовлено.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 гривень, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 38 810 гривень, в рахунок компенсації витрат на правову допомогу 10 000 гривень, що разом складає суму 548 810 гривень. В іншій частині позову відмовлено.
		Стягнути з ОСОБА_8 на корить держави витрати на залучення експерта по проведенню судової молекулярно-генетичної експертизи в сумі 50013,07 грн. та судової експертизи холодної зброї в сумі 1029,72 грн.
		Скасовано арешт на майно, тимчасово вилучене 31.01.2021 року під час огляду трупа ОСОБА_12 , накладений ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03.02.2021 року.
		Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.
		 
		Вимоги і узагальнені доводи апеляційної скарги.
		 
		В апеляційнійскарзі представник потерпілих  адвокат ОСОБА_7 не погоджується з оскаржуваним вироком в частині кваліфікації дій обвинуваченого та призначення покарання через його невідповідність тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Просить змінити вирок суду, перекваліфікувавши дії ОСОБА_8 з ч. 1 ст. 115 КК України на п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.
		В обґрунтування своїх вимог зазначає, що нанесення більш, ніж 24 колото-різаних ран померлому є особливою жорстокістю відносно останнього, а тому дії ОСОБА_8 повинні були кваліфікуватися органом досудового розслідування та судом не за ч. 1 ст. 115 КК України, а за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, як вбивство з особливою жорстокістю. Вважає, що, не дивлячись на повне визнання вини ОСОБА_8 в пред`явленому йому обвинуваченні, кваліфікація його дій та призначене покарання судом не відповідає його діям та наслідкам.
		Суд в повній мірі не врахував обставини правопорушення, а також те, що часткове відшкодування шкоди потерпілим здійснено не самим обвинуваченим, а його матір`ю. Судом проігноровано відверто зневажливе, зухвале ставлення ОСОБА_8 до ОСОБА_12 , а також до потерпілих, та його позиції щодо скоєного, оскільки обвинувачений виражався, що «кров`ю змиває образи дитинства». ОСОБА_8 попередньо не визнавав своєї вини, не бажав отримувати обвинувальний акт, часткове відшкодування шкоди потерпілим відбулось безпосередньо перед судовим засіданням, вибачитись перед потерпілими обвинувачений не намагався і не вибачився ані протягом досудового розслідування, ані протягом судового розгляду. У зв`язку з чим, вважає, що у обвинуваченого не було щирого каяття, це був лише спосіб зменшити собі строк покарання.
		На думку апелянта, кількість нанесених ударів ножем, їх хаотичне розташування, різна глибина проникнення та довжина порізу, свідчить про те, що обвинувачений завдавав їх з особливою жорстокістю та, завдаючи удари, не міг зупинитися та мав на меті саме жорстоке вбивство потерпілого, яке слід кваліфікувати за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. У зв`язку з цим вважає, що неможливо визначити стосовно обвинуваченого обставину наявності пом`якшень покарання чи як складову щирого каяття намагання надати першу медичну допомогу, виклик швидкої допомоги та поліції після того, як обвинувачений впевнився, що ОСОБА_12 мертвий.
		Стверджує, що обвинувачений не висловлював критичної оцінки своїм діям та поведінці, а лише виправдовувався наявними образами, явно самостверджувався, що не свідчить про його щире каяття у скоєному.
		Вважає призначене обвинуваченому покарання не є достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачений заздалегідь готувався до злочину, а саме 6 годин їздив з ОСОБА_12 , обираючи місце скоєння злочину. Крім того, як зазначав сам обвинувачений, причиною нанесення тілесних ушкоджень потерпілому послугували образи дитинства, що, в свою чергу, виключає спонтанний характер дій обвинуваченого. 
		Обрана обвинуваченим позиція, на думку апелянта, направлена на ухилення від відповідальності за скоєння кримінального правопорушення та покращення свого процесуального становища.
		 
		В запереченнях на апеляційну скаргу представника потерпілих  адвоката  ОСОБА_7 захисник  адвокат ОСОБА_9 зазначає, що вимоги апеляційної скарги не узгоджуються з положеннями ст.ст. 337, 408 КПК України. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції  без змін.
		 
		У судове засідання апеляційної інстанції потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи дані обставини, а також присутність в судовому засіданні представника потерпілих, яка не заперечувала проти апеляційного розгляду за відсутності потерпілих, з урахуванням думки інших учасників процесу про можливість проведення судового засідання без участі потерпілих, відповідно до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний суд проводить апеляційний розгляд без участі потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
		 
		Позиції учасників судового провадження.
		 
		Представник потерпілих  адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримала свою апеляційну скаргу. 
		Адвокат ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги через її необґрунтованість, посилаючись на положення ст. 337 КПК України та практику Верховного Суду, згідно якої судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення. При цьому, представник потерпілих не ставить вимогу про повторне дослідження доказів. Також вказав, що прохання про зміну вироку суперечить положенням ст. 408 КПК України.
		Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без змін.
		Прокурор у судовому засіданні висловив заперечення вимогам та доводам апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість. Зазначив, що судом були досліджені всі докази, кваліфікація дій ОСОБА_8 є вірною. При призначенні покарання судом били враховані всі обставини. 
		 
		Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
		 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
		 
		Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		За результатами перегляду вироку районного суду, апеляційним судом встановлено, що викладені в оскаржуваному вироку обставини підтверджуються дослідженими судом доказами, які в свою чергу є належними, допустимими та достатніми для висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		 
		Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.
		 
		Вирок суду містить аналіз досліджених судом доказів, які доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		 
		Щодо стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілих про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме щодо неправильної кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки його дії мали кваліфікуватися органом досудового розслідування та судом за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, то вони є безпідставними, з огляду на таке.
		 
		Згідно вимог ст.337КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених ч. 3 цієї статті закону.
		 
		За межі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, може вийти прокурор у передбачених ч. 2 ст.337КПК України випадках (змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення) або суд, але лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження і з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод згідно ч. 3 ст. 337 КПК України.
		 
		Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону слід констатувати, що районний суд зобов`язаний був розглянути кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 та дослідити всі обставини справи в межах висунутого йому органом досудового розслідування обвинувачення за ч. 1 ст.115КК України та не мав законних підстав ухвалити стосовно обвинуваченого судове рішення, кваліфікувавши його дії за більш тяжким злочином, передбаченим особливою частиною Кримінального кодексу України.
		 
		Такий висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 квітня 2018 року (справа № 204/6235/15-к, провадження № 51-3339км18).
		 
		За таких обставин, колегія суддів визнає доводи представника потерпілих щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог кримінального закону необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону.
		 
		До того ж, висуваючи вимогу про фактичне погіршення становища обвинуваченого, представник потерпілих просить змінити вирок суду, що не узгоджується з положеннями ст. 408 КПК України, оскільки апеляційний суд наділений повноваженнями змінити вирок суду лише у випадках, коли зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. 
		 
		Колегією суддів перевірені і доводи представника потерпілих про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого і даним про особу обвинуваченого, та з цього приводу зазначає наступне.
		 
		Всупереч твердженню апелянта, міра покарання, призначена обвинуваченому ОСОБА_8 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
		 
		Згідно ст.ст. 50 та 65КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		 
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, дані про його особу, який раніше не судимий, проходив військову службу, де характеризувався з позитивної сторони, згідно характеристик з місць навчання також характеризується виключно позитивно, та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
		 
		Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , місцевий суд визнав щире каяття, яке виразилось у визнанні своєї вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, виклику ОСОБА_8 швидкої допомоги та співробітників поліції на місце події, визнанні цивільних позовів потерпілих в повному обсязі та частковому відшкодуванні шкоди потерпілим.
		 
		Згідно ст.67КК України обставин, що обтяжують покарання, під час судового розгляду не встановлено.
		 
		На переконання колегії суддів, місцевий суд, належним чином обґрунтувавши своє рішення, дійшов правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк, який визначив не в мінімальних межах, встановлених відповідною санкцією статті.
		 
		Дане покарання відповідає вимогам закону, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів і не є занадто м`яким.
		 
		Доводи апелянта про те, що шкода відшкодована частково потерпілим не самим обвинуваченим, а його матір`ю та безпосередньо перед судовим засіданням, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття, є безпідставними.
		 
		З цього приводу судова колегія відмічає, що відшкодування шкоди може бути здійснене будь-якій стадії судового провадження та не обов`язково самим обвинуваченим, а й його родичами, з урахуванням тієї обставини, що обвинуваченому одразу ж після скоєння злочину було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та він весь час перебуває в умовах ізоляції від суспільства, що унеможливлює відшкодування шкоди ним особисто.
		 
		Посилання представника потерпілого на відсутність такої пом`якшуючої покарання обвинуваченого обставини як щире каяття, колегія суддів вважає неспроможними.
		 
		Так, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 15 листопада 2021 року (справа № 199/6365/19, провадження № 51-3198км21), розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. 
		 
		Щире каяття  це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
		 
		У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття  це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
		 
		Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду повністю визнав свою вину у пред`явленому обвинуваченні, розповідав про обставини скоєного, визнавав заявлені потерпілими цивільні позови, покаявся у вчиненому, вказавши, що шкодує, що так трапилось. Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що одразу після скоєння злочину обвинувачений викликав швидку допомогу та співробітників поліції, повідомивши що саме він скоїв вбивство, а також на часткове відшкодування шкоди потерпілим у сумі 14000 грн. кожному.
		 
		Зазначені вище обставини переконують колегію суддів у правильності висновку місцевого суду про наявність такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття.
		 
		Відсутність вибачення обвинуваченого на словах перед потерпілими не може свідчити про відсутність щирого каяття.
		 
		Посилання апелянта на кількість та механізм нанесених ножових поранень потерпілому, а також на те, що обвинувачений заздалегідь готувався до вбивства через наявні образи з дитинства, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки ці обставини були враховані судом першої інстанції при визначенні обвинуваченому розміру покарання, яке суд призначив не у мінімальних межах, передбачених санкцією статті.
		 
		З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що жоден з доводів апеляційної скарги представника потерпілих не знайшов свого підтвердження.
		 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне вирок районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілих залишити без задоволення у зв`язку з її необґрунтованістю.
		 
		Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
		 
		у х в а л и л а:
		 
		апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11  адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		 
		Вирок колегіїсуддів Михайлівськогорайонного судуЗапорізької областівід 17вересня 2021року відносно ОСОБА_8 зач.1ст.115КК України залишити без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення, а засудженою особою, яка утримується під вартою, в той же строк з дня отримання копії ухвали.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...