Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/28561/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; нотаріату.
Надіслано для оприлюднення: 28.01.2022. Зареєстровано: 22.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		24 січня 2022 року                               м. Київ                              № 640/28561/20
		          Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., за участі секретаря судового засідання Яцеленко Ю.О., представника позивача Бірюкова В.І., представника відповідача Волинець Н.М. (довіреність від 25.03.2021 року №10), вирішивши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		          за позовом Нотаріальної палати України
		          до Недержаної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України 
		про визнання протиправним та скасування рішення, -
		ВСТАНОВИВ:
		Нотаріальна палата України (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним і нечинним нормативно-правового акту - рішення Ради адвокатів України від 18.06.2020 № 37 «Про встановлення плати за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури» з моменту його прийняття.
		Адміністративний позов обґрунтовано тим, що за наслідками розгляду звернення нотаріуса Чеботар С.І., Нотаріальна палата як орган професійного самоврядування у сфері нотаріату, з метою захисту професійних прав та інтересів нотаріусів, відповідно до визначених статтею 16 Закону України «Про нотаріат» та статутом Нотаріальної палати України завдань та повноважень, звернулася до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва із скаргою на дії адвоката ОСОБА_1 .
		Із вказаною скаргою позивач звертався тричі. 
		У відповідь на перше звернення листом від 17.08.2018 року Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури міста Києва повідомлено про повернення скарги без розгляду з огляду на не долучення заявником до скарги квитанції про сплату за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, яку встановлено рішенням Ради адвокатів України від 23.09.2017 року №203 «Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури» (далі також - Рішення №203).
		На друге звернення позивача щодо безоплатного розгляду скарги від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва відповіді не отримано.
		У зв`язку із прийнятою Шостим апеляційним адміністративним судом постановою від 09.06.2020 року у справі №816/2353/17, якою визнано протиправним та нечинним рішення №203, позивач втретє звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва із скаргою на дії адвоката ОСОБА_1., проте у відповідь листом від 27.10.2020 року позивача повідомлено про неможливість розгляду скарги до моменту отримання оплати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, яку встановлено рішенням Ради адвокатів України від 18.06.2020 року №37 «Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури» (далі також - Рішення №37, оскаржуване рішення).
		Позивачем зауважено, що Рішення №37 за своїм змістом та суттю є аналогічним Рішенню №203, яке визнано протиправним в судовому порядку.
		Позивачем наголошено, що законодавством України не передбачено, що плата за організаційне технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката належить до інших джерел утримання органів адвокатського самоврядування, як про те протиправно зазначено відповідачем в оскаржуваному рішенні.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання а 10.02.2021 року.
		Через канцелярію суду 19.01.2021 року представником відповідача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури (далі також - ВКДКА), Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Київської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Кіровоградської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Чернівецької області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Луганської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Запорізької області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури хмельницької області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Хмельницької області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Житомирської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Рівненської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Закарпатської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Вінницької області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Дніпропетровської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Львівської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Харківської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Волинської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Сумської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Херсонської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Черкаської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Івано-Франківської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Чернігівської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури міста Києва, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Одеської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Полтавської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Тернопільської області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Донецької області, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Миколаївської області (далі також - КДКА).
		Клопотання обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з метою підтримки стабільного функціонування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо організації розгляду заяв (скарг) на адвокатів. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що рішення у справі вплине на права та обовязки вищевказаних КДКА та ВКДКА, з огляду на що, просить клопотання задовольнити.
		Через канцелярію суду 19.01.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем зазначено, що відсутність фінансування регіональних КДКА чи ВКДКА може зупинити роботу вищезазначених органів, що, як наслідок, може позбавити скаржників і адвокатів права розгляду їх скарг та/чи перегляду рішень регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісії адвокатури.
		Зокрема, враховуючи дискреційність повноважень відповідача щодо прийняття таких рішень, останній просить у задоволенні позову відмовити.
		Через канцелярію суду 02.02.2021 року представником Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури подано заяву про вступ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
		Через канцелярію суду 08.02.2021 року ОСОБА_2 подано заяву про вступ третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, яку обґрунтовано протиправною вимогою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури сплатити кошти за подання скарг на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області про порушення відносно адвоката ОСОБА_2 дисциплінарної справи, посилаючись на Рішення №37.
		У підготовче засідання 10.02.2021 року прибув представник відповідача.
		Судом зобов`язано заявників клопотань про залучення третіх осіб направити примірники цих клопотань іншим учасникам справи та відкладено підготовче засідання на 24.03.2021 року.
		Через канцелярію суду 15.03.2021 року представником позивача подано заперечення на клопотання про залучення третіх осіб та відповідь на відзив.
		Позивачем зазначено, що економічна доцільність, на яку посилається відповідач, щодо встановлення оплати за розгляд скарг на дії адвокатів, не може бути аргументом на користь правомірності оскаржуваного рішення, яке суперечить закону. Так, Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» справляння такої плати не передбачено. Разом з тим, Законом України «Про звернення громадян» встановлено безоплатний характер розгляду звернень громадян.
		Через канцелярію суду 17.03.2021 року представником Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва подано заяву про задоволення клопотання про залучення останньої до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
		У підготовче засідання 24.03.2021 року прибув представник відповідача.
		З метою надання позивачу часу для надання правової позиції на усі заяви про вступ третьої особи у справу, судом відкладено підготовче засідання на 01.04.2021 року.
		Відповідно до Довідки секретаря судового засідання від 01.04.2021 року з огляду на перебування судді на лікарняному, справи призначені до слухання на 01.04.2021 року знято з розгляду.
		Про наступне призначене на 09.06.2021 року підготовче засідання сторін повідомлено у порядку, встановленому кодексом адміністративного судочинства України.
		У підготовче засідання 09.06.2021 року прибули представники сторін.
		Судом розглянуті клопотання та заяви про вступ до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та відмовлено у їх задоволенні, позицію щодо чого судом буде висловлено у рішенні суду за результатами розгляду справи.
		Судом поставлено на вирішення заяву про зупинення провадження у справі.
		Представником позивача заявлено клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою надання письмової позиції щодо клопотання про зупинення провадження у справі.
		Судом клопотання представника позивача задоволено та відкладено підготовче засідання на 16.06.2021 року.
		У підготовче засідання 16.06.2021 року прибули представники сторін.
		Судом поставлено на вирішення клопотання про зупинення провадження у справі.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2021 року клопотання Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України від 09.06.2021 року про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження в адміністративній справі №640/28561/20 до набрання законної сили рішення суду від 31.05.2021 року у справі №640/17743/20. Зобов`язано сторін невідкладно повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.
		Через канцелярію суду 11.11.2021 року Недержавною некомерційною професійною організацією "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України подано клопотання про поновлення провадження у справі з підстав скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2021 року у справі №640/17743/20, яким задоволено позовні вимоги частково, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2021 року, якою відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі з підстав відсутності порушеного права у позивачів.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2021 року з метою вирішення клопотання про поновлення провадження у справі, призначено підготовче засідання у справі №640/28561/20 на 06.12.2021 року.
		У підготовче засідання 06.12.2021 року прибули представники сторін.
		Судом поставлено на розгляд питання про поновлення провадження у справі.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 року провадження в адміністративній справі №640/28561/20 поновлено. Подальший розгляд справи ухвалено здійснювати зі стадії, на якій провадження було зупинено.
		Судом поставлено на обговорення питання про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
		Заслухавши думку представників сторін, які не заперечують, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.01.2022 року.
		У судове засідання 24.01.2022 року прибули представники сторін.
		Судом заслухано вступні слова представників сторін, з`ясовано обставини та перевірено їх доказами.
		Відповідно до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 24.01.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
		Радою адвокатів України прийнято рішення від 18.06.2020 року № 37 «Про встановлення плати за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури».
		Відповідно до пункту 1 оскаржуваного рішення від   18.06.2020 року № 37 встановлено плату за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а саме:
		- заяв (скарг) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності;
		- скарг на рішення дисциплінарних палат кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;
		- скарг на дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.
		Згідно з пунктом 2 рішення від 18.06.2020 року № 37 затверджено розмір плати - один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлених законом на день подання заяви (скарги).
		Вважаючи Рішення №37 протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позови, відзив відповіді на відзиви, заперечення та пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		Відповідно до частини першої та третьої статті 59 Конституції України   кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
		Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 05.07.2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі також - Закон №5076) (із змінами і доповненнями).
		Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 2 Закону №5076 адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
		У пункті 3 частини першої   статті 1 Закону №5076 адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно зі статтею   3, частиною першою статті 4, пунктами 2, 1   частини першої статті   1 цього ж   Закону   правовою основою діяльності адвокатури України є   Конституція України,   Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інші законодавчі акти України.
		З метою забезпечення гарантій незалежності адвокатури України від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, будь-яких інших органів, установ, організацій, фізичних і юридичних осіб для реалізації органами адвокатського самоврядування повноважень, визначених Законом, згідно з частиною першою статті 58 Закону №5076   утримання органів адвокатського самоврядування може здійснюватися за рахунок: 1) плати за складання кваліфікаційного іспиту; 2) щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування; 3) відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 4) добровільних внесків адвокатів, адвокатських бюро, адвокатських об`єднань; 5) добровільних внесків фізичних і юридичних осіб; 6) інших не заборонених законом джерел.
		Таким чином,   Законом №5076 визначено види грошових внесків на утримання та реалізацію повноважень органів адвокатського самоврядування.
		Позаяк суд вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність фінансування регіональних Кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури чи Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
		Адвокатське самоврядування відповідно до частини першої статті 43 та пунктів 1, 2, 3, 6, 7 частини першої статті 44   цього   Закону ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.
		Для обов`язкового виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, Радою адвокатів України прийнято рішення від   18.06.2020 року №37 "Про встановлення плати за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури",   що є предметом спірних правовідносин.
		Спірним рішенням встановлено та затверджено плату за організаційно-технічне забезпечення розгляду (а) заяв (скарг) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, (б) скарг на рішення дисциплінарних палат кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, а також (в) скарг на дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на день подання заяви (скарги).            
		Рішення №37 містить притаманні нормативно-правовому акту ознаки, а саме: встановлює норми права (обов`язок осіб щодо внесення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката тощо), носить загальний характер (розрахований на необмежену кількість суб`єктів) та підлягає довгостроковому та неодноразовому застосуванню.
		Нормативно-правовий характер актів Ради адвокатів України підтверджується і їх обов`язковістю, визначеною частиною першої статті 57 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"   та відповідно підпадає під розуміння пункту 18 частини першої   статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено, що: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Таким чином, спірне рішення підлягає перевірці критеріям, визначеним частиною третьою   статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, чи прийнято таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені   Конституцією      та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		У преамбулі рішення Ради адвокатів України від   18.06.2020 року № 37 "Про встановлення плати за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури" вказано, що останнє прийнято з метою забезпечення виконання функцій кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо організації розгляду заяв (скарг) на адвокатів, що подаються до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, з метою забезпечення виконання функцій Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо організації розгляду скарг, що подаються до ВКДКА на рішення, дії, бездіяльність КДКА, з урахуванням потреби покриття витрат для забезпечення їхньої діяльності та необхідними ресурсами для реалізації повноважень, визначених законодавством України, зважаючи на пункт 6 частини першої статті 58 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким утримання органів адвокатського самоврядування може здійснюватися за рахунок інших не заборонених законом джерел тощо.
		Відповідно до частини першої та другої статті 33 Закону №5076 адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.
		Приписи частини першої статті 36 Закону №5076 гарантують кожному, кому відомі факти поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із відповідною заявою (скаргою).
		Законом №5076   передбачено юридично визначену процедуру розгляду письмової скарги. Так, згідно зі   статтею 36 Закону №5076 право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв`язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. Дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою). 
		Приписами статті 37 Закону №5076 передбачені стадії дисциплінарного провадження. Зокрема дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.
		У преамбулі   Закону №5076 зазначено, що цим Законом визначено правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
		Отже, Законом №5076 гарантовано кожному можливість звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) та відповідно встановлює процедуру дисциплінарного провадження. При цьому цей закон не передбачає вимог щодо плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
		Відповідно рішенням Ради адвокатів України від 30.08.2014 року №120 затверджено Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, що розроблено відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Закону України "Про звернення громадян", Правил адвокатської етики, Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та інших актів законодавства України і Національної асоціації адвокатів України, з метою офіційного тлумачення відповідності поведінки адвокатів вимогам законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність та етичним стандартам, а також регламентації дисциплінарного провадження стосовно адвокатів.
		Указане рішення прийнято, серед іншого, відповідно до Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі також - Закон №393/96) (із змінами і доповненнями), що регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
		Приписами статті 21 Закону №393/96 передбачено безоплатність розгляду звернення. Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.
		Відповідно до статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
		Згідно зі статтею 12 Закону №393/96 дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України", законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".
		У вказаному переліку законодавства відсутній Закон №5076 і цей перелік є вичерпним, оскільки встановлює інший порядок розгляду заяв і скарг громадян, на який дія цього Закону не поширюється. 
		Таким чином, Рада адвокатів України, приймаючи спірне рішення, яким встановила для фізичних і юридичних осіб (які не є адвокатами чи адвокатським об`єднаннями) обов`язок плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, вийшла за межі повноважень, установлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
		Приписами Закону №5076 не передбачено право на запровадження та формування певних внесків (плати) на утримання органів адвокатського самоврядування для їх належного та самодостатнього існування, за умови легальності джерел походження таких внесків, що свідчить про те, що запровадивши таку плату, Рада адвокатів України діяла не у відповідності до вимог Закону.
		У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на положення пункту 6 частини першої статті 58 Закону №5076, яким передбачено можливість утримання органів адвокатського самоврядування за рахунок інших не заборонених законом джерел, не свідчить про обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення, адже наведена норма жодним чином не наділяє органи адвокатського самоврядування, у тому числі Раду адвокатів України, повноваженнями встановлювати на власний розсуд будь-які обов`язкові платежі, які не передбачені законодавством України, та в такий спосіб визначати інші джерела утримання органів адвокатського самоврядування.
		Як зазначено у правовій позиції, що викладена в постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі №160/9696/18, із системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб`єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті наведеного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв`язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону №5076).
		Ураховуючи незалежність адвокатського самоврядування (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №5076), існування юридичної визначеності та легітимних очікувань особи щодо реалізації державою гарантій по відношенню до людини (стаття 3 Конституції України), а саме права на звернення зі скаргою до кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури, як суб`єкта публічних відносин (частина перша статті 36 Закону №5076), обумовлює в рамках Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормованої справедливої процедури ним самим.
		Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 року у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020 року у справі №805/2340/17-а, постанова від 04.06.2020 року №460/354/19), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування   статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   (далі також - Конвенція), яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
		Втім указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічних відносин). Згідно зі статтею 6 Конвенції має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.
		Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень (суб`єкта публічних відносин), діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
		Оскільки публічна влада в Україні представлена розгалуженою системою суб`єктів владних повноважень (суб`єктів публічних відносин), або суб`єктів адміністрування, які різняться організаційно-правовою формою, обсягом повноважень та метою діяльності, які у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України можуть залучатися до адміністративного процесу як відповідач, відповідна вимога здійснення справедливої процедури органами адвокатського самоврядування під час прийняття владних рішень, особливо, коли йдеться про реалізацію процедурних гарантій "права особи на звернення", зокрема, до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (суб`єкта публічних відносин) із відповідною заявою (скаргою), має бути обов`язково дотримана.            
		Враховуючи наведене, висновується, що встановлюючи плату за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката, Рада адвокатів України обмежила передбачене частиною першою статті 36 Закону №5076 право громадян та юридичних осіб на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) у разі невиконання або неналежного виконання адвокатом своїх професійних обов`язків, розголошення адвокатської таємниці тощо, що безпосередньо пов`язано з правом осіб на професійну правничу допомогу, гарантовану Конституцією України.
		Зважаючи на викладене, суд зазначає, що в контексті реалізації законодавчих гарантій, запроваджених Законом №393/96, який поширюється на спірні правовідносини в частині права кожного на безоплатне звернення до суб`єктів владних повноважень (суб`єктів публічних відносин) із відповідною заявою, установлення такого процедурного обмеження як сплата за організаційно-технічне забезпечення розгляду (заяв) скарг щодо поведінки адвоката, нівелює саму суть права особи на звернення.
		З огляду на викладене, рішення Ради адвокатів України від 18.06.2020 року № 37 "Про встановлення плати за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури" є протиправним.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 816/2353/17.
		Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права позивача шляхом визнання нечинним Рішення №37 з моменту його прийняття, суд зазначає наступне.
		Аналіз положень статті 58 Конституції України, свідчить про те, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
		Конституційний принцип незворотності дії закону у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.
		Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Конституційний Суд України (рішення від 13.05.1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		Необхідно також зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
		Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Судом у справі №640/28561/20 установлено, що Рішення №37 прийнято Радою адвокатів України поза межами її повноважень, не у спосіб та не в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
		Суд звертає увагу, що частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не врегульовано питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
		Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19.
		Суд зауважує, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
		Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення Ради адвокатів України від 18.06.2020 року №37 унеможливлює його застосування при поданні заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури саме з моменту його прийняття.
		Суд зазначає, що застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.
		Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Щодо порушеного права позивача спірним рішенням, суд зауважує наступне.
		Згідно частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Пунктом 10 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень на час розгляду справи судами попередніх інстанцій врегульовано статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Так, статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
		Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є порушене право та законний інтерес, порушений суб`єктом владних повноважень.
		При цьому, за своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює можливість надання інтересу правової охорони.
		Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу розтлумачено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		У зазначеному рішенні Конституційного Суду України також наведено ознаки, притаманні законному інтересу, та зокрема визначено поняття «охоронюваний законом інтерес». Так, Конституційним Судом України визначено, що охоронюваний законом інтерес є правовим феноменом, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
		Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».
		Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
		Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
		Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
		Зі змісту вищенаведених правових норм висновується, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
		Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 522/3665/17, від 28.09.2021 року у справі № 335/3582/17 (2-а/335/171/2017) та, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для суду при вирішенні цієї справи.
		Вирішальним    в цій справі є визначення наявності порушеного права або охоронюваного інтересу та чи поширюється дія оскаржуваного рішення на    позивача.
		Перевіряючи доводи позовної заяви, судом встановлено, що станом на час звернення Нотаріальної палати України до суду з позовом у цій справі та її вирішення судом першої інстанції, позивач звернувся із скаргами на адвоката і до нього було застосовано рішення Ради адвокатів України від 18.06.2020 року № 37, і він був суб`єктом правовідносин, у яких застосовано цей акт. 
		Так, з матеріалів справи судом встановлено, що листом від 16.10.2020 року №35/8 Нотаріальна палата України звернулася до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва у зв`язку із надходженням від приватного нотаріуса Чеботар Світлани Іванівни повідомлення про порушення адвокатом ОСОБА_1 статті 8-1 Закону України «Про нотаріат».
		У відповідь на лист Нотаріальної палати України листом Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва від 27.10.2020 року за вих.№02/1750/2020 повідомлено про повернення скарги на адвоката, оскільки, зокрема, до останньої не долучено копії платіжної квитанції про оплату за організаційно-технічне забезпечення розгляду скарги у встановленому розмірі рішенням Ради адвокатів України від 18.06.2020 року №37.
		Так, частинам першою - четвертою статті 16 Закону України від 02.09.1993 року №3425-XII «Про нотаріат» (із змінами і доповненнями) встановлено, що метою професійного самоврядування нотаріусів є об`єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для виконання покладених на них цим Законом обов`язків і забезпечення їхніх прав, представництво професійних інтересів нотаріусів у державних органах, органах місцевого самоврядування, у відносинах з іншими юридичними особами, захист професійних інтересів та соціальних прав нотаріусів, сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів та надання їм методичної допомоги, захисту інтересів фізичних і юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса.
		Професійне самоврядування нотаріусів здійснюється через Нотаріальну палату України та її органи. Нотаріальна палата України є організацією, яка здійснює професійне самоврядування у сфері нотаріату.
		Нотаріальна палата України є неприбутковою юридичною особою, має свою печатку. Діяльність Нотаріальної палати України здійснюється відповідно до законодавства та її статуту. Повноваження Нотаріальної палати України визначаються цим Законом та її статутом.
		До повноважень Нотаріальної палати України належать: представлення інтересів нотаріальних палат та нотаріусів у державних та інших установах; забезпечення захисту соціальних та професійних прав нотаріусів; участь у проведенні експертиз законопроектів з питань, пов`язаних з нотаріальною діяльністю; забезпечення підвищення кваліфікації нотаріусів та їхніх помічників; контроль за дотриманням нотаріусами правил професійної етики та інші повноваження.
		Відповідно до пункту 1.1 Статуту Нотаріальної палати України, затвердженої З`їздом нотаріусів України (Протокол № 4 від « 23» вересня 2016 року) (далі також - Статут) Нотаріальна палата України (далі - НПУ) є недержавною професійною організацією, яка об`єднує всіх нотаріусів України на засадах обов`язкового членства відповідно до Закону України «Про нотаріат» та здійснює професійне самоврядування у сфері нотаріату.
		Згідно з пунктом 3.2. Статуту з моменту державної реєстрації НПУ її членами є всі нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або здійснюють приватну нотаріальну діяльність. Згода нотаріуса на набуття членства НПУ не потребується.
		Відповідно до підпунктів 1, 2, 8, 10 пункту 2.4. Статуту НПУ для досягнення мети своєї діяльності та за рахунок коштів НПУ: представляє інтереси НПУ та нотаріусів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах та організаціях; звертається в порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; одержує в порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
		Таким чином, позивач, безумовно має право на звернення до суду, та набув права на судовий захист, щодо надання якого він звернувся з цим позовом, оскільки довів перед судом факт застосування до нього оскаржуваного рішення Ради адвокатів України та/або поширення дії цього рішення на нього як учасника правовідносин, врегульованих таким рішенням.
		Щодо відмови суду у задоволенні клопотань про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу адміністративного судочинства України учасниками справи є сторони та треті особи.
		Згідно з положеннями частини другої та п`ятої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки; якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору; про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
		Частиною другою статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають права та обов`язки, визначені у статті 44 цього Кодексу, зокрема, право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також обов`язок сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
		Додатково статтями 171, 176 та 261 цього Кодексу встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають право подати письмові пояснення щодо позову або відзиву; учасники справи мають право подати відповідь на такі пояснення до закінчення підготовчого провадження; треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
		Важливість залучення судом в адміністративних справах третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, підтверджується, зокрема, положеннями частини третьої статті 317 та частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення та ухвалення нового рішення суду, а також обов`язковою підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд.
		Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов`язковість судового рішення. Крім того, у статті 129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), заява № 107/1995/613/701) говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним. Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема (зокрема, справа «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13).
		Необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі та дотримання принципу обов`язковості судового рішення, зумовлено також тим, що невиконання рішень суду призводить до зниження довіри людей до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним.
		Суд зауважує, що предметом спору є рішення Ради адвокатів України від 18.06.2020 року №37, яке, в силу частини першої статті 57 Закону №5076, є обов`язковим до виконання всіма адвокатами, та стосується фінансового забезпечення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
		Разом з тим, враховуючи предмет спору, та те, що судом встановлено, що Рішення №37 має ознаки нормативно-правового акта, суд дійшов висновку, що рішення у справі №640/28561/20 стосується необмеженої кількості осіб, з огляду на що, доцільність залучення (конкретно визначених) третіх осіб до участі у справі відсутня.
		Зокрема, незалучення третіх осіб у справі не перешкодило реалізації закріпленого у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.
		Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України   встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9   Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).
		Відповідно до частини першої   статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України   суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно Конституції України  та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені  Конституцією   та законами України.
		Відповідно до частин першої, другої   статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 72 цього Кодексу.
		Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v.» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.   
		З огляду на встановлені судом обставини протиправності оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
		Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		За подання позову Нотаріальною палатою України сплачено судовий збір у розмірі 2   102, 00 грн. відповідно до квитанції від 12.11.2020 року №12015, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному обсязі.
		Керуючись статтями  6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов Нотаріальної палати України задовольнити.
		           2. Визнати протиправним і нечинним з моменту його прийняття рішення Ради адвокатів України від 18.06.2020 року № 37 "Про встановлення плати за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури".
		3. Стягнути на користь Нотаріальної палати України сплачену суму судового збору у розмірі 2   102, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
		Позивач: Нотаріальна палата України (код ЄДРПОУ 38684025, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 6, офіс 5а);
		Відповідач: Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України (код ЄДРПОУ 38488439; адреса: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 3, 2-й поверх).
		 
		Повне рішення складено 27.01.2022 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                                Л.О. Маруліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...