Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/9057/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2022.
Дата набрання законної сили: 16.02.2022
Номер судового провадження: 61-12288ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                                
		Іменем України                                                
		16 лютого 2022 року
		м. Київ
		справа № 204/9057/19
		провадження № 61-12288св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І.,
		суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року під головуванням судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання договору довічного утримання нікчемним, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію та про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив:
		визнати нікчемним договір довічного утримання, укладений 20 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за № 2-849;
		визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , номер рішення - 4757233 від 23 липня 2007 року;
		визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка є його рідною бабою та після смерті якої залишилося спадкове майно, що складається з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Спадкоємцем першої черги, після смерті ОСОБА_3 є її син ОСОБА_4 , який є рідним батьком позивача. Оскільки, його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач є єдиним спадкоємцем після його смерті, так як інших дітей у батька не було. Батько був одружений лише з матір`ю позивача, яка також померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини. 
		25 листопада 2019 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки вказана квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору довічного утримання, посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 20 березня 2007 року та накладена заборона відчуження на вищевказане нерухоме майно згідно цього договору. 
		Таким чином, позивач дізнався із відповіді нотаріуса, що його баба уклала договір довічного утримання із ОСОБА_2 , яка є сторонньою особою для їх родини, однак, усвідомлювати правові наслідки укладання договору довічного утримання вона не могла, оскільки перебувала з 2007 року на обліку у лікаря-психіатра.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 28 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду     м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року без змін.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, звернувшись до суду з вимогами про визнання правочину нікчемним, обрав неналежний спосіб захисту.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Корсуновський П. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду                     м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в якій просив оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суд змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд помилився в частині мотивів такої відмови. Вважає, що в цьому випадку підставою відмови має бути не неналежний спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, а те, що позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини із пропуском строку звернення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Посилається на ту обставину, що права позивача оскарженим договором не порушені.
		Суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 463/579/18; у постанові від 20 грудня                     2018 року у справі № 751/8397/16-ц; у постанові від 08 серпня 2019 року у справі                           № 475/196/16-ц; у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 2-815/2006 (провадження № 61-34774св18); у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 212/1128/17-ц (провадження № 61-26768св18); у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі                                    № 206/472/17-ц (провадження № 61-7823св19) та у постанові від 11 березня 2021 року у справі № 289/927/19 (провадження № 61-16105св20).
		Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, які виявились у тому, що не звернув уваги на докази пропуску позивачем строків для подачі заяви про прийняття спадщини.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У поданому у жовтні 2021 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Кожевніков О. М. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
		Вказував, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що договір довічного утримання є укладеним, а отже оспорюваним, а тому висновки про відмову у задоволенні позову правильні.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Красногвардійського районного суду                         м. Дніпропетровська. 
		29 жовтня 2021 року цивільна справа № 204/9057/19 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		23 березня 2007 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А. було посвідчено договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за яким сторони погодили, що                           ОСОБА_3 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає квартиру АДРЕСА_1 .
		В свою чергу, ОСОБА_2 зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_3 , надаючи їй комплекс послуг, згідно щомісячних замовлень, забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберігаючи за нею право довічного безкоштовного проживання у вказаній квартирі. Нотаріусом також було накладено заборону відчуження вказаної квартири до припинення дії договору.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
		22 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини після смерті                  ОСОБА_3 .
		Встановлено, що ОСОБА_3 протягом періоду з 2007 року по дату смерті періодично (7 разів) перебувала на стаціонарному лікуванні у КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги ДОР», зокрема з діагнозом маячний розлад органічного походження (шизофреноподібний) внаслідок захворювання судин головного мозку, у передбаченому законодавством порядку недієздатною не визнавалась.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , підтвердила факт існування багаторічних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка надавала їй догляд, необхідну допомогу, забезпечувала її харчуванням, одягом, ліками та медичною допомогою, таким чином виконуючи умови вищезгаданого договору.
		Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 20 серпня 2020 року № 24, ОСОБА_3 на момент укладання договору довічного утримання від 20 березня                    2007 року страждала на маячний розлад органічного походження (шизофреноподібний). За своїм психічним станом на той час ОСОБА_3 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом у прохальній частині позову зазначив однією з вимог - визнання договору довічного утримання нікчемним.
		Відповідно до статей 744, 749 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання потребує волевиявлення обох сторін та обов`язкової його нотаріальної форми посвідчення (стаття 745 ЦК України). Також договір довічного утримання, за яким передається у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		Враховуючи ту обставину, що позивач просив визнати спірний договір довічного утримання саме нікчемним, вказував на те, що ОСОБА_3 на час його укладення усвідомлювати правові наслідки не могла, а приписами статті 225 ЦК України передбачено можливість визнання його судом недійсним, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту.
		Проте повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій у цій справі колегія суддів не може з огляду на таке.
		Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
		Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
		У справі, що переглядається, суди встановили, що спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно не проживав із спадкодавцем та впродовж шестимісячного строку з часу відкриття спадщини не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, що ним не заперечується.
		Таким чином, ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку не вчинив дій щодо прийняття спадщини та з часу її відкриття не заявив про свої спадкові права. Питання про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті                       ОСОБА_3 позивач також не порушував.
		Враховуючи, що ОСОБА_1 не є особою, яка прийняла спадщину після смерті                       ОСОБА_3 , колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що оспорюваний договір довічного утримання на його спадкові права не впливає та їх не порушує.
		Колегія суддів зазначає, що якщо особа не вчинила дій щодо прийняття спадщини (у встановлені законом строки не заявила про свої спадкові права), то у неї відсутня юридична заінтересованість у визнанні договору довічного утримання нікчемним, оскільки право на спадкування їй не належить внаслідок спливу строку на його реалізацію.
		Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 463/579/18 (провадження                                                 № 61-11961св19).
		Верховний Суд також зауважує, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
		Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі                                             № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертала увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		З огляду на викладене вище в сукупності, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія судів доходить висновку про наявність підстав для зміни мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
		Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову проте з помилкових мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни мотивувальних частин судових рішень судів попередніх інстанцій шляхом викладення їх у редакції цієї постанови.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Ураховуючи, що результатами розгляду касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни мотивувальних частин оскаржених судових рішень в редакції цієї постанови, понесені заявником судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня                           2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     А. І. Грушицький 
		Судді                                                                                                  А. А. Калараш
		                                                                                                            І. В. Литвиненко
		Є. В. Петров
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...