Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12428/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо оренди.
Надіслано для оприлюднення: 22.02.2022. Зареєстровано: 23.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		01.02.2022Справа №  910/12428/21Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Кучеренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/12428/21
		За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 
		до Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" 
		про стягнення 253653,95 грн
		Представники учасників справи: 
		від позивача: не з`явився; 
		від відповідача: Книшов І.Г.; 
		від третьої особи: Прокопенко І.І.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича (далі - відповідач) про стягнення 184254,22 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7957 від 20.10.2017 не здійснив сплати орендної плати, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 63356,81 грн, пеню у розмірі 3763,95 грн, штраф у розмірі 1900,70 грн, інфляційні втрати у розмірі 4020,70 грн та неустойку у розмірі 111212,06 грн за прострочення повернення орендованого майна відповідно до приписів частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2021                прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/12428/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та залучено до участі у справі  третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
		07.09.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідача заборгованості з орендної                плати у розмірі 54919,57 грн,        штраф        у розмірі         1647,59 грн, пеню        у розмірі        4067,28 грн, інфляційні втрати у розмірі                5708,90 грн та неустойку в розмірі 187310,61 грн.
		14.09.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з підстав того, що його діяльність не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215,  він не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту запровадження карантину, у зв`язку з чим був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, а на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане. При цьому, відповідач наголошує на тому, що до складу орендної плати вже включено індекс інфляцію, а подвійне нарахування інфляційних втрат не передбачено ні договором, ні чинним законодавством та зауважує на тому, що позивачем здійснено розрахунок пені з порушенням приписів статті 232 Господарського кодексу України та заявлено її до стягнення з пропуском спеціального строку позовної давності. Крім цього, відповідач посилається на безпідставність нарахування неустойки, оскільки відповідач не отримував від позивача заяв про припинення або зміну умов договору, а отже строк дії договору було продовжено на той же строк та після дострокового припинення договору повернув об`єкт оренди за актом у встановлений строк. Наголошує на тому, що штраф у розмірі 3% від загальної суми заборгованості суперечить приписам чинного законодавства.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та у зв`язку зі зміною ціни позову, яка перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, постановлено здійснювати розгляд справи №910/12428/21 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі.
		29.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому не погоджується з обставиною, що сума в розмірі 8437,00 грн була погашена 14.06.2021, оскільки ця сума є завдатком, передбаченим умовами договору, яка була зарахована позивачем в рахунок орендної плати в день повернення об`єкта оренди, що також свідчить про пролонгацію договору.
		01.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення на відзив на позовну заяву, які за своїм змістом є відповіддю на відзив, в яких не погоджується з доводами відповідача, оскільки метою договору оренди було розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, окрім алкогольних, тютюнових, ювелірних виробів, виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, що не підпадає під обмеження, визначені Постановою Кабінету Міністрів №215 та відповідачем не надано жодних належних доказів того, що на період карантину орендоване ним майно не використовувалось ним за цільовим призначенням. Також зауважує на тому, що вимога про сплату орендної плати з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яким останній наділений в силу нормативного закріплення способів захисту майнового права і інтересу та наголошує на тому, що за практикою Верховного Суду  одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить приписам статті 61 Конституції України.
		18.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача на заяву про збільшення позовних вимог, в який заперечує проти доводів відповідача про пролонгацію договору оренди з підстав їх невідповідності приписам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 та постанові Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, якою затверджено «Порядок передачі в оренду державного та комунального майна», які підлягають застосуванню до даних правовідносин.
		В судовому засіданні 23.11.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 10.12.2021.
		Судове засідання, призначене на 10.12.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 судове засідання у справі №910/12428/21 призначено на 11.01.2022.
		У судовому засіданні у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України було оголошено, зокрема, до 01.02.2022.
		У судовому засіданні 01.02.2022 представник третьої особи позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні.
		В свою чергу, позивач в судове засідання не з`явився, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 25.01.2022.
		Відповідно до п. 1 ч. 3        ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		За таких обставин, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.
		На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
		Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		У судовому засіданні 01.02.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		ВСТАНОВИВ:
		20.10.2017 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шульгою Анатолієм Валерійовичем (далі - орендар) укладено договір оренди №7957 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 38,13 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, а саме: частина допоміжних приміщень першого ярусу пам`ятки архітектури національного значення - Церква над економічною брамою (корпус №82), реєстровий номер майна 20073260.12.ЮЖВЦСД1030 (далі - майно), що перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.05.2017 і становить 1084455,00 грн без ПДВ.
		Майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, окрім алкогольних, тютюнових, ювелірних виробів, виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння (п. 1.2 договору)
		Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
		Пунктом 3.5 договору визначено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
		Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6 договору).
		У п. 3.7 договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
		Згідно з п. 3.8 договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
		За умовами п. 3.10 договору зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць оренди.
		Згідно з п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.10.2017 до 20.09.2020 включно.
		У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4 договору).
		За приписами п. 10.6 договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; припинення членства у Національній Спілці художників України та/або смерті орендаря.
		У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (п. 10.10 договору).
		Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10 договору).
		За актом приймання-передавання від 20.10.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 38,13 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, а саме: частина допоміжних приміщень першого ярусу пам`ятки архітектури національного значення - "Церква над економічною брамою" (корпус №82), реєстровий номер майна 20073260.12.ЮЖВЦСД1030 (майно), що перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.05.2017 і становить 1084455,00 грн без ПДВ.
		Листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву №30-06/4277 від 28.05.2021 було повідомлено орендаря про відмову від договору оренди нерухомого майна №7957 від 20.10.2017 у зв`язку з несплатою орендної плати протягом трьох місяців та зобов`язано орендаря повернути майно на підставі акту приймання-передачі.
		14.06.2021 між сторонами підписаний акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, за яким орендар повернув орендодавцеві орендоване майно.
		Позивач, посилаючись на те, що відповідач під час дії договору неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати до бюджету та порушив строки повернення майна з оренди після закінчення дії договору, звернувся до суду за даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року у розмірі 54919,57 грн, штраф у розмірі 1647,59 грн, пеню у розмірі 4067,28 грн, інфляційні втрати у розмірі 5708,90 грн та неустойку за прострочення повернення майна за період з 21.09.2020 по 14.06.2021 в розмірі 187310,61 грн.
		Відповідач, в свою чергу, заперечує проти позову з підстав того, що його діяльність не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину відповідно до постанови КМУ від 16.03.2020 №215 і він не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту запровадження карантину, у зв`язку з чим був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, а згідно ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане. При цьому, відповідач посилається на безпідставність нарахування неустойки, оскільки відповідач не отримував від позивача заяв про припинення або зміну умов договору, а отже строк дії договору було продовжено на той же строк та після дострокового припинення договору повернув об`єкт оренди за актом у встановлений строк.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		Стаття 509 Цивільного кодексу України        (далі -        ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Відповідно до статей        11,        629 Цивільного кодексу України        договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
		Зобов`язання, в силу вимог статей        526,        525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього        Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у        ст. 193 Господарського кодексу України.
		Відносини, пов`язані з орендою нерухомого майна, що належить до державної власності, регулюються        Цивільним кодексом України,        Господарським кодексом України        та        Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
		Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди державного нерухомого майна, а відповідно до        статті 759 Цивільного кодексу України        за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3        статті 760 ЦК України).
		Частинами 1, 3        статті 283 Господарського кодексу України        унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
		Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
		За актом приймання-передавання орендованого майна від 20.10.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду державне нерухоме майно площею 38,13 кв. м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, а саме: частину допоміжних приміщень першого ярусу пам`ятки архітектури національного значення - "Церква над економічною брамою" (корпус №82), реєстровий номер майна 20073260.12.ЮЖВЦСД1030, що перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.05.2017 і становить 1084455,00 грн без ПДВ.
		За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5        статті 762 ЦК України).
		Приписами частини 1        статті 286 Господарського кодексу України        передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
		У пунктах 3.1-3.3 договору сторонами погоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2017 року - 16874,47 грн. Оплата за перший місяць оренди жовтень 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень місяць 2017 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
		Згідно із частиною 1 та 4    статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX     орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
		Положенням     ст. 530 Цивільного кодексу України     передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Пунктом 3.6 договору визначено, що  орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
		Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України     та змісту пункту 3.6 договору строк виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орендної плати в повному обсязі у заявлений період на рахунок позивача за договором на момент розгляду справи настав.
		Частиною 2    статті 193 Господарського кодексу України     встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Втім, як встановлено судом, відповідач, в порушення зазначених норм права та умов договору оренди, свої обов`язки щодо сплати орендних платежів виконував не належним чином, внаслідок чого за період з квітня 2020 року по 20.09.2020 року виникла заборгованість в загальній сумі, після врахування позивачем авансового платежу, сплаченого відповідачем після укладення договору, в рахунок орендної плати, 54919,57 грн.
		Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати щомісячних  орендних платежів у визначеній сумі, а у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що його діяльність була заборонена під час карантину і він не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту запровадження карантину, у зв`язку з чим був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток.
		Відповідно до ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
		Згідно з частиною  6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
		Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
		Для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. 
		Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №915/1046/19 та від 27.08.2019 у справі №914/2264/17.
		При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.
		При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №910/10657/19, від 05.06.2018 у справі №905/1601/17.
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: " 14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу".
		Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: " 14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".
		Фонд державного майна України листом № 10-16-8306 від 30.04.2020 "Щодо деяких питань реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Держаний бюджет України на 2020 рік" надав роз`яснення щодо порядку застосування звільнення орендарів державного майна від сплати орендної плати, зі змісту яких вбачається, що для отримання звільнення від орендної плати необхідно: перевірити чи поширюються заборони зі здійснення певного виду підприємницької та іншої діяльності, що запроваджені постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами і доповненнями) на вид діяльності (цільове призначення), за яким використовується державне майно за договором оренди; якщо так, то орендар звертається із заявою до орендодавця з проханням звільнити такого орендаря від орендної плати за договором відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України; після отримання звернення орендаря орендодавець спільно з балансоутримувачем майна, що є об`єктом договору оренди, здійснює обстеження орендованого приміщення з метою отримання доказів призупинення орендарем діяльності на об`єкті оренди, про що складається акт; на підставі заяви орендаря і складеного представниками орендодавця і балансоутримувача акту обстеження орендодавець приймає рішення про звільнення орендаря від сплати орендної плати на період карантину.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з листом від 08.05.2020 з питань щодо призупинення нарахування орендної плати, у відповідь на який листом вих. №30-06/4888 від 15.06.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву повідомило відповідача, що для розгляду та прийняття рішення щодо застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України необхідно дати докази того, що наймач не використовує майно за призначенням. При цьому, Фондом було запропоновано відповідачу надати інформацію від податкового органу, що може засвідчити, що орендар не отримував під час дії карантину доходу від використання об`єкта оренди, сертифікат  Торгово-промислової палати України на підтвердження форс-мажорних обставин в конкретному випадку та інші докази, що свідчать про зупинення діяльності та неможливість виконання зобов`язань за договором оренди.
		Втім, будь-яких доказів вчинення відповідачем дій, вказаних у листі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, матеріали справи не містять.
		Під час розгляду справи відповідачем також не доведено належними та допустимими доказами об`єктивну неможливість у весь заявлений період використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає, а надані відповідачем фото роздруківки з Інтернету такими не є, так як не свідчать про позбавлення відповідача доступу до орендованого приміщення та користування ним у спірний період.
		При цьому, суд відхиляє як необґрунтовані та не доведені, доводи відповідача стосовно того, що його діяльність (в орендованому приміщенні) не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину, у зв`язку з чим відповідач не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту встановлення обмежувальних заходів, був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та, відповідно, отримувати прибуток.
		Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215 внесено зміни до постанови КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19", зокрема, вказано, що з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
		Дію карантину було продовжено на всій території України згідно з постановами КМУ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021.
		При цьому, Законом України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2" було внесено зміни до п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби Covid-19", зокрема доповнено п.п. 5 та 6 наступного змісту:
		5) для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення;
		6) суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна.
		Відповідач зазначає, що його діяльність не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину, у зв`язку з чим відповідач не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту встановлення обмежувальних заходів, а відповідно був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та, відповідно, отримувати прибуток.
		У пункті 1.2 договору зазначено, що майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, окрім алкогольних, тютюнових, ювелірних виробів, виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.
		Отже, нежитлове приміщення, яке перебувало у відповідача в користуванні на підставі договору оренди №7957 від 20.10.2017, використовувалось з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, а саме: для торгівлі церковними речами (церковна лавка), а відтак, виходячи зі змісту постанови №211, з урахуванням внесених до неї змін, якою було заборонено роботу суб`єктів господарювання, крім, зокрема, торговельної діяльності, діяльність відповідача не була забороненою.
		Разом з цим, судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" встановлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: 1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1; 2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786, здійснюється у розмірі: 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3. Орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
		У Додатку №1 (Перелік орендарів, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном) зазначено, що до таких орендарів відносяться: орендарі, які орендують приміщення (в учбових корпусах) закладів освіти і науки державної форми власності з метою розміщення: кафе, кафетеріїв, їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів; торговельних об`єктів з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів; ліцензованої відео- та аудіопродукції, призначеної для закладів освіти; торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів; торговельних автоматів, що відпускають продовольчі товари; науково-дослідних установ; орендарі, які орендують приміщення для розміщення: приватних закладів освіти; державних закладів освіти, що частково фінансуються з державного бюджету, та закладів освіти, що фінансуються з місцевого бюджету; державних та комунальних закладів позашкільної освіти (крім оздоровчих закладів для дітей та молоді) та закладів дошкільної освіти; видавництв друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видаються українською мовою; торговельних об`єктів з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою; фізкультурно-спортивних закладів, діяльність яких спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту; бібліотек, музеїв; закладів, що провадять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів; закладів культури незалежно від форми власності, що орендують приміщення для здійснення статутної діяльності в сфері культури та мистецтв; салонів краси, саун, турецьких лазень, соляріїв, кабінетів масажу, тренажерних залів; орендарі, які орендують приміщення з метою: організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності; побутового обслуговування населення; здійснення туроператорської та турагентської діяльності.
		У Додатку №2 (Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків) вказано, що до таких орендарів відносяться: орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, барів, кафе-барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторанів, ресторанів з нічним режимом роботи; їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів; комп`ютерних клубів та інтернет-кафе; торговельних об`єктів з продажу промислових товарів (крім таких, що здійснюють роздрібну торгівлю засобами гігієни); торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів, що були у використанні; проведення виставок образотворчої та книжкової продукції, виробленої в Україні; виставок непродовольчих товарів без здійснення торгівлі; готелів; транспортних підприємств з перевезення пасажирів;офісних приміщень (зокрема в аеропортах); вітчизняні юридичні і фізичні особи, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах); суб`єкти кінематографії, основною діяльністю яких є кіновиробництво або технічне забезпечення і обслуговування кіновиробництва, за умови, що вони внесені до Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів.
		У Додатку №3 (Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків) вказано, що до таких орендарів відносяться орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, барів, кафе-барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторанів, ресторанів з нічним режимом роботи; їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; торговельних об`єктів.
		Втім, судом встановлено, що вид господарської діяльності відповідача, яку він здійснює в орендованому на умовах договору оренди №7957 від 20.10.2017 приміщенні, не відноситься до видів діяльності, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину".
		З огляду на вищевикладене та беручи до уваги, що той вид господарської діяльності, який здійснювався відповідачем в орендованому приміщенні, не підпадав під заборони, встановлені постановами Уряду, та не було встановлено заборони відповідачу доступу до майна, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості тверджень відповідача про те, що він був звільнений від нарахування/сплати орендної плати за користуванням об`єктом оренди у весь заявлений період.
		В той же час, судом встановлено, що Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.04.2020 №19, в тому числі у зв`язку з визнанням відповідно до Протоколу №14 засідання штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації від 13.04.2020 території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври вогнищем захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2 у місті Києві, та територією карантину, обмежено доступ населення до зони надзвичайної ситуації - на територію Свято-Успенської Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічого монастиря) шляхом встановлення умов в`їзду та виїзду на/з території.
		Листом вих. №04-25/349 від 11.05.2020 Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" повідомив, що він продовжує обмежувальні заходи до 22.05.2020. Разом з тим, з метою поступового відновлення роботи, заповідник звернувся з листом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.04.2020 №19 "Про створення тимчасових контрольно-пропускних пунктів на в`їздах та виїздах з території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври", зокрема, зняти обмеження доступу співробітникам заповідника та інших установ, розташованих на частині території заповідника.
		Листом вих. №04-25/396 від 22.05.2020 Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" повідомив, що станом на 22.05.2020 діє розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.04.2020 №19 "Про створення тимчасових контрольно-пропускних пунктів на в`їздах та виїздах з території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври", яким обмежено доступ до заповідника. Для зняття обмежень доступу на територію заповідника направлено відповідні листи на адресу КМДА та Міністерства культури та інформаційної політики України про часткове відновлення роботи заповідника та зняття обмежень.
		Наказом Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" №04-07/42 від 27.05.2020 "Про відкриття для відвідування території Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" відкрито для відвідування територію Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" 26.05.2020 (без екскурсійного обслуговування, відвідування дзвіниці, користування системою "Відеостіна", відвідування інтер`єрів та експозиційних об`єктів).
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
		У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
		Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
		Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді".
		З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для зменшення відповідачу орендної плати на 50% за період з 13.04.2020 до 26.05.2020, так як очевидно, що у вказаний період відповідач не міг з незалежних від нього обставин використовувати об`єкт оренди для здійснення своєї підприємницької діяльності у повному обсязі через запроваджені обмеження, що узгоджується з нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, та яким пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції.
		Отже, обґрунтованим, на думку суду, є нарахування відповідачу у період з 13.04.2020 до 26.05.2020 орендної плати у зменшеному на 50 % розмірі, а саме за квітень - 4757,92 грн, за травень - 5875,67 грн, а відтак враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати за період квітень-вересень 2020 року в загальному розмірі 47649,33 грн.
		Статтею 611 ЦК України        встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами        ст. 230 ГК України        також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
		Пунктами 3.7 та 3.8 договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати; а у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
		При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України        - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 та у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.
		Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення строків внесення орендної плати, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 4067,28 грн за період з 23.01.2021 по 23.07.2021 та  штраф у розмірі 1647,59 грн.
		Приписами частини 6      статті 232 Господарського кодексу України      встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
		При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України      строку, за який нараховуються штрафні санкції.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 22.08.2019 у справі №914/508/17, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 22.08.2019 у справі №914/508/17.
		Таким чином, враховуючи, що іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною шостою     статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі не визначено, а умова за кожен день прострочення не може розцінюватися як установлення іншого строку, правомірним є нарахування пені за порушення строків оплати протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та помилково нарахована пеня за період з 23.01.2021 по 23.07.2021, тобто за шість місяців що передують зверненню до суду, оскільки, як вже зазначалось, нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений.
		Приймаючи до уваги вищевикладене, за розрахунком суду, виходячи з приписів частини 6     статті 232 Господарського кодексу України та зважаючи на ч. 2 ст. 237 ГПК України, якою встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, належною до стягнення у межах заявленого періоду є пеня у розмірі 446,13 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.
		Відповідно        ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Отже, штрафом є неустойка, що нараховується однократно у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, тобто має триваючий характер.
		Умовами пункту 3.8 договору сторони визначили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості, що відповідає приписам статті 549 Цивільного кодексу України та за своїм змістом є саме штрафом, який нараховується однократно у відсотках від суми невиконаного зобов`язання, а не пенею, як помилково визначив відповідач у відзиві на позовну заяву.
		Відтак, враховуючи, що відповідач допустив прострочення зі сплати орендних платежів більше ніж три місяці та сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, що не суперечать нормам чинного законодавства, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення штрафу. Однак, зважаючи на те, що обґрунтована сума заборгованості з орендної плати складає 47649,33 грн, а умовами п. 3.8 договору встановлено штраф у розмірі 3% від суми заборгованості, то позовні вимоги в цій частині належить задовольнити частково та стягнути з відповідача штраф в сумі 1429,48 грн із розрахунку 47649,33*3/100, а у задоволені решти вимог в цій частині відмовити.
		Окрім того, оскільки відповідно до частини 2        статті 625 Цивільного кодексу України        боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 5708,90 грн за період з квітня 2020 року по липень 2021 року.
		Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.
		Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
		Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
		Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»        визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).
		З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»        постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
		Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми        Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого        постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003        та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена        наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
		Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування        статті 625 ЦК України        визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
		Статтею 625 ЦК України    передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим        постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
		Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
		Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
		За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, з урахуванням методики їх розрахунку та встановленої суми орендних платежів, яка підлягає сплаті у спірний період, судом встановлено, що обґрунтований розмір інфляційних втрат за прострочення сплати орендної плати у спірний період  становить 4745,74 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
		При цьому суд відхиляє доводи відповідача про не можливість нарахування інфляції через включення її до складу орендної плати, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку         ст. 625 ЦК України         є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові і не залежить від порядку визначення орендної плати за Методикою.  
		Окрім того, позивачем заявлені позовні вимоги  про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі в сумі 187310,61 грн за період з 21.09.2020 по 14.06.2021 у зв`язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна.
		Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
		Пунктом 10.1 договору визначено, що спірний договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.10.2017 до 20.09.2020 включно.
		У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4 договору).
		В той же час, 27.12.2019 набрав чинності та 01.02.2020 введений в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (далі - Закон №157-IX), який врегульовує майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
		За змістом пункту другого Перехідних та прикінцевих положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
		Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
		Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
		Як було зазначено вище, у відповідності до п. 10.1 договір оренди №7957 від 20.10.2017 укладено строком на 2 роки 11 місяців, та діє з 20.10.2017 до 20.09.2020 включно, а отже в силу приписів пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX продовження дії договору оренди №7957 від 20.10.2017 здійснюється саме в порядку Закону №157-IX, а не умов пункту 10.4 договору, як помилково визначає відповідач.
		Так, частиною 1 статті 18 Закону № 157-IX передбачено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. За змістом частини 2 цієї статті, без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
		Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 157-IX договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. 
		Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем (абз. 1 ч. 4 ст. 18 Закону № 157-IX).
		Частиною 9 статті 18 Закону № 157-IX встановлено, що після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.
		Отже, Закон №157-IX, який є спеціальним актом і підлягає застосуванню до даних правовідносин, не передбачає автоматичної пролонгації договорів оренди державного та комунального майна, а встановлює певний порядок здійснення волевиявлення зі сторони, як орендаря так і орендодавця.
		Під час розгляду справи сторонами не надано належних доказів дотримання приписів Закону №157-IX в частині вирішення питання пролонгації дії договору оренди.
		З огляду на наведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що договір оренди №7957 від 20.10.2017 припинив свою дію  20.09.2020, у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено, а доводи відповідача про те, що дія договору №7957 від 20.10.2017 була пролонгована до 20.08.2023 у відповідності до п. 10.4 договору оренди належить визнати помилковими та відхилити.
		Частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовано, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
		У відповідності до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1).
		Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (частина 2).
		Тобто, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди та виникає зобов`язання з повернення об`єкту оренди.
		Невиконання наймачем передбаченого частиною першою     статті 785 ЦК України                обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої     статті 785 ЦК України     такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
		Як встановлено судом договір оренди припинив свою дію 20.09.2020, у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, оскільки сторонами у відповідності до приписів Закону №157-IX, який є спеціальним актом і підлягає застосуванню до даних правовідносин, не вирішили у встановленому чинним законодавством порядку питання пролонгації договору, тоді як об`єкт оренди був повернутий відповідачем лише 14.06.2021 за актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, відповідно до якого орендар повернув, а орендодавець прийняв із користування орендоване майно за договором.
		Таким чином, відповідач продовжуючи користуватись об`єктом оренди після 20.09.2020 прострочив зобов`язання з його повернення після закінчення строку дії договору, що є підставою для застосування до нього відповідальності у вигляді виплати неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
		З огляду на встановлені вище обставини щодо закінчення строку дії договору та несвоєчасне повернення орендованого майна орендодавцеві, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за весь період невиконання обов`язку з повернення майна в розмірі подвійної орендної плати за користування майном, 50% якої належить до сплати в бюджет в силу умов договору оренди.
		Перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки, суд визнає його обґрунтованим, а позовні вимоги в розмірі 187310,61 грн такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За приписами частини 1        статті 86 Господарського процесуального кодексу України        суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.
		При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Приймаючи до уваги все вищевикладене, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича про стягнення 253653,95 грн задовольнити частково.
		2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський район/22080300, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача (ідентифікаційний код) 37993783, номер рахунку (IBAN) UA 778999980313020094000026011, код класифікації доходів бюджету 22080300, призначення платежу плата за оренду іншого державного майна) заборгованість у розмірі 47649 (сорок сім тисяч шістсот сорок дев`ять) грн 33 коп., штраф у розмірі 1429 (одна тисяча чотириста двадцять дев`ять) грн 48 коп., пеню у розмірі 446 (чотириста сорок шість) грн 13 коп., інфляційні втрати у розмірі 4745 (чотири тисячі сімсот сорок п`ять) грн 74 коп. та неустойку у розмірі 187310 (сто вісімдесят сім тисяч триста десять) грн 61 грн.
		3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) судовий збір у розмірі 3623 (три тисячі шістсот двадцять три) грн 72 коп.
		4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                                                                    Т.В. Васильченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...