Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 362/3503/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2022.
Дата набрання законної сили: 17.02.2022
Номер судового провадження: 51-4489км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016110140003023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		17 лютого 2022 року
		м. Київ
		Справа № 362/3503/20
		Провадження № 51-4489 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , 
		при секретарі  ОСОБА_4 , 
		за участю прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисників:  ОСОБА_6 , ОСОБА_6 ,
		виправданого ОСОБА_7 ,
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016110140003023, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Зірне, Березнівського району, Рівненської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, 
		за касаційною скаргою прокурора на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 .
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто за ч. 1ст.121 КК України,за наступних обставин.
		31 грудня 2016 року, приблизно в період часу з 17:00 до 17:15, по вул. Васильківській у с. Здорівка, Київської області в напрямку автошляху «М 95» (автодорога Київ - Одеса), ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 штовхали автомобіль марки «VolksWagen LT» д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував у несправному стані.
		В цей час, ОСОБА_7 знаходився у салоні автомобіля «Mercedes-Benz GL 450», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 , який рухався по вул. Васильківській у селі Здорівка, Київської області, недалеко від з`їзду з автошляху «М 95» (автодорога Київ - Одеса). ОСОБА_10 , побачивши перед собою автомобіль марки «VolksWagen LT» д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував у несправному стані, зупинила автомобіль, яким керувала, і відкривши переднє скло зробила зауваження особам, які його штовхали.
		Після виниклого словесного конфлікту, ОСОБА_7 попросив дружину припаркувати автомобіль, у якому вони рухались, на узбіччі за автомобілем марки «VolksWagen LT» д.н.з. НОМЕР_1 , на що ОСОБА_10 погодилась та припаркувала автомобіль. В свою чергу, ОСОБА_8 залишився стояти біля автомобіля марки «VolksWagen LT» д.н.з. НОМЕР_1 , не спостерігаючи за рухом автомобіля «Mercedes-Benz GL 450» д.н.з. НОМЕР_2 .
		В цей час, у ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_8 , виник злочинний умисел на заподіяння останньому тілесних ушкоджень. Після повної зупинки автомобіля марки «Mercedes-Benz GL 450», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , вийшовши з автомобіля, усвідомлюючи небезпечний характер своїх дій, дістав самозарядний пістолет марки «Glock 19», який згідно дозволу на зберігання та носіння зброї № 3628 належить ОСОБА_7 та направив його в сторону ОСОБА_8 , який продовжував стояти біля автомобіля «VolksWagen LT» д.н.з. НОМЕР_1 . Рухаючись в сторону ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , тримаючи в руці самозарядний пістолет, направлений дулом в бік ОСОБА_8 , голосно наказав йому лягти на землю обличчям вниз.
		Розуміючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_8 є неозброєним, ігнорує вимогу лягти на підлогу обличчям вниз, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій,  ОСОБА_7 здійснив постріл із самозарядного пістолету з метою подолання волі ОСОБА_8 та доведення свого злочинного умислу, направленого на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , до кінця.
		В свою чергу, ОСОБА_8 нерозуміючи вимоги ОСОБА_7 , стоячи обличчям до останнього та усвідомлюючи, що на нього рухається особа, в руках якої знаходиться предмет, зовні схожий на пістолет, направлений в його сторону, побоюючись за своє життя та здоров`я, також направився в сторону  ОСОБА_7 та з метою самозахисту, своєю рукою, у якій знаходилась скляна пляшка, вдарив останнього у ділянку голови.
		Одночасно з цим, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у виді тілесного ушкодження і бажаючи їх настання, здійснив постріл в ОСОБА_8 з самозарядного пістолету марки «Glock 19», поціливши у ліву ногу останнього. Від отриманого пострілу, ОСОБА_8 зупинився та відійшов назад, а потім впав на землю. 
		За ступенем тяжкості вищевказане ушкодження відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 43/Е від 20.02.2017відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя), яке викликало у потерпілого тривалий розлад здоров`я.
		Згідно висновку комплексної судової експертизи зброї та експертизи продуктів пострілу № 696-698/17-33/7079/17-34 від 11.05.2017 року, наданий на дослідження пістолет є короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю  пістолетом «Glock 19», калібру 9х19 мм, № НОМЕР_3 , виробництва Австрія, виготовлений заводським способом. Здійснювати постріли з наданого на дослідження пістолету бойовими припасами можливо. 
		Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2021 року ОСОБА_7 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 121 Кримінального кодексу України,та виправдано за недоведеністю в діяннях обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, закрито.
		Місцевий суд в обґрунтування ухваленого рішення вказав, що доказів, на які посилається сторона обвинувачення, недостатньо для доведення "поза розумним сумнівом" причетності ОСОБА_7 до вчинення злочину, передбаченого ч. 1ст. 121 КК України, оскільки достатніх та допустимих доказів його участі у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення органом досудового розслідування не здобуто, стороною обвинувачення не надано, а судом не встановлено.
		У мотивувальній частині виправдувального вироку суд зазначив про те, що ОСОБА_7 діяв у стані необхідної оборони, що виключає його кримінальну відповідальність згідно до вимогст. 36 КК України. На переконання суду, кожний акт поведінки ОСОБА_7 протягом конфлікту був адекватним та достатнім для відповіді на неправомірні дії ОСОБА_8 : зауваженню про вибачення передувала образа його дружини ОСОБА_10 з боку ОСОБА_8 в нецензурній формі, яка містила погрози сексуального характеру; здійсненню попереджувального пострілу передували активні дії з рухом назустріч і пляшкою в руці; пострілу в ногу передувало посягання на життя шляхом завдання удару пляшкою по голові та подальші погрози. Другий постріл було зроблено свідомо не в тулуб, а в ногу, одразу після удару пляшкою, з метою припинення зухвалих хуліганських дій та погроз життю обвинуваченого та його дружини. Саме неправомірна поведінка потерпілого зумовила такий розвиток подій, та обвинувачений ОСОБА_7 цілком правомірно скористався своїм конституційним правом, передбаченимст. 27 Конституції України, відповідно до якої кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Також суд при оцінці дій обвинуваченого ОСОБА_7 врахував факт надання ним першої медичної допомоги, а саме перетягування ременем ноги ОСОБА_8 задля припинення кровотечі, та факт здійснення попереджувального пострілу. Адже, якби у останнього дійсно був умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 , здійснення попереджувального пострілу є відверто нелогічною дією, так само, як і надання першої невідкладної медичної допомоги.
		Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що сформульоване обвинувачення відносно ОСОБА_7 не знайшло свого безспірного підтвердження у судовому засіданні для того, щоб вважати доведеним предявлене йому обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України.
		Провадження у справі в частині цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди закрито.
		Вирішено питання про речові докази у провадженні.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року вищевказаний вирок залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлені судові рішення у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про те, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. ст. 94, 370, 374 КПК України. Вказує, що судом надана невірна оцінка встановленим фактичним обставинам справи та не наведено належних мотивів залишення поза увагою більшості письмових та речових доказів, досліджених в ході судового розгляду. До того ж, в порушення ст. 94 КПК України, беручи до уваги доказ сторони захисту  висновок експерта № 0706/017-П за результатами проведення судової психологічної експертизи (опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою  компютерного поліграфа) від 7 червня 2017 року суд першої інстанції не встановив наявність оригіналу вказаного висновку експерта та додатків до нього. Тобто, надаючи оцінку допустимості вказаного доказу суд першої інстанції не перевірив його з точки зору належності та достовірності, та врахував його як доказ невинуватості обвинуваченого ОСОБА_7 . Вважає, що суд першої інстанції неправильно надав оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_7 як діяння у стані необхідної оборони, оскільки суд констатував у вироку факт застосування обвинуваченим ОСОБА_7 зброї стосовно неозброєного потерпілого ОСОБА_8 , за результатами чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, що прямо виключає можливість віднесення дій обвинуваченого до дій у стані необхідної оборони. Таким чином, в порушення вимог ст. 413 КПК України, суд першої інстанції, у зв`язку з неправильним тлумаченням закону, а саме ст. 36 КК України, відніс дії обвинуваченого ОСОБА_7 за встановлених судовим розглядом обставин події до стану необхідної оборони, не застосував закон, який підлягає застосуванню, а саме положення ч. 1 ст. 121 КК України. Вважає, що судом першої інстанції допущено порушення вимог статей 349, 371 КПК України під час встановлення та зміни обсягу та порядку дослідження доказів, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки вказані порушення прямо ставлять під сумнів ухвалення виправдувального вироку. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги прокурора, обґрунтованих відповідей та належної оцінки їм не надав. Ухвала апеляційного суду, на переконання прокурора, не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор посилається у касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду. 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор ОСОБА_5 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.
		Виправданий ОСОБА_7 та його захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_6 у судовому засіданні, а також у письмових запереченнях, надісланих до суду касаційної інстанції, доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, вважали необґрунтованими, постановлені судові рішення просили залишити без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 1ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		При цьому за ч. 1ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватисястаттями 412-414 цього Кодексу.
		За правиламист. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього Кодексу.
		Поряд з цим, як зазначено уст. 94 КПКУкраїни, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
		Згідно з ч. 1ст. 373 КПКУкраїнивиправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1ст. 284 цього Кодексу.
		Як зазначено уст. 374 КПКУкраїни, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються  формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		Отже, як обвинувальний, так і виправдувальнийвирок судуне може містити істотних суперечностей, які стосуються предмета судового розгляду, його меж, а також обставин, що в силуст. 91 КПКУкраїни підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та їх правової оцінки.
		Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку. Недодержання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
		На думку колегії суддів касаційного суду, у цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, місцевий суд при ухваленні вироку не дотримавсяцих законодавчих приписів.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке кваліфікується як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
		Виходячи зі змісту положеньКримінального кодексу України, спричинення тяжких тілесних ушкоджень є кримінально караним діянням.
		Об`єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 121 КК України утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв`язок між зазначеними діянням і наслідками.
		Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченогост. 121 КК Україниє наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження(ст. 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.
		За результатами розгляду вказаного кримінального провадження, ніхто із учасників не заперечував ті обставини, що саме в результаті пострілу із самозарядного пістолету, здійсненого ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_8 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Разом із тим, суд дійшов висновку про те, що на момент вчинення таких дій ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони, що відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України виключає його кримінальну відповідальність.
		Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Тобто, право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави (юридичного факту), і такою підставою є вчинення особою суспільно небезпечного посягання. 
		Посяганням визнаються дії особи, якими вона вже заподіює шкоду або створює реальну і безпосередню загрозу заподіяння такої шкоди певним об`єктам. Посягання є суспільно небезпечним, якщо його об`єктами виступають охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільні інтереси чи інтереси держави. Найбільш типовим виявленням суспільно небезпечного посягання є вчинення злочину (наприклад, замах на вбивство, умисне завдання тілесних ушкоджень або вчинення дій, спрямованих на знищення чи пошкодження майна тощо). 
		Таким чином, право на необхідну оборону виникає не за будь-якого суспільно небезпечного посягання, а лише за такого, яке відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Тобто, при розгляді справ даної категорії суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. 
		До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити:
		1) наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту;
		2) встановити їх співвідношення;
		3) відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. 
		У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		Крім того, стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
		Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.
		Згідно обвинувального акту, органи досудового розслідування вказували на те, що словесний конфлікт виник між дружиною обвинуваченого ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , та продовжився ОСОБА_7 , який попросив дружину припаркувати автомобіль, підійшов до ОСОБА_8 і на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, застосовуючи вогнепальну зброю, первинно направив пістолет в сторону ОСОБА_8 і наказав лягти на землю. Коли  ОСОБА_8 його вимогу не виконав і направився в сторону ОСОБА_7 , та з метою самозахисту вдарив ОСОБА_7 по голові скляною пляшкою, одночасно з цим ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень, бажаючи їх настання, здійснив постріл із пістолета, поціливши у ліву ногу  ОСОБА_8 . 
		Оцінюючи ці обставини, в порушення вимог ст. ст. 370, 374 КПК України, суд першої інстанції встановлені ним фактичні обставини у вироку не навів, а в мотивувальній частині свого рішення послався на те, що кожен акт поведінки ОСОБА_7 протягом конфлікту був адекватним та достатнім для відповіді на неправомірні дії  ОСОБА_8 . Дії ОСОБА_7 були обумовлені образою та погрозою, висловленою ОСОБА_8 в адресу його дружини. Другий постріл було вчинено після попереджувального пострілу та після того як ОСОБА_8 наніс йому удар пляшкою та висловлював подальші погрози. Таким чином, саме неправомірні дії потерпілого зумовили такий розвиток подій, за яких ОСОБА_7 скористався своїм конституційним правом на необхідну оборону. Крім того, аналізуючи ці обставини, суд звернув увагу на те, що постріл було зроблено саме в ногу та відразу надано необхідну допомогу, що на думку суду, вказує на те, що ОСОБА_7 не мав умислу на заподіяння ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження. 
		Враховуючи викладене, на думку колегії суддів касаційного суду, суд першої інстанції не встановив у вироку фактичні обставини та не відобразив, на які саме охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається чи інтереси іншої особи було вчинено посягання; в чому проявлялось суспільно небезпечне посягання, яке має бути дійсним та реальним; чи була така оборона визнана необхідною в даній обстановці; мету такого захисту; своєчасність таких дій та їх співмірність. 
		Також суд першої інстанції не проаналізував чи при вчиненні вказаних дій не було перевищено меж необхідної оборони. Разом з тим, встановлення цих обставин є обовязковою умовою для визначення чи перебувала особа в стані необхідної оборони. 
		Таким чином, висновок суду про те, що ОСОБА_7 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 36 КК України є передчасним. Апеляційний суд при розгляді провадження за апеляційною скаргою прокурора не виправив порушень, допущених судом першої інстанції.
		З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 підлягають скасуванню на підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК Україниз призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, а касаційна скарга прокурора  задоволенню частково.
		Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, проаналізувати докази, надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, та на підставі аналізу цих доказів чітко встановити перебіг події, яка склалася за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та в залежності від встановленого надати належну оцінку всім доказам, й відповідно до вимогст. 370 КПК Україниухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
		Керуючись статтями434,436, 438,441,442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_11

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...