Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-74/09 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2022.
Дата набрання законної сили: 16.02.2022
Номер судового провадження: 13-240зво21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 лютого 2022 року
		м.Київ
		справа №1-74/09
		провадження № 13-240зво21
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючої  ОСОБА_1 ,
		судді-доповідача   ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,  ОСОБА_18 ,  ОСОБА_19 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_20 ,
		особи, на користь якої постановлено 
		рішення міжнародною судовою установою, ОСОБА_21 ,
		захисника ОСОБА_22 ,
		прокурора ОСОБА_23 
		розглянула в судовому засіданні заяви  ОСОБА_21 та його захисника ОСОБА_22 про перегляд за виключними обставинами на підставі п.2 ч.3 ст.459 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) вироку Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 4 березня 2009 року, ухвал Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2009 року та Верховного Суду України від 11 березня 2010 року і 
		ВСТАНОВИЛА:
		Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
		За вироком Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 4 березня 2009 року, залишеним без зміни Апеляційним судом Дніпропетровської області й Верховним Судом України ухвалами від 7 серпня 2009 року та 11 березня 2010 року відповідно, ОСОБА_21 було засуджено за ч.2 ст.187 Кримінального кодексу України (далі  КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна.
		Зазначеним вироком також засуджено за ч. 2 ст. 187 КК інших осіб ( ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ), щодо яких не порушується питання про перегляд судових рішень за виключними обставинами.
		Суд визнав ОСОБА_21 винуватим у розбої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за обставин, детально викладених у вироку. 
		Як установив суд першої інстанції, із висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, 23 березня 2008 року близько 3:00 на перехресті вулиць Набережної Леніна та Столярова в м. Дніпропетровську ОСОБА_21 разом із ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 із метою заволодіння майном ОСОБА_27 вчинили на нього напад, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого. При цьому співучасники злочину розподілили ролі й діяли узгоджено між собою. ОСОБА_24 та ОСОБА_25 завдали численних ударів ОСОБА_27 , ОСОБА_26 натягнув куртку на голову потерпілого, у котрого надалі ОСОБА_24 вилучив мобільний телефон «Нокіа 6670» із сім- та флеш-картками, а ОСОБА_21  годинник «Орієнт». У результаті наведених узгоджених дій засуджених ОСОБА_27 було заподіяно легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я та матеріальної шкоди на загальну суму 812 грн.
		Рішення міжнародної судової установи
		Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) в остаточному рішенні від 16 вересня 2021 року в справі «Макаренко та інші проти України» (заява №53747/09 та 4 інші) установив порушення щодо ОСОБА_21 ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) через непроведення національними органами влади ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження працівників міліції. За допущене порушення конвенційного права Суд присудив ОСОБА_21 7500 євро як справедливу сатисфакцію. Водночас попри твердження останнього міжнародна судова установа дійшла висновку про неможливість установити поза розумним сумнівом, що заявник отримав тілесні ушкодження, перебуваючи під контролем працівників міліції. ЄСПЛ зазначив, що подані ОСОБА_21 та іншими особами (не фігурантами в цій кримінальній справі) заяви є ще одним прикладом незабезпечення такого оперативного та ретельного розслідування.
		Зміст вимог заяв та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_21 та його захисник ОСОБА_22 звернулися в порядку ч.3 ст.463 КПК до Великої Палати Верховного Суду (далі  Велика Палата) із заявами про здійснення провадження за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 цього Кодексу.
		У поданих заявах сторона захисту, наводячи свою оцінку фактичним даним, заперечує справедливість засудження ОСОБА_21 і просить скасувати постановлені щодо нього вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 4 березня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2009 року та Верховного Суду України від 11 березня 2010 року, а кримінальну справу  закрити. Суть доводів заявників зводиться до того, що всупереч законодавчим приписам обвинувачення ОСОБА_21 вирішальною мірою ґрунтується на його визнавальних показаннях, здобутих унаслідок жорстокого поводження та катування в період затримання 23 березня 2008 року; суди першої, апеляційної й касаційної інстанцій залишили це поза увагою, неповно здійснили провадження, не дали належної оцінки всім доказам і неправомірно визнали винним у розбої. На переконання ОСОБА_21 , його винуватості не було доведено поза розумним сумнівом, натомість захисник твердить про відсутність у діянні засудженого складу інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. На думку авторів звернень, виходячи з положень Конвенції, Конституції України, Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Рекомендації №R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, а також позиції Великої Палати, викладеної в постанові від 29 квітня 2020 року (провадження №13-97зво19), прийняте ЄСПЛ рішення на користь ОСОБА_21 слугує правовою підставою для закриття кримінальної справи стосовно останнього.
		Позиції учасників судового провадження 
		У Верховному Суді в судовому засіданні ОСОБА_21 та його захисник ОСОБА_22 підтримали свої заяви і просили їх задовольнити; прокурор заперечив прийнятність аргументів сторони захисту та вважав, що немає підстав для їх задоволення.
		Мотиви суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи заявників, дослідивши надані документи, згадане рішення міжнародної судової установи від 16 вересня 2021 року, матеріали витребуваної кримінальної справи, Велика Палата дійшла висновку, що подані в порядку ч. 3 ст. 463 КПК заяви ОСОБА_21 та захисника ОСОБА_22 не підлягають задоволенню на таких підставах.
		Як убачається зі змісту рішення ЄСПЛ від 16 вересня 2021 року,  ОСОБА_21  скаржився за ст. 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції 23 березня 2008 року та непроведення ефективного розслідування за його відповідними зверненнями.
		Розглянувши заяву ОСОБА_21 , ЄСПЛ висловив конкретну позицію з ключових питань. Суд не визнав спроможними твердження заявника про заподіяння йому тілесних ушкоджень саме в період затримання. У своєму рішенні міжнародна судова установа, зазначивши, що перші медичні огляди були здійснені через два дні після звільнення ОСОБА_21 , констатувала відсутність переконливих доказів отримання ним тілесних ушкоджень під контролем працівників міліції. Разом із цим ЄСПЛ указав на те, що проведені у справі ОСОБА_21 неодноразові дослідчі перевірки не свідчать про докладання серйозних зусиль для з?ясування походження задокументованих тілесних ушкоджень.
		Спираючись на свою усталену практику, висновки у справі «Каверзін проти України» (рішення від 15 травня 2012 року, заява №23893/03), в якій було встановлено системну проблему  небажання органів державної влади забезпечити оперативне й ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів, ЄСПЛ вирішив, що факт непроведення такого розслідування у справах ОСОБА_21 та чотирьох інших осіб є порушенням ст.3 Конвенції.
		Керуючись приписами ст.41 Конвенції, Суд постановив, що справедливою сатисфакцією за порушення Україною міжнародних зобов?язань за ст. 3 Конвенції буде виплата заявникам відшкодування моральної шкоди в грошовому еквіваленті, зокрема, ОСОБА_21  у розмірі 7500 євро.
		Таким чином, у рішенні ЄСПЛ від 16 вересня 2021 року у справі «Макаренко та інші проти України» вкотре йдеться про системну проблему, яка вирішується шляхом вжиття заходів загального характеру, і не міститься приписів щодо конкретних заходів індивідуального характеру, спрямованих на відновлення прав осіб, на користь яких воно постановлене, окрім виплати їм грошової компенсації державою-відповідачем та проведення компетентними органами державної влади ефективного розслідування скарг заявників на жорстоке поводження.
		Згідно з документами, доданими до заяви ОСОБА_21 , задля виплати йому грошової компенсації, державний виконавець Міністерства юстиції України 11 листопада 2021 року відкрив виконавче провадження. За інформацією, яка надійшла до Верховного Суду від в.о. Уповноваженого у справах ЄСПЛ, на виконання рішення міжнародної судової установи держава Україна 15 грудня 2021 року перерахувала стягувачу ( ОСОБА_21 ) присуджену йому суму коштів, у зв`язку з чим 28 січня 2022 року державний виконавець постановив закінчити виконавче провадження.
		Що стосується ефективного розслідування суті тверджень ОСОБА_21 про жорстоке поводження, установлення походження виявлених через два дні після звільнення тілесних ушкоджень й винних у цьому осіб, то таке належить до повноважень правоохоронного органу згідно з визначеною законодавствомкомпетенцією (підслідністю), а не суду в рамках провадження за виключними обставинами.
		Як повідомив прокурор у судовому засіданні 16 лютого 2022 року, за скаргами ОСОБА_21 , що були предметом дослідження ЄСПЛ, зареєстровано кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 КК і наразі здійснюється досудове розслідування.
		Водночас для усунення існуючої в Україні комплексної проблеми, яка полягає у невиконанні органами влади зобов`язання провести ефективне розслідування скарг на жорстоке поводження/катування, вжито на національному рівні певних заходів. Насамперед було внесено зміни до кримінального процесуального законодавства й підзаконних нормативних актів, що регулюють процедуру реєстрації відповідних заяв, налагоджено співпрацю правозахисних інституцій та правоохоронних органів із питань реагування на скарги ув?язнених, а місця тримання під вартою перевіряються уповноваженими особами. Також із метою розроблення механізмів розв`язання структурних проблем та запобігання виникненню їх у майбутньому постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2020 року створено Комісію з питань виконання рішень ЄСПЛ, затверджено Національну стратегію у сфері прав людини (Указ Президента України від 24 березня 2021 року №119/2021), схвалено Стратегію протидії катуванням у системі кримінальної юстиції та затверджено план заходів з її реалізації (розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2021 року №1344-р).
		Звертаючись до Великої Палати, заявники не зважили на викладене й висунули вимоги, які перебувають поза зв`язком із позицією ЄСПЛ у рішенні від 16 вересня 2021 року, постановленому на користь ОСОБА_21 та інших осіб.
		Так, у своїх заявах про здійснення провадження за виключними обставинами ОСОБА_21 та захисник ОСОБА_22 наполягають на повторному розгляді справи судом, тобто просять застосувати інший, не відображений у згаданому рішенні ЄСПЛ додатковий захід індивідуального характеру, передбачений для випадків, коли є можливим відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
		За Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року зазначений захід застосовується у разі, коли оскаржене рішення національного суду визнано таким, що суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, а також у випадках, коли людина (потерпіла сторона) і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження. 
		Між тим, ЄСПЛ не визнавав рішення національних судів у справі ОСОБА_21 такими, що по суті суперечать Конвенції, й не ставив під сумнів результат кримінального провадження на національному рівні, адже за змістом рішення міжнародної судової установи засуджений акцентовано не скаржився на недодержання Україною його права на справедливий суд. Порушення конвенційних прав заявника не є наслідком судових рішень у його справі, не пов?язане з їх змістом чи процедурою ухвалення.
		За таких обставин, ураховуючи також позицію Великої Палати в подібних справах (постанови від 20 лютого та 10 квітня 2018 року, справи № 775/15/15-к, 0907/1-661/2011 відповідно),у ситуації в кримінальній справі стосовно ОСОБА_21 її повторний розгляд, включаючи поновлення провадження, не може бути адекватним способом захисту конвенційного права, за порушення якого було визначено справедливою сатисфакцією виплату присуджених коштів.
		Посилання ОСОБА_21 на постанову від 29 квітня 2020 року щодо  ОСОБА_28 (провадження №13-97зво19) є неприйнятними, оскільки її Велика Палата ухвалила у справі, в якій, на відміну від цієї, ЄСПЛ констатував, серед іншого, порушення права заявника на справедливий суд (невиконання Україною зобовязань за п.1 ст.6 Конвенції). 
		З огляду на викладене Велика Палата вважає, що немає правових підстав для задоволення заяв ОСОБА_21 та захисника ОСОБА_22 про перегляд оспорюваних вироку та ухвал за виключними обставинами. Тому відсутні також підстави для скасування цих судових рішень і закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_21 . 
		Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Заяви ОСОБА_21 та захисника ОСОБА_22 про перегляд вироку Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 4 березня 2009 року, ухвал Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2009 року й Верховного Суду України від 11 березня 2010 року за виключними обставинами залишити без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуюча     ОСОБА_1 
		Суддя-доповідач ОСОБА_2 
		Судді: 
		ОСОБА_3    ОСОБА_11 
		ОСОБА_4  ОСОБА_12 
		ОСОБА_5    ОСОБА_13 
		ОСОБА_6  ОСОБА_14 
		ОСОБА_7  ОСОБА_15 
		ОСОБА_8  ОСОБА_16 
		ОСОБА_9  ОСОБА_17 
		ОСОБА_10  ОСОБА_18 
		   ОСОБА_19

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...