Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/7054/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 14.03.2022. Зареєстровано: 15.03.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2022.
Дата набрання законної сили: 07.02.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07.02.2022 року м.Дніпро Справа № 904/7054/20
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
		суддів: Іванова О.Г., Березкіної О.В.
		при секретарі судового засідання Зелецькому Р.Р.
		 
		Представники сторін:
		від позивача: Конох Я.В., виписка з ЄДР № б/н, представник
		від відповідача: Фурик Р.П., особисто;
		представник 3-ї особи в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 (повне рішення складено 18.08.2021 суддя Золотарьова Я.С.) у справі №904/7054/20
		 
		за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро 
		до Фізичної особи-підприємця Фурика Романа Павловича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державний вищий навчальний заклад "Криворізький національний університет", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
		про стягнення заборгованості з орендної плати, неустойки та виселення з приміщення
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
		 
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Фурик Романа Павловича та просить суд:
		- стягнути з відповідача на користь позивача до Державного бюджету України заборгованість з орендної плати у розмірі 692,96 грн;
		- стягнути з відповідача на користь позивача до Державного бюджету України заборгованість з неустойки у розмірі 56 195,28 грн;
		- виселити відповідача з орендованого приміщення за адресою: Гагаріна, 57, м. Кривий Ріг.
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі №904/7054/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Фурика Романа Павловича на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях неустойку у розмірі 44 079,38 грн та судовий збір у розмірі 1 758,89 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		Приймаючи рішення місцевий господарський виходив з того, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. Відповідно, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною. Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі. А тому неможливо одночасного застосовувати положення статті 762 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмову в задоволені вимог позивача про стягнення з відповідача орендної плати за листопад 2020 у розмірі 692,96 грн.
		Розрахунок неустойки, нарахованої позивачем на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України судом першої інстанції визнано невірним, оскільки позивачем не враховано оплати, які здійснював відповідач після закінчення строку дії договору і стягнув з відповідача неустойку в розмірі 44 079,38 грн.
		В ході судового розгляду відповідачем було надано до матеріалів справи та надіслано на адресу позивача (орендодавця) акт приймання-передачі майна з оренди, який було підписано з боку відповідача. Позивач був обізнаний про те, що такий акт було надано до матеріалів справи, а також надіслано на його адресу, водночас не повідомив суд про причини його не підписання. 
		Заперечення позивача, що об`єкт оренди повинен був повернутим балансоутримувачу, а акт приймання-передачі, відповідно, мав бути підписаним не орендодавцем, а балансоутримувачем, за умови відсутності заперечень щодо стану приміщення яке повертається з боку позивача , при пасивній поведінці балансоутримувача, який в судові засідання не з`являвся та не надавав пояснень , визнані місцевим господарським судом такими, що суперечать положенням п.5.10 Договору, частини 1 статті 785 ЦК України та статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». В умовах карантину дії відповідача зі спрямування акту приймання  передачі майна з оренди саме орендодавцеві визнані судом першої інстанції такими, що відповідають зазначеним нормам матеріального права.
		 
		Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
		 
		Не погодившись з вказаним рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		 
		Узагальнення доводів апеляційної скарги:
		 
		Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
		- відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з неустойки у повному обсязі та виселенні з займаного приміщення, судом першої інстанції не враховано умови договору, та недобросовісність відповідача, яка полягала в порушенні умов договору, несвоєчасному поверненні майна та найголовніше порушенню вимог Цивільного кодексу України.
		- орендар зобов`язаний сплачувати оренду плату до моменту повернення майна, а тому у Регіонального відділення відсутні підстави враховувати сплату орендної плати під час нарахування неустойки.
		- в порушення умов договору, відповідачем, як орендарем за договором акт приймання-передавання про повернення майна з оренди не складено та не надано орендодавцю.
		- відповідач не пояснює причини, які завадили йому підписати акт приймання - передавання балансоутримувачем, та не надає докази звернення як до балансоутримувача так і до орендодавця з метою повернення майна.
		 
		Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
		 
		Відповідачем не надано відзиву на апеляційну скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до ч 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		 
		Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
		 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.09.2021 апеляційну скаргу було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
		14.09.2021 до канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі №904/7054/20. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.11.2021 о 12:00 годин.
		01.11.2021 розгляд апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі №904/7054/20 відкладено на 08.12.2021 на 12:40 годин. Надано позивачу та відповідачу можливість подати до суду апеляційної інстанції письмові пояснення з визначених питань.
		08.12.2021 о 12:40 судове засідання не відбулося, через перебування головуючого судді Дарміна М.О. у відпустці з 24.11.2021 до 17.12.2021.
		Ухвалою суду від 19.11.2021 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 28.12.2021 о 12:00 годин.
		28.12.2021 у зв`язку із відсутністю в матеріалах справи доказів належного повідомлення Фізичної особи-підприємця Фурика Романа Павловича про дату та час судового засідання  колегія суддів ухвалила відкласти розгляд скарги до 07.02.2022р. о 12:00. 
		 
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача у судове засідання не з`явився. Про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4900094466259. З адреси позивача 27.01.2022 до Центрального апеляційного господарського суду повернулося рекомендоване повідомленням №4900094466259 з помітками вручено та за довіреністю, дата вручення поштового відправлення стороні по справі  14.01.2022р. 
		Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		Крім того, згідно з Порядком ведення державного реєстру судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006р. за № 740, кожна фізична або юридична особа має загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Відкритий доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.
		Таким чином, представники сторін мають можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в державному реєстрі судових рішень.
		Беручи до уваги, що неявка представника Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет» не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для її розгляду у судовому засіданні, справа переглядалася без участі представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.
		 
		07.02.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
		 
		Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
		 
		28.12.2016 між Регіональним відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Фуриком Романом Павловичем (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6143-ОД (арк.с.9). 
		06.08.2019 позивачем на адресу відповідача був направлений лист № 18-02-04736 (арк.с.14), в якому позивач просив повідомити щодо наміру подальшого використання орендованого майна.
		30.10.2019 відповідач надіслав на адресу позивача лист № 4 щодо розірвання договору оренди, в якому зазначає, що продовжувати дію договору не буде (арк.с.15). Також, повідомив, що згідно акту приймання-передачі буде повернуто приміщення балансоутримувачу та після його підписання буде надіслано цей акт позивачу.
		24.12.2019 позивачем на адресу відповідача був направлений лист № 18-02/07557 (арк.с.16), в якому просить терміново повернуто об`єкт оренду у зв`язку із закінченням дії договору. 
		Відповідачем до матеріалів справи надано акт приймання-передачі майна з оренди від 27.11.2019, який підписаний лише відповідачем (арк.с.43), який 16.02.2021 направлено на адресу позивача.
		 
		Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
		Відповідно до абзацу 4 пункту 3.12. Постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму ВГСУ " Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Предметом позову у даній справі є матеріально правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6143-ОД від 28.12.2016р.(далі за текстом  Договір):
		-з орендної плати за користування майном в позадоговірний період за листопад 2020року у розмірі 692,96 грн;
		-неустойки у вигляді подвійної орендної плати з листопада 2018року по листопад 2020 року у розмірі 56 195,28 грн та виселення відповідача з орендованого приміщення за адресою: Гагаріна, 57, м. Кривий Ріг.
		 
		З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, у відповідності до приписів частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині встановлення обставин укладання 28.12.2016року між Регіональним відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Фуриком Романом Павловичем (орендар) договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6143-ОД (арк.с.9), умовами пункту 10.1 якого, його укладено строком на 2 роки 11 місяці, що діє з 28.12.2016 по 27.11.2019 включно; спрямування позивачем на адресу відповідача 06.08.2019року листа № 18-02-04736 (арк.с.14), в якому позивач просив повідомити щодо наміру подальшого використання орендованого майна; надсилання 30.10.2019року відповідачем на адресу позивача листа № 4 щодо розірвання договору оренди, в якому зазначає, що продовжувати дію договору не буде(арк.с.15). 
		Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України , терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		Відповідно до частини 2 статті 252 Цивільного кодексу України, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
		Оскільки на запит позивача щодо наміру подальшого використання орендованого майна, який було спрямовано на адресу відповідача у листі № 18-02-04736 від 06.08.2019 року(арк.с.14), відповідач 30.10.2019року надіслав на адресу позивача лист № 4 щодо розірвання договору оренди, в якому зазначає, що продовжувати дію договору не буде (арк.с.15), колегія суддів констатує, що договір припинено 27.11.2019р. за згодою сторін.
		Відповідно до пункту 10.9 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.
		Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
		Відповідно, майно мало бути повернуто позивачу до 04.12.2019року.
		Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
		Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.
		 
		Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.
		Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
		Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
		Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився суперечить змісту правовідносин за договором оренди та регулятивним нормам Цивільного кодексу України.
		Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
		Відтак, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
		Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
		З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо стягнення орендної плати за користування майном в позадоговірний період за листопад 2020року у розмірі 692,96 грн;
		Доводи апеляційної скарги в частині : « … підписуючи вказаний договір оренди сторони дійшли згоди щодо його умов, та безпосередньо щодо порядку сплати орендної плати…
		… враховуючи умови договору, орендар зобов`язаний сплачувати оренду плату до моменту повернення майна, а тому у Регіонального відділення відсутні підстави враховувати сплату орендної плати під час нарахування неустойки…» відхиляються колегією суддів як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм матеріального права, є необґрунтованими і суперечать сталій судовій практиці у подібних правовідносинах, зокрема, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
		На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2021р. в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України апелянтом надано відповідь на питання : 
		« 1. Який розмір орендної плати нараховано відповідачу за період з 15.11.2020р. по 27.11.2020р. включно?
		2. Який розмір платежів на виконання умов Договору оренди № 12/02-6143  ОД від 28.12.2016р. перераховано позивачем після 15.11.2020р.?»
		Позивачем надано додаткові пояснення вих.№ 10-12-06793 від 16.11.2021р. наступного змісту :
		… Предметом позовних вимог Регіонального відділення було стягнення заборгованості з орендної плати в позадоговірний період у сумі 692,96 грн. за листопад 2020, яку необхідно було сплатити до 15.12.2020. Однак, вказану суму орендарем було сплачено пізніше, а саме 21.12.2020 на суму 4708,50 грн.
		Окремо звертаємо увагу суду, що на момент припинення договору оренди станом на 27.11.2019 заборгованість з орендної плати була відсутня та рахувалась переплата. Проте, з огляду на відсутність акту приймання-передачі орендованого майна з оренди, Регіональним відділенням, відповідно до п. 3.12 договору оренди нараховано орендну плату в позадоговірний період. Детальніше в розрахунку» . 
		У відповідності до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		З урахуванням даних таблиці, наданої до розрахунку після сплати відповідачем 2270,80 грн за платіжним дорученням від 31.10.2019р.) переплата з орендної плати станом на 15.11.2019р. становила 438,02 грн.
		Відповідач, відповідно до розрахунків позивача мав сплатити 2301,47 грн орендної плати за період з 15.11.2019р. по 15.12.2019р.
		При цьому за період з з 15.11.2019р. по 27.11.2019р. відповідач мав сплатити 920, 53 грн із розрахунку : 76,7155 грн (розмір орендної плати за один день в період з 15.11.2019р. по 12.12.2019р.) х 12 днів (кількість днів до закінчення дії договору 27.11.2019р.)
		З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує, що у відповідача, станом на час закінчення договору 27.11.2019р. була відсутня переплата з орендної плати, однак, після оплати ним 20.12.2019р. 1882,64 грн. розмір переплати становив 21.48грн, що знайшло своє відображення в таблиці.
		В період часу після закінчення дії договору відповідачем було сплачено 19 251,70 грн ( 6306,80 грн (за платіжним дорученням від 05.05.2020р.) «+» 2303,80 грн (за платіжним дорученням від 17.06.2020р.) «+» 3505,30 грн (за платіжним дорученням від 01.10.2020р.) «+» 4708,50 грн (за платіжним дорученням від 21.12.2020р.) «+» 1205,80 грн (за платіжним дорученням від 05.05.2020р.) «+» 1221,50 грн (за платіжним дорученням від 08.06.2020р.),
		З урахуванням відсутності заперечень в апеляційній скарзі щодо правильності висновків суду першої інстанції в частині: 
		«… Перевіривши розрахунок неустойки, суд зазначає, що він є невірний, оскільки позивачем не враховано оплати, які здійснював відповідач після закінчення строку дії договору.
		Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача становить 44 079,38 грн…»,
		колегія суддів апеляційного господарського суду в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України не перевіряє відповідний висновок суду першої інстанції.
		Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 ГК України.
		Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
		За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
		Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
		Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).
		Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
		Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.
		Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Аналогічні положення містив Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII (далі - Закон про оренду) до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна"). Закон про оренду регламентував умови та порядок використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду. Положення цього Закону застосовуються до спірних правовідносин з огляду на встановлені судами обставини припинення Договору та повернення 11.05.2019 Відповідачем Позивачу з оренди Майна, що належить до державної власності (пункти 4.1, 4.12).
		За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
		Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції. Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем. Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення (частини 3, 4, 5, 8 статті 66 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		Заявами по суті справи , відповідно до частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, є : позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
		З позицій сторін, які викладені в заявах по суті: позовної заяви (а.с. 1-5), відзиву на позовну заяву (а.с. 41-42), відповіді на відзив (а.с. 54-56) та заяви про збільшення поз вимог (а.с. 88-90) вбачається, що у сторін відсутній спір щодо того, що на час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач не займає орендоване приміщення.
		Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що на час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач займає орендоване приміщення.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не підтверджено належними і допустимими в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами наявність обставин, які б підтверджували заявлені позовні вимоги в частині виселення ФОП Фуріка Р.П. з державного нерухомого майна нежитлових вбудованих приміщень площею 267,7 (в т.ч. 30,8 кв.м загального користування) розміщених за адресою: м.Кам`яске, вул. Михайла Грушевського, 214.
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
		З урахуванням фактичних обставин справи, підстав позову, колегія суддів доходить висновку, про ефективним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов`язання відповідача повернути орендоване приміщення шляхом підписання акту-приймання передачі в порядку, визначеному умовами Договору та відповідними нормами матеріального права. 
		Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доводи апеляційної скарги в частині: 
		«… Приймаючи спірне рішення суд першої інстанції прийняв доводи відповідача щодо невикористання державного майна з листопада 2019 року, проте, як вбачається з розрахунку, відповідач сплачував орендну плату до грудня 2020 року включно. Тобто впродовж наступного року після припинення договору і підписання самим відповідачем акту приймання-передавання. Що прямо суперечить доводам орендаря, однак суд першої інстанції залишив вказані обставини поза увагою.
		Посилання на введення карантину на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 та неможливість підписати акт приймання-передавання у зв`язку з обмеженим доступом до балансоутримувача, слід оцінювати критично, з огляду на наступне.
		Постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 було прийнято у березні 2020, тобто майже через 4 місяці після припинення договору, а наявність карантинних обмежень не заважали орендарю скористатись послугами поштового зв`язку та направити 3 примірники акту приймання-передавання на адресу балансоутримувача та в подальшому на адресу Регіонального відділення. Однак, відповідач вказаними можливостями не скористався, продовжував здійснювати орендну плату, що свідчить про те, що орендар і на цей час використовує об`єкт оренди без законних на те підстав.
		Відповідно до умов договору, а саме, п. 5.10 орендар у разі припинення або розірвання договору зобов`язаний повернути за актом приймання-передачі балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати відповідно' до вимог чинного законодавства збитки в разі погіршення стану або втрат(повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
		Пунктом 10.9 договору встановлено, у разі припинення або розірва цього договору майно протягом трьох днів повертається оренда балансоутримувачу.
		Згідно з п. 10.10 договору, майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання-передавання орендарем та балансоутримувачем, один примірник якого надається оренда орендодавцю у двотижневий термін з моменту його підписання. Обов`язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
		Проте, в порушення умов договору, відповідачем, як орендарем договором акт приймання-передавання про повернення майна з оренди складено та не надано орендодавцю.
		Більш того, відповідач не пояснює про причини, які завадили йому підписати акт приймання - передавання балансоутримувачем, та не на докази звернення як до балансоутримувача так і до орендодавця з метою повернення майна.
		Проте і вказані обставини судом першої інстанції не прийнято до уваги, що ставить під сумнів неупередженість суду під час прийняття рішення…» відхиляються колегією суддів як такі, що свідчать про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права держави.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин в матеріальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Судом апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, неправильного тлумачення закону, застосування закону, який не підлягав би застосуванню або незастосування закону, який підлягав би застосуванню, в зв`язку із чим, з урахуванням положень частин1,2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі №904/7054/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на нього, відповідно  без задоволення.
		 
		Розподіл судових витрат:
		 
		У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 6 306,00 грн. (а.с. 121) покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
		 
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі №904/7054/20  залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі №904/7054/20  залишити без змін.
		Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 306,00 грн. покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6, код ЄДРПОУ 42767945)
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
		 
		Повний текст постанови складено та підписано 10.03.2022
		 
		Головуючий суддяМ.О. Дармін
		 
		СуддяО.В. Березкіна 
		 
		СуддяО.Г. Іванов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...