Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 209/429/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 04.04.2022. Зареєстровано: 04.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2022.
Дата набрання законної сили: 29.03.2022
Номер судового провадження: 22-ц/803/1994/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/1994/22 Справа № 209/429/21   Суддя у 1-й інстанції - Замкова Я. В. Доповідач - Макаров М. О.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 березня 2022 року                                                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
		 
		головуючого - судді Макарова М.О.         
		суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
		при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року по справі за позовом  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про захист немайнових прав та стягнення моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		У лютому 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про захист немайнових прав та стягнення моральної шкоди, за яким просила суд зобов`язати ОСОБА_3 видалити зі своєї сторінки соціальної інтернет мережі Фейсбук за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 фотоматеріали із зображенням ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_3 поширювати у мережі Інтернету фото- та відео матеріали стосовно ОСОБА_2 без отримання дозволу від позивачки та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , моральну шкоду у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що в лютому місяці 2021 року відповідач на своїй сторінці соціальної інтернет мережі Фейсбук за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 виклав фотожабу: міський голова в гостях у маленької дівчинки. При цьому міський голова і дитина обмінюються фразами: «девочка, знаешь кто я такой?» «да, ти тот м...дак из-за которого дома постоянно холодно» (оригінал тексту на російській мові). Викладене відповідачем на сайті «Facebook» у мережі Інтернет фото, зроблене під час відвідування міським головою ОСОБА_4 малолітньої доньки позивачки ОСОБА_2 , як дитини з інвалідністю, два роки тому напередодні свята 8 березня. На фото зображена донька позивачки ОСОБА_2 , але використання її фото у відкритому доступі позивачка нікому не надавала, зокрема і відповідачу. Інвалідність доньки ОСОБА_1 підтверджується медичним висновком № 81 підгрупа «А» про дитину інваліда віком до 18 років. Про викладення фото хворої доньки у мережі Інтернет позивачки стало відомо від масажиста, який робить масаж її доньці. Розміщення фотографії у соціальних мережах є публічним поширенням інформації у вигляді фотографічного зображення, а тому така публікація може бути здійснена лише за згодою особи, повноважним представником малолітньої, яка не має повної дієздатності, а тому позивачка вважає, що публікація зображення її малолітньої доньки без її згоди є порушення права особи на особисте життя. Розміщення фотографії з зображенням малолітньої доньки позивачки у мережі Інтернет без її згоди вважає протиправним, таким що порушує права на недоторканість та повагу до приватного життя. Позивачка наголошує, що її донька не здатна розмовляти з народження у зв`язку з діагнозом атиповий аутизм, має інвалідність з дитинства, таким чином, відповідач посягає на гідність її доньки, не визнає та висміює цінність дитини позивачки як унікальної біопсихосоціалької особи. Позивачка вказує, що поширення фото її доньки в мережі інтернет стало тяжчим ударом і для неї, із-за незаконної публікації фото її хворої малолітньої доньки у позивачки сталися суттєві нервові розлади, вона постійно плаче та має депресивний стан. Враховуючи характер, обсяг та глибину душевних страждань позивачки, морального дискомфорту в результаті протиправних дій відповідача, та зусилля, необхідні для відновлення душевного стану, фізичного стану здоров`я вона вважає, що розмір заподіяної їй моральної шкоди, як матері хворої дитини, оцінює в 100 000 грн.
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду мотивована тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 просить рішення суду скасувтаи та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
		Так, судом встановлено, що на сайті www.5692.cоm.ua в лютому 2021 року було викладено статтю з зображенням фотожаби на якій, міський голова в гостях у маленької дівчинки. При цьому міський голова і дитина обмінюються фразами: «девочка, знаешь кто я такой?» «да, ти тот м...дак из-за которого дома постоянно холодно» (оригінал тексту на російській мові), яку нібито виклав на своїй сторінці фейсбук відповідач по справі. На думку позивача вказаний в соціальній мережі коментар належить відповідачу і саме ним дана інформація була поширена.
		Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з наступного.
		Проаналізувавши зміст оспорюваної позивачем інформації, в контексті досліджених доказів по справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що офіційний інтернет - сайт «Facebook» є соціальною мережею, де кожен користувач, без ідентифікації може створити будь - яку сторінку та публікувати тексти, коментарі тощо. Таким чином, хоч інформація поширена про дочку позивача і є фактичним твердженням, проте нею не доведено, що така інформація розміщена саме відповідачем, як автором такої.
		Крім того, підтверджень розміщення фотожаби на сторінці фейсбук відповідача ОСОБА_3 матеріали справи не містять, а маються лише роздруківки (скриншоти) з сайту www.5692.cоm.ua. 
		Згідно ухвали суду від 13 квітня 2021 року про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю «АНЛІМ.ЮЕЙ» письмової інформації про власника веб-сайта (домена) www.5692.com.ua із зазначенням прізвища, ім`я, по-батькові або найменування юридичної особи, адреси проживання (юридичної адреси), ідентифікаційного номеру власника даного сайту, на адресу суду надійшла відповідь, що ТОВ «АНЛІМ.ЮЕЙ» не надає послуги по розміщенню інформації (хостінгу) для сайту з доменним іменем «www.5692.cоm.ua», у зв`язку з чим не має можливості надати будь-яку інформацію стосовно власника веб-сайта та повідомили, що для доменного імені вказано ПІП: ОСОБА_5 (а.с. 45,53).
		Ухвала суду від 29 червня 2021 року про витребування від ОСОБА_6 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) письмової інформацію про автора (прізвище, ім`я та по батькові, адреса проживання або реєстрації) інформаційного матеріалу, розміщеного ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, із назвою " ІНФОРМАЦІЯ_4 "пробили дно" (видео)", була не виконана, поштове відправлення з рекомендованим повідомленням повернулось на адресу суду за закінченням терміну зберігання (а.с. 86, 89). 
		Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач є автором фотожаби, розміщеного на сторінці соціальної мережі «Фейсбук» та сайті «www.5692.cоm.ua».
		ОСОБА_1 на підтвердження завдання моральної шкоди, надані медичні документи, які стосуються безпосередньо її, а не її малолітньої дочки ОСОБА_1 . Позивачем по справі безпосередньо є малолітня ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , як її мати. Тобто позовні вимоги пов`язані із захистом прав та законних інтересів ОСОБА_2 , а не її мати ОСОБА_1 , яка не виступає самостійним позивачем по цій справі та окремих вимог ОСОБА_1 до відповідача не заявляла.
		Оскільки позивачем не доведено факту, що відповідач є автором, або ж особою, яка поширила оспорювану інформацію, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
		Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація.
		Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 N 1 далі за текстом Постанова). За загальними правилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов`язаними суб`єктами в цих правовідносинах є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.
		За положеннями ч. 1 ст. 277 ЦК України, спростуванню підлягає недостовірна інформація.
		Згідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Відповідно до роз`яснень викладених у п. п. 6, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 N 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Відповідно до ст. 34 Конституції України, яка відтворює положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція), кожен має право на свободу виявлення своїх поглядів. У свою чергу Європейський суд з прав людини по справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 року) доповнив розуміння цього природного права людини, підкресливши, що «необхідно відрізняти факти від оціночних суджень. Наявність фактів можливо довести, а правдивість оціночних суджень ні».
		Згідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 N 1 - вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		Окрім того, відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) . Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім`я facebook.com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm , який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім`я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адреса facebook не належать до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
		Пунктом 18 указаної Постанови роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер.
		Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГС України від 17.10.2012 р. № 12 роздруківки Інтернет - сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Тому ЗМІ утримуються від публікацій своїх матеріалів у соціальних мережах.
		Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається, наведені докази позивачем до суду не надані.
		Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року, справа № 587/2051/18, провадження № 61-2826св20.
		Відповідно до п. 27 вищевказаної Постанови способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5). Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності. 
		Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК ( 435-15 ) моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
		Відповідно до п. 18, 27 постанови пленуму ВСУ № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК (435-15) і статті 10 ЦПК (1618-15) обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Відповідно до п. 3, 4 постанови пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до ст.137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Відповідно до п. 9 пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуючи стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Доводи апеляційної скарги про те, що викладена ОСОБА_3 на сторінці у фейсбуці фотожаба, є образливою не тільки для родини дівчинки, а й для кожної нормальної людини, а тому суд безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки стороною позивача не доведено свої позовні вимоги.
		Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
		За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Доказів того, що саме неправомірними діями відповідача, позивачці заподіяно моральну шкоду, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було.
		Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
		Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
		З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
		Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А : 
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя М.О. Макаров
		 
		Судді Е.Л. Демченко 
		 
		                                                                        Т.Р. Куценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...