Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/2759/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2022. Зареєстровано: 08.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2022.
Дата набрання законної сили: 10.05.2022
Номер судового провадження: 1-кп/755/867/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022100040000773

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 755/2759/22
		 
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"08" квітня 2022 р.                                     м.Київ
		 
		Дніпровський районний суд м.Києва у складі:
		головуючого                             судді ОСОБА_1 , 
		при секретарі                                ОСОБА_2 , 
		розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, кримінальне провадження №12022100040000773 відносно
		ОСОБА_3 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, працюючого охоронцем у ТЦ «Гулівер», не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України, 
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора                                         ОСОБА_4 ,
		захисника                                     адвоката ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого                                ОСОБА_3 ,
		В С Т А Н О В И В:
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
		Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. 
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 
		5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2  3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.
		Статтями 1  2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
		Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132  134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі  АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
		Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволене.
		24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
		Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва Російської Федерації та Збройних Сил Російської Федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська Російської Федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
		У зв`язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05.00 год. 30 хв. 26 березня 2022 року на 30 діб.
		Згідно обвинувальногоакту досудовимрозслідуванням встановлено,щоу громадянина України ОСОБА_3 при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на вчинення кримінально караного діяння, що полягає у виправдовуванні, визнаванні правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.
		ОСОБА_3 у невстановлений слідством час, ймовірно під впливом російських та проросійських ЗМІ, сформував своє ставлення до подій, які мали місце після 20.02.2014, тобто початку військової операції РФ на території Автономної Республіки Крим, внаслідок якої відбулась окупація частини території України, а в подальшому послідувала збройна агресія РФ на сході України і окупація частини Донецької і Луганської областей України, створення підконтрольних РФ адміністрацій, шляхом перекладення відповідальності за вказані події на Україну та виправдання агресії РФ, підтримка її дій. 
		Виправдовування, визнання протиправною, заперечення збройної агресії РФ проти України ОСОБА_3 продовжилось в тому числі після початку 24.02.2022 повномасштабної війни Російської Федерації проти України. 
		ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що російські спецслужби інфільтрують в український і світовий інформаційний простір назви, терміни та словосполучення, за допомогою яких намагаються легітимізувати псевдодержавні утворення на сході України, спробу анексії Криму, просувати російські пропагандистські стратегії, з метою деструктивного інформаційного впливу, вирішив поширювати антиукраїнські пропагандистські ідеї серед своїх знайомих, а також невизначеного кола осіб під час збройної агресії Російської Федерації за наступних обставин.
		Так, починаючи з 24.02.2022 до 20.03.2022 діючи з метою визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації, ОСОБА_3 у спілкуванні зі своїм знайомим ОСОБА_6 через мессенджер «Viber» та у особистих спілкуваннях виправдовував, визнавав правомірною збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, а також здійснював глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, про, що писав про це останньому.
		Таким чином ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в тому числі сформованих в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в України та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, здійснював діяння, пов`язані з виправдовуванням, визнанням правомірною, запереченням збройної агресії Російської Федерації проти України, а також глорифікацією її учасників.
		Таким чином, за викладених вище обставин, ОСОБА_3 вчинив виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.436-2 КК України.
		Разом з обвинувальним актом до суду надійшла угода про визнання винуватості на підставі ст.ст.468, 469, 472 КПК України.
		Згідно з даною угодою прокурор та обвинувачений ОСОБА_3 дійшли згоди щодо формулювання підозри, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.436-2 КК України, обвинувачений у повному обсязі сформульованої підозри беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення. Також сторонами угоди було узгоджене покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_3 за скоєння кримінального проступку, передбаченого за ч.1 ст.436-2 КК України.
		 
		Прокурор в підготовчому судовому засіданні зазначив, що при укладенні угоди були дотримані всі вимоги і правила КПК та КК України,а томупросив затвердити зазначену угоду і призначити обвинуваченому узгоджену в ній міру покарання. 
		Захисник  адвокат ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості підтримав, просив суд її затвердити, оскільки при складанні даної угоди були дотриманні вимоги, передбаченні КПК України, та права його підзахисного.
		В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззастережно визнав повністю та просив суд затвердити укладену між ним та прокурором угоду і призначити узгоджену в ній міру покарання, а також зазначив, що розуміє надані йому законом права, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ст.473 КПК України, характер пред`явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосоване в результаті затвердження угоди про визнання винуватості та наполягає на затвердженні угоди.
		Заслухавши думку прокурора, захисника та обвинуваченого, розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст.468 КПК Україниу кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
		Згідно з ч.2 ст.469 КПК Україниугода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена за ініціативою прокурора чи обвинуваченого.
		Частиною 5 ст.469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може ініціюватись в будь-який момент після повідомлення особі про підозру, до виходу суду до нарадчоїкімнати для ухвалення вироку.
		Згідно зч.4 ст.469 КПК Україниугода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
		Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винуватим, віднесене до нетяжкого злочину, внаслідок вчиненого обвинуваченим злочину шкода завдана лише державним та суспільним інтересам, а отже угода відповідає вимогам закону.
		Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, міра покарання, про призначення якої дійшлизгоди обвинувачений та прокурор, визначена в межах санкцій ч.1 ст.436-2 КК України, угода не суперечить інтересам суспільства. Порушень прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб внаслідок укладення такої угоди судом не встановлено.
		Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 цілком розуміє зміст і наслідки укладання та затвердження угоди, передбачені ч.2 ст.473, ст.ст.394, 424 КПК України,характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, положення ч.5 ст.474 КПК України, зокрема, те, що він має правона судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якоговінобвинувачується,а також наслідки невиконання угоди, передбаченіч.1 ст.476 КПК України. Укладення угоди є цілком добровільним, тобто, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обвинувачений ОСОБА_3 погоджується з призначенням судом узгодженого покарання. 
		За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для затвердження угоди про визнання винуватості і призначення ОСОБА_3 узгодженої сторонами міри покарання.
		Відповіднодо ст.475КПК України якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонамиміру покарання.
		Обвинуваченому ОСОБА_3 роз`яснено і йому зрозумілі наслідки невиконання угоди, встановлені ст.476 КПК України.
		Процесуальні витрати та речові докази в кримінальному провадженні відсутні.
		Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 374, 473, 474, 476 КПК України, суд 
		У Х В А Л И В:
		Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену в кримінальному провадженні №12022100040000773 між заступником начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим у цьому провадженні  ОСОБА_3 .
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України, на підставі якої призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
		На підставі ст.75ККУкраїни звільнити   ОСОБА_3  від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк  2 (два) роки.
		Відповідно до ст.76 КК України, у зв`язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, покласти на засудженого   ОСОБА_3  обов`язки повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, а також періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
		Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення виключно з підстав, передбачених ч.4 ст.394 КПК України:
		- обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомоюстатті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;
		- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертоюстатті 469 цього Кодексуугода не може бути укладена.
		 
		Суддя Дніпровського районного суду
		м.Києва                                             ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...