Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7980/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 12.04.2022. Зареєстровано: 12.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.04.2022.
Дата набрання законної сили: 15.02.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"15" лютого 2022 р.           Справа№ 910/7980/21
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Кравчука Г.А.
		суддів:            Козир Т.П. 
		          Коробенка Г.П. 
		 
		при секретарі судового засідання: Вага  В.В.
		за участю представників сторін:
		від позивача: не з`явився 
		від відповідача: Мусієнко О.І. - довіреність від 26.11.2021;
		від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Кулибаба В.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фонду державного майна України, м. Київ та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", с. Софіївська Борщагівка, Київська обл.,
		на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 (повний текст складено 21.10.2021)
		у справі №      910/7980/21 (суддя Удалова О.Г.)
		за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", с. Софіївська Борщагівка, Київська обл.
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-ДС Плюс", м. Київ
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України, м. Київ
		про визнання недійсним договору,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст і підстави позовних вимог.
		У травні 2021 року Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі - ДП "НДВА "Пуща-Водиця", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-ДС Плюс" (далі - ТОВ "Конкорд-ДС Плюс", відповідач) про визнання недійсним Інвестиційного договору (нова редакція Договору № 2811-1-ід/11 від 28.11.2011), укладеного між сторонами 28.10.2014.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що Інвестиційний договір (нова редакція Договору   № 2811-1-ід/11 від 28.11.2011) від 28.10.2014 є таким, що суперечить вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, оскільки його повна реалізація визначає механізм вибуття земельної ділянки та іншого майна, у тому числі, нерухомого, з власності держави та передачу у приватну власність відповідачу. 
		Також у прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності.
		Протокольною ухвалою від 17.08.2021 судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України (далі - Фонд, третя особа). 
		Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви  його прийняття.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №      910/7980/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для визнання спірного Інвестиційного договору недійсним у відповідності до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки  позивачем не доведено належними, допустимими доказами в розумінні вимог ст. ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України невідповідності спірного Інвестиційного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої зі сторін на те, а також обставин на підтвердження того, що вказаний Договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів. 
		З огляду на викладене, оскільки позивачу відмовлено у позові у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, наслідки спливу позовної давності, встановлені приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції не застосовано.  
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та узагальнення її доводів.
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ДП "НДВА "Пуща-Водиця" 19.11.2021 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №      910/7980/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ДП "НДВА "Пуща-Водиця" в повному обсязі, визнати недійсним Інвестиційний договір (нова редакція Договору №2811-1-ід/11 від 28 листопада 2011 року) від 28 жовтня 2014 року.
		Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та неналежним дослідженням доказів, наявних у матеріалах справи. Зокрема, за твердженням позивача, суд першої інстанції:
		- не врахував, що Інвестиційний договір за своєю природою є договором про спільну діяльність та визнав його змішаним договором з елементами підряду та інвестування;
		- не надав належної оцінки доводам позивача щодо невідповідності оспорюваного Договору вимогам Закону України "Про інвестиційну діяльність";
		- неправильно застосував  норми ст. 1130 Цивільного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, якою затверджено Порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управлінням майном, оскільки за правовою природою спірний Інвестиційний договір є договором про спільну діяльність і на його укладення необхідно було отримати погодження Кабінету Міністрів України, проте такого погодження матеріали справи не містять. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 18.04.2018 у справі №910/4501/17;
		- не взяв до уваги, що умовами спірного Інвестиційного договору наперед передбачено відчуження земельної ділянки державної власності, на якій розташовано об`єкт будівництва;
		- визнав встановленими недоведені обставини та неправильно застосував норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України. При цьому, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, яка викладена в постановах від 07.02.2018 у справі №910/131/17, від 14.06.2018 у справі №925/1219/17, від 20.03.2019 у справі №922/1391/18;
		- всупереч положень процесуального законодавства (ст. ст. 73, 74, 76, 77, 78, 80 Господарського процесуального кодексу України) не перевірив достовірність та допустимість наданих відповідачем доказів та не вжив заходів за клопотанням позивача про витребування доказів у відповідних органів для можливості об`єктивного рішення на підставі належних доказів;
		- не залучив у відповідності до вимог ст. 50 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі в якості третьої особи - Кабінет Міністрів України, який наділений повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності та прав і обов`язків якого стосується спір;
		- порушив приписи ст. ст. 13, 76-86, 91 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прийняв неналежні докази та надав перевагу одним доказам над іншими, що призвело до порушення принципу змагальності сторін; 
		- вдався до надмірного формалізму та не врахував фактичних обставин справи (такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №910/12556/20, від 12.05.2021 у справі №905/2340/19, від 10.02.2021 у справі №904/5934/17). 
		Також в апеляційній скарзі позивачем на підставі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення від 01.10.2021 було отримано скаржником 01.11.2021, що підтверджується матеріалами справи.
		Крім того, ДП "НДВА "Пуща-Водиця" в апеляційній скарзі просить:
		- залучити до участі у справі Кабінет Міністрів України в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні скаржника;
		- поновити процесуальний строк для подання клопотання про витребування доказів та визнати причини пропуску строку поважними;
		- витребувати у Міністерства аграрної політики та продовольства України та Фонду державного майна України:
		1) письмове підтвердження, інформацію у формі документа, виписки з журналів реєстрації документообігу щодо того чи було Міністерством аграрної політики та продовольства України видано (оформлено) Лист від 28.11.2014 №37-31-1-13/18265 (підписаний заступником Міністра О.В. Сень); надати засвідчену копію вказаного листа від 28.11.2014 №37-31-1-13/18265;
		2) письмове підтвердження, інформацію у формі документа, виписки з журналів реєстрації документообігу, щодо того чи було надано Міністерством аграрної політики та продовольства України письмову згоду на укладення Інвестиційного договору (нова редакція договору №2811-1-ід/11 від 28.11.2011 року) від 28 жовтня 2014 року та на укладення усіх додаткових угод, додатків, до цього договору; надати засвідчену копію вказаного договору, усіх додаткових угод, додатків до цього договору;
		3) копію наказу, розпорядження, посадової інструкції тощо, яким було встановлено обсяг повноважень, обов`язків заступника Міністра Міністерства аграрної політики та продовольства України О.В. Сень станом на 28.11.2014;
		4) інформацію про те чи був присутній або тимчасово відсутній Міністр Міністерства аграрної політики та продовольства України 28.11.2014 і яка особа виконувала його обов`язки у разі тимчасової відсутності; надати засвідчену копію наказу, який підтверджує вказаний факт;
		5) чи було дотримано під час укладання Інвестиційного договору (нова редакція договору №2811-1-ід/11 від 28 листопада 2011 року) від 28 жовтня 2014 року та укладання усіх додаткових угод, додатків до цього договору - вимоги ст. ст. 2, 12-1 Закону України "Про інвестиційну діяльність"; надати засвідчену копію документів, що підтверджують вказані факти; 
		6) чи заподіяло Державі шкоди та чи буде заподіяно Державі шкоди і у якому розмірі внаслідок укладання і повного виконання Інвестиційного договору (нова редакція договору №2811-1-ід/11 від 28 листопада 2011 року) від 28 жовтня 2014 року та укладення і виконання усіх додаткових угод, додатків до цього договору;
		- витребувати у відповідача усі оригінали усіх письмових доказів, поданих відповідачем до суду;
		- витребувати у Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України оригінал Інвестиційного договору (нова редакція договору №2811-1-ід/11 від 28 листопада 2011 року) від 28 жовтня 2014 року, документи по договору: додаткова угода №1 від 14.04.2016, додаток до договору №2 (протокол розподілу площ) від 02.07.2018, додаткова угода №2 від 19.12.2018, додаткова угода №3 від 12.03.2019, додаткова угода №4 від 30.06.2019, додаткова угода №5 від 21.10.2019, додаткова угода №6 від 11.11.2019 та будь-які інші документи, пов`язані з Договором;
		- витребувати у Кабінету Міністрів України:
		1) письмове підтвердження, інформацію у формі документа, виписки з журналів реєстрації документообігу, щодо того чи було надано Кабінетом Міністрів України письмову згоду на укладення інвестиційного договору (нова редакція договору №2811-1-ід/11 від 28 листопада 2011 року) від 28 жовтня 2014 року та на укладення усіх додаткових угод, додатків до цього договору; надати засвідчену копію вказаного договору, усіх додаткових угод, додатків до цього договору; 
		2) чи було дотримано під час укладання інвестиційного договору (нова редакція договору №2811-1-ід/11 від 28 листопада 2011 року) від 28 жовтня 2014 року та укладення усіх додаткових угод, додатків до цього договору - вимоги ст. ст. 2, 12-1 Закону України "Про інвестиційну діяльність"; надати засвідчену копію документів, що підтверджують вказані факти.
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги Фонду державного майна України та узагальнення її доводів.
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фонд державного майна України 16.11.2021 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №      910/7980/21 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; стягнути з відповідача на користь Фонду державного майна України витрати зі сплати судового збору.
		Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, третя особа зазначає, що ухвалене у даній справі рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. 
		Так, Фонд стверджує, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції:
		-дійшов помилкового висновку, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним господарським договором з елементами підрядних правовідносин та правовідносин з інвестування і укладений сторонами, виходячи з приписів ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України;
		-безпідставно відхилив доводи позивача про те, що спірний Інвестиційний договір містить всі ознаки договору про спільну діяльність та укладений з порушенням Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, в частині отримання позивачем погодження Кабінету Міністрів України на укладення вказаного договору;
		-не врахував положення Статуту позивача, за якими уповноважений орган управління погоджує підприємству (позивачу), зокрема, договори про спільну діяльність;
		-не взяв до уваги, що умовами Інвестиційного договору наперед передбачалось відчуження об`єкту будівництва на користь відповідача та, відповідно, відчуження земельної ділянки державної власності, яка згідно положень Цивільного та Земельного кодексів слідує за об`єктом нерухомості;
		-всупереч положень процесуального законодавства оскаржуване рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів. 
		Також в апеляційній скарзі Фондом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення від 01.10.2021 було отримано скаржником 01.11.2021, що підтверджується матеріалами справи.     
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
		Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2021 справу №910/7980/21 за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Ткаченка Б.О. (суддя-доповідач), суддів Майданевича А.Г. та Гаврилюка О.М.
		Згідно з Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 22.11.2021 апеляційну скаргу ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №      910/7980/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О. (суддя-доповідач), судді: Майданевич      А.Г., Гаврилюк О.М.
		Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 задоволено заяви суддів Ткаченка Б.О., Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М. про самовідвід у справі №      910/7980/21. Апеляційні скарги на рішення  Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №      910/7980/21 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
		Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи №      910/7980/21. 
		Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2021 справу №      910/7980/21 за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Кравчука  Г.А., суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П. 
		Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 29.11.2021 апеляційну скаргу ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №      910/7980/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П.
		Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №      910/7980/21; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційними скаргами Фонду державного майна України та ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №      910/7980/21 до надходження до суду матеріалів справи.
		15.12.2021 матеріали справи №      910/7980/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2021 поновлено Фонду державного майна України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №910/7980/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на вказане рішення Господарського суду міста Києва, справу призначено до розгляду на 15.02.2022 о 15 год 30 хв. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2021 поновлено ДП "НДВА "Пуща-Водиця" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №910/7980/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на зазначене рішення Господарського суду міста Києва, об`єднано апеляційні скарги Фонду та ДП "НДВА "Пуща-Водиця" в одне провадження для спільного розгляду, справу призначено до розгляду на 15.02.2022 о 15 год 30 хв. 
		Позиції учасників справи.
		19.01.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Конкорд-ДС Плюс" надійшли відзиви на апеляційні скарги ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та Фонду, в яких відповідач просить відмовити позивачу і третій особі у задоволенні поданих ними апеляційних скарг, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №910/7980/21 залишити без змін.
		Заперечуючи проти доводів скаржників, відповідач вказує, що вони ґрунтуються на помилковому розумінні норм матеріального права, наголошує на тому, що спірний договір за своєю правовою природою є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми, його укладення не потребувало погодження Кабінету Міністрів України, оскільки на правовідносини сторін, що склалися на підставі цього договору не поширюються норми Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296. 
		За твердженням відповідача, суд першої інстанції при вирішення спору у даній справі з`ясував істотні обставини справи із застосуванням передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечив дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.
		Крім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу ДП "НДВА "Пуща-Водиця" просив суд апеляційної інстанції залишити без задоволення як необґрунтовані клопотання позивача про залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, та про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів та витребування доказів від Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна України, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України, оскільки вказані клопотання подані з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України.  
		Заявлені у справі клопотання учасників справи та результати їх розгляду.  
		Колегія суддів апеляційного господарського суду за результатами розгляду у судовому засіданні 15.02.2022 клопотання ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, огляду на те, що предмет спору у даній справі не стосується повноважень зазначеного вищого органу виконавчої влади, отже рішення господарського суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду даного спору, не впливатиме на права та обов`язки Кабінету Міністрів України щодо жодної із сторін даної справи.
		Розглянувши під час судового засідання 15.02.2022 заявлені позивачем в апеляційній скарзі клопотання щодо поновлення процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів, визнання причин пропуску поважними та витребування доказів від Міністерства аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна України, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України, Кабінету Міністрів України та відповідача, суд апеляційної інстанції не убачає підстав для їх задоволення, оскільки у відповідності до вимог ст. ст. 74, 76, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України позивачем:
		- не визначено який конкретно доказ (його ідентифікуючі ознаки) витребовується (в частині надання інформації, копії документу, що підтверджує відповідні факти);  
		- не вказано підстав, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
		- не зазначено заходів, яких він вжив для отримання доказів самостійно та не надано доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів у зазначених осіб (Міністерства аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України);
		- не доведено, що визначення розміру збитків завданих позивачу укладенням оспорюваного Договору є обставинами, що мають значення для справи, та входять у предмет доказування у даній справі;
		- не обґрунтовано нормами діючого законодавства щодо можливості витребування від третіх осіб, в якості доказів, роз`яснень щодо дотримання/недотримання учасниками справи при укладенні спірного Договору норм матеріального права; 
		-не спростовано, що долучені учасниками справи копії документів/доказів не викликають сумнівів з приводу їх достовірності, тому витребування оригіналів таких документів не впливає на встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення спору. 
		Явка представників сторін.
		У судовому засіданні 15.02.2022 представник Фонду вимоги апеляційних скарг підтримав та просив їх задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Представник відповідача в судовому засіданні 15.02.2021 заперечив доводи позивача та Фонду з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
		В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому чинним процесуальним законом порядку.
		За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
		Оскільки явка представника позивача в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника позивача.
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
		Як убачається з матеріалів справи, 28.11.2011 між ДП "НДВА "Пуща-Водиця" (Сторона-1) та ТОВ "Конкорд-ДС Плюс" (Сторона-2) був укладений Договір № 2811-1-ід/11.
		28.10.2014 вищевказаний Договір викладено в новій редакції, у найменуванні договору зазначено "Інвестиційний договір" (далі - Договір, спірний Договір).
		Відповідно п. 2.1 цього Договору його предметом є зобов`язання та права Сторін щодо їх дій по Будівництву Об`єкта на Земельній ділянці з метою збереження Сторони-1 як сільськогосподарського підприємства, поліпшення житлових умов працівників та отримання кожною зі Сторін своєї частини в збудованому Об`єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в Договорі. В порядку та на умовах даного Договору Сторона-1, як землекористувач Земельної ділянки, залучає Сторону-2 до Будівництва Об`єкта на Земельній ділянці та делегує Стороні-2 забезпечити Проектування та Спорудження Об`єкта, а Сторона-2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі Проектування та Спорудження Об`єкта відповідно до Проектної документації.
		Згідно з визначеннями термінів, наведеними у розділі 1 Договору, сторони домовились, що Земельна ділянка - це частина земної поверхні (територія) орієнтовною загальною площею 80,30 га, розташована на перетині проспекту Правди та вулиці Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва, що належить Стороні-1 на праві постійного користування згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 28530449 від 23.10.2014, номер запису про інше речове право 7444339, дата державної реєстрації 04.08.2014, з межами, визначеними в Додатку № 1 до даного Договору.
		Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Сторона-1 у встановленому Законодавством порядку здійснює функції землекористувача Земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на Проектування та Спорудження Об`єкта, а також на звільнення Земельної ділянки від Існуючих об`єктів, у встановленому Законодавством порядку (в тому числі "Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд", затвердженим Постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 № 16) здійснює функції замовника Будівництва Об`єкта в частині, що передбачена даним Договором; згідно з Договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених Законодавством щодо Об`єкта.
		За умовами п. 5.1.3 Договору, фінансування будівництва об`єкта здійснюється Стороною-2 відповідно до укладених Стороною-2 правочинів (в т.ч. контрактів, договорів, рахунків) безпосередньо виконавцям (проектувальникам, підрядникам, постачальникам тощо) по мірі необхідності, згідно з черговістю реалізації Договору.
		Порядок, строки та джерело фінансування будівництва об`єкта визначаються Стороною-2 на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Сторона-2 може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори (п. 5.1.4. Договору).
		Відповідно до п. 5.2. Договору сторони погодили, що враховуючи статус Сторони-1 та з метою економії державних коштів Сторони погодили, що розрахунки між Сторонами за Договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин Об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку:
		5.2.1 За виконання своїх зобов`язань за Договором Сторона-1 отримує у свою власність (господарське відання) 4% Площі житла в Об`єкті.
		5.2.2 Решту Об`єкта (96% Площі житла в Об`єкті та 100% Площі нежитлового призначення в Об`єкті) отримує у свою власність Сторона-2.
		5.2.3 За згодою Сторін замість частини Об`єкта, що вказана в п. 5.2.1 Договору, Стороні-1 можуть бути надані Стороною-2 нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти в розмірі не менше ніж 4% від вартості майнових прав на Площу житла в Об`єкті за експертною оцінкою, проведеною відповідно до Законодавства за ініціативою Сторони-1. В такому разі Сторона-2 отримає у власність Об`єкт в повному обсязі.
		Згідно з п. 11.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками Сторін і діє до моменту остаточного виконання Сторонами своїх зобов`язань, проте в будь-якому випадку до моменту реєстрації права власності на Об`єкт.
		Пунктом 12.4. Договору передбачено, що укладання даного Договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку. 
		У п. 12.5 Договору Сторони визначили, що при реалізації даного Договору Право на Земельну ділянку залишається за Стороною-1, земельна ділянка не є вкладом Сторони-1 у діяльності по реалізації Договору і укладення даного Договору не припиняє права Сторони-1 на Земельну ділянку, яке протягом дії Договору залишається за Стороною-1.
		Крім того, сторони погодили, що цей Договір не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України та ст. ст. 3, 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного Договору, не є об`єднанням вкладів Сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності Сторони, що їх внесла. Частини Об`єкта, що розподіляються між Сторонами, не є спільною частковою власністю Сторін, а належать кожній зі Сторін відповідно до положень Договору. При реалізації Договору Сторони зберігають свою юридичну самостійність (п. 12.6. Договору).
		Матеріали справи свідчать, що у подальшому Сторони уклали Додаткові угоди № 2 від 19.12.2018, № 3 від 12.03.2019, № 4 від 30.07.2019, № 5 від 21.10.2019 та № 6 від 11.11.2019 щодо розподілу Частин Об`єкта між Сторонами.
		Так, згідно з положеннями Додаткової угоди № 6 від 11.11.2019, на виконання п. 5.3 Договору Сторони розподілили площі в Об`єкті, шляхом укладання протоколу розподілу площ від 02.07.2018, виходячи з розрахунку 4% від площі житла в Об`єкті.
		Сторони визначили у п. 2.1 Додаткової угоди №2 перелік приміщень, майнові права на які є базою для визначення розміру грошових коштів.
		У п. 2 Додаткової угоди № 6 від 11.11.2019, керуючись підпунктом 5.2.3 та пунктом 13.1 Договору, цією Угодою Сторони погодили, що ДП "НДВА "Пуща-Водиця" замість отримання частини майнових прав на приміщення, отримує від ТОВ "Конкорд-ДС Плюс" грошові кошти.
		Виходячи з даних Звіту про оцінку ринкової вартості майнових прав з датою оцінки 07.10.2019, підготовленого за замовленням ДП "НДВА "Пуща-Водиця" ТОВ "Європейський центр консалтингу та оцінки", вартість майнових прав на житлову площу, зазначену у п. 2.1 вказаної вище угоди, які належать державному підприємству станом на дату оцінки, складає 17 480 810 грн з ПДВ (п. 2.2 Додаткової угоди № 6 від 11.11.2019).
		Згідно з висновком експертного дослідження Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення оціночно-будівельного дослідження №31511/19-42 від 06.12.2019 Звіт про оцінку ринкової вартості майнових прав, підготовлений за замовленням Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейський центр консалтингу та оцінки" з датою оцінки 11.10.2019 у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.
		Звернувшись з даним позовом до господарського суду, позивач просив визнати недійсним Інвестиційний договір, оскільки він містить ознаки договору про спільну діяльність, так як позивач фактично здійснив внесок у спільну діяльність шляхом передачі під забудову земельної ділянки, а відповідач, у свою чергу, здійснює фінансування будівництва, після чого сторони отримують визначені Договором частки збудованих спільно площ нерухомого майна, тому, на переконання позивача, згідно з положеннями Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, ДП "НДВА "Пуща-Водиця" повинно було отримати погодження Кабінету Міністрів України на укладення спірного Договору, проте таке погодження отримано не було.
		При цьому, умови оспорюваного правочину, на думку позивача, передбачають відчуження об`єкту будівництва на користь відповідача та, відповідно, відчуження земельної ділянки державної власності, на якій розташований об`єкт будівництва.  
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
		Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. 
		Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
		За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України   підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою      статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Надаючи оцінку правовій природі укладеного між сторонами правочину колегією суддів апеляційного господарського суду враховано таке.
		Згідно з пп. "л" п.18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
		Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (надалі - Порядок №296), який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
		Пунктами 2, 3 Порядку № 296 передбачено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються:
		- звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 Порядку, а також погоджений органом управління проект договору;
		- висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором;
		- висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.
		Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 296 орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.
		Отже, для укладення державними підприємствами, установами, організаціями, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, необхідне погодження Кабінету Міністрів України на укладення такого правочину.
		За положеннями ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
		Приписами ст. 1131 Цивільного кодексу України визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
		Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України). 
		Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети. При цьому, істотною умовою договору про спільну діяльність є угода учасників про розміри та порядок внесення внесків у загальне майно.
		Водночас, зі змісту спірного Договору вбачається, що зобов`язаннями позивача є: оформлення дозволу на Проектування об`єкта; ініціювання зміни цільового призначення земельної ділянки з метою подальшого здійснення будівництва об`єкта; звільнення земельної ділянки від об`єктів знесення; сприяння відповідачу у виконанні Проектування та спорудження об`єкта; отримання в компетентних органах та надання відповідачу дозвільних документів на виконання підготовчих робіт та на виконання будівельних робіт по спорудженню об`єкта з лімітами і точками підключення електроенергії, води та інших необхідних комунікацій на будівельному майданчику, а також необхідних документів на тимчасове порушення благоустрою та необхідних документів на прокладення зовнішніх мереж у зв`язку із спорудженням об`єкта; протягом 14 календарних днів з моменту отримання відповідного дозвільного документа на виконання будівельних робіт із спорудження об`єкта надати стороні-2 будівельний майданчик, звільнений від майна і персоналу сторони-1 та третіх осіб, що фіксується відповідним актом, що підписується обома сторонами; забезпечити відповідачу та/або особам, що не залучені для виконання цього договору, вільний та безперешкодний доступ до земельної ділянки протягом періоду будівництва об`єкта; надавати відповідачу будь-яку інформацію та відомості, що є необхідними для реалізації цього договору (п. п. 3.1, 4.1., 6.1.1. - 6.1.17 Договору).
		Відповідно до п. п. 6.3, 6.4 Договору до прав та обов`язків відповідача віднесено: розробка завдання на проектування об`єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об`єкта; забезпечення розробки проектної документації, в тому числі визначення виконавців, укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів й здійснення розрахунків по них; забезпечення спорудження об`єкта, в тому числі визначення виконавців та постачальників, контроль щодо наявності у них необхідних дозволів, ліцензій; укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів та здійснення розрахунків по них.
		Тобто, зі змісту положень п.п. 6.3, 6.4. Договору убачається, що фактично здійснення будівництва об`єкта та реалізація інвестиційного договору покладається на відповідача та інших третіх осіб, з якими у відповідача будуть договірні зобов`язання. 
		При цьому, позивач здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена даним договором, а також здійснює функції землекористувача земельної ділянки.
		Таким чином, проаналізувавши положення спірного Договору, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що він не є договором про спільну діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом Договору, фактично покладено на одну сторону - відповідача без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі.
		Наведені вище права та обов`язки сторін у спірному Договорі притаманні для правовідносин інвестування (інвестиційний договір) та підряду (договір підряду), та інших елементів зобов`язальних правовідносин, виникнення та існування яких не входить в суперечність з актами цивільного та господарського законодавства та, водночас, не дозволяє зробити висновок про можливість комплексного застосування до окремих частин Договору інших положень чинного законодавства, ніж ті, що регламентують порядок здійснення інвестиційної діяльності та особливості виникнення, зміни та припинення правовідносин підряду.   
		Крім того, п. 12.6 спірного Договору сторони узгодили, що цей договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України та ст. 3, 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного договору не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належить кожній зі сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність. 
		До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України). 
		У відповідності до ч.1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
		Частиною 5 ст. 318 Господарського кодексу України регламентовано, що договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об`єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов`язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об`єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об`єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.
		Відповідно до ч.2 ст. 319 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 838 Цивільного кодексу України підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.
		Згідно ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 321 Господарського кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. 
		За умовами ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 849 Цивільного кодексу України у кореспонденції з ч. 1 ст. 320 Господарського кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
		Частиною 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
		Приписами ч. 1 ст. 876 Цивільного кодексу України передбачено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних, робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
		Згідно з ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.
		За змістом ч. 2 ст. 877 Цивільного кодексу України договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію.
		Як визначено ч. 1 ст. 879 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 318 Господарського кодексу України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
		Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. 
		Згідно ст. ст. 1, 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на час укладення спірного Договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний ефект. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. 
		Приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом. 
		Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, злучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність"). 
		Відповідно до ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода); укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності. 
		Частиною 1 ст. 12-1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" встановлено, що напрями інвестиційної діяльності, за якими надається державна підтримка, визначаються програмними документами, затвердженими в установленому законодавством порядку. Державна підтримка інвестиційної діяльності передбачає участь держави у розробленні та/або реалізації інвестиційних проектів. Державна підтримка для реалізації інвестиційних проектів надається, зокрема, шляхом: 
		-фінансування реалізації інвестиційних проектів за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 
		-співфінансування інвестиційних проектів з державного та місцевих бюджетів;
		-надання відповідно до законодавства для реалізації інвестиційних проектів державних і місцевих гарантій з метою забезпечення виконання боргових зобов`язань за запозиченнями суб`єкта господарювання та кредитування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 
		-повної або часткової компенсації за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів відсотків за кредитами суб`єктів господарювання для реалізації інвестиційних проектів; 
		-застосування інших форм, передбачених цим Законом. 
		Державна підтримка для розроблення інвестиційного проекту надається виключно у разі наявності проектної (інвестиційної) пропозиції шляхом фінансування  або спів фінансування за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів. 
		Поряд з цим, в контексті вимог ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" апеляційний господарський суд доречним вважає відзначити, що відповідно до п. п. 1, 11 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України під бюджетом розуміється план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, а бюджетними коштами (коштами бюджету) визнаються належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.
		З наведеного слідує, що Законом України "Про інвестиційну діяльність" не визначено такого виду державної підтримки для розроблення та реалізації інвестиційних проектів як надання для будівництва земельної ділянки, яка перебуває у державній власності.
		Крім того, з аналізу положень п. п. 2.1, 3.1, 4.1, 6.1.8-6.1.16 Договору (якими передбачено обов`язки позивача як землекористувача та замовника об`єкта будівництва) в кореспонденції з п. п. 2.1, 5.1, 6.3, 6.4.9 (якими визначені зобов`язання відповідача як підрядника та інвестора) убачається, що фінансування проектування та спорудження об`єкта будівництва, включаючи компенсацію позивачу витрат, передбачених п. п. 3.1, 4.1, 6.1.8-6.1.16 Договору, покладено на відповідача. 
		Щодо посилання позивача на те, що у нього наявний за Договором обов`язок зі сплати земельного податку, апеляційний господарський суд враховує приписи ст. ст. 14, 269 Податкового кодексу України, з яких слідує, що обов`язок зі сплати земельного податку у позивача виникає в силу положень податкового законодавства і не пов`язано з укладенням та виконанням умов спірного Договору.
		Таким чином, реалізація сторонами умов спірного Договору не потребує і не зумовлює здійснення фінансування з державного та (або) місцевого бюджетів та, відповідно, витрачання коштів вказаних бюджетів, а також коштів державного підприємства чи за рахунок кредитів, наданих під державні гарантії.
		Наведені вище обставини спростовують доводи позивача про те, що зміст спірного Договору суперечить вимогам Закону України "Про інвестиційну діяльність" в частині надання державної підтримки та проведення державної експертизи інвестиційних проектів, передбаченої ст. 15 цього Закону.
		З огляду на те, що особливий порядок укладення договорів згідно з п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлений саме для договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, у той час як спірний Договір є договором змішаної правової форми з елементами договору підряду та інвестиційного договору, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №296.
		Поряд з цим, судом апеляційної інстанції відхиляються посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2018 у справі №910/4501/17, оскільки судові рішення у справі, на яку посилається позивач, хоча і прийняті за подібного правового регулювання, але за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами, у залежності від оцінки яких і було прийнято оскаржуване судове рішення. 
		Вказане узгоджується з правовою оцінкою Верховного Суду, яка викладена в ухвалі від 19.11.2020 по справі №910/611/19 з подібних підстав.
		Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
		Як свідчать матеріали справи, згідно з Статутом ДП "НДВА "Пуща-Водиця", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.11.2013 № 687, Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (уповноважений орган управління) і є підзвітним йому.
		!!!Пунктом 5.2.2 вказаного Статуту підприємство не має права без попереднього погодження з органом управління майном приймати рішення щодо вилучення чи добровільної відмови від користування земельною ділянкою, укладення договорів про спільну діяльність (спільний обробіток земельних ділянок) та інших видів договорів, що можуть призвести до вилучення земельних ділянок, зміни цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством на праві постійного користування.(перевірити Статут на наявність умов про погодження договорів) !!!!!
		Згідно з п. 11.2.11 Статуту позивача уповноважений орган управління здійснює моніторинг та погоджує питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою або її частиною, які закріплені за підприємством на праві постійного користування.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції, листом Мінагрополітики № 37-31-1-13/18265 від 28.11.2014 убачається, що останнє не заперечує щодо реалізації Інвестиційного договору (нова редакція Договору від 28.11.2011   №2811-1-ІД/11) від 28.10.2014 та проведення робіт зі зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває в користуванні державного підприємства.
		Таким чином, як вбачається зі змісту вищезазначеного листа, органом управління позивача (на момент укладення спірного Договору) - Міністерством аграрної політки та продовольства України було надано дозвіл на зміну в установленому законодавством порядку цільового призначення частини земельної ділянки орієнтовною площею 80,30 га, при цьому вказаний лист не містить заперечень Мінагрополітики щодо укладення та подальшого виконання спірного Договору, які містить елементи інвестиційного договору.
		До того ж, доказів на підтвердження відсутності в першого заступника Міністра       !!!!Бісюка І.Ю.!!!! повноважень на підписання такого листа позивачем не надано та матеріали справи не містять.
		Щодо посилань ДП "НДВА "Пуща-Водиця" в апеляційній скарзі на те, що із змісту листа Мінагрополітики №37-31-1-13/18265 від 28.11.2014 убачається, що в ньому не йде мова про прийняття органом управління рішення, дозволу, погодження на укладення інвестиційного договору, оскільки у ньому відсутні фрази "рішення", "висновок", "погодження", "розпорядження", колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що такі твердження належним чином не обґрунтовані. Зокрема, ні Статутом ДП "НДВА "Пуща-Водиця", ні нормами чинного законодавства не закріплено форми такого листа-погодження. Так само, як не існує вимоги про те, що погодження повинно бути у формі розпорядження та/або відповідного наказу органу управління.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що виготовлення (надання) Міністерством аграрної політики та продовольства України листа №37-31-1-13/18265 від 28.11.2014 вже після підписання спірного Договору не спростовує самого факту погодження цього Договору органом управління. При цьому, підлягає врахуванню також та обставина, що на звороті спірного Договору наявний відтиск печатки Міністерства аграрної політики та продовольства України, що є додатковим підтвердженням його погодження.
		Колегією суддів апеляційного господарського суду також встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" та актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу ДП "НДВА "Пуща-Водиця", останній було передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України.
		Враховуючи, що цілісний майновий комплекс ДП "НДВА "Пуща-Водиця" було передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України в 2019 році, натомість оспорюваний Договір укладено між сторонами в 2014 році, відповідно, для укладення оспорюваного договору отримання погодження Фонду державного майна України станом на момент його вчинення не вимагалося.
		Щодо твердження позивача стосовного того, що умови інвестиційного договору передбачають вибуття земельної ділянки з державної власності, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
		Відповідно до п. 5.2. Договору, враховуючи статус Сторони-1 та з метою економії державних коштів Сторони погодили, що розрахунки між Сторонами за Договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку:
		5.2.1. За виконання своїх зобов`язань за договором Сторона-1 отримує у свою власність (господарське відання) 4% від площі житла в об`єкті.
		5.2.2. Решту об`єкта 96% площі житла в об`єкті та 100% площі нежилого призначення в об`єкті отримує у свою власність Сторона-2.
		Пунктом 5.2.3. Договору передбачено, що за згодою Сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1. Договору, Стороні-1 можуть бути надані Стороною-2 нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 4% від вартості майнових прав на площі житла в об`єкті за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою Сторони-1. В такому разі Сторона-2 отримує у власність об`єкт в повному обсязі.
		Відповідно до п. 12.4 Договору укладення даного Договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку.
		При цьому, у п. 12.5 Договору сторони стверджують, що при реалізації даного Договору право на земельну ділянку залишається за Стороною-1, земельна ділянка не є вкладом Сторони-1 у діяльність по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права Сторони-1 на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за Стороною-1.
		Суд зазначає, що за умовами спірного Договору позивач, як землекористувач, залучив відповідача для будівництва на земельній ділянці, якою він користується на праві постійного користування.
		Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
		Згідно ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них.
		За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Частинами 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
		Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
		Водночас колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що земельна ділянка перебуває у володінні Держави Україна, знаходиться у постійному користуванні позивача та фактично не вибувала з державної форми власності..
		Посилання скаржників на положення ст. 120 Земельного кодексу України, колегією суддів відхиляються, оскільки дана стаття не врегульовує питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. Правове регулювання даної статті стосується жилого будинку, будівлі або споруди. Багатоквартирний будинок є специфічним об`єктом права власності, визначення якого наведено в ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" - багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. Крім того, за змістом ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених ст. 121 цього Кодексу (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим). Тобто, ст. 120 Земельного кодексу України у ч. 6 містить виключення щодо багатоквартирних будинків.
		Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 06.06.2018 у справі №910/17652/17.
		Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє посилання скаржників на те, що умовами оспорюваного договору наперед передбачалось відчуження земельної ділянки державної власності на користь відповідача.
		Щодо посилань скаржників на те, що інвестиційний договір суперечить інтересам держави та суспільства, колегія суддів зазначає наступне.
		За змістом ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		Згідно з ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
		Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
		До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об`єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров`я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
		Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
		Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
		Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами про невідповідність спірного договору інтересам держави і суспільства та наявність умислу будь-якої із сторін на настання протиправних наслідків, що унеможливлює визнання договору недійсним з цих підстав.
		Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх та безумовних підстав для задоволення позовних вимог.
		Щодо строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
		У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
		У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
		Як свідчать матеріали справи відповідач скористався своїм правом та заявив в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Про порушене право позивач фактично міг дізнатися з моменту укладання спірного договору, тобто з 28.11.2011.
		Доказів протилежного матеріали справи не містять.
		Таким чином, днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати 28.11.2011.
		Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позов у травні 2021.
		З огляду на що, станом на день звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом, останнім було пропущено трирічний строк позовної давності.
		Одночасно, за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		З урахуванням наведеного вище та оскільки позивачу відмовлено у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
		З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про визнання недійсним Інвестиційного договору (нова редакції Договору № 2811-1-ід/11 від 28.11.2011) від 28.10.2014.   
		У зв`язку з наведеним, доводи позивача та третьої особи, викладені в апеляційних скаргах, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційних скарг позивача та третьої особи відсутні. 
		Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
		Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне  застосування норм матеріального права.
		Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі  відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
		Судові витрати.
		Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на позивача та третю особу.
		Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційні скарги Фонду державного майна України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №910/7980/21 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 у справі №910/7980/21 залишити без змін.
		3. Матеріали справи №910/7980/21 повернути до місцевого господарського суду.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
		 
		Повний текст постанови складено 12.04.2022.
		 
		Головуючий суддя                                                            Г.А. Кравчук 
		 
		Судді                                                                                Т.П. Козир
		 
		                                                                                Г.П. Коробенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...