Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/7309/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2022.
Дата набрання законної сили: 20.04.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                         КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		  
		Апеляційне провадження                                                                                                                                                                  
		№ 22-ц/824/275/2022                                                                       
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		20 квітня 2022 року                                                                       місто Київ
		                                                                                            справа №757/7309/21-ц                              
		  
		Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:   головуючого судді: Борисової О.В.
		                     суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
		                   
		розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
		     
		                                                  В С Т А Н О В И В:
		 
		У лютому 2021 року позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києваз позовом до Генеральної прокуратури України та Державної казначейської служби України, в якому стягнути на йогокористь 200000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним повідомленням про підозру посадовими особами Генеральної прокуратури України, шляхом зобов`язання Державну казначейську службу України списати вказані грошові кошти із спеціально визначеного рахунку.
		В мотивування вимог посилався на те, що 17 липня 2020 року начальником 6 відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Козачиною С.С. було вручено йому повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255 КК України (в редакції Закону України від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ), тобто участь у злочині, вчинюваному злочинною організацією та ст.351-2 КК України, тобто створення штучних перешкод у роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та її членів в рамках кримінального провадження №42014100020000046 від 25 лютого 2014 року. 
		Вказував, що ним 28 вересня 2020 року у порядку п.10 ч.1 ст.303 КПК України подано скаргу на зазначене повідомлення про підозру.
		Зазначав, що постановою прокурора САП від 30 вересня 2020 року закрито кримінальне провадження відносно нього в частині повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255 КК України на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із набранням чинності законом, яким скасована відповідальність за діяння, вчинене особою.
		Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07 жовтня 2021 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08грудня 2020 року, скасовано повідомлення про підозру  ОСОБА_1 в частині повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.351-2 КК України.      
		Позивач вважає, що вказаним незаконним повідомленням про підозру було порушено його права та завдано моральну шкоду, спричинену постійними систематичними діями органу досудового розслідування та прокурорів, спрямованими на приниження позивача та руйнування його ділової репутації.
		Посилався на те, що завдана моральна шкода полягає у тому, що він переживав як стрес від подій, що підривають його репутацію, так і зневажливе ставлення людей, які відверто його ображали через вказане повідомлення про підозру й звинувачення у вчиненні злочину, а також у зв`язку з публікаціями інформації про вручення йому підозри у соціальних мережах, що спричинило у нього розлади нервової системи внаслідок душевних страждань.
		На думку позивача, для відновлення нормального психологічного стану та  ділової репутації йому має бути відшкодовано 200000 грн. моральної шкоди.
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року змінено найменування відповідача у справі, а саме: Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, грошові кошти в загальному розмірі 18000 грн.
		Стягнутоз Офісу Генерального прокурора на користь держави 908 грн. у відшкодування судового збору.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції порушено норми ст.ст.2, 12, 76, 77, 80, 81, 89, 95 ЦПК України, неправильно застосовано норми ст.ст.23, 1176 ЦК та ст.ст.1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Вказував, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відносно ОСОБА_1 виправдувальний вирок не постановлявся, а кримінальне провадження №52019000000000522 в частині повідомленої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255 КК України, закрито на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, а не за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Зазначав, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт задоволення скарг на повідомлення про підозру ухвалами слідчого судді не свідчить про протиправність дій органів досудового слідства та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.
		Посилався на те, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями відповідачів та завданою шкодою, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
		Вказував, що у позові взагалі не наведено конкретних і суттєвих обставин, в чому саме виражається завдана ОСОБА_1 моральна шкода та не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України на підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань, не доведено зв`язок вказаних факторів із можливими неправомірними діями відповідачів та наявності інших складових, які підлягають доказуванню у суді, а також обґрунтованого їх розміру.
		05 січня 2022 року від позивача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. Посилався на те, що станом на момент прийняття процесуального рішення - здійснення йому повідомлення про підозру прокурором було порушено вимоги ст.5 КПК України та застосовано закон, який не був чинним на момент прийняття процесуального рішення та здійснено повідомлення про підозру за відсутності кримінально караного діяння, яке було б передбачене чинним КК України. Вказував, що в період з 17 липня 2020 року до 08 грудня 2020 року відносно нього органами досудового слідства здійснювалися дії на протиправнепритягнення до кримінальної відповідальності, що було встановлено в рішеннях Вищого антикорупційного суду при скасуванні повідомлення про підозру, що згідно ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є прямою правовою підставою для відшкодування шкоди. 
		У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. 
		Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 
		Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження
		З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи на користь позивача 18000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з незаконності повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та того, що заявлені вимоги ґрунтуються на положеннях закону, оскільки позивач перебував під слідством протягом майже 3 місяців, що спричинило моральні страждання, які негативно вплинули на звичайний життєвий лад позивача. 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи, 17 липня 2020 року у кримінальному провадженні №42014100020000046 від 25 лютого 2014 року Заступником Генерального прокурора Любовичем А.О. було здійснене повідомлення про підозру адвокату ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255 КК України (в редакції Закону України від 05 квітня 2001 року №2341-III) - участь у злочині, вчинюваному злочинною організацією та ст.351-2 КК України - створення штучних перешкод у роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та її членів.
		Постановою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Макара О.І. від 30 вересня 2020 року закрито кримінальне провадження №52019000000000522 від 21 червня 2019 року (яке об`єднано з кримінальним провадженням №22020120000000019 від 17 липня 2020 року, яке в свою чергу виділено з кримінального провадження №42014100020000046 від 25 лютого 2014 року) в частині повідомленої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255 КК України на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із набранням чинності законом, яким скасована відповідальність за діяння, вчинене особою.
		У постанові прокурором було зазначено, що згідно повідомлення про підозру від 17 липня 2020 року, ОСОБА_1 підозрюється в участі у злочині, вчинюваному злочинною організацією в період дії ст.255 КК України в редакції Закону України від 05 квітня 2001 року №2341-III. В той же час Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою» від 04 червня 2020 року №671-ІХ, який набрав чинності 27 червня 2020 року, скасована кримінальна відповідальність за такі дії.
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого антикорупційного суду зі скаргою на повідомлення про підозру йому від 17 липня 2020 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ст.351-2 КК України.
		Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07 жовтня 2020 року скасовано повідомлення про підозру ОСОБА_1 в частині повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.351-2 КК України.
		Слідчим суддею було встановлено, що повідомлення про підозру           ОСОБА_1 від 17 липня 2020 року в частині повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.351-2 КК України не відповідає вимогам ст.277 КПК України - в ній відсутній виклад фактичних обставин кримінального правопорушення передбаченого статтею 351-2 КК України, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а фактично містить виклад обставин, які вказують, що мало місце вчинення дій, направлених на підготовку до вчинення кримінального проступку передбаченого ст.351-2 КК України.
		В ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07 жовтня 2020 року зазначено, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 в частині повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого статтею 351-2 КК України підлягає скасуванню, оскільки не грунтується на вимогах закону, а подальше перебування особи в якості підозрюваного за дії, які не тягнуть кримінальної відповідальності, обмежує його права та свободи.
		Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 грудня 2020 року ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07 жовтня 2020 року залишено без змін. 
		В ухвалі від 08грудня 2020 року колегія суддів зазначила, що підозра  ОСОБА_1 ґрунтується на сукупності злочинів, передбачених ст.ст.255, 351-2 КК України, і роль останнього визначена як пособника у вчинюваному злочинною організацією злочині, передбаченому ст.351-2 КК України, - створенню штучних перешкод у діяльності ВККС України та її членів. Вцій частині підозра не відповідає законодавству України та рішенню прокурора про закриття кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією інкримінованого   ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.1 ст.255 КК України. Доказів виконання вимог статей 278, 279 КПК України прокурором не надано. Повідомлена          ОСОБА_1 підозра станом на момент розгляду скарги як слідчим суддею, так і судом апеляційної інстанції, є неконкретною, не відповідає вимогам ст.277 КПК України в частині правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, зокрема, ролі ОСОБА_1 (пособник у злочині, вчинюваному злочинною організацією, виконавець, співвиконавець) за версією органу досудового розслідування і відповідно до встановлених таким органом фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_1 злочину. 
		В ухвалі також колегією суддів зазначено, що наявні матеріали не є достатніми для висновків про причетність ОСОБА_1 як посібника у вчинюваному злочинною організацією злочині, передбаченому ст.351-2 КК України, адже така діяльність ОСОБА_1 не виходить за межі повноважень адвоката при здійсненні представництва і захисту інтересів фізичної особи.
		Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що незаконним повідомленням про підозру йому було завдано моральну шкоду та посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтю 1176 ЦК України просив відшкодувати за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 200000 грн.
		За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Статтею 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Відповідно до пункту 1-1 ч.1 ст.2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.
		Згідно пункту 5 статті 3 Закону в наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
		Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в тому числі й відшкодування моральної шкоди.
		Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Частинами 5, 6 статті 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.13 Закону №266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Таким чином, цим Законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується та не встановлено граничний розмір такої шкоди.
		У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №210/5290/17 зазначено, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. 
		В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року установлено мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 6000 грн.
		Виходячи з обставин справи, судом першої інстанції було вірно встановлено про незаконність повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		Статями  12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Позивач, обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди, посилався на те, що внаслідок незаконного повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень він не мав можливості вести звичайний спосіб життя. Вказував, що перед врученням йому повідомлення про підозру передувала низка змонтованих відеороликів, які мають обвинувачений характер та спрямовані на формування ворожого ставлення, яке було підсилено повідомленням про підозру. Зокрема, такі відео були розміщені на сайті НАБУ, яке здійснювало досудове розслідування в кримінальному провадженні. Зазначав, що він зазнав негативного впливу та був змушений пристосовуватися до несприятливих умов, у нього погіршились відносини з оточуючими, він переживав як стрес від подій, що підривають його репутацію, так і зневажливе ставлення людей, які відверто його ображали через повідомлення йому про підозру й звинувачення у вчиненні злочину, а також у зв`язку з публікаціями інформації про вручення позивачу підозри у соціальних мережах, що принизило його честь, гідність та ділову репутацію, а нервова напруга призвела до появи розладів нервової системи.
		У позовній заяві позивач також вказував, що для відновлення його нормального психологічного стану та відновлення ділової репутації йому має бути відшкодовано 200000 грн. моральної шкоди. При цьому, позивач послався на те, що відповідний комплекс послуг з відновлення виробничих можливостей організму надає один з медично-оздоровчих комплексів у м. Львів, вартість яких коштує 72900 грн. без вартості проживання та транспортних послуг. 
		Стосовно витрат на відновлення ділової репутації позивач зазначив, що вартість розміщення відповідної інформації у засобах масової інформації, зокрема, одного оголошення в газеті «Урядовий кур`єр», коштує 10-15 тис. грн. Проте, у зв`язку з тим, що негативна інформація щодо нього була неодноразово розміщена на сайті, тому і відновлення ділової репутації має відбуватися шляхом систематичної публікації інформації про відновлення ділової репутації.
		Оскільки, позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ст.351-2 КК України, зазначені обставини безумовно змінили його життєвий ритм та зв`язки з оточуючими, позбавили можливості реалізації  своїх звичок та бажань, вимагали додаткових зусиль для організації свого життя т, відновлення ділової репутації та довіри суспільства, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане призвело до завдання позивачу моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за статтею 1167 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Початок перебігу строку перебування під слідством суд першої інстанції рахував з моменту пред`явлення ОСОБА_1 підозри 17 липня по 07 жовтня 2020 року - дати постановлення ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду, залишеної без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 грудня 2020 року, про скасування повідомлення про підозру ОСОБА_1 в частині повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.351-2 КК України.
		Встановивши, що позивач перебував під слідством протягом майже 3 місяців, ураховуючи цей термін та виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 18000 грн. (3 місяці * 6 000 грн.), що відповідає встановленим обставинам та вимогам Закону.
		Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність вимог позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000 грн.
		Позивач рішення суду в частині незадоволених вимог не оскаржував.
		А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що: позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями відповідачів та завданою шкодою; у позові взагалі не наведено конкретних і суттєвих обставин, в чому саме виражається завдана ОСОБА_1 моральна шкода та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань, не доведено зв`язок вказаних факторів із можливими неправомірними діями відповідачів та наявності інших складових, які підлягають доказуванню у суді, а також обґрунтованого їх розміру, колегія суддів відхиляє, оскільки наявні у справісудові рішення свідчать про незаконність повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному провадженні.  
		При цьому, за положеннями Закону №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п.1 ч.1 ст.1 цього Закону); така шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч.2 ст.1 цього Закону); у випадку незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення відшкодовується моральна шкода (п.5 ст.3 цього Закону).
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що відносно ОСОБА_1 виправдувальний вирок не постановлявся, а кримінальне провадження №52019000000000522 в частині повідомленої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255 КК України, закрито на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, а не за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, колегія судів вважає безпідставними, оскільки як підтверджується матеріалами справи в період  17 липня 2020 року по 07 жовтня 2020 року відносно позивача органами досудового слідства здійснювалися дії на протиправне притягнення до кримінальної відповідальності, що було встановлено в рішеннях Вищого антикорупційного суду при скасуванні повідомлення про підозру, що згідно з ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є прямою правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.
		Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку запелянта свідчить про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі. 
		Разом з тим, частиною 4 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №554/5980/18 зроблено висновок, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16.
		Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №352/2255/19.
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, ухваливши правильне по суті судове рішення, на вказане уваги не звернув та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про компенсацію моральної шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі №554/5980/18 та від 04 серпня 2021 року у справі №210/5290/17, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з викладенням другого абзацу резолютивної частини в наступній редакції: «стягнути з Державного бюджету України на користь        ОСОБА_1 18000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції з урахуванням меж апеляційного перегляду підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
		Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
		 
		                                                  П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу відповідача Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній  редакції. 
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,  реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 18000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		 
		В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
		                                                  
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...