Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/7458/21-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано судом: 21.04.2022. Зареєстровано: 22.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2022.
Дата набрання законної сили: 19.04.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 120/7458/21-а 
		Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. 
		Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 
		19 квітня 2022 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді: Гонтарука В. М. 
		суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. , 
		секретар судового засідання: Бень Я.О., 
		за участю:
		представника позивача: Чорної Ольги Михайлівни
		представника Державної міграційної служби України : Скляра Олега Володимировича
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби, Адміністрації державної прикордонної служби України, Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними рішень та дій, зобов`язання вчинити дії, 
		В С Т А Н О В И В :
		в липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби, Адміністрації державної прикордонної служби України, Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України (Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства) від 31.03.2020 про заборону в`їзду в Україну строком на три роки громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 ;
		- визнати протиправними дії Державної міграційної служби України при складенні та надання Державній прикордонній службі України доручення від 03.03.2020 №8.3-2509/2-20 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Республіка Вірменія ОСОБА_1 строком на 3 роки;
		- визнати протиправними дії по прийняттю на виконання Державною прикордонною службою України доручення від 31.03.2020 №8.3-2509/2-20 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Республіка Вірменія ОСОБА_1 строком на 3 роки;
		- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 19.05.2021 в окремому контрольно-пропускного пункту "Київ", прийняте заступником начальника відділу - начальником 3-го відділення відділу прикордонної служби Бориспіль І, окремого контрольно-пропускного пункт) "Київ" капітаном ОСОБА_2 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України та Державну прикордонну службу України, у зв`язку зі скасуванням заборони на в`їзд за рішенням суду, виключити громадянина Вірменії ОСОБА_1 з інформаційних систем, створених в межах їх компетенції, з банків даних, в тому числі з оперативних баз даних системи "Гарт-1", як особу, якій згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну.
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду 10 листопада 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи.
		14,17 та 18 лютого 2022 року до суду від Державної міграційної служби, Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ", Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено про безпідставність їх доводів.
		Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 01 березня 2022 року.
		Однак, у зв`язку із введенням на всій території воєнного стану справа була знята з розгляду та наступне судове засідання призначене на 15 березня 2022 року.
		Проте, розгляд справи 15 березня 2022 було відкладено на 22 березня 2022 року, у зв`язку з клопотанням представника позивача від 14 березня 2022 року.
		21 березня 2022 року від представника позивача до суду повторно надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке було задоволено та наступне судове засідання призначено на 05 квітня 2022 року.
		Оскільки, згідно наказу Сьомого апеляційного адміністративного суду №025-в від 04.04.2022 року головуючий суддя 05.04.2022 року перебував у відпустці, справа була знята з розгляду та наступне судове засідання призначено на 19 квітня 2022 року.
		Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, просила суд її задовольнити.
		Представник Державної міграційної служби України в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.
		Інші сторони в судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.
		Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та Державної міграційної служби України, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзивів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 , є громадянином держави Вірменія, що підтверджується копією паспортного документа № НОМЕР_2 .
		19.05.2021 у пункті пропуску через державний кордон "Київ" під час здійснення прикордонного контролю на в`їзд в Україну відносно позивача відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України з індексом "Д" - доручення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.
		У зв`язку зі збігом інформації про особу, яка перетинає державний кордон, а саме відносно громадянина Вірменії ОСОБА_1 , з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи "Гарт-1" за індексом "Д", заступником начальника відділу - начальником третього відділення відділу прикордонної служби "Бориспіль 1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" капітаном ОСОБА_3 відповідно до ч. 1ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль" прийнято рішення від 19.05.2021 про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства щодо ОСОБА_1 .
		Рішення від 19.05.2021 про відмову у перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства прийняте на підставі рішення Державної міграційної служби України від 31.03.2020 про заборону в`їзду в Україну.
		Так, рішенням від 31.03.2020 заборонено громадянину Республіки Вірменія: ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, місце проживання: Республіка Вірменія, в`їзд в Україну строком на три роки. Зі змісту рішення від 31.03.2020 слідує, що Департамент стратегічних розслідувань НП України володіє інформацією про можливі візити до України громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , який є лідером етнічної організованої групи, сфера діяльності якої грабежі, розбої та вимагання. Згідно з наявними обліками Генерального секретаріату Інтерполу гр. ОСОБА_1 належить до категорії осіб злодій в законі. За наявною інформацією позивач, перебуваючи на території України, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Суспільна небезпечність перебування ОСОБА_1 на території України полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі (резонансні) злочини та безпосередньо бере участь у вчиненні вказаних злочинів. Зберігає і розвиває злочинні традиції, ідеї, погляди з метою залучення до злочинної діяльності молоді, матеріально підтримує засуджених, звільнених з місць позбавлення волі, впливає на них. Намагається контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів, збільшує масштаби їх злочинної діяльності. Координую і узгоджує свої дії з лідерами кримінального середовища та іншими злодіями в законі. Виконує роль тритейського судді при владнанні конфліктів, які виникають між лідерами організованих злочинних угрупувань. Впливає на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону.
		З урахування зазначеного, ДМС України, керуючись абзацами 2, 3 частини 1статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", дійшла висновку, що перебування ОСОБА_1 на території України може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, що суперечить охороні громадського порядку, охороні здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
		Рішення про заборону в`їзду в Україну від 31.03.2020 прийняте на підставі звернення (подання) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.03.2020 №2617/55/01-2020, у якому вказано про суспільну небезпечність перебування ОСОБА_1 на території України. При цьому, керуючись ч. 1 ст. 13 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України вважає за доцільне ініціювати перед ДМС України вирішення питання щодо заборони в`їзду громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 .
		На виконання рішення від 31.03.2020 ДМС України надано ДПС України доручення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки терміном дії до 31.03.2023.
		Вважаючи свої дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
		Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
		Частиною 1статті 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Відповідно до частини 1статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI), у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		Відповідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
		- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
		- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
		- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
		- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
		- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
		- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;
		- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.
		За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
		Рішенням про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.
		Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ОСОБА_1 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності у період з 1997 року по 2017 рік.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 20.06.1997, з урахуванням рішення Апеляційного суду Вінницької області, ОСОБА_1 притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 117 (зґвалтування, тобто статеві зносини з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років), ч. 2 ст. 222 (незаконне виготовлення, носіння або збут кинджалів, фінських ножів або іншої холодної зброї - карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк або штрафом у розмірі до тридцяти карбованців), ст. 42 (призначення покарання при вчиненні кількох злочинів) Кримінального кодексу України (від 26.12.1960) до 2 років позбавлення волі.
		Рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 10.05.2007 за ч. 1 ст. 356 (самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, - карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців), ч. 1 ст. 377 (погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв`язку з їх діяльністю, пов`язаною із здійсненням правосуддя, - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк), ст. 386 (перешкоджання з`явленню свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста до суду, органів досудового розслідування, тимчасових слідчих та спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок - караються штрафом від п`ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців), ст. 70 (призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень), ч. 2 ст. 189 (вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, не дозволяється в`їзд в Україну.
		Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 04.02.2014 у справі №128/6554/13-к ОСОБА_1 засуджений за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років) до сплати штрафу у розмірі 8500 грн.
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02.08.2017 у справі №127/4931/17 ОСОБА_1 засуджений за ч. 1 ст. 263 (носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.), ч. 1 ст. 189 (вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), - караються обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на той самий строк), ч. 2 ст. 355 (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров`я, або з пошкодженням чи знищенням майна, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років), ст. 70 (призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень) Кримінального кодексу України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Відповідно до ст. 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, п.п. 1, 2 ст. 76 Кримінального кодексу України.
		Зі змісту оскаржуваного рішення про заборону в`їзду в Україну вбачається, що останнє прийняте на підставі абз. 2, 3 ч. 1 ст. 13 Закон №3773-VI, тобто в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
		Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 (далі Інструкція №1235).
		Відповідно до п. 3 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
		Пунктами 4-6 Інструкції № 1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою: а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій; б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження; г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку; ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну, якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.
		Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:
		а) громадянство (підданство);
		б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);
		в) дата народження (день, місяць, рік);
		г) стать;
		ґ) місце проживання;
		д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;
		е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;
		є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
		При цьому, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
		З аналізу наведених правових норм вбачається, що рішення про заборону в`їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення уповноваженого органу. Так, з матеріалів справи вбачається, що з відповідним зверненням від 16.03.2020 №2617/55/01-2020 звернувся Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України.
		Відповідно до п. 3, 6, 9, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України Про національну безпеку України від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі Закон №2469-VIII) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
		За змістом ст. 12 Закон №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони (діяльність якого спрямована на захист національних інтересів України), зокрема, належать Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.
		Статтею 1 Закону України Про національну поліцію визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Основні повноваження поліції визначенні ст. 23 вищезазначеного Закону, до яких, зокрема, належить: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.
		Наказом Національної поліції України від 23.10.2019 №1077 затверджено Положення про Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України.
		Так, п. 1 Положення №1077 визначено, що Департамент стратегічних розслідувань НП України є міжрегіональним територіальним органом у складі кримінальної поліції Національної поліції України, який бере участь у реалізації державної політики з питань боротьби з організованою злочинністю та згідно з законодавством України здійснює оперативно-розшукову діяльність. При цьому, до завдань такого Департаменту належить реалізація повноважень Національної поліції України в частині боротьби з організованою злочинністю, злочинністю в органах державної влади та місцевого самоврядування, протидія корупції, захисту прав і свобод людини і громадянина та об`єктів права власності від протиправних посягань, зокрема, виявлення, припинення і попередження незаконної діяльності суспільно небезпечних організованих груп і злочинних організацій, у тому числі в органах державної влади та місцевого самоврядування, які впливають на криміногенну ситуацію в державі та в окремих її органах.
		З огляду на встановлену інформацію, враховуючи те, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, Департамент стратегічних розслідувань НП України, в межах наданих повноважень звернувся із зверненням від 16.03.2020 до Державної міграційної служби України. При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження представника позивача про перевищення повноважень Департаментом стратегічних розслідувань НП України при зверненні до ДМС України, адже Департамент стратечіних розслідувань НП України наділений компетенцією щодо надання оцінки наявності в діях відповідного суб`єкта загроз (наявних чи потенційних) національним інтересам та національній безпеці України, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, та відповідно вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.
		Більш того, колегія суддів зауважує, що позивачем в межах даного адміністративного позову не оскаржує дії та звернення Департаменту стратегічних розслідувань НП України від 16.03.2020.
		З матеріалів справи встановлено, що, за результатом розгляду звернення Департаменту стратегічних розслідувань НП України ДМС України прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну, при цьому, таке рішення прийняте з мотивів, наведених у вищезазначеному зверненні від 16.03.2020.
		Водночас, жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень ДМС України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація сприймається як достовірна і у ДМС України є лише один можливий варіант поведінки, а саме: прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, що визначено Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства від 17.12.2013 № 1235.
		При вирішенні даної справи судом враховано висновки, наведені у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні.
		Так, пунктом 18 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України визначено: При вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.
		Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
		Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.
		Відтак, суд звертає увагу, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, наявність навіть обґрунтованого припущення щодо можливого заподіяння шкоди інтересам держави, її громадянам та особам, які проживають на її території, є достатнім для формування відповідного звернення (довідки, рапорту) з метою подальшого прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України.
		При цьому, рішення про заборону в`їзду на територію України, прийняте ДМС України у рамках здійснення завдань, покладених на неї законодавством України, має превентивний (попереджувальний) характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність вироків суду щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності.
		Таку праву позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у справі №320/8499/20 від 29.07.2021.
		Колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта, що відповідач припустився порушення принципу non bis in idem- принципу юридичної відповідальності, який означає, що особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки в даному випадку рішення про заборону в`їзду не відноситься ні до цивільної, ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності, а відтак відсутні підстави для застосування даного принципу до даних правовідносин.
		Тобто, рішення про заборону в`їзду не є видом юридичної відповідальності, а є заходом превентивного характеру.
		Більше того, колегія суддів звертає увагу, що при зазначенні в рішенні від 31.03.2020 про заборону в`їзду в Україну, про те, що ОСОБА_1 вчинялись тяжкі та особливо тяжкі злочини, ДМС України не надавалась оцінка кваліфікації вчинених позивачем злочинів, а враховувалась їх системність, небезпечність та загалом те, що ОСОБА_1 характеризується як закононеслухняна особа, дії якої неодноразово завдавали шкоди у сфері охорони громадського порядку та спричиняли негативні наслідки щодо інтересів держави, громадян України та осіб, які проживають на її території.
		Аналізуючи доводи апелянта з приводу того, що рішення від 31.03.2020 про заборону в`їзду в Україну не відповідає формі, адже складене не у вигляді постанови, як це передбачено п. 8 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №280 від 17.04.2013 (далі - Порядок №280), колегія суддів зазначає наступне.
		Так, Порядок №280 визначає механізм надання Держприкордонслужбі та виконання нею доручень уповноважених державних органів - правоохоронних, розвідувальних органів та ДМС щодо осіб, які перетинають державний кордон (далі - доручення). Відтак, такий порядок регулює виключно питання щодо надання доручень Державній прикордонній службі, та не визначає форму та зміст рішення про заборону в`їзду в Україну.
		У свою чергу, ч. 3 ст. 13 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначено, що заборона в`їзду в Україну приймається у формі рішення. На виконання приписів ст. 13 вищезазначеного Закону прийнято Інструкцію №1235, яка також передбачає прийняття саме рішення про заборону в`їзду в Україну за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а не постанови.
		Більш того, п. 6 Інструкції №1235 визначено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції. У свою чергу, додатком 1 до вищезазначеної Інструкції визначено форму та назву, а саме: РІШЕННЯ про заборону в`їзду в Україну.
		Водночас зі змісту п. 8 Порядку №280 вбачається, що доручення, що надається згідно з абзацами другим - четвертим пункту 5цього Порядку, надсилається разом із завіреною в установленому порядку копією постанови, винесеної посадовою особою відповідного уповноваженого державного органу, або рішення слідчого судді, суду.
		Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що постанова, про яку йдеться у п. 8 Порядку №280 і є рішенням про заборону в`їзду в Україну, адже прийняття будь-якого іншого акту у формі постанови не визначено жодним із нормативно правових актів, які стосуються заборони в`їзду в Україну.
		Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо протиправності рішення від 31.03.2020, оскільки в ньому зазначено місце проживання: Республіка Вірменія, а не Україна, у зв`язку з тим, що Державна міграційна служба України при визначенні місця проживання враховувала, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Вірменія, при цьому, зазначення у рішенні, на переконання сторони позивача, не вірної адреси не може слугувати самостійною підставою для визнання такого рішення протиправним.
		Щодо відсутності інформації щодо серії та номеру паспортного документа позивача, коли і ким такий виданий, то колегія суддів звертає увагу, що як було встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, такі данні не вказуються, оскільки особи, які перетинають державний кордон можуть змінювати дані щодо серії та номеру паспортного документа, що спричинить до не спрацювання системи Гарт 1 при перевірці даний під час прикордонного контролю.
		З огляду на вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Державної міграційної служби України від 31.03.2020 про заборону в`їзду в Україну строком на три роки громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 є правомірним та не підлягає скасуванню.
		Даючи оцінку доводам апелянта в частині протиправності дій Державної міграційної служби України при складенні і наданні Державній прикордонній службі України та щодо дії по прийняттю на виконання доручення від 03.03.2020 №8.3-2509/2-20 щодо заборони в`їзду в Україну, колегія суддів вказує на слідуюче.
		Відповідно до п. 3, 4 Порядку №280 доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом. Доручення надсилаються на адресу органу Держприкордонслужби, визначеного Адміністрацією Держприкордонслужби.
		Пунктом 5 вищезазначеного порядку визначено, що уповноважені державні органи можуть надавати доручення щодо:
		- заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом;
		- заборони виїзду з України осіб, яких за рішенням слідчого судді, суду тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі тих, до яких застосовано запобіжний захід, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, за умовами якого передбачено таке обмеження;
		- розшуку в пунктах пропуску через державний кордон осіб, оголошених у розшук відповідно до Кримінального процесуального кодексу України;
		- інформування про факт перетинання державного кордону особами, стосовно яких уповноваженими державними органами проводяться оперативно-розшукові, контррозвідувальні, розвідувальні заходи або слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні, заходи з протидії порушенням митних правил, а також прийнято рішення про добровільне чи примусове повернення в країну походження або третю країну;
		- огляду (із залученням у разі потреби службових осіб митних органів, що використовують власні технічні та спеціальні засоби) транспортних засобів, на яких прямують особи, та вантажів, що ними переміщуються через державний кордон, з метою недопущення його незаконного перетинання особами, а також незаконного переміщення предметів і речовин, заборонених до вивезення і ввезення в Україну або щодо яких встановлено спеціальний порядок переміщення через державний кордон; виявлення викрадених транспортних засобів;
		- додаткового вивчення питання щодо наявності законних підстав для перетинання державного кордону особами.
		Згідно з п. 6 Порядку №280 доручення оформляються на бланку за формою згідно з додатком за підписом, зокрема, голови ДМС або його заступників, начальників головних управлінь, управлінь ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі або їх заступників.
		Пунктом 8 Порядку №280 визначено, що доручення, що надається згідно з абзацами другим - четвертим пункту 5цього Порядку, надсилається разом із завіреною в установленому порядку копією постанови, винесеної посадовою особою відповідного уповноваженого державного органу, або рішення слідчого судді, суду.
		У дорученні його ініціатором зазначаються такі відомості про особу: громадянство (підданство); прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян України - українською мовою, для іноземців та осіб без громадянства - латиницею); дата народження (день, місяць, рік); стать; місце проживання; серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий.
		На переконання апелянта доручення ДМС України від 31.03.2020 не містить інформації щодо кримінального провадження та його реєстраційного номеру, щодо рішення слідчого судді, суду, а також інформації про оперативно-розшукову або контррозвідувальну справу, про проведення розвідувальних заходів.
		Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції Порядком №280 не передбачено зазначення у дорученні вищезазначеної інформації, відтак, відсутність такої не свідчить про протиправність дій відповідача 2.
		Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що доводи позивача щодо відсутності у дорученні інформації щодо серії та номеру паспортного документа позивача, коли і ким він виданий, проте вказане порушення має формальний характер та не може слугувати підставою для не прийняття такого доручення до виконання, адже виключний перелік підстав для не прийняття доручення визначений п. 14 Порядку №280.
		Так, орган Держприкордонслужби не приймає доручення до виконання у разі, коли:
		- воно не стосується питань, зазначених у пункті 5цього Порядку;
		- його виконання призведе до порушення вимог законодавства та прав людини;
		- до доручення про заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства не додано копії відповідної постанови, винесеної посадовою особою уповноваженого державного органу;
		- до доручення про заборону виїзду з України не додано копії рішення слідчого судді, суду;
		- до доручення про розшук у пунктах пропуску осіб, оголошених у розшук відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, не додано копії ухвали суду чи постанови слідчого або прокурора;
		- відомості про особу не зазначені у повному обсязі;
		- не зазначено спосіб інформування уповноваженого державного органу чи його посадової особи про хід виконання доручення;
		- доручення надійшло за підписом посадової особи, не зазначеної упунктах 6і7цього Порядку, або без погодження з МЗС відповідно допункту 10цього Порядку.
		При цьому, забороняється відмовляти у виконанні доручень з підстав, не передбачених цим пунктом.
		Враховуючи те, що підстави, визначені п. 14 Порядку №280, для не прийняття доручення ДМС України від 31.03.2020 відсутні, адже Адміністрацією Державної прикордонної служби України правомірно прийнято таке доручення до виконання.
		Аналізуючи доводи апелянта щодо протиправність та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 19.05.2021, судова колегія зазначає наступн.
		Як зазначив відповідач під час апеляційного розгляду. приймаючи оскаржуване рішення від 19.05.2021 відповідач 3 керувався приписами Закону України від 05.11.2009 № 1710-VI Про прикордонний контроль (далі Закон № 1710-VI ). Так, ст. 2 Закону № 1710-VI визначено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 8 Закону № 1710-VI уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови:
		1) наявності в нього дійсного паспортного документа;
		2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;
		3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;
		4) підтвердження мети запланованого перебування;
		5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
		Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
		З матеріалів справи встановлено, що посадовими особами відповідача 3 було виявлено збіг інформації щодо позивача у оперативній базі даних системи Гарт-1 за індексом Д. Відтак, враховуючи наявність рішення ДМС України про заборону в`їзду в Україну від 31.03.2020, оцінка правомірності якому надана судом у даному рішенні, посадова особа Окремого КПП Київ не мала правових підстав для надання дозволу на перетинання державного кордону.
		Тому, керуючись приписами ст. 14 Закону України Про прикордонний контроль, відповідачем 3 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі громадянства.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 14 вищезазначеного Закону іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
		Також, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що твердження представника позивача щодо ненадання роз`яснень ОСОБА_1 щодо причин внесення інформації стосовно нього до оперативних баз даних, є помилковими, оскільки персонал Окремого КПП Київ є тільки користувачем інформації, наявної в системі Гарт-1. Підтвердженням факту наявності заборони в`їзду в Україну, відносно особи, яка перетинає державний кордон України є повідомлення про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу. При цьому, надання іншої інформації посадовими особами Окремого КПП Київ не передбачено нормами чинного законодавства.
		Вказані обставини свідчать про відсутність ознак протиправності рішення про відмову у перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 19.05.2021.
		При цьому, судом враховано, що при прийнятті оскаржуваних рішень ОСОБА_1 незаконно перебував на території України, адже рішенням Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , що виданий 25.07.2014 та рішенням Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області скасовано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 25.07.2014, виданої громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 .
		Рішенням суду від 03.11.2020 у справі №120/1234/20-а визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну яким, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію, громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий 25.07.2014. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 25.07.2014 року, виданої громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повернути громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 25.07.2014.
		Водночас таке рішення Вінницького окружного адміністративного суду набрало законної сили 18.02.2021, після перегляду його Сьомим апеляційним адміністративним судом, відтак, до 18.02.2021 громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 незаконно перебував на території України.
		Проте, колегія суддів звертає увагу, що як було встановлено під час апеляційного розгляду справи громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області рішенням від 28.05.2021 року було скасовано дозвіл на імміграцію до України, а відтак згідно статті 13 Закону України " Про імміграцію" у разі скасування дозволу на імміграцію посвідка підлягає вилученню та знищенню.
		Вказане вище рішення позивачем не оскаржувалось та станом на час розгляду справи є чинним.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		В даному випадку відповідачі в повній мірі навели аргументовані доводи правомірності прийняття оспорюваного рішення.
		Водночас, представником позивача, не доведено його протиправність.
		Разом з тим, оцінюючи наведені апелянтом аргументи, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані доводи, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.
		Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
		Разом з тим, у відповідності до вимог ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні адміністративного позову.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року - без змін.
		 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
		 
		Постанова суду складена в повному обсязі 21 квітня 2022 року.
		 
		 
		Головуючий  Гонтарук В. М.    Судді    Біла Л.М.   Матохнюк Д.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...