Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/452/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 21.04.2022. Зареєстровано: 22.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2022.
Дата набрання законної сили: 20.04.2022
Номер судового провадження: А/857/4556/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/452/22 пров. № А/857/4556/22
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого судді          Шавеля Р.М.,
		суддів                              Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2022р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Війська частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію податку з доходів фізичних осіб (суддя суду І інстанції: Сидор Н.Т.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 10.02.2022р. м.Львів; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2022р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку ч.5 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України його позовну заяву до Львівського прикордонного загону (Війська частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію податку з доходів фізичних осіб (а.с.14-15).
		 
		Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.20-21).
		Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що суд неправильно застосував приписи п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», при цьому апелянт, будучи учасником бойових дій, звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви щодо захисту порушеного права на отримання компенсації податку з доходів фізичних осіб /ПДФО/ з виплаченого за рішенням суду середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
		Наголошує на усталеній судовій практиці і просить не позбавляти його доступу до правосуддя через значну суму належного до сплати судового збору.
		 
		Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
		 
		Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311, ч.2 ст.312 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
		 
		Як слідує з матеріалів справи, 23.12.2021р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 скерував до суду першої інстанції позовну заяву, в якій просив визнати протиправною бездіяльність відповідача Львівського прикордонного загону (Війська частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати йому компенсації ПДФО в сумі 8737 грн. 75 коп. з виплаченого за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021р. у справі № 380/3007/20 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби за період з 03.03.2019р. по 12.03.2020р.; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію ПДФО в сумі 8737 грн. 75 коп. з виплаченого за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021р. у справі № 380/3007/20 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби за період з 03.03.2019р. по 12.03.2020р. (а.с.1-2, 3).
		 
		Ухвалою суду від 17.01.2022р. залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху, оскільки така не відповідає вимогам ст.161 КАС України. Для усунення виявлених недоліків позивач повинен представити в десятиденний строк докази сплати судового збору в розмірі 908 грн., оскільки заявлені вимоги (ненарахування та невиплата компенсації ПДФО із виплаченого середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні) не стосуються порушення права позивача на соціальний захист як учасника бойових дій (а.с.7-8).
		 
		18.01.2022р. позивачем скеровано поштою до суду клопотання, в якому останній наголошує, що згідно усталеної судової практики учасники бойових дій звільнені від сплати судового збору виключно у питаннях права, навіть якщо воно не стосується статусу учасника бойових дій.
		Також оскільки нарахована сума судового збору є для позивача - військового пенсіонера - значною, просить не позбавляти його доступу до правосуддя та відкрити провадження у справі без сплати судового збору (а.с.12, 13).
		 
		Згідно ухвали суду від 10.02.2022р. заявлений позов повернуто позивачу ОСОБА_1 , оскільки останнім скеровано клопотання до суду, однак недоліки позовної заяви останній не усунув (а.с.14-15).
		 
		Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.
		 
		          Питання залишення позовної заяви без руху та повернення позову врегульовані діючим процесуальним законом - КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		          Зокрема, відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1).
		В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2).
		Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
		 
		          Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що судом першої інстанції передчасно та поспішно прийнято ухвалу про повернення позовної заяви, оскільки у встановлений строк позивачем скеровано поштою клопотання від 18.01.2022р., в якому останній, із покликанням на значний розмір судового збору, фактично просить його звільнити від сплати такого.
		          Разом з тим, вказане клопотання судом першої інстанції не вирішено в установленому законом порядку.
		 
		          Відповідно до ч.1 ст.133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
		          Аналогічні положення закріплені у ст.8 Закону України «Про судовий збір», згідно якої враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
		1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
		2) позивачами є:
		а) військовослужбовці;
		б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
		в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
		г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;
		ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
		3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
		Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
		 
		Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
		 
		Як вбачається з ухвали суду про повернення позовної заяви, суд покликався на неусунення позивачем недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі суду від 17.01.2022р. про залишення позовної заяви без руху. При цьому, оскаржувана ухвала суду не містить правової оцінки тим обставинам (аргументам), які зазначені позивачем в клопотанні про звільнення від сплати судового збору, а саме, у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем, оскільки ОСОБА_1 є військовим пенсіонером.
		Таким чином, суд фактично не дослідив обставин, зазначених позивачем, і формально пославшись на невиконання останнім вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, повернув позовну заяву, при цьому залишив без вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору.
		 
		Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16.12.1992р., заява № 12964/87).
		У § 36 рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995р., заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .
		При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
		 
		Враховуючи, що, подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, особа вправі очікувати задоволення судом такого клопотання, що очевидно надає їй підстави не сплачувати судовий збір, тому одночасна відсутність вирішення такого клопотання та повернення позовної заяви, є невиправданим, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд може продовжити строк позивачу для сплати судового збору. Реалізація особою процесуального права на подання клопотання про звільнення від сплати судового збору не може розцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та мати наслідком повернення позовної заяви, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване ст.6 Конвенції.
		 
		При цьому, питання перевірки реальної спроможності позивача-фізичної особи сплатити судовий збір у спорах з суб`єктами владних повноважень набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо позивач ставить питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суд повинен вказувати, які конкретно докази позивач має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними; повинен надати їм належну оцінку та прийняти вмотивоване рішення, враховуючи, зокрема, суть спору, статус особи заявника, обставини, що призвели до ускладнення можливості сплати судового спору.
		 
		          Отже, виносячи оскаржувану ухвалу від 10.02.2022р., суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин, обмежившись лише констатацією факту невиконання позивачем вимог ухвали суду від 17.01.2022р. про залишення позовної заяви без руху.
		 
		Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі ч.5 ст.169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є безпідставною, а відтак не відповідає вимогам закону.
		 
		Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
		Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).
		Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
		 
		Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу в даному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.
		 
		Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
		 
		З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
		 
		Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2022р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 380/452/22 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська   Р. Б. Хобор  Дата складання повного тексту судового рішення: 21.04.2022р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...