Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 491/1083/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 27.04.2022. Зареєстровано: 28.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2022.
Дата набрання законної сили: 26.05.2022
Номер судового провадження: 2/518/154/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ширяївський районний суд Одеської області
		   26.04.2022  Справа №: 491/1083/21 Провадження № 2/518/154/2022
		 
		 
		Рішення
		ІмЕНЕм УкрАїни
		26 квітня 2022 року 
		Ширяївський районний суд Одеської області у складі: 
		Головуючого судді Тарасенка М.С.,
		секретаря судового засідання Шевчук Г.С.,
		розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до Комунальної установи «Ананьївська Музична школа ім. П.І. Ніщинського Ананьївської міської ради» (ЄДРПОУ 02222288) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення, - 
		 
		Встановив:
		 
		ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунальної установи «Ананьївська Музична школа ім. П.І. Ніщинського Ананьївської міської ради» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 08 листопада 2021 року № 64, виданий Комунальної установи «Ананьївська Музична школа ім. П.І. Ніщинського Ананьївської міської ради» щодо відсторонення позивача від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати; поновити його на роботі на посаді оператораа газового опалення, стягнути з Комунальної установи«Ананьївська Музичнашкола ім.П.І.Ніщинського Ананьївськоїміської ради» на користь позивача середню заробітну плату за період відсторонення від роботи з 08.11.2021 року у розмірі 5859,63 гривень.
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач незаконно вимагає надати йому документ, що підтверджує проходження вакцинації від респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і обмежив його права працівника на працю та отримання за неї винагороди шляхом відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
		Посилаючись на те, що у позивача відсутнє зобов`язання перед відповідачем про необхідність щеплення від вказаної хвороби і не передбачено повноважень на відсторонення її від роботи з підстави відсутності вказаного щеплення, оскільки відмова працівника від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни, позивач просив позов задовольнити.
		Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву в якій підтримав позовні вимоги, просить суд їх задовольнити.
		Представник відповідача Комунальної установи «Ананьївська Музична школа ім. П.І. Ніщинського Ананьївської міської ради» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив на позовну заяву в якому происть суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
		Судом встановлено, що сторони перебувають у трудових відносинах, наказом від 08 листопада 2021 року № 64, виданим Комунальню установою «Ананьївська Музична школа ім. П.І. Ніщинського Ананьївської міської ради», оператора газового опалення ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати.
		Наказом від 16 березня 2022 року № 12, виданим Комунальню установою «Ананьївська Музична школа ім. П.І. Ніщинського Ананьївської міської ради», відстороненого від роботи оператора газового опалення ОСОБА_1 з 16 березня 2022 року допущено до роботи.
		Виданню наказу про відсторонення від роботи передувало вручення позивачу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» і правовим підставами зазначеност. 46 КЗпП України, ч. 2ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Наказ Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
		Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
		Згідно зістаттею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»тастаттею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
		При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст. 12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		 
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		Наразінаказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. 
		Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказаньдо проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).
		Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідаєКонвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціі«Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цьогонаказу Міністерством юстиції України.
		Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність йогоКонституціїта законодавству України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженогопостановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
		Тож у разі виникнення недовіри до вказаногонаказу МОЗта питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
		Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
		 
		 
		 
		Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. 
		Позивачем суду не надано доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.
		Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»тачастини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»,крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що:
		на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.
		Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
		Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
		Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
		Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього,оскільки застаттею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення«Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами,він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осібвід двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП). Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
		В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
		Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, між тим, такі втручання цілком припустимі.
		Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статтітобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
		Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства,причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»
		ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
		В Україні таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
		Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
		А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинаційнеєдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними вданому контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
		В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить доімунізації, мета повинна полягати втому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається зарахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
		Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
		З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.
		Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
		Стосовно порушення прав на працю, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.
		Згідно правової позиції Верховного суду викладеної у постанові від 10.03.2021року у справі №331/5291/19, вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто вданому питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише утому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підставитобто було виправданим.
		Держава, встановивши відсторонення працівників закладів позашкільної освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей.
		Отже, право позивача на працю у закладі позашкільної освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.
		Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
		Таким чином, з`ясовуючивказані обставини,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору таоцінюючи належність,допустимість,достовірність наявниху справідоказівкожний окремой уїх сукупності,керуючись критерієм«поза розумнимсумнівом»,суд вважає,що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, що є підставою для відмови в їх задоволенні.
		Крім того, позовні вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними вимогами від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, у зв`язку з чим не підлягають окремому задоволенню за умови відмови в задоволенні основної вимоги, тому в цій частині позову також необхідно відмовити.
		Керуючись ст. ст. 10, 12, 141, 265, 279, 354 ЦПК України, суд 
		 
		вирішив:
		 
		 
		 
		В задоволенні позову  ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 )до Комунальноїустанови «АнаньївськаМузична школаім.П.І.Ніщинського Ананьївськоїміської ради»(ЄДРПОУ02222288)про визнаннянезаконним таскасування наказупро відстороненнявід роботи,поновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас відсторонення  відмовити.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення суду складений 26 квітня 2022 року.
		 
		 
		 
		Суддя М.Тарасенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...