Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/6527/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2022. Зареєстровано: 03.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2022.

Номер судового провадження: 1-кп/761/2305/2022
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022000000000079

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/6527/22
		Провадження №1-кп/761/2305/2022 
		 
		В И Р О К 
		іменем України
		 
		   13 квітня 2022 року                                     місто Київ 
		 
		Шевченківський районнийсуд м.Києва вскладі:головуючого судді ОСОБА_1 ,за участюсекретаря ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 ,захисника ОСОБА_4 ,обвинуваченого ОСОБА_5 ,в приміщеннісуду підчас відкритогосудового розглядукримінального провадження№22022000000000079 за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганськ, громадянина України, з вищою освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_5 , будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, надав іноземній державі, іноземній організації та їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, за таких обставин. 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		-    застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		-    застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		-    вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		-    бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		-    блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		-    напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		-    застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		-    дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		-    засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. 
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого проголосила себе Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від
		5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2  3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначенням міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведення підривної діяльності проти України. ЇЇ результатом стала анексія АР Крим, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію АР Крим, захоплення державних установою організацій та військових частин із 27.02.2014 широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації іноземних держав, у зв`язку із чим були достовірно відомі ОСОБА_5 .
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		У лютому 2020 року, точна дата досудовим розслідуванням не встановлена, громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з оформленням паспорта громадянина т.зв. «ЛНР», виїхав на тимчасово окуповану територію Луганської області, а саме до м. Луганська.
		Після чого, ОСОБА_5 , перебуваючи у м. Луганськ, зустрівся зі своїм знайомим співробітником т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ, досудове розслідування стосовно якого здійснюється у іншому кримінальному провадженні, який запропонував ОСОБА_5 надати інформацію стосовно діючих співробітників СБ України для їх подальшого вивчення та залучення до протиправної діяльності в інтересах т.зв. «МДБ ЛНР», тим самим допомагати в проведенні підривної діяльності проти України. 
		На вказану пропозицію представника т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ, ОСОБА_5 надав свою добровільну згоду, усвідомлюючи, що т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ є непередбаченим законодавством України формуванням та передача інформації розвідувального характеру якому може завдати шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
		ОСОБА_5 , на виконання завдань даної особи, повинен був здійснювати збір та передачу інформації про особовий склад діючих співробітників СБ України, їх слабкі сторони характеру, матеріального становища, тощо, яких можливо залучити для проведення підривної діяльності проти України. 
		За передачу вказаної інформації ОСОБА_5 від співробітника т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ планував отримувати грошову винагороду та допомогу у влаштуванні своєї дочки ОСОБА_5 у вищий навчальний заклад.
		Після чого, ОСОБА_5 , розуміючи, що його дії можуть призвести до суспільно небезпечних наслідків від скоєння ним злочину, у період з березня по липень 2020 року, точна дата досудовим розслідуванням не встановлена, маючи злочинний намір на здійснення протиправної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України та отримати за це грошову винагороду, тобто діючи умисно та з корисливих мотивів, передав співробітнику т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ відомості щодо діючих співробітників СБ України  трьох осіб, досудове розслідування стосовно яких здійснюється у іншому кримінальному провадженні, яких можливо залучити до розвідувальної роботи проти України.
		Далі, в грудні 2020 року особа, досудове розслідування стосовно якої здійснюється у іншому кримінальному провадженні, за сприянням ОСОБА_5 по наданню інформації щодо її особистості, була залучена співробітниками т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ до проведення підривної діяльності проти України.
		Після чого, у період з грудня 2020 року по лютий 2022 року дана особа передала співробітникам т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ відео та фотознімки особистих та службових автомобілів співробітників 3 управління (з місцем дислокації м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, за якими можливо ідентифікувати номер державної реєстрації, колір, марку та моделі автомобілів; відео та фотознімки виїзду та в`їзду службового автотранспорту 3 управління (з місцем дислокації м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях з території та на територію управління, за яким можна ідентифікувати номер державної реєстрації, колір, марку та модель автомобіля; відомості щодо приїзду керівництва СБ України до адміністративних будівель вказаного управління; особисті дані стосовно діючих співробітників 14 співробітників, серед яких є оперативні співробітники, слідчі наведеного управління, а саме: П.І.Б., засоби зв`язку, займана посада, фотографії співробітників, інформацію щодо особистого автотранспорту, склад сім`ї, характеризуючи дані тощо.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений  ОСОБА_5 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся та пояснив, що у лютому 2020 року він виїхав до м. Луганськ з метою оформленням паспорта громадянина т.зв. «ЛНР», при цьому, при зустрічі зі своїм знайомим, який є співробітником т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ, отримав пропозицію за певну винагороду надати інформацію стосовно діючих співробітників СБ України для їх подальшого вивчення та залучення до протиправної діяльності в інтересах т.зв. «МДБ ЛНР», тим самим допомагати в проведенні підривної діяльності проти України. Також пояснив, що на дану пропозицію він надав свою добровільну згоду. В подальшому, у період з березня по липень 2020 року, на виконання поставлених йому завдань передав співробітнику т.зв. «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ відомості щодо трьох діючих співробітників СБ України, яких можливо залучити до розвідувальної роботи проти України.
		Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження було проведено у відповідності до вимог ч.3 ст. 349 КПК України. При цьому судом їм було роз`яснено, що в даному випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Таким чином, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 своїми діями вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а саме надавав іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, то такі його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України. 
		При призначенні покарання ОСОБА_5 суд бере до уваги і визнає обставинами, які пом`якшують покарання - його щире каяття та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.
		Крім того, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує те, що останній є раніше не судимим, в судовому засіданні негативно оцінив власну протиправну поведінку, при цьому щире запевнив суд про недопустимість буд-яких протиправних вчинків у майбутньому, і тому, на думку суду, зважаючи на наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання, в даному конкретному випадку є можливість застосувати до нього положення ст. 69 КК України, і призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 111 КК України (без конфіскації майна), про що, зокрема, і просила сторона обвинувачення в судових дебатах. 
		Крім того, беручи до уваги наявність реальних ризиків непроцесуальної поведінки обвинуваченого  ОСОБА_5 , зокрема, ризику переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та ухилення від відбування призначеного покарання, враховуючи також і обставини вчинення злочину, зокрема і ризик щодо вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, зокрема аналогічного, на переконання суду, до набрання цим вироком законної сили, запобіжний захід, застосований  ОСОБА_5 , у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін.
		Процесуальні витрати по справі відсутні.
		Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності з вимогами ст. 100 КПК України. 
		Арешт, накладений постановою заступника Генерального прокурора ОСОБА_7 від 10 березня 2022 року у кримінальному провадженні №22022000000000079 на майно, що ОСОБА_5 09.03.2022 добровільно видав, а саме мобільний телефон Redmi 9 зеленого кольору, у чохлі, Imei: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , із сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 , підлягає скасуванню.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 349, 368, 370, 374, 376 КПК України, суд,
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за яке, із застосуванням положень ст. 69 КК України, призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.
		Строк відбування покарання, призначеного даним вироком, рахувати з моменту фактичного затримання  ОСОБА_5 . 
		До набранняцим вирокомзаконної сили,запобіжний захід,застосований  ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою  залишити без змін. 
		Скасувати арешт, накладений постановою заступника Генерального прокурора ОСОБА_7 від 10 березня 2022 року у кримінальному провадженні №22022000000000079 на майно, що ОСОБА_5 09.03.2022 добровільно видав, а саме мобільний телефон Redmi 9 зеленого кольору, у чохлі, Imei: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , із сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 .
		Після набрання вироком законної сили, речові докази по справі, а саме мобільний телефон Redmi 9 зеленого кольору, у чохлі, Imei: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , із сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3  повернути законному володільцю. 
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		 
		 
		Суддя                                      ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...