Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/18933/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 04.05.2022. Зареєстровано: 04.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2022.
Дата набрання законної сили: 03.05.2022
Результат оскарження 29.11.2022 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: залишено касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін
Номер судового провадження: 22-ц/4815/1/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		03 травня 2022 року
		м. Рівне
		 
		Справа № 569/18933/19
		Провадження № 22-ц/4815/1/22
		 
		Головуючий у Рівненському міському суді 
		Рівненської області: суддя Кучина Н.Г.
		Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції
		(вступної та резолютивної частини) 
		о 17 год. 03 хв. 24 січня 2020 року в м. Рівне
		повний текст складено 29 січня 2020 року
		 
		Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
		головуючий суддя: Хилевич С.В.
		судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
		секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
		 
		учасники справи: 
		позивач: ОСОБА_1 ;
		відповідач1: Державна казначейська служба України;
		відповідач2: Офіс Генерального прокурора;
		 
		за участі: ОСОБА_1 та представника Офіса Генерального прокурора - Марщівської Оксани Петрівни,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та судове слідство,
		в с т а н о в и в:
		   У жовтні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та судове слідство. Мотивуючи свої вимоги, зазначала, що з 16 квітня 2010 року, тобто дня, коли на неї була заведена оперативно-розшукова справа працівниками Управління Служби безпеки України в Житомирській області (далі  УСБУ), по 27 червня 2019 року, тобто дня винесення постанови Прокуратури Рівненської області про закриття кримінального провадження, вона перебувала під кримінальним переслідуванням. Щодо позивача проводились негласні слідчі дії, обшуки, застосовувались привід, запобіжний захід, а згодом тривали численні допити, затяжний розгляд кримінальної справи та ухвалення незаконного вироку. Внаслідок цього життя позивача змінилось, була принижена її ділова репутація, порушені конституційні права на свободу та особисту недоторканість, завдано душевних страждань, що потягло за собою й погіршення стану здоров`я. 
		   З наведених міркувань просила стягнути на свою користь з Державної казначейської служби України, за рахунок Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 672 240 гривень. 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2020 року позов задоволено частково. 
		   Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 800 000 гривень.
		   На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та порушенні норм матеріального права. 
		   Обґрунтовуючи її, зазначала, що попри правильне встановлення наслідків заподіяння їй моральної шкоди суд попередньої інстанції залишив поза увагою істотні обставини справи, а саме причини незаконного довготривалого кримінального переслідування, які ґрунтувались на службовому підробленні матеріалів кримінального провадження про її обвинувачення. Стверджувала, що ініційовано кримінальне провадження було через виниклий конфлікт інтересів з працівниками органів державної безпеки та прокуратури при розгляді позивачем, як суддею, судових справ, учасниками яких були посадовці цих державних органів та їхні родичі. На переконання ОСОБА_1 , вона здійснювала правосуддя сумлінно, а закриття кримінального провадження щодо неї підтверджує безпідставність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Встановлення цих обставин має суттєве значення для справедливого визначення грошового еквіваленту спричиненої моральної шкоди, яка, на думку позивача, не відповідає принципу розумності та справедливості.
		   З викладених спонукань просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про повне задоволення позовних вимог. 
		   Крім того, на судове рішення подано апеляційну скаргу представником Офісу Генерального прокурора, в якій покликався на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		   Мотивуючи незаконність оскаржуваного рішення, відповідач вказував, що судом безпідставно частково задоволено позов саме до Генеральної прокуратури України. Так, право на відшкодування шкоди саме за рахунок держави незалежно від вини судово-слідчих органів закріплено у ст. 56 Конституції України, Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та ст. ст. 1167, 1176 ЦК України. Тобто суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури. Вважав, що підстави для відшкодування шкоди за рахунок держави визначені у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Відповідно до положень даного Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 17 травня 2010 по 24 січня 2020 року, тобто 116 місяців. Тому мінімальний розмір відшкодування позивачу моральної шкоди повинен становити 547 868 гривень (4 173 гривні Х 116 місяців). На переконання заявника, докази про заподіяння позивачу моральних страждань у більшому, ніж встановлено законодавством розмірі, відсутні. Відшкодування моральної шкоди позивачу у розмірі 800 000 гривень судом обґрунтовано без посилання на докази, відповідні розрахунки не наведено, вимог розумності та справедливості, встановлених ч. 3 ст. 23 ЦК України, не дотримано. 
		   Зважаючи на це, представник Офісу Генерального прокурора просив скасувати рішення Рівненського міського суду від 24 січня 2020 року та прийняти нове  про відмову у задоволенні позову до Офісу Генерального прокурора. В іншій частині просив судове рішення змінити, зменшивши суму відшкодування моральної шкоди.
		   У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Офісу Генерального прокурора зазначав, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кримінальну справу №49-2962 (кримінальне провадження № 42018000000002272) Прокуратурою Рівненської області 27.06.2019 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з чим позивач набула право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Разом з тим, повідомив, що постановою заступника прокурора Рівненської області від 19.03.2020 постанову про закриття кримінального провадження № 42018000000002272 за ч. 2 ст. 368 КК України скасовано. Відповідно до вимог ст. 216 КПК України здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручено Національному антикорупційному бюро України. З огляду на викладене відповідні докази не було подано під час розгляду справи Рівненським міським судом з об`єктивних причин, оскільки ці обставини виникли після ухвалення судом рішення і подання апеляційної скарги. При цьому відповідач вказував, що твердження позивача про те, що судом першої інстанції не досліджено обставини проведення стосовно неї оперативно-розшукових заходів, у т.ч. за участю ОСОБА_2 , а також її доводи щодо незаконних дій органів досудового розслідування не відповідають дійсності. Зазначав, що у встановленому законом порядку фактів вчинення працівниками УСБУ в Житомирській області та слідчим Генеральної прокуратури України щодо ОСОБА_1 факту вчинення злочинів не доведено. Також відсутні будь-які рішення судів, якими б було встановлено обставини незаконних процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи позивача, чи незаконного проведення стосовно неї оперативно-розшукових заходів. Тому доводи про завдання моральної шкоди злочинними діями органів досудового розслідування є необґрунтованими, а підстави для відшкодування їй шкоди у відповідності до вимог чинного законодавства відсутні. Поряд з цим, відповідач вказував на безпідставність доводів ОСОБА_1 про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню окремо за кожний вид незаконних дій.
		   Ураховуючи викладене, представник Офісу Генерального прокурора просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		   Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд попередньої інстанції керувався тим, що на підставі положеньЗакону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі  Закон) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з 17 травня 2010 року по 24 січня 2020 року, адже на час винесення вказаного рішення постанови слідчого про накладення арешту від 19 травня 2010 року органами досудового слідства не скасовані та арешт з майна ОСОБА_1 , тобто права особи на час розгляду справи відновлено не повністю та обмеження законних прав триває.
		Оскільки матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 116 місяців, тому мінімально встановлений розмір відшкодування моральної шкоди становить 547868гривень (4173 гривень Х 116 місяців). Однак з огляду на те, що визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, тому суд, виходячи із обставин справи дійшов переконання про визначення більшого розміру відшкодування. При цьому суд враховував ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження конституційних прав, а тому дійшов висновку про достатність підстав для визначення розміру компенсації у сумі 800000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів (слідства та суду), що відповідає характеру та обсягу цих страждань, а також засадам виваженості, законності та справедливості.
		З такими висновками погоджується і колегія суддів.
		   Як видно з матеріалів справи, Генеральною прокуратурою України 17 травня 2010 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 49-2962 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.( а.с. 121-123, т. 1)
		   Вироком Погребищенського районного Вінницької області від 15 квітня 2016 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України та призначено покарання.( а.с. 24-40, т. 1)
		   Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2018 року скасовано вказаний вирок, а справу направлено прокурору для організації додаткового розслідування ( а.с. 41-43, т.1). 
		   12 вересня 2018 року Генеральною прокуратурою України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 42018000000002272 за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України.
		   Постановою заступника Генерального прокурора України від 26 вересня 2018 року здійснення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні доручено слідчому відділу Прокуратури Рівненської області.
		   За результатами досудового розслідування начальником слідчого відділу Прокуратури Рівненської області 27 червня 2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України прийнято рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, яка була чинна до 04.06.2014 ( а.с.15-23, т. 1).
		   При цьому під час перебування справи на стадії апеляційного оскарження у Рівненському апеляційному суді постановою заступника прокурора Рівненської області від 19 березня 2020 року було скасовано постанову начальника слідчого відділу Прокуратури Рівненської області від 27 червня 2019 року про закриття кримінального провадження №42018000000002272.
		   20 березня 2020 року постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Регіональної прокуратури Рівненської області доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018000000002272 від 13 вересня 2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України (в редакції від 05.04.2001) детективам Національного антикорупційного бюро України. 
		   Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено, а провадження у справі зупинено. Підставою для зупинення провадження були факти оскарження позивачем до суду зазначених процесуальних рішень прокурорів.
		   Постановою старшого детектива Другого відділу детективів першого підрозділу детективів головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України від 14 січня 2021 року кримінальне провадження №42018000000002272 від 12 вересня 2018 року закрито на підставі абзацу 14 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України (18 місяців). 
		   Згодом ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2021 року (справа №569/21939/18) було скасовано постанову заступника прокурора Рівненської області від 19 березня 2020 року про скасування постанови начальника слідчого відділу Прокуратури Рівненської області від 27 червня 2019 року, якою закрито кримінальне провадження №42018000000002272 від 13 вересня 2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року). Дана ухвала набрала законної сили.
		   Крім іншого, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 23 листопада 2021 року (справа № 991/639/21, провадження 1-кс/991/4063/21) скасовано постанову старшого детектива Національного антикорупційного бюро України від 14 січня 2021 року, якою кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 було закрито за закінченням строків досудового розслідування та жодній особі не було повідомлено про підозру.
		   Оскільки зі скасуванням постанови заступника прокурора Рівненської області від 19 березня 2020 року, якою, в свою чергу, було скасовано постанову начальника слідчого відділу Прокуратури Рівненської області 27 червня 2019 року про закриття кримінального провадження №42018000000002272, фактично відновлено становище, що існувало на час розгляду справи Рівненським міським судом, тому колегія суддів переглядала справу виключно в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також доводів та вимог апеляційних скарг.
		Ухвалою Рівненського апеляційного від 03 травня 2022 року поновлено провадження у справі.
		    Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України 800 000 гривень моральної шкоди.
		   Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		   Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		   Норми частини другої ст. 1 Закону вказують, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		   Відповідно до пунктів 1?, 2 ч. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. 
		   Згідно зі ст. 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		   Правило пункту 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України унормовує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		   Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		   Ця норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		   Так, згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		   Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
		   Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		   Зазначені правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15.
		За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		   Приходячи до переконання про відхилення апеляційних скарги, колегія суддів враховує, що під час досудового розслідування було очевидно порушено нормальні життєві зв`язки позивача, а також їй було створено об`єктивні перешкоди в реалізації особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля. 
		   Як доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для задоволення її вимог в повному обсязі, так і аргументи Офісу Генерального прокурора про необхідність зменшення визначеного судом попередньої інстанції розміру відшкодування, колегією суддів до уваги не беруться. 
		   Апеляційний суд погоджується з тим, що щодо ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з 18 травня 2010 року, стосовно неї здійснювались незаконні оперативно-розшукові заходи, на досудовому слідстві мали місце істотні порушення кримінально-процесуального закону, які характеризувалась однобічністю та неповнотою. Це спонукало до виходу за межі граничного мінімального розміру моральної шкоди, визначеного законодавством, і додаткової компенсації з Державного бюджету України грошових коштів на користь позивача.
		   В розумінні Закону моральна шкода відшкодовується саме за певний період часу, протягом якого особа перебувала під слідством чи судом, а не за кожне окреме порушення, вчиненого відповідними органами, як про це хибно вважає позивач.
		   Визначений розмір відшкодування моральної шкоди позивачу відповідає засадам виваженості, законності та справедливості, є достатнім для розумного задоволення завданої потерпілій особі шкоди і не призведе до її збагачення.
		   Не можна погодитися і з доводами Офісу Генерального прокурора про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позову щодо заявника, адже фактично жодної матеріально-правової вимоги позивачем до нього не пред`являлось і результат вирішення справи не викликав виникнення, зміни або припинення його прав чи обов`язків. 
		   Між тим, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, є держава, як учасник цивільно-правових відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх суб`єктивних цивільних прав.
		   При цьому слід враховувати, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача.
		   Отже, доводи апеляційних скарг є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.
		   Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, колегія суддів також бере до уваги положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", пункт 32).
		   Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
		   Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
		      Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
		Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
		   Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
		п о с т а н о в и в :
		   Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2020 року  без змін.
		   Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		   Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено: 03.05.2022
		 
		 
		 
		   
		Головуючий:                             С.В. Хилевич
		 
		Судді:                                 Н.М. Ковальчук
		 
		                                   С.С. Шимків

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...