Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/7722/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 05.05.2022. Зареєстровано: 05.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2022.
Дата набрання законної сили: 07.06.2022
Номер судового провадження: 1-кп/127/198/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022020000000042

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/7722/22
		Провадження № 1-кп/127/198/22 
		 
		                           
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		05.05.2022 місто Вінниця
		Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		при секретарі ОСОБА_2 ,
		за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
		обвинуваченого ОСОБА_4 ,
		захисника ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене 05.04.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022020000000042 за обвинуваченням:
		ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Луганськ Луганської області, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 раніше судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,-
		В С Т А Н О В И В:
		Згідно Конституції України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на цей час представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;
		№ 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала 
		в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. 
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2  3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м.Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1  2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		З метою зміни меж території та державного кордону України під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території України в межах Донецької області створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі  «ДНР»), а 27 квітня 2014 року в межах Луганської області терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі  «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Так звані «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		У подальшому, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України, що проживають на тимчасово окупованих територіях Донецької області, громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, 19 лютого 2022 року керівником терористичної організації «ДНР» оголошено так звану мобілізацію на окупованій території Донецької області, а 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
		У подальшому Збройні Сили РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, вторглись на територію Україну шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно увійшли на територію Україну через державні кордони України в Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Аналогічні дії були вчинені підрозділами терористичних організацій «ЛДНР», які увійшли у склад Збройних Сил РФ.
		24 лютого 2022 року указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
		Так, одним з таких представників підрозділу збройних сил держави  агресора є громадянин України ОСОБА_4 , який 24 лютого 2022 року, достовірно знаючи про свій громадянський статус, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та оголошений у зв`язку з цим воєнний стан на усій території України, добровільно звернувся до військкомату терористичної організації «ЛНР» у м. Луганськ Луганської області для взяття на військовий облік, після чого був доставлений до військкомату терористичної організації «ДНР» у м. Макіївка Донецької області, де отримав звання «рядовий» та був зарахований до 3-го відділення 3-го взводу 2-го роти 4-го батальйону 127-го мотострілецького полку армії т.з. «ДНР» у складі Збройних Сил РФ на посаді «стрільця», отримав форму зразка ЗС РФ, автоматичну стрілецьку зброю та в подальшому набої до неї, засоби індивідуального захисту, аптечку і сухі продуктові набори для військовослужбовців. 
		У подальшому, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, ОСОБА_4 , фактично перебуваючи у складі військових формувань ЗС РФ, орієнтовно 03 березня 2022 року, у невстановлений точний час, на залізничному транспорті перетнув державний кордон України у напрямку Російської Федерації.
		04 березня 2022 року ОСОБА_4 у той же спосіб, через Керченський міст, незаконно перетнув державний кордон України у напрямку «В`їзд в Україну», в результаті чого потрапив на тимчасово окуповану територію Автономної республіки Крим. Наступного дня ОСОБА_4 зі зброєю та бойовими припасами спільно з іншими військовослужбовцями ЗС РФ незаконно перетнув залізничним транспортом адміністративний кордон України з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим, в результаті чого опинився на території Херсонської області поблизу населеного пункту Придніпровське Херсонського району, де у складі свого підрозділу перебував до 12.03.2022, після чого автомобільним транспортом вибув в напрямку Миколаївської області.
		В подальшому, у період часу з 12 березня 2022 року по 13 березня 2022 року, ОСОБА_4 , фактично діючи у складі підрозділу ЗС РФ, на підставі наказів військового командування у межах загального плану захоплення території України виконував бойові завдання з охорони та оборони стратегічно важливих перехресть доріг та військової техніки ЗС РФ, яка рухалась по ним, в районі с. Білозірка Миколаївського району Миколаївської області.
		Однак, 13.03.2022 близько 14 години 00 хвилин, в ході бойового зіткнення підрозділів ЗС РФ з підрозділами ЗС України у АДРЕСА_2 , 127 мотострілецький полк ЗС терористичної організації «ДНР», що фактично діяв в складі ЗС РФ, було знищено, а частина його особового складу з числа військовослужбовців терористичної організації «ДНР» була затримана військовослужбовцями ЗС України. В ході зазначених вище подій, громадянин України ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та розуміючи невідворотність кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин, змінив військову форму зразка ЗС РФ на цивільний одяг, що був при ньому та переховувався на території с. Білозірка Миколаївського району Миколаївської області, в результаті чого був фактично затриманий місцевими мешканцями, які 14.03.2022 близько, 10 години 00 хвилин, передали ОСОБА_4 разом з іншими військовослужбовцями 127 мотострілецький полк ЗС терористичної організації «ДНР» представникам ЗС України для доставки до правоохоронних органів України. 
		Допитаний всудовому засіданніобвинувачений  ОСОБА_4  зазначив, що провину у вчиненні кримінально правопорушення визнає та суду повідомив, що народився та все життя проживав в місті Луганськ з матір`ю. Вказав, що є громадянином України, паспорт отримав у 2012 році. Крім цього, в 2021 році отримав біометричний закордонний паспорт громадянина України для виїзду закордон. В 2021 році прийняв «громадянство «ЛНР»» за власною ініціативою у зв`язку з тим, що хотів скласти водійський іспит. Крім цього, також за власною ініціативою оформив паспорт громадянина РФ восени 2021 року. Від громадянства України не відмовлявся. Зазначив, що приймав участь в референдумі 2014 року за автономію ЛНР. Вказав, що в період з 2014 року по 2021 рік весь час навчався, в тому числі у Луганському національному університеті ім. Т. Шевченка, строкову службу в ЛНР не проходив, на військовому обліку не стояв. Про початок мобілізації усіх чоловік ЛНР дізнався 21.02.2022 року, а про початок спеціальної військової операції Росії проти України дізнався 24.02.2022 року з новин, ще коли перебував у м. Луганську, до його мобілізації, а також від рідного брата, який проживає у м. Києві. Про визнання Росією незалежності ЛНР і ДНР дізнався 22 або 23 березня 2022 року. Повістка про необхідність з`явитися в мобілізаційний центр йому не надходила, оскільки він не стояв на військовому обліку. Не розумів, що почалася повномасштабна війна. Думав, що це спеціальна операція, тобто певні короткострокові дії пов`язані із введенням миротворчих військ Росії на Донбас. Брати участь у військових діях не хотів і розраховував на те, що його не мобілізують, оскільки мав лист-направлення з навчального закладу на роботу у лікарню. 
		Зазначив, що 25.02.2022 року він вийшов з дому в напрямку будівельного магазину. По дорозі патруль його зупинив та направили в мобілізаційний центр. Попередили про кримінальну відповідальність у випадку неявки у мобілізаційний центр. ОСОБА_4 зазначив, що одразу після цього, побоюючись можливої кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації, самостійно, без супроводу представників ЛНР та без будь-якого фізичного примусу, пішов в мобілізаційний центр, де після пред`явлення лист-направлення на роботу, розраховував повернутися додому, проте його звідти вже не випустили. В мобілізаційному центрі у нього забрали паспорт та записали його дані, а саме: його прізвище, ім`я, по-батькові та місце роботи. Воювати він не хотів, і не розумів, що прийдеться це робити. Наголосив, що з мобілізаційного центру його вже не випускали люди зі зброєю, тобто мобілізація була примусова, оскільки втекти він не міг. Оскільки додому його не відпускали, мама принесла йому сумку з найнеобхіднішими речами на короткий період часу (рушник, зубну щітку, їжу та інші дрібні речі). Того ж дня, його та інших чоловіків, відвезли до м. Макіївки Донецької області, а після цього в ОСОБА_7 , де їм видали військову форму каски, протигаз та зброю без набоїв. Інші чоловіки, які були із ним, казали, що це форма старого зразка Збройних Сил Росії або СРСР. Цивільний одяг їм залишили. У цій військовій частині був створений мотострілецький полк № НОМЕР_1 , в якому його записали до 3-го відділення, 3-го взводу, 2-ї роти, 4-го батальйону. Його призначили на посаду стрільця, хоча він до останнього надіявся, що йому, як особі із вищою освітою, доручать роботу із документами. Як виявилося, розподіляли лише на посади стрільців та мінометників. У військовій частині їм не повідомляли про цілі, говорили лише про подальше направлення на навчання. Після цього, їх відправили через ОСОБА_8 -на-Дону та Крим у Херсонську область де видали патрони, проте не навчали стріляти. Командир їх запевнив, що стріляти їм не прийдеться. Тільки тут, біля м. Херсона він зрозумів, що на території України йдуть повноцінні військові дії. Зазначив, що для того щоб була можливість відрізнити своїх (російських військовослужбовців) від чужих (українських військовослужбовців), військовослужбовці його полку мали пов`язки білого кольору на лівій руці та правій нозі. Далі їх повезли в Миколаївську область де в селі Білозірка розмістили у приміщенні місцевої школи, яка знаходилася в центрі села. Видана їм зброя зберігалася у приміщенні де вони спали. Наступного ранку після приїзду, усю їхню роту пішки направили в кінець села, де вони були близько 1 години, а потім повернулися назад до приміщення школи. Багатьох чоловіків із його полку поставили патрулювати на блокпости, але йому нічого не доручали робити. Після цього, він з іншим мобілізованим військовослужбовцем ОСОБА_9 із зброєю, яку їм видали, без дозволу командира (у «самоволку»), пішли до магазину, де придбали собі продукти харчування і де розраховувалися російськими рублями. Він ніс продукти, а Геннадій їх зброю. Зазначив, що по дорозі назад до школи, на іншому боці озера бачили БТР і танк з українськім прапором, який рухався, проте не надали цьому значення, оскільки не думали, що знаходяться у місці де можуть вестися бойові дії і пішли далі. По дорозі до школи, в одного із мешканців села залишили на зберігання продукти харчування, які придбали, щоб ніхто не знав, що вони ходили до магазину, оскільки це було заборонено. Після цього, вони далі продовжили рух до школи, де був їхній підрозділ. Побачили, як танк здійснив постріл по будівлі школи. Після цього БТР, який перебував поряд з танком почав стріляти в них. Він та Геннадій попадали та переховувались до того моменту, поки обстріл не припинився. В цей час він зняв військовий одяг. Після цього, він із Геннадієм сховались в Будинку культури, де пробули до вечора. Після цього залишився у цивільному одязі, який був під формою. Зброя та боєприпаси залишилася у Геннадія. Після закінчення стрілянини, він з Геннадієм вийшли з Будинку культури та пішли до будинку місцевого священника, де були інші місцеві мешканці і яким вони добровільно здалися. Наступного дня мешканці села передали їх військовослужбовцям ЗС України. Мародерством чи грабуванням мирного населення та цивільних об`єктів не займався. Вказав, що щиро кається у вчиненому і розуміє, що перебування у складі ворожих військ є державною зрадою.
		З досліджених доказів, що надані прокурором під час судового провадження, вбачається, що відомості за вказаним фактом зареєстровані у встановленому порядку 05.04.2022 року, що підтверджується витягом з ЄРДР.
		З протоколузатримання особи,підозрюваної увчиненні злочинувід 14.03.2022року вбачається,що ОСОБА_4 ,який євійськовослужбовцем ЗСЛНР,127полку 4батальйону,2роти,3взводу,3відділення, а саме стрільця роти, було затримано 14.03.2022 року на території Миколаївської області. 
		Згідно відповіді Державної міграційної служби України на запит № 6.1-1796/6-22 від 19.04.2022 року, ОСОБА_4 15.05.2012 року видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , оформлений Ленінським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області та 13.04.2021 року видано паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 .
		В судовому засіданні досліджено вилучені під час затримання ОСОБА_4 речі, які органом досудового розслідування визнані, як документи у справі, а саме «посвідчення водія» та «паспорт» видані самопроголошеної «ЛНР».
		З наданих стороною обвинувачення документів, отриманих в ході тимчасового доступу вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та йому присвоєно ідентифікаційний код, що є підтвердженням того, що ОСОБА_4 є платником податків на території України. 
		Заслухавши показання обвинуваченого та дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків.
		   Згідно ст. 111 КК України ( в редакції, що діяла станом на 05.01.2022 року), державна зрада є діянням умисно вчиненим громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. 
		Відповідно до обвинувачення ОСОБА_4 обвинувачується у державній зраді у формі умисно вчинених дій громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, що полягають у переході на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту.
		З вказаного обвинувачення вбачається, що сторона обвинувачення мала довести такі обов`язкові складові злочину, як 1) вчинення умисних дій на шкоду на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України у формі переходу на бік ворога ; 2) вчинення вказаного спеціальним суб`єктом - громадянином України та 3) вчинення вказаних дій в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту.
		Аналізуючи доведення вказаних складових, суд приймає до уваги беззаперечний факт того, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. 
		Вказаним беззаперечно підтверджено, що починаючи з 24.02.2022 року на всій території України, до якої безумовно входять Луганська і Донецька області України, введено воєнний стану зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
		Вказаним документом беззаперечно визначено і факт того, що ворогом  державою-агресором є Російська Федерація.
		Таким чином зазначеним підтверджено факт того, що подія кримінального правопорушення відбулась в умовах введеного воєнного стану та в період збройного конфлікту, тобто обов`язкова складова зазначеної вище диспозиції ст. 111 КК України.
		З показаньобвинуваченого вбачається,що ОСОБА_4 достовірно знавпро вказанийфакт,оскільки 24.02.2022року дізнавсяпро цез новин, ще коли перебував у м. Луганську до його мобілізації, з телефонної розмови із братом, який проживає у м. Києві та який в «сильно грубій формі» обвинувачував його та «ЛНР» у вказаному, так і потім у місці збору осіб, яке він ідентифікував як «мобілізаційний центр». 
		Згідно із показаннями обвинуваченого у військовій частині у районі Холодна Балка він отримав військову форму Збройних Сил Росії, каски та протигаз. За його показаннями він достовірно розумів, що не проходить службу у складі Збройних сил України. Про вказане свідчать посилання та зазначення ОСОБА_4 на те, що їм видали білі стрічки для ідентифікації «свої-чужі», де чужими, тобто ворогом, він ідентифікував військовослужбовців Збройних Сил України.
		Вказане беззаперечно свідчить про те, що ОСОБА_4 вчинив перехід на бік ворога України  Російської Федерації.
		Суд звертає увагу, що ОСОБА_4 хоча і повідомляє, що визнає свою провину у вчинені злочину, проте всіляко намагається акцентувати увагу суду на тому, що він не збирався приймати участь у бойових діях, війні проти України на стороні військ РФ. 
		Разом з тим, з показань ОСОБА_4 судом встановлено, що проведення вказаного збору відбулось на території ОРДЛО - самопроголошеної «ЛНР», яка тимчасово не контролюється Україною. Тобто ОСОБА_4 достовірно знав, що мобілізація державними інституціями України на вказаній території тимчасово не можлива, а відтак всі дії з мобілізації виконуються іншою стороною збройного конфлікту  Російською Федерацією та він, прибувши на пункт такого збору, виконуючи вказівки осіб щодо переміщення та дислокації, отримуючи військову форму не українського зразка, достовірно знав, що він буде приймати участь у війні на стороні ворога  Російської Федерації. 
		За показаннями ОСОБА_4 він не усвідомлював, що буде приймати участь у воєнних діях проти України. В той же час ОСОБА_4 суду повідомив, що отримав не лише формений одяг військового зразка, а й зброю. Отримання зброї ОСОБА_4 повністю спростовує його ж власні показання про те, що він не збирався приймати участь у бойових діях, оскільки зброя є предметом спеціального обігу та ще більш спеціального застосування, яка може отримуватись лише при дотриманні спеціальної процедури. ОСОБА_4 отримав її від представників ворога в умовах які він оцінював як мобілізацію, що ним підтверджено особисто, що переконує суд у тому, що він отриманням зброї надав згоду на свою участь у бойових діях на стороні ворога.
		Таким чином, вказані показаннях обвинуваченого є спростованими його власними показаннями і свідчать, що ОСОБА_4 намагається применшити свою винуватість. Так він власними показаннями, одночасно заперечуючи зазначений факт, сам себе викриває у тому, що перейшов на бік ворога - Російської Федерації, діяв за завданням ворога (в томі числі передислоковуючись до визначених місць (Херсонська, Миколаївська області), приймав участь у воєнних діях на стороні РФ в умовах воєнного стану.
		Про вказане беззаперечно свідчить і протокол затримання з якого слідує, що ОСОБА_4 був затриманий на території України, ідентифікував себе військовослужбовцем мотострілецького полку№ НОМЕР_1 ,4-гобатальйону,2-їроти,3-говзводу,3-говідділення,на посадістрільця ЗС ЛНР, який беззаперечно не входить до військових формувань України, а приймає участь у війні Росії проти України на боці ворога України  Російської Федерації.
		Факт того, що ОСОБА_4 вчинив вказане, будучи громадянином України підтверджується дослідженими документами, а саме витягами з реєстрів та власними показаннями обвинуваченого і відповіддю Державної міграційної служби України, згідно якої ОСОБА_4 15.05.2012 року видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , оформлений Ленінським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області, а 13.04.2021 року йому видано паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 .
		Оцінюючи показання ОСОБА_4 щодо примусової мобілізації та примусового залучення до воєнних завдань, суд звертає увагу на факти вказані самим обвинуваченим. Так, згідно його показань він прибув до воєнкомату самостійно, без супроводу будь-якої сторонньої особи, без отримання будь-якої повістки, наступного дня після повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України  25.02.2022 року. Також ОСОБА_4 сам стверджує, що міг ходити в «самоволку», тобто безконтрольно покидати місце розташування, робив це із зброєю, мав при собі і цивільний одяг. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_4 здійснив перехід на бік ворога добровільно та мав можливість втекти, не приймати участь у виконанні завдань, проте вказаного не робив. Свою протиправну діяльність він зупинив не самостійно, а лише внаслідок супротиву українських військ, в ході вогневого ураження місця розташування його збройного формування, коли був позбавлений можливості чинити опір. 
		Сукупність вказаних обставин виключає поняття примусу, оскільки самим ОСОБА_4 не повідомлено про застосування до нього жодної примусової процедури (навіть отримання повістки). Фактів того, що ОСОБА_4 зазнав примусу судом не отримано. 
		Вказані докази в сукупності є достатніми для висновків суду про наявність в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення та надання правової кваліфікації дій обвинуваченого.
		Оцінивши сукупність доказів у справі та надавши юридичну оцінку діям  ОСОБА_4 кваліфікує його дії за ч.1 ст. 111 КК України, як умисне вчинення громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту (в редакції статті із змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VІІ від 08.04.2014 року та № 1689- VІІ від 07.10.2014 року)
		При вирішенні питання щодо обрання  ОСОБА_4 покарання суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Згідно довідки КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» №29/1698 від 13.04.2022 року  ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні у даному закладі не перебував та за медичною допомогою не звертався.
		Згідно довідки КП ВОНД СОЦІОТЕРАПІЯ №669 від 13.04.2022 року  ОСОБА_4 на диспансерному наркологічному обліку у цьому закладі не перебуває. 
		Згідно вимоги про судимість від 07.04.2022 року, обвинувачений  ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
		Таким чином, обвинувачений  ОСОБА_4 раніше не судимий, вчинив умисний особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України.
		Обставин, що пом`якшують покарання судом не встановлено, оскільки ОСОБА_4 в своїх показаннях намагався применшити свою провину у вчинені злочину, а саме заперечував факт того, що здійснив перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, вказував, що здійснив дії під примусом, що не відповідає дійсності, що свідчить про заперечення ним істотних обставин справи та не може бути оцінено як щире каяття.
		Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено з врахуванням ст. 337 КПК України.
		З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, який вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, суд вважає, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі, оскільки вказане покарання визнано судом достатнім для досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. Додаткове покарання у виді конфіскації майна суд не застосовує, оскільки стороною обвинувачення не доведено корисливий мотив дій обвинуваченого.
		Керуючись ст.ст. 65-67, 111 КК України, ст.ст. 373, 374 КПК України, суд,-
		У Х В А Л И В:
		Визнати винуватим  ОСОБА_4  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Призначити  ОСОБА_4  покараннязач.1ст.111ККУкраїни увиді п`ятнадцятироків позбавленняволі. 
		Строк покарання рахувати з дня приведення вироку до виконання.
		«Паспорт» самопроголошеної «ЛНР» та «посвідчення водія» серії НОМЕР_4 видані на ім`я  ОСОБА_4  - залишити при матеріалах кримінального провадження.
		Грошові кошти, банкнотами Російської Федерації, на загальну суму 400,00 рублів  конфіскувати.
		На вирок суду може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, що перебуває під вартою протягом 30 днів з моменту вручення копії вироку.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...