Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/18798/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.05.2022. Зареєстровано: 06.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2022.
Дата набрання законної сили: 05.05.2022
Номер судового провадження: К/9901/45185/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 травня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 420/18798/21
		адміністративне провадження № К/9901/45185/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/18798/21
		за позовом ОСОБА_1 
		до Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області
		про визнання протиправною відмови у розгляді клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року (постановлену у складі головуючого судді Джабурія О.В., суддів Вербицької Н.В., Кравченка К.В.),
		У С Т А Н О В И В :
		1. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) до Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області (далі також - відповідач) про визнання протиправною відмову у розгляді клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
		2. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду справи до цього суду.
		3. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року залишено без руху, надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги.
		4. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправною відмову у розгляді клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії повернуто особі, яка її подала.
		5. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху через її невідповідність вимогам КАС України. Позивачу було надано строк для усунення недоліків десять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали, шляхом надання до П`ятого апеляційного адміністративного суду документу про сплату судового збору чи доказів наявності пільг по його сплаті. Однак, ОСОБА_1 недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк не було усунуто.
		6. При цьому судом апеляційної інстанції було зазначено, що оскільки спір у даній адміністративній справі не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, то судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі підлягає сплаті.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить, зокрема, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду.
		8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) у зв`язку із чим дійшов помилкових висновків, що позивач зобов`язаний сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі. 
		9. ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що при вирішенні питання щодо необхідності сплати судового збору при поданні апеляційної скарги у цій справі, суд апеляційної інстанції мав врахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17, де Суд зазначив, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		Позиція інших учасників справи
		10. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду від 24 грудня 2021 року про відкриття касаційного провадження відповідачем отримано 6 січня 2022 року.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		11. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року у справі №420/18798/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу. 
		12. Суддя-доповідач ухвалою від 4 травня 2022 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 5 травня 2022 року.
		13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та доводів учасників справи
		14. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		15. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		16. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		17. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на таке.
		18. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
		19. Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина третя статті 2 КАС України).
		20. Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
		21. Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 296 КАС України, надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази сплати судового збору.
		22. 23 листопада 2021 року на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху на адресу П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків. Обґрунтовуючи подану заяву, позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, у зв`язку із цим дійшов помилкових висновків, що позивач зобов`язаний сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі. При цьому посилався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19 та від 23 березня 2020 року у справі №9901/70/20.
		23. Водночас Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправною відмову у розгляді клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії повернуто особі, яка її подала.
		24. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху через її невідповідність вимогам КАС України. Позивачу було надано строк для усунення недоліків десять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали, шляхом надання до П`ятого апеляційного адміністративного суду документу про сплату судового збору чи доказів наявності пільг по його сплаті. Однак, ОСОБА_1 недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк не було усунуто. При цьому судом апеляційної інстанції було зазначено, що оскільки спір у даній адміністративній справі не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, то судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі підлягає сплаті.
		25. Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не погоджується та вважає за необхідне вказати таке.
		26. Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України.
		27. Відповідно до частин п`ятої-шостої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додаються:
		1) документ про сплату судового збору;
		2) копії апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи;
		3) копії доданих до апеляційної скарги письмових матеріалів, що відсутні в учасників справи, відповідно до кількості учасників справи;
		4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.
		Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
		28. Таким чином, ненадання скаржником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а у разі не усунення такого недоліку, така скарга повертаються особі, яка її подала.
		29. Позивач вважаючи, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, надав суду апеляційної інстанції заяву про звільнення від сплати судового збору та копію посвідчення, згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
		30. Колегія суддів зазначає, що за змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		31. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом №3674-VI.
		32. Відповідно до положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
		33. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
		34. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII. Так, у статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.
		35. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 вказаного вище Закону.
		36. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII.
		37. Відповідний висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі 545/1149/17, у якій вирішено виключну правову проблему стосовно неоднозначності застосування судами пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, про що обґрунтовано було зазначено позивачем у касаційній скарзі. 
		38. Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 580/2606/20.
		39. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 26 травня 2018 року. Предметом спору в цій справі є рішення Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області від 28 вересня 2021 року №3061 про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 13 вересня 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
		40. Тобто, у цій справі до суду позивач звернувся з метою захисту свого права на отримання земельної ділянки.
		41. Відповідно до пункту 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасники бойових дій мають пільги на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
		42. Із зазначеної вище норми вбачається, що законом встановлено переваги учасникам бойових дій перед іншими особами у зазначених правовідносинах.
		43. Отже, право на отримання земельної ділянки входить до переліку законних прав учасника бойових дій, в тому числі позивача, тому спір у вказаній справі можна вважати таким, що стосується соціального захисту позивача.
		44. Таким чином, позивач звільняється від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI.
		45. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
		46. Таким чином, доводи касаційної інстанції щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.
		47. Також, у контексті цієї справи Верховний Суду вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.
		48. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		49. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		50. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		51. Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).
		52. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).
		53. Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. 
		54. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, шо верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.
		55. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).
		56. У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		57. Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		58. Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).
		59. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).
		60. ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).
		61. Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; «З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Есім проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).
		62. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень Закону №3674-VI стосовно звільнення від сплати судового збору, призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 , чим позбавило позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.
		63. Вказаний підхід стосовно гарантованого права особи на апеляційне оскарження рішення суду також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а та від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20.
		64. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов`язується забезпечити всякій особі,  права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового  захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
		65. Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.
		66. Важливість захисту права на звернення до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		67. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		68. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
		69. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року скасувати та направити справу до цього суду для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          Н.В. Коваленко
		                                                                                          Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...