Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/4277/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо торговельної марки (знака для товарів і послуг).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2022.
Дата набрання законної сили: 13.05.2022
Номер судового провадження: 61-4933ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		13 травня 2022 року
		м. Київ
		справа № 760/4277/17
		провадження № 61-4933св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., 
		Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Украинская Медиа Группа», Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Віценко Артем Геннадійович, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року в складі судді 
		Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 
		2021 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., 
		Нежури В. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Украинская Медиа Группа» (далі - 
		ТОВ «Украинская Медиа Группа»), Державної служби інтелектуальної власності України про дострокове припинення дії свідоцтва України на знак для товарів і послуг повністю.
		Позовна заява мотивована тим, що позначення «Дорожное радио», яке 
		 ОСОБА_1 має намір використовувати для позначення своєї господарської діяльності, та, відповідно, зареєструвати в Україні як власну торговельну марку, вже охороняється. Зокрема, при здійсненні пошуку ключових слів «Дорожное радио» в базі даних «Зареєстровані в Україні знаки для товарів 
		і послуг» позивачем було виявлено, що в Україні зареєстровано знак для товарів і послуг «Дорожное радио», що засвідчується свідоцтвом України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг.
		Так, на підставі поданої заявки 27 жовтня 2008 року Державною службою інтелектуальної власності України видано ТОВ «Украинская Медиа Группа» свідоцтво України № НОМЕР_1 на знак «Дорожное радио» для послуг 35, 38, 41 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП), дата публікації відомостей про видачу свідоцтва - 27 жовтня 2008 року.
		Однак більше ніж 3 роки з дати публікації відомостей про видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 позначення «Дорожное радио» жодним чином не використовується на території Україні ні ТОВ «Украинская Медиа Группа», ні іншими особами з його дозволу.
		За таких обставин невикористання позначення «Дорожное радио» 
		ТОВ «Украинская Медиа Группа» породжує зловживання правом, оскільки невикористання даної торговельної марки щодо товарів, для яких її зареєстровано, створює штучний бар`єр для реєстрації нових позначень інших осіб, зокрема, є порушенням прав та законних інтересів позивача щодо набуття ним в Україні прав на торговельну марку «Дорожное радио» для добросовісного використання у своїй господарській діяльності. Отже дія свідоцтва № НОМЕР_1 з позначенням «Дорожное радио» повинна бути достроково припинена.
		На підставі викладеного  ОСОБА_1 просила: припинити повністю дію свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1, власником якого 
		є ТОВ «Украинская Медиа Группа»; зобов`язати внести до Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів та послуг відомості щодо повного припинення дії свідоцтва України № НОМЕР_1 ; здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».
		Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 
		2017 року замінено Державну службу інтелектуальної власності на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року замінено Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності».
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 
		2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду 
		від 22 лютого 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Судові рішення мотивовані тим, що позивач не вчинила дій, 
		які б підтверджували її намір на здійснення реєстрації спірного позначення 
		у порядку, визначеному Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». При цьому у матеріалах справи відсутні докази, 
		які б підтверджували наявність порушеного права чи охоронюваного інтересу позивача, за захистом якого вона звернулася до суду з цим позовом, 
		що є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Віценко А. Г., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права 
		без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 910/8180/17, від 21 березня 2018 року у справі 
		№ 910/11414/17. 
		Також у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень 
		позивач посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, 
		оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та частини першої статті 4 ЦПК України у подібних правовідносинах.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про можливість задоволення вимог позивача у цій справі лише за наявності попередньої відмови останній у реєстрації спірного знаку «Дорожное радио». Норми права не вимагають отримання позивачем відмови у реєстрації тотожної торговельної марки для звернення до суду з позовом у цій справі. Суди не правильно врахували висновки суду касаційної інстанції.
		ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами обставини щодо наявності її порушеного та охоронюваного законом інтересу, а також основні підстави позову. Позовні вимоги доведені зібраними у справі доказами, тому підлягають задоволенню. Відповідач не подав до суду докази використання позначення «Дорожное радио» у визначені законом строки.
		Доводи інших учасників справи
		ТОВ «Украинская Медиа Группа» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
		Вказувало, що доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях. Суди правильно застосували норми права, а також правильно вирішили заявлений у справі спір згідно 
		з поданими сторонами доказами.
		Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційна скарга подана до Верховного Суду  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Віценко А. Г., 24 березня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
		Суди встановили, що Державною службою інтелектуальної власності України 27 жовтня 2008 року зареєстровано знак для товарів і послуг «Дорожное радио» для послуг 35, 38, 41 класів МКТП, а саме: 35 класу - «Влаштовування виставок на комерційні або рекламні потреби; демонстрування товарів; імпортно-експортні агентства; інформування ділове; сприяння продажеві; радіорекламування; наймання рекламного часу на засобах інформування; рекламування»; 38 класу - «Кабельне телевізійне мовлення; агентства новин; радіомовлення; зв`язок»; 41 класу - «Атракціони; наймання (прокат) аудіоапаратури; створювання видовищ; наймання (прокат) видовищних декорацій; презентації вистав; влаштовування виставок (культурних 
		і навчальних); влаштовування балів; влаштовування видовищ (послуги імпресаріо); влаштовування змагань (навчальних або дозвільних); влаштовування конкурсів краси; готування радіо- і телевізійних програм; влаштовування лотерей; послуги дискотек (сховищ звукозаписових дисків); дозвілля (забави); дублювання; інформування щодо дозвілля; інформування щодо розваг; караоке-послуги; служба новин; радіопередачі розважальні; послуги студій записування; послуги сценаристів».
		Державна служба інтелектуальної власності України 27 жовтня 2008 року видала свідоцтво України № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 .
		Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи публікацією про видачу спірного свідоцтва в офіційному бюлетені «Промислова власність» 
		№ 20 за 2008 рік та випискою з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відносно свідоцтва № НОМЕР_1 станом 
		на 13 листопада 2017 року.
		Свідоцтво № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «Дорожное радио» 25 вересня 2013 року було відчужене на користь ТОВ «Українська Медиа Группа».
		Згідно з листом Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 13 березня 2017 року вказаний орган не видавав ліцензій на мовлення з позивними «Дорожное радио».
		Встановлено, що позначення «Дорожное радио» за свідоцтвом України 
		№ НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг не використовувалося ТОВ «Українська Медиа Группа» для позначення послуг у сфері радіомовлення, для яких зареєстрований спірний знак в 35, 38, 41 класах МКТП.
		Суди також встановили, що позивачем не було вчинено дій, 
		які б підтверджували її намір на здійснення реєстрації спірного позначення 
		у передбаченому законом порядку.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується 
		з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач не вчинила дій, які б підтверджували її намір на здійснення реєстрації спірного позначення у порядку, визначеному Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». При цьому у матеріалах справи відсутні докази, 
		які б підтверджували наявність порушеного права чи охоронюваного інтересу позивача, за захистом якого вона звернулася до суду з цим позовом, 
		що є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.
		До об`єктів права інтелектуальної власності відповідно до частини першої статті 420 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
		Згідно зі статтею 493 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
		Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно з його преамбулою, регулює відносини, що виникають у зв`язку із здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні. Закріплені у цьому Законі норми є спеціальними стосовно норм інших законодавчих актів, які регулюють відповідні правовідносини або безпосередньо стосуються таких правовідносин.
		В абзаці четвертому статті 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
		За змістом частини другої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, 
		у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.
		Відповідно до пункту четвертого статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.
		У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема є: обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством; можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва. Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.
		На підтвердження використання знака власник свідоцтва має подати суду докази вчинення принаймні деяких дій з числа зазначених у пункті четвертому статті 16 України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Такими доказами можуть бути, зокрема, примірники товарів, на яких нанесено відповідний знак для товарів і послуг, документи із зображенням знака (каталоги, прайс-листи з пропозиціями щодо надання послуг чи поставки товарів тощо).
		Поширення на території України товарів із зображенням знака може бути підтверджено касовими чеками, квитанціями, накладними, іншими документами, що містять інформацію про найменування товару й місце його придбання, а в разі коли власником знака є нерезидент, підтвердженням ввезення товарів в Україну можуть бути митні декларації та інші митні документи.
		Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 
		2020 року у справі № 760/12081/17 (провадження № 61-15486св19).
		Суди встановили, що позначення «Дорожное радио» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг не використовувалося ТОВ «Українська Медиа Группа» для позначення послуг у сфері радіомовлення, для яких зареєстрований спірний знак в 35, 38, 41 класах МКТП.
		Разом з тим, ураховуючи положення статті 5 ЦПК України 
		і статей 15, 16 ЦК України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
		Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
		визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.
		З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, 
		а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.
		Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 
		2022 року у справі № 497/1017/20.
		Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча 
		держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
		Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за вказаною статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).
		Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета 
		і підстави позову.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
		Засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 
		2022 року у справі № 299/857/19.
		Згідно з частиною п`ятою статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
		Не заперечуючи права позивача на звернення до суду з позовом, суди встановили, що остання не подано до суду доказів, які б підтверджували її намір на здійснення дій щодо реєстрації спірного позначення у порядку, передбаченому Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів 
		і послуг».
		Отже, та обставина, що позивач має намір використовувати спірне позначення у своїй господарській діяльності, не підтверджена належними та допустимими доказами.
		На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про 
		відмову в задоволенні позову з тих підстав, що відсутні обставини, 
		які б підтверджували наявність порушення права чи охоронюваного інтересу позивача, за захистом якого остання звернулася до суду, оскільки вона не вчинила дій, які б підтверджували її намір на здійснення реєстрації спірного позначення.
		При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що відмова у здійсненні реєстрації, на яку посилається позивач та яка була винесена на користь іншої особи, не свідчить про наявність саме порушених прав позивача чи її охороньованого законом інтересу, який у подальшому, з точки зору добросовісності та справедливості, має бути віднесено до легітимної мети на звернення до суду з позовом.
		Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 910/8180/17, від 21 березня 2018 року у справі № 910/11414/17, оскільки висновки в указаних справах не суперечать висновками судів під час розгляду цієї справи.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини 
		є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не 
		будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Так, у справі № 910/8180/17 Верховний Суд постановою від 29 травня 
		2019 року скасував оскаржувані судові рішення, справу направив на новий розгляд з тих підстав, що суди не дослідили подані відповідачем документи на підтвердження використання спірного знака, тому висновок по суті заявлених вимог є передчасним, неконкретизованим і таким, що не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах.
		За результатом перегляду справи № 910/11414/17 Верховний Суд постановою від 21 березня 2018 року скасував оскаржувані судові рішення, справу направив на новий розгляд з тих підстав, що, невстановивши обставин, які є істотними складовими предмета доказування у справі, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи.
		Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не 
		є суперечливими. Суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду, зокрема, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Так, за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, 
		з урахуванням заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, 
		суди правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосував закон, який підлягав застосуванню.
		З підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої 
		пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань використання тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
		Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 
		2020 року у справі № 910/18531/19.
		У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши судові рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
		Тобто у даній справі досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких суди дійшли висновків про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні обставини, які б підтверджували наявність порушення права чи охоронюваного інтересу позивача, за захистом якого остання звернулася до суду, так як вона не вчинила дій, які б підтверджували її намір на здійснення реєстрації спірного позначення.
		Безпідставними є доводи касаційної скарги, що заявлені у цій справі вимоги підлягають задоволенню без попередньої відмови у реєстрації спірного знаку «Дорожное радио», оскільки законом передбачено спеціальний порядок реєстрації вказаного знаку, а судовому захисту підлягає саме порушене право.
		При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким судами першої та апеляційної інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи. 
		При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої 
		статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Віценко Артем Геннадійович, залишити без задоволення.
		Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                   І. М. Фаловська
		                                                                                                С. Ю. Мартєв
		                                                                                                В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...