Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/2894/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо; визначення митної вартості товару.
Надіслано для оприлюднення: 17.05.2022. Зареєстровано: 18.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2022.

Номер судового провадження: П/320/2894/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		30 грудня 2021 року № 320/2894/21
		Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛХП Україна» до Київської митниці Держмитслужби, третя особа: інспектор Київської митниці Держмитслужби Гаскевич Віталій Валентинович, про визнання протиправними та скасування рішень,
		в с т а н о в и в:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛХП Україна" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить суд:
		-визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100060/2021/000011/2 від 09.02.2021;
		-визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської митниці Держмитслужби №UA100060/2021/00275від 09.02.2021.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту). Цей показник заявлено у митній декларації. На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем було надано митному органу документи, що відповідають переліку, визначеному у частині 2 статті 53 Митного кодексу України. Вказані документи чітко ідентифікують оцінюваний товар та містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою митною вартістю товару та незаконно прийняв рішення про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.
		Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, а надані документи не містять достовірних і об`єктивних відомостей числових значень складових митної вартості. З огляду на це від декларанта було витребувано додаткові документи згідно з переліком, викладеним у повідомленні. Однак, декларант надав додаткові документи не у повному обсязі, надані декларантом додаткові документи виявлених розбіжностей не усували. Таким чином, подані декларантом обов`язкові і додаткові документи свідчать про подання неповної та недостовірної інформації про митну вартість товару, не підтверджено складові митної вартості. У зв`язку з цим митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товару. Враховуючи наведене, а також відсутність інформації, необхідної для застосування попередніх методів, застосування шостого (резервного) методу в даному випадку повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 витребувано додаткові документи. 
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описки. 
		Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що Відповідач у відзиві не спростував доводи Позивача наведені в позовній заяві.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 внесено виправлення по тексту ухвал Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2021, від 13.04.2021, від 18.05.2021 та від 26.05.2021. 
		Учасниками справи 14.06.2021 подано до суду заяви про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. 
		У зв`язку з поданими клопотаннями та на підставі ст.194, 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження. 
		Розглянувши подані документи й матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
		Так, Позивач - ТОВ «ЛХП Україна» є національним виробником меблів. Для задоволення власних виробничих потреб підприємство постійно імпортує з-за кордону різноманітну меблеву фурнітуру.
		17.01.2019 ТОВ «ЛХП Україна» уклало контракт з турецьким виробником меблевої фурнітури компанією «Мутасан Каліп».
		04.02.2021Позивачподав відповідачу митну декларацію №UA100060/2021/203601 на чергову партію меблевої фурнітури, яка надійшла від компанії «Мутасан Каліп». У складі партії товару містилися два види фурнітури з чорного металу: Т-подібний трикутний профіль і з`єднувальна пластина. Поставка товару здійснювалася на умовах DAP Бровари зі 100% передоплатою. З огляду на зазначені обставини та враховуючи вимоги ч.2 ст.57 та ст.58 Митного кодексу України Позивач визначив і заявив митну вартість товару із застосуванням 1 методу визначення митної вартості - за ціною договору.
		На підтвердження заявленої митної вартості Позивач надав декларацію митної вартості, зовнішньоекономічний договір, рахунок-фактуру, копію митної декларації країни відправлення. 
		За результатами розгляду наданих документів Відповідач направив декларанту запит про надання додаткових документів.
		У відповідь на запит митниці Позивач надав додаткові документи і детальні пояснення до них, зокрема, платіжне доручення №74 від 22.01.2021, SWIFT про оплату, прайс-лист, оборотно-сальдову відомість, документи щодо наявності власного виробництва. 
		Після розгляду додаткових документів та пояснень, а саме 09.02.2021відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості №UA 100060/2021/000011/2.
		У зв`язку з винесенням вказаного Рішення Відповідач також прийняв і картку відмови у митному оформленні товарів №UA100060/2021/00275 від 09.02.2021.
		В цей же день Позивач задекларував товар за вартістю, визначеною митницею внаслідок чого митниця завершила митне оформлення товару Позивача за митною декларацією UA100060/2021/204281. За вказаною декларацією Позивач сплатив до державного бюджету всі митні платежі, у тому числі й різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною ТОВ «ЛХП Україна», та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною Відповідачем, що підтверджуються даними митної декларації.
		В подальшому Позивач 15.02.2021 звернувся до митниці із запитом про надання роз`яснень щодо причин коригування митної вартості та щодо джерел інформації, які митниця використовувала для коригування митної вартості.
		ТОВ «ЛХП Україна» 20.02.2021 отримало відповідь на свій запит. Митниця частково роз`яснила суть претензій до документів, які були надані Позивачем для підтвердження заявленої митної вартості. У той же час, митниця всупереч 3 ч.4 ст.54 ч.б ст.64 МК України відмовилася надати інформацію про товари, які бралися Відповідачем за основу для визначення митної вартості в оскаржуваному Рішенні.
		Після отримання від митниці роз`яснень причин відмови прийняття документів, які надавалися під час митного оформлення, Позивач звернувся до свого постачальника з проханням пояснити розбіжності на які вказувала митниця. Отримавши відповідь від постачальника та зібравши додаткові документи, які були оформлені вже після митного оформлення, Позивач у порядку визначеному ч.8 ст.55 МК України звернувся до митниці з листом про визнання митної вартості товару, заявленої у митній декларації №UA100060/2021/203601 від 05.02.2021, та скасування оскаржуваного Рішення.
		Разом з тим, 05.03.2021 Відповідач у порядку, визначеному ч.9 ст.55 МК України, прийняв рішення про відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. Рішення Відповідача відображено у листі митниці №7.8-5/15/11/4494 від 05.03.2021.
		Позивач не погоджується з рішенням Відповідача про коригування митної вартості, вважає його безпідставним та незаконним, а тому звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
		Так, відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
		Згідно зі статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
		Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).
		Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
		При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 Митного кодексу України).
		Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
		Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
		Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
		Частиною п`ятою статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
		З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
		Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
		Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
		Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 Митного кодексу України).
		Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій  четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
		Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п`ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
		Водночас, суд звертає увагу на те, що повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.
		Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
		При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
		Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31 березня 2015 року №21-53а15 та №21-127а15.
		При цьому суд звертає увагу на те, що право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються.
		З наведених норм вбачається наявність у митного органу обов`язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, для витребування доказів на спростування наявності впливу взаємозв`язку покупця та продавця на митну вартість задекларованого товару митниця зобов`язана обґрунтувати обставини, які свідчать про ймовірність існування такого взаємозв`язку.
		Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
		Аналіз викладених статей свідчить про обов`язок митниці зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
		Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.06.2015 у справі №21-498а15.
		Як встановлено судом, після подання Позивачем митної декларації №UA 100060/2021/203601 від 04.02.2021 митниця направила ТОВ «ЛХП Україна» запит про надання додаткових документів. В якості підстави для направлення запиту митниця послалася на те, що надані Позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та містять розбіжності. Далі у своєму запиті Відповідач пояснив тільки які розбіжності він виявив, однак не пояснив яку складову митної вартості він вважав не підтвердженою. У своєму запиті Відповідач зазначає тільки про дві розбіжності: 1. відсутність платіжного доручення про оплату товару; 2. розбіжність між ціною товару згідно інвойсу і ціною товару, яка вказана у графі 46 експортної митної декларації.
		На підставі цих двох розбіжностей Відповідач витребував у Позивача платіжне доручення про оплату товару та весь пакет документів, який вказаний у ч.3 ст.53 МК України.
		Позивач у відповідь на запит Відповідача надав платіжне доручення про оплату товару та підтвердження банку про проведення платежу за цим платіжним дорученням.
		Також Позивач надав Відповідачу детальні пояснення щодо розбіжностей між даними у графі 46 експортної митної декларації і даними інвойсу.
		Суд звертає увагу, що розбіжності у експортній декларації не можуть бути підставою для витребування додаткових документів. Подання експортної митної декларації передбачено п.7 ч.З ст.53 МК України. Натомість у ч.3 ст.53 МК України чітко вказано, що право витребувати додаткові документи виникає у митного органу тільки у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Оскільки митна декларація країни відправлення не включена до переліку документів, передбачених ч.2 ст.53 МК України, то виявлення у ній розбіжностей не може бути підставою для витребування додаткових документів.
		При дослідженні експортної декларації дійсно у графі 46 вказана інша вартість товару, ніж в інвойсі. При цьому ця ціна нижча, ніж ціна інвойсу. Це саме по собі виключає будь-які претензії до Позивача щодо заниження митної вартості.
		Нижча вартість у графі 46 експортної декларації пояснюється правилами заповнення цієї графи. Графа 46 у митній декларації Туреччини має назву «Статистичне значення». Відповідно до правил її заповнення у графі вводиться статистичне значення загальної суми рахунку-фактури у доларах США на умовах поставки FOB.
		Умови поставки FOB покладають на покупця обов`язок оплатити перевезення товару. Натомість задекларований ТОВ «ЛХП Україна» товар поставляється на умовах DAP Бровари, де перевезення сплачує продавець. Саме ціна на умовах DAP Бровари і вказана у інвойсі. Вартість товару згідно інвойсу 15465 євро, а у графі 46 експортної декларації вказана ціна 14519,04 доларів США. Різниця між цими сумами і складає вартість перевезення товару з Туреччини до України (м.Бровари).
		У графах 22 і 42 експортної митної декларації вказана ціна товару, яка повністю відповідає тій ціні, яка вказана у інвойсі і тій вартості товару, яку заявив декларант.
		З огляду на це, виявлені розбіжності у експортній митній декларації не дають підстави для спростування митної вартості товару, заявленої ТОВ «ЛХП Україна» і для витребування додаткових документів у Позивача.
		Таким чином, дослідивши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.
		Крім того, із відзиву на позовну заяву суд з`ясував, що фактично висновок про відсутність у документах, приєднаних до ЕМД, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, відповідач пов`язує з джерелом інформації, яким він користувався при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару по МД від 19.11.2020 № UA500080/2020/020300 та від 23.10.2020 № 100060/2020/340362. 
		Суд зазначає, що відповідно до МД №UА500080/2020/020300 серед інших ввозився і такий товар: «арматура кріплення, фурнітура з недорогоцінних металів, що використовуються для меблів (не містять у своєму складі передавачі або передавачі та приймачі): фурнітура для меблів». Цей товар, як і фурнітура, яка ввозилася Позивачем, був класифікований за кодом УКТ ЗЕД - 8302420090.
		Тобто, товар, який ввозився за вказаною МД, як і товар Позивача, виготовлений з недорогоцінних металів, має однакове застосування - є меблевою фурнітурою, і класифікований за однаковим кодом згідно з УКТ ЗЕД.
		Відповідно до ч.2 ст.60 МК України, під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
		Відповідачем не надано жодного пояснення, у зв`язку з чим останній не вважає подібними (аналогічними) товари, імпортовані Позивачем, і товари, які оформлені за митною декларацією №UА500080/2020/020300 від 19.11.2020.
		Згідно МД №UА500080/2020/020300 на територію України була ввезена фурнітура загальною вагою 248 кг. При цьому, як видно з оскаржуваного рішення Позивач імпортував 8 670 кг фурнітури для меблів. Тобто у 35 разів, більше, ніж за декларацією, яку використав Відповідач.
		Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.60 МК України ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості.
		Для розуміння того на скільки зміна кількості імпортованого товару впливає на його вартість, суд дослідив прайс-лист, наданий виробником товару, який імпортований Позивачем. Цей прайс-лист Позивач надавав митниці разом з іншими додатковими документами і був наявний у Відповідача станом на дату прийнятті оскаржуваного рішення.
		Товар, який імпортував Позивач, з артикулом 00154-3 вказаний на сторінці 6 прайс-листа виробника. З вказаного листа видно, що різниця у вартості замовлення до 1 палети (піддону) товару і у вартості замовлення від 3 палет (піддонів) товару складає 22%.Тобто, через різницю в обсягах товару, імпортованого Позивачем, і товару, оформленого за МД №UА500080/2020/020300 від 19.11.2020, Відповідач повинен був провести коригування ціни товару з вказаної МД мінімум на 22% перед тим як брати цю ціну за основу для прийняття оскаржуваного рішення. Саме здійснення таких коригувань вимагають від Відповідача положення ч.4 та ч.5 ст.60 МК України.
		Крім того, товар, який ввозив Позивач, придбаний на умовах 100% передоплати і відповідне платіжне доручення про його оплату було надано на запит митниці під час митного оформлення. Натомість Відповідач не надав документів, які би підтверджували умови оплати товару, який був оформлений за МД №UА500080/2020/020300 від 19.11.2020.
		Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
		Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладено у постанові від 19.06.2018 у справі №826/6346/13 (№К/9901/36092/18).
		Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої декларантом митної вартості товару судом не встановлено.
		Натомість, доказами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях.
		Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що документами, поданими до митного оформлення товарів, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару відходів риби тріски свіжомороженої базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню.
		Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 Митного кодексу України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.
		Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
		Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі №21-91а12 та від 11.09.2012 у справі №21-262а12.
		З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.
		Щодо вимог позивача про скасування карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення суд зазначає наступне.
		Згідно ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.
		Оскільки, на час прийняття оскаржуваних карток відмови у прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 Митного кодексу України відповідні рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправними та підлягають скасуванню.
		Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій та рішення, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
		Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2723,43 грн..
		Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби.
		Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 26325 грн., суд зазначає наступне.
		Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до вимог ч. 4ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Частиною 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
		Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
		Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
		Крім того, у справі WestAllianceLimited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).
		У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
		Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 травня 2012р. № 5076-VI (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
		Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
		Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовником) та АО «Барген» (виконавець) було укладено договір про правову допомогу №19/01/2021 від 19.01.2021, за яким виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу, пов`язану із представництвом та захистом інтересів Замовника, а замовник зобов`язується сплатити за надану йому правову допомогу.
		На підтвердження, витрат на правничу допомогу представником позивача було подано до суду наступні документи:
		- акт приймання-передачі наданих послуг №2 від 29.06.2021;
		- платіжне доручення № 7005 від 19 липня 2021 року на суму 26325,00 грн..
		Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю даної справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
		Суд зазначає, що дана справа відноситься до малозначних та юристом під час підготовки до даної справи було проаналізовано мінімум податкового законодавства, як і будь-якого іншого. Фактично супроводження даної категорії справ не передбачає залучення значного обсягу ресурсів, виконання робіт. Крім того, судові засідання по даній справі фактично не проводились, оскільки усі судові засідання були відкладено у зв`язку з поданими клопотаннями учасників справи, а останнє судове засідання завершено на стадії клопотань, після якого суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
		Таким чином, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, а вартість наданих позивачу послуг є завищеною.
		У зв`язку з цим, враховуючи незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн..
		Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		в и р і ш и в:
		Адміністративний позов - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100060/2021/000011/2 від 09.02.2021.
		Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської митниці Держмитслужби №UA100060/2021/00275 від 09.02.2021.
		Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛХП Україна" (код ЄДРПОУ 39807977) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2723 (дві тисячі сімсот двадцять три) грн. 43 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн..
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		Суддя Лиска І.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...