Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 450/3032/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2022.
Дата набрання законної сили: 11.05.2022
Номер судового провадження: 61-18650ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                           
		 
		11 травня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 450/3032/19
		провадження № 61-18650св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючої - Ступак О. В., 
		суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатЛагоміна Артур Анатолійович, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В.,Крайник Н. П., Приколоти Т. І.,  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2019 року, серія та номер: ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстровані в реєстрі за №№ 576, 577, 578, 579 (далі - договори купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184), та витребувати у ОСОБА_2 чотири земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 грудня 2015 року він набув право власності на три земельні ділянки, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області, а саме:
		- земельну ділянку площею 0,0392 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0920;
		- земельну ділянку площею 0,0391 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0921;
		- земельну ділянку площею 0,0559 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0922.
		 
		24 грудня 2015 року він набув право власності на ще одну земельну ділянку площею 0,0393 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0923, що розташована у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
		 
		14 вересня 2016 року він отримав будівельні паспорти на вказані земельні ділянки, а 28 вересня 2016 року подав до Департаменту архітектурно-будівельної інспекції Львівської області повідомлення про початок виконання будівельних робіт та розпочав будівництво житлових будинків на земельних ділянках. На час пред'явлення позову будівництво не завершено, будинки не введено в експлуатацію.
		 
		В подальшому, з витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належних йому земельних ділянок, сформованих 05 серпня 2019 року, йому стало відомо, що його право власності на згадані вище земельні ділянки припинено 01 липня 2019 року на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т. 
		 
		Відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:
		- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0920, відчужена на користь  ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731181, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 576;
		- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0921, відчужена на користь  ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731182, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 577;
		- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0922, відчужена на користь  ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731183, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 578;
		- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0923, відчужена на користь  ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731184, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 579.
		 
		Перевіряючи у який спосіб земельні ділянки вибули з його власності, він з`ясував, що 25 червня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. посвідчив довіреності, зареєстровані у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, якими він нібито уповноважував ОСОБА_4 на представництво його інтересів з правом розпорядження земельними ділянками, у тому числі на право продажу та право передоручення повноважень третім особам. Насправді він не уповноважував ОСОБА_4 на вчинення правочинів щодо розпорядження належними йому земельними ділянками, з такого особою не знайомий, не підписував довіреності і не був присутній при їх видачі та нотаріальному посвідченні.
		 
		Він не мав наміру на відчуження земельних ділянок ОСОБА_3 чи будь-якими іншим особам, а отже за відсутності його волевиявлення, належні йому земельні ділянки вибули з його власності на підставі нікчемних довіреностей від 25 червня 2019 року.
		 
		Вчинення ОСОБА_4 на підставі нікчемних довіреностей, договорів купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_3 свідчить про введення ним в оману покупця щодо обставини, які мають істотне значення, а саме щодо наявності волевиявлення власника майна на вчинення правочинів, що є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184.
		 
		Набувши у власність земельні ділянки, ОСОБА_3 06 липня 2019 року відчужила земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921, на користь ОСОБА_5 , який, у свою чергу, 30 липня 2019 року відчужив їх на користь ОСОБА_2 . Крім того, 06 липня 2019 року ОСОБА_3 відчужила земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, на користь ОСОБА_6 , який надалі також відчужив їх на користь ОСОБА_2 . 
		 
		Зважаючи на те, що ОСОБА_2 є останнім набувачем земельних ділянок, що вибули з його володіння з порушенням вимог законодавства та поза його волею як власника, ОСОБА_1 просив витребувати у ОСОБА_2 земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області, а також стягнути з відповідачів на його користь судові витрати, які згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком становлять: на професійну правничу допомогу - 15 000,00 грн, судовий збір за звернення із заявою про забезпечення позову - 384,20 грн, судовий збір за звернення із заявою про забезпечення доказів - 384,20 грн. 
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської областівід 16 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його волевиявлення на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184. ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що довіреності, посвідчені 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстровані в реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, якими він уповноваження ОСОБА_4 на представництво його інтересів з правом розпорядження земельними ділянками є нікчемними у зв`язку з відсутністю його волевиявлення на видачу та підписання таких довіреностей. На підтвердження своїх вимог посилався на копію висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 березня 2020 року № 10/7/195, у якому встановлено, що підписи, виконані на згаданих вище довіреностях, вчинені не позивачем. Однак ОСОБА_1 не заявив вимог про визнання таких довіреностей недійсними, а отже вони є правомірними, як і вчинені з її використанням оспорювані правочини. 
		 
		Суд визнав недопустимим доказом копію висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 березня 2020 року № 10/7/19, оскільки він не засвідчений слідчим, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, у якому був виконаний такий експертний висновок. Позивач та його представник не заявляли клопотань про призначення у справі відповідної судової експертизи, а тому зважаючи на те, що нікчемність першого правочину (довіреностей від 25 червня 2019 року) не встановлена, суд дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними оспорюваних позивачем договорів купівлі-продажу земельної ділянки. 
		 
		Відмовляючи в задоволенні вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_8 , суд зазначив, що він є добросовісним набувачем зазначеного майна, а тому відсутні, передбачені статтею 388 ЦК України підстави для витребування у нього такого майна, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.
		 
		В окремій думці від 11 листопада 2021 року суддя Львівського апеляційного суду Савуляк Р. В. виклав мотиви незгоди з висновками колегії суддів Львівського апеляційного суду. Вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Зазначив, що висновок експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195 є допустимим доказом, наданий з дотриманням визначеного процесуальним законом порядку. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 754/6442/16-ц, від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18. Оскільки інші наявні у матеріалах справи докази не спростовують факт підробки довіреностей, і не ставлять під сумнів правильність висновку експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195, вважав, що наданий позивачем висновок експерта є визначальним доказом на підтвердження нікчемності довіреностей, посвідчених 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. За встановлених у справі обставин, вважав недоцільним заявлення самостійної вимоги про визнання довіреностей нікчемними. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
		 
		У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга  ОСОБА_1 від імені якого діє адвокатЛагоміна А. А.,на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс16, постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 683/23256/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 05 лютого 2020 року № 183/7765/15, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 04 березня 2020 року у справі № 234/5040/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 754/6442/16-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що суди неправильно застосували положення статей 244, 245, 1006 ЦК України, безпідставно не взяли до уваги висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 березня 2020 року № 10/7/195, складений за результатами проведеної почеркознавчої експертизи у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 січня 2020 року за № 120201400500004222, за зверненням ОСОБА_1 за фактом відчуження земельних ділянок шахрайським способом та фактом таємного викрадення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, відповідно до якого підписи на довіреностях, посвідчених 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстровані у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370 та рукописний текст, належать не ОСОБА_1 , а іншій особі, а отже не урахували відсутність у нього волевиявлення на відчуження спірних земельних ділянокна підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184,що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц. 
		 
		Належним чином засвідчена копія висновку експерта міститься в матеріалах справи, а його оригінал разом із усіма матеріалами кримінального провадження був оглянутий колегією суддів у суді апеляційної інстанції. Таким чином, висновок експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195 є належним та допустимим доказом, оскільки містить інформацію про предмет доказування у справі, жодних спростувань допустимості такого доказу відповідачами не надано, а тому суд не мав підстав вважати, що висновок експерта отриманий з порушенням процесуального порядку. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 683/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 754/6442/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18. До того ж, суди не звернули увагу, що висновок експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195 відповідає вимогам статті 102 ЦПК України. Сам по собі факт відсутності висновку експертизи, проведеної у рамках цивільної справи, не може свідчити про недоведеність вимог позивача, оскільки відповідачі у ході розгляду справи не спростували наданим позивачем як доказ висновок експерта. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.
		 
		Оскільки належні йому на праві власності земельні ділянки вибули поза його волею, таке майно підлягає витребуванню на його користь як дійсного власника у останнього набувача ОСОБА_2 відповідно до статті 388 ЦК України, В контексті наведеного вважав, що суду неправильно застосували положення статей 387 і 388 ЦК України, без урахування правових висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс16, Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 183/7765/15, від 04 березня 2020 року у справі № 234/5040/17. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 грудня 2015 року ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської, а 24 грудня 2015 року набув право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4623683400:01:002:0923 що розташована у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської.
		 
		25 червня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. посвідчив довіреності, зареєстровані у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, за змістом яких ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_4 на представництво його інтересів та розпорядження земельними ділянками, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, з правом продажу і передоручення повноважень третім особам.
		 
		01 липня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т. посвідчила чотири договори купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184, згідно з якими ОСОБА_4 (продавець), діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстрованої у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, відповідно, відчужив на користь ОСОБА_3 земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, відповідно.
		 
		06 липня 2019 року ОСОБА_3 відчужила земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923 на користь ОСОБА_6 , а земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921 на користь ОСОБА_5 , які в подальшому відчужили зазначені земельні ділянки на користь  ОСОБА_2 
		 
		24 липня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельні ділянки кадастрові номери 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, 30 липня 2019 року - зареєстрував право власності на земельні ділянки кадастрові номери 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921, що розташовані в с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
		 
		23 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом відчуження земельних ділянок шахрайським способом та фактом викрадення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120201400500004222. У межах зазначеного кримінального провадження, постановою слідчого від 16 березня 2020 року призначено почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої експертом  Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складено висновок від 23 березня 2020 року № 10/7/195, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_1 в довіреностях від 25 червня 2019 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстрованих у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, а також рукописний текст, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лагоміна А. А., підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право завернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		 
		Щодо недійсності оспорюваних договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2019 року 
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право завернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		 
		Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
		 
		Необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
		 
		Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.
		 
		Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		 
		Відповідно до статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		 
		Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		 
		Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
		 
		Згідно пункту 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду необхідно виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником, суду необхідно з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.
		 
		Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.
		 
		Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
		 
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі, а саме: будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Статті 77, 78, 79 ЦПК України визначають вимоги щодо належності, допустимості та достовірності доказів. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.  
		 
		Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження. Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.
		 
		У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження 
		№ 14-98цс20), Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що «висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також не є потрібним вирок суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».
		 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відхиляючи, як недопустимий доказ, висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 23 січня 2020 року, складений за результатами проведення почеркознавчої експертизи в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 120201400500004222 від 23 січня 2020 року, наданий позивачем на підтвердження відсутності у нього волевиявлення на уповноваження ОСОБА_4 на представництво його інтересів з правом розпорядження спірними земельними ділянками, та їх відчуження, не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 щодо допустимості висновку експерта, виконаного в рамках кримінального провадження; не звернув увагу, що експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні; висновок складений особою, яка є атестованим судовим експертом, що відповідає положенням статті 102 ЦПК України та містить відомості про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.  
		 
		Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		За принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. У зазначеному контексті, Верховний Суд бере до уваги, що позивач надав до суду першої інстанції докази на підтвердження того, що він не підписував довіреності від 25 червня 2019 року щодо уповноваження ОСОБА_4 на представництво його інтересів з правом розпорядження земельними ділянками, тоді як відповідач ОСОБА_2 заперечуючи проти висновку експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/19, не надав доказів на його спростування, не заявляв клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи чи про виклик у судове засідання експерта, який проводив почеркознавчу експерту у кримінальному провадженні.  
		 
		Та обставина, що почеркознавча експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі.
		 
		Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не уповноважував ОСОБА_4 на підписання від його імені договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на відчуження земельних ділянок, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області, на користь ОСОБА_3 на підставі оспорюваних договорів купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184.  
		 
		Перевіряючи доводи заявника про необґрунтовану відмову в задоволенні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184, Верховний Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) неодноразово наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		 
		За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.
		 
		Задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184 не призведе до поновлення його права власності на спірні земельні ділянки, вони не підлягають задоволенню у зв`язку неефективністю такого способу захисту.
		 
		Таким чином, майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України без визнання недійсним договору, на підставі якого відбулося відчуження спірного майна. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Щодо витребування земельних ділянок
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 183/7765/15). Подібний висновок, зроблений у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16 та від 04 березня 2020 року у справі № 234/5040/17, відповідно до якого спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних правовідносин.
		 
		Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		 
		Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Оскільки добросовісність набуття майна можлива лише тоді коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, наслідком правочину, здійсненого з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна із незаконного володіння (віндикація). Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України.
		 
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		 
		Зважаючи на те, що під час касаційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи ОСОБА_1 про те, що спірні земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області, вибули з його володіння поза волею на підставі підроблених документів, оскільки він не уповноважував ОСОБА_4 , на вчинення правочинів щодо розпорядження належними йому земельними ділянками, Верховний Суд вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування належних йому на праві власності земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 .
		 
		Колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.
		 
		Наведене не позбавляє ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, можливості захистити свої права у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірних земельних ділянок на підставі статті 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться відповідно до порядку, визначеного статтею 390 ЦК України.
		 
		Застосований судом першої інстанції висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц про те, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням», не є релевантним при вирішенні спору у зазначеній справі, оскільки викладений судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин., Зокрема у справі № 645/4220/16-ц судами встановлено, що позивач набув право власності на квартиру в порядку спадкування за рішенням суду, після того, як відповідач придбав квартиру, тоді як у справі, що переглядається ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки задовго до придбання їх відповідачем. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 
		 
		Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини у справі, але неправильно застосованні норми матеріального та процесуального права, та без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс16, постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 683/23256/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 05 лютого 2020 року № 183/7765/15, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 04 березня 2020 року у справі № 234/5040/17, від 01 квітня 2020 року у справі 
		№ 754/6442/16-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лагоміна А. А., підлягає задоволенню частково, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, а саме витребування у    ОСОБА_2 на користь позивача чотирьох земельних ділянок, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
		 
		Щодо розподілу судових витрат 
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої вказаної статті).
		 
		Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині витребування спірного майна, понесені заявником судові витрати у зв'язку з поданням позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в частині заявлених вимог майнового характеру (про витребування майна) підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача у розмірі 43 222,50 грн, з яких: за подання позовної заяви - 9 605,00 грн, за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 14 407,50 грн, за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції - 19 210,00 грн. Також з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем за подання заяв про забезпечення доказів у розмірі 384,20 грн та забезпечення позову у розмірі 384,20 грн. 
		 
		Верховний Суд не вбачає підстав для відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу, з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		 
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Позивач не надав розрахунок розміру витрат на правничу допомогу, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Саме лише зазначення у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 15 000,00 (надання правничої допомоги у суді першої інстанції), 10 000,00 грн (надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції), 10 000,00 (надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції) без надання фактичного розрахунку таких витрат унеможливлює перевірку їх дійсності, необхідності та розумності розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування йому таких витрат. 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лагоміна Артур Анатолійович,задовольнити частково.
		 
		Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна, про визнання договорів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково. 
		 
		Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат зі сплати судового збору 43 990,90 грн.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                            О. В. Ступак
		Судді:                                                                                     А. С. Олійник
		С. О. Погрібний
		Г. І. Усик 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...