Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/5351/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2022.
Дата набрання законної сили: 16.02.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		Справа № 757/5351/21-ц                                                  Головуючий 1 інстанція - Бусик О.Л.
		Провадження №22-ц/824/3617/2022                          Доповідач 2 інстанція - Суханова  Є.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		16 лютого 2022  року                                                                                        м. Київ
		     Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		Головуючого судді                   Суханової Є.М.,
		суддів:                                         Олійника В.І., Сушко Л.П.,
		за участю секретаря                 Карпенка В.Р.
		           розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сільницького Ігоря Володимировича та Офісу Генерального прокурора, в особі представника - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів в суді Орленка Андрія Олександровича та  за апеляційною скаргою  Київської міської прокуратури, в особі представника - головного спеціаліста відділу Київської міської прокуратури Салкова Романа Володимировича на рішення Печерського  районного суду м. Києва від 17 вересня  2021 року по справі за позовом    ОСОБА_1  до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратура, Офісу Генерального прокурора, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду,-
		                                                ВСТАНОВИЛА:
		       У січні 2021 року  ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із зазначеним позовом.
		       Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 10 червня 2015 року стосовно нього було порушене кримінальне провадження та 24 червня 2015 року вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376-1 та ч. 2 ст. 375 КК України.
		         Також позивач зазначив, що постановою прокурора Київської міської прокуратури від 13 січня 2021 року кримінальне провадження щодо нього закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376-1 та ч. 2 ст. 375 КК України.
		         ОСОБА_1 зауважив, що перебував під слідством 5 років 6  місяців та 19 днів. У зв`язку з порушенням кримінальної справи його було відсторонено від посади судді Апеляційного суду міста Києва.
		         Протягом усього досудового слідства його дискредитовано як посадову особу високого рангу, що виразилася у проведенні обшуку за місцем його роботи, неодноразових обшуків за місцем його проживання та рідних, оголошенням в розшук, публічними негативними висловлюваннями на його адресу, тобто вчиненням дій органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, які направлені на втручання в його особисте життя та професійну діяльність, незаконне звинувачення його як голови апеляційного суду.
		         Позивач вказав, що в результаті перелічених вище протиправних дій він зазнав страждань, викликаних нехтуванням його прав, у зв`язку з чим, змушений звертатися за правовою допомогою, також зі скаргами до правоохоронних органів і слідчих суддів, що призвело до нервувань, створило певний дискомфорт та порушило звичайний режим життя.
		         Вказані обставини також спричинили ОСОБА_1 і моральну шкоду.
		         Позивач, посилаючись на викладене, а також на те, що йому не нарахована та не виплачена суддівська винагорода, втрачена можливість використання вилученого під час обшуків майна, на підставі ст. ст. 1-3 Закону України від  01  грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) просив: стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу в рахунок відшкодування майнової шкоди за період відчервня 2015 року по грудень 2020  року в розмірі 1 027 720, 60 грн - несплачена заробітна плата (суддівська винагорода) за час перебування на посаді судді, 435 000,00 грн - вартість талонів на пальне (бензин А-95) загальним обсягом 14 500,00 л., 50 000,00 грн - вартість неповернутого майна, 13 700 000,00 грн.- відшкодування моральної шкоди та 750 000,00 грн.- витрат на правову допомогу.
		       Рішенням Печерського районного суду м. Києва від  17 вересня 2021 року позов  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратура, Офісу Генерального прокурора, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду  задоволено частково.
		       Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) в розмірах: 54 931,8 грн (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот тридцять одну гривню 80 копійок) втраченого заробітку (суддівської винагороди); 435 000,00 грн (чотириста тридцять п`ять тисяч гривень 00 копійок) компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів; 500 000 грн (пя`тсот тисяч гривень 00 копійок) на відшкодування завданої моральної шкоди.
		       В іншій частині позову  відмовлено.
		       Не погодившись з рішенням суду Київська міська прокуратура, в особі представника - головного спеціаліста відділу Київської міської прокуратури Салкова Романа Володимировича подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, визнані установлені судом обставини справи   не доведені доказами, а висновки суду не відповідають обставинам справи. В позовній заяві позивач зазначив, що у даній справі підлягає відшкодуванню завдана йому шкода у вигляді грошової компенсації вартості майна, що була вилучена, зокрема вартість талонів на пальне (бензин А-95) на автозаправці ОККО загальним обсягом 14 500 літрів -за цінами на пальне на той час, що загалом становить 435 000 грн., оскільки строк дії вилучених талонів сплив і їх поновлення через більше ніж 5 років неможливе. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження достовірності зазначених у позовній заяві даних щодо придатності, наявності в обігу, строку дії, вартості, можливості використання цих талонів як станом на момент їх вилучення, так і на момент їх повернення ОСОБА_1 позивач не зазначив. А тому висновки суду  про наявність підстав для стягнення 435 тис. грн. компенсації вартості пального в зв`язку із закінченням строку дії талонів є необґрунтованими.  Крім того, суд, стягуючи на користь позивача  більший розмір морального відшкодування ніж передбачено Законом не мотивував своє рішення та не вказав які саме доводи позивача по моральній шкоді суд взяв до уваги,  та якими доказами у справі такі висновки суду підтверджуються. При цьому, матеріали справи не містять доказів фізичного чи психічного впливу на позивача, доказів, які б підтверджували ступінь страждань, а також доказів на підтвердження самих фактів неможливості реалізації будь - яких звичок і бажань, чи порушень соціальних зв`язків та шкоди діловій репутації. Отже,  наявні всі підстави для скасування оскаржуваного рішеня суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . 
		       ОфісомГенерального прокурора в особі представника - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів в суді Орленка Андрія Олександровича подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , підлягає  скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм  процесувального права. Судом установлено, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 , тривало від 24.06.2015  року до 13.01.2021 року, тобто 5 років 6 місців 19 днів. В той же час така тривалість досудового розслідування (5 років 6 місцяв) пов`язана з діями самого позивача, який ухилявся від слідства і суду, у зв`язку із чим його оголошено в розшук, а досудове розслідування зупинилося від 30.11.2015 року до 27.07.2020 року, тобто на 4 роки 8 місці. Таким чином, тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні зумовлювалась поведінкою самого підозрюваного ОСОБА_1 , який переховувався від органу досудового розслідування. Окрім того, судом під час розгляду справи оглянуто талони на пальне, принесені позивачем в судове засідання, та констатовано, що деякі з цих талонів мають строк їх реалізації, інші - безстрокові. Інших висновків за результатами такого огляду талонів судом не оголошувалось. Отже, висновок суду про те, що безстрокові талони на пальне неможливо реалізувати через 5 років після їх придбання, а тому їх вартість слід стягнути з держави на користь позивача, не відповідає дійсності. Крім того, не відповідає дійсності і висновок суду про те, що станом на червень 2015 року в середньому вартість 1 л. бензину марки А 95 по Україні становила 30 грн. При цьому в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на джерело такої інформації.  Не є доведеною і правомірність вимоги ОСОБА_1 про  стягнення з Державного бюджету України неотриманої суддівської винагороди.  Враховуючи наведене, рішення  Печерського районного суду м. Києва від 17.09.2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині  нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.     
		        ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в  якій він вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вартості неповернутого майна, а також відмови у стягненні несплаченої заробітної плати по грудень 2020 року включно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення у цій частині про задоволення позовних вимог. Зазначає, що сума щомісячної винагороди за договором про надання правничої допомоги №16/19 з АО «Альтерра» становить 15 тисяч гривень, а з урахуванням, що правнича допомога надається з 19.04.2019 року, то станом на 19.01.2021 року  розмір витрат складає 315 тисяч гривень. Сума щомісячної винагороди за договором від 11.08.2018 року про надання правничої допомоги з адвокатом С. Поліщуком становить по 15 тисяч гривень, а з урахуванням, що правнича допомога надається з 11.08.2018 року, то станом на 11.01.2021 року розмір витрат складає 435 000 тисяч гривень. До суду було надано копії додаткових угод до укладених договорів, якими підтверджується розмір щомісячної винагороди, що підлягає сплаті ОСОБА_1 . Разом з тим, вказаними додатковими угодами передбачається, що обов`язок оплати настає після стягнення відшкодування з державного бюджету за рішенням суду про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.  Щодо висновків суду про необхідність відмови у задоволенні вимог про стягнення вартості неповернутого майна у розмірі 50 000 грн., то твердження про ненадання конкретного переліку неповернутого майна свідчить про неповне з`ясування судом обставин справи. Зокрема, в позовній заяві поданій до суду першої інстанції ОСОБА_1 чітко зазначався перелік майна, що йому не було повернуто. На підтвердження вилучення вказаних речей до суду було надано копію протоколу обшуку, а також ухвали про зобов`язання повернути вилучені під час обшуку речі. Щодо вартості майна, то з огляду на його неповернення, визначення конкретної вартості на теперішній час є неможливим, у зв`язку із цим позивачем було оцінено його вартість самостійно. Щодо часткової відмови у стягненні 1 497 720, 60 грн.  несплаченої заробітної плати (суддівської винагороди) за час перебування на посаді судді, то висновки суду,  викладені при обґрунтуванні рішення в цій частині, не відповідають обставинам справи.                  
		          Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, в особі представника - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів в суді Орленка Андрія Олександровича та апеляційна скарга  Київської міської прокуратури, в особі представника - головного спеціаліста відділу Київської міської прокуратури Салкова Романа Володимировича підлягають до задоволення частково. В задоволенні апеляційної  скарги ОСОБА_1   слід відмовити виходячи з наступного. 
		  Відповіднодо ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		           Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України 10 червня 2015 року розпочато здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000001111 за фактом незаконного втручання службовими особами Апеляційного суду м. Києва в роботу автоматизованої системи документообігу суду за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 376 -1 КК України.
		           24 червня 2015 року заступником Генерального прокурора України було повідомлено  ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст. 376-1 КК України і вручено вказане повідомлення під розписку.
		           Постановою слідчого групи слідчого відділу прокуратури Чернігівської області Сусом Д.М. від 02 липня 2015 року оголошено ОСОБА_1 у міжнародний розшук.
		           Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 липня 2015 року №50/вп-15 клопотання Генерального прокурора України задоволено. Відсторонено позивача від посади судді Апеляційного суду м. Києва на два місяці у зв`язку з  притягненням його до кримінальної відповідальності.
		           Рішенням Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 притягнуто суддю Апеляційного суду м. Києва  ОСОБА_1  до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді.
		           При цьому, Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосудд поміж іншого встановила, що 22 грудня 2015 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява ОСОБА_1 про відставку, а також те, що, останній, як суддя Апеляційного суду м. Києва, починаючи від 03 серпня 2015 року відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконання своїх обов`язків та здійснення правосуддя.
		           13 січня 2021 року прокурором Київської міської прокуратури Безсмертним М.П. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 42015000000001111 від 10 червня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376-1, ч. 2 ст. 375 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
		          У ст. ст. 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		          Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої ст. 9 Конституції України, ст.  10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		         Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		        За змістом положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		         Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду встановлюється законом.
		          Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального і провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (ст. 1 зазначеного Закону).
		          Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.
		        Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		       Відповідно частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
		      Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали своїх офіційні повноваження.
		       Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		      Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		         Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
		          Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		         Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведений у частині першій статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		         Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		        Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		      Обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди, однак апеляційний суд не погоджується із сумою відшкодування, яка стягнена на користь ОСОБА_1 за рішенням суду.
		      Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»  громадянинові відшкодовується моральна шкода у випадках, наведених у статті 1 цього Закону.
		      Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
		      Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		       Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що діють на час розгляду справи. Визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.
		      Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»  відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		        Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		       Судами встановлено, що значна тривалість розгляду справи (більше п`яти з половиною років  є надмірною і такою, що не відповідає вимогам розумного строку. Крім того розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_1 завдало значних моральних страждань, що вплинуло на його психологічний стан. Крім того, підірвано його авторитет як керівника суду апеляційної інстанції з 40 річним стажем роботи.
		       Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»,   з 01 січня у 2021 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 500гривень.
		        Виходячи із указаного розміру мінімальної заробітної плати,  керуючись статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством (5 років 6  місяців та 19 днів), що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і апеляційний суд, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, однак вважає за доцільне збільшити суму відшкодування до 750 000 грн
		     ОСОБА_1 заявлено також позовну вимогу про відшкодування майнової шкоди за період від червня 2015 року по грудень 2020  року в розмірі 1 027 720, 60 грн - несплачена заробітна плата (суддівська винагорода) за час перебування на посаді судді, яка була задоволена судом першої інстанції частково. Суддійшов висновку про наявність підстав для стягнення заробітної плати саме за час відсторонення позивача від займаної посади за період від03 липня 2015 року до 03 вересня 2015 року в розмірі 54 931,80 грн.З таким висновком суду апеляційний суд погодитися не може, оскільки провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, виходячи з наступного.
		        Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		        З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		        Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		       Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		     Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		       За змістом статті 19 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		      За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		     Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		        Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		      Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;  або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
		     Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
		      Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункти 2, 7, 17  частини першої статті 4 КАС України).
		      Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
		     Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		      Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		      Тому до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		      Крім того, до компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що передбачено у пунктах 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи   у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах.
		        Під «публічною службою» необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.
		       Юрисдикційність справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби належить до адміністративних правовідносин.
		У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18,              провадження № 11-574 апп 19).
		        У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №761/33941/16-ц (провадження № 14-375 цс 18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		      Тобто до вказаних правовідносин, які є різновидом трудових, застосовуються і норми трудового права, у тому числі і стаття 237-1 КЗпП України про відшкодування моральної шкоди працівнику, незважаючи на те, що такий спір виникає щодо прийняття, проходження чи припинення публічної служби.
		      З аналізу зазначених норм випливає, що законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
		     Одним з елементів публічної служби є служба в органах судової влади. Залежно від завдань і функцій судової влади можна виокремити такі види публічної служби: служба на посаді судді, служба в органах, що забезпечують діяльність судді, служба в державних органах та установах системи правосуддя.
		        Служба на посаді судді - це вид публічної служби, який стосується тільки однієї категорії - професійних суддів при здійсненні ними правосуддя і характеризується: зайняттям суддею державної посади у державному органі (суді) і неналежністю до категорії як політичних, так і державних службовців;  особливим порядком призначення на посаду судді, і проходження суддівської служби та припинення такої служби; незалежністю суддів і підпорядкуванням тільки закону; оплатою праці за рахунок державного бюджету.  
		      Спори про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов`язаної з невиплатою суддівської винагороди, доплат та компенсаційних виплат   є такими, що пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, якою є перебування на посаді судді, тому повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		       Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17 (провадження № 14-360 цс 18); від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19 (провадження № 14-171 цс 20).
		       Отже, за захистом порушеного права стовно стягнення заробітної плати (суддівської винагороди)   ОСОБА_1 має звернутися до адміністративного  суду.
		       Поряд з цим, вбачається, що під час проведених неодноразових обшуків у кримінальному провадженні № 42015000000001111 від 10 червня 2015 року було вилучено майно за місцем роботи позивача, а також за його місцем проживання, в тому числі й під час обшуку 19 червня 2015 року в Апеляційному суді м. Києва на вул. Солом`янській, 2-А, в м. Києві, зокрема талони на пальне марки А 95 ОККО, обсягом 14 500,00 літрів, які 28 серпня 2020 року повернуто позивачу відповідно до протоколу про повернення майна на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2020  року, а також низка іншого майна, згідно з переліком.
		      Суд першої інстанції стягнув на користь позивача 435 000,00 грн. вартості бензину згідно вилучених талонів на пальне, так як строк їх дії закінчився. Однак, суд апеляційної інстанції приймаючи до уваги доводи апелянтів, про відсутність підстав для стягнення грошової компенсації, вважає за необхідне в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції пояснив, що надати для огляду суду талони на пальне не має можливості за їх відсутністю,  разом з тим, жодних доказів на підтвердження достовірності зазначених у позовній заяві даних щодо придатності, наявності в обігу, строку дії, вартості, можливості використання цих талонів як станом на момент їх вилучення, так і на момент їх повернення позивач не зазначив та в суді апеляційної інстанції не надав. Отже, доводи апелянтів, Київської міської прокуратури та офісу Генерального прокурора, знайшли своє підтвердження.  
		       Що ж стосується решти заявленої до стягнення суми вартості неповернутого майна в розмірі 50 000,00 грн, то суд зазначає про необґрунтованість та недоведеність вимог в цій частині через ненадання жодних підтверджень стороною позивача щодо конкретного переліку неповернутого майна та його дійсної вартості.
		         ОСОБА_1 також посилається в апеляційній скарзі на безпідставну відмову суду першої інстанції у стягненні витрат на правову допомогу, при цьому доказів понесених витрат в суді апеляційної інстанції не надав. 
		         Однак,  з урахуванням вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України і правових висновків Верховного Суду, досягнута між сторонами правочину домовленість, зокрема щодо строків оплати за надані послуги не може звільняти їх від обов`язків, які випливають із вимог закону, в даному випадку щодо строків надання відповідних доказів. 
		        Положеннями ч.8 ст. 141ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. 
		        З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для стягнення на косить позивача сумими витрат на правничу допомогу без надання відповідних доказів їх дійсного понесення відсутні.  
		    Відповідно до положень статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		    Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		        
		          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сільницького Ігоря Володимировича задовільнити частково.
		  Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, в особі представника - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів в суді Орленка Андрія Олександровича та Київської міської прокуратури, в особі представника - головного спеціаліста відділу Київської міської прокуратури Салкова Романа Володимировича  задовольнити частково. 
		Скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року у справі №757/5351/21-ц в частині стягнення втраченого заробітку (суддівської винагороди),  стягнення компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів у розмірі 435 000,00 грн., (чотириста тридцять п`ять  тисяч гривень 00 копійок) та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким:
		Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратура, Офісу Генерального прокурора, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду  задовольнити частково. 
		Провадження по справі в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 несплаченої заробітної плати (суддівської винагороди) за час перебування на посаді судді  закрити.
		Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь  ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) у розмірі: 750 000 грн. (сімсот п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок) на відшкодування завданої моральної шкоди. 
		В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів у розмірі 435 000,00 (чотириста тридцять п`ять тисяч гривень 00 копійок) - відмовити в повному обсязі. 
		 В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом  тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
		Повний текст постанови буде виготовлений  23   лютого   2022 року.
		                           
		             Головуючий:                                         Є.М. Суханова
		 
		                    Судді:                                                   Л.П. Сушко
		                                                                                 В.І. Олійник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...