Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/16511/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2022.
Дата набрання законної сили: 18.05.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 752/16511/21                                     головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П.
		провадження № 22-ц/824/1653/2022          суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
		 
		 
		 
		 ПОСТАНОВА      
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		              
		 18 травня 2022 року                                                                                                   м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
		 
		головуючого судді -Березовенко Р.В.,   суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І, 
		розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвест Фінанс», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання кредитного договору недійсним, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В липні 2021 року позивач,  ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до відповідача, ТОВ "Фінансова Компанія "Інвест Фінанс", в якому просив визнати недійсним кредитний договір N 10000506462 від 06.05.2019 року. Позов мотивований тим, що позивач в липні 2019 року отримав лист від ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" з повідомленням про наявність у нього заборгованості у розмірі 2 520,00 гривні за кредитним договором N 10000506462 від 06.05.2019 року. Позивач вказує, що він жодних кредитних договорів із відповідачем не укладав, кредитних коштів не отримував, та взагалі кредитними послугами не користується, оскільки, має стабільну високооплачувану роботу. Зателефонувавши до відповідача, позивач намагався повідомити про помилку та шахрайство, а також ним було з`ясовано, що кредити споживачам видаються через інтернет-сайт цього товариства в порядку електронної комерції за умови надсилання копій паспорту та довідки про РНОКПП. На письмові звернення позивача до відповідача, останній, надіслав кредитний договір без підпису позивача, а також 22.07.2019 року відповідач надіслав вимогу про сплату заборгованості в сумі 1200,00 грн. Позивач зазначає, що невідомими особами були використані його дані, які наявні на сайті www.prozorro.ua, та які є вільними для ознайомлення та збереження відвідувачами сайту. В березні 2021 року позивач отримав вимогу від ТОВ "ФК "Європейська агенція із повернення боргів" про сплату боргу в сумі 2 970,00 грн. за вказаним договором. З огляду на викладене, а також з метою виключення інформації з будь-яких баз кредитних історій, тощо, наявністю порушень вимог закону при укладенні договору, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав шляхом визнання зазначеного договору недійсним.
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Фінанс", третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
		Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач,  ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
		В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуально права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути судові витрати.
		 
		При цьому, зазначає, що на порушення вимог процесуального законодавства судом не було забезпечено право позивача на захист своїх прав та подання доказів внаслідок незабезпечення отримання відзиву відповідача на позов, пояснення. Вказує, що не отримував ні від відповідача, ні від третьої особи по справі відзиву на позов чи пояснень. Відсутні підтвердження надсилання  таких документів. Вважає, що при розгляді справи мали бути встановлені обставини про неналежність позивачу карткового рахунку, телефонного номеру, електронної адреси за допомогою яких було отримано кредит. Позивач не мав можливості подати до суду першої інстанції вимоги про встановлення цих обставин, внаслідок ненадання відповідачем свого відзиву/пояснень з наданими доказами, та прийняттям їх судом, в обґрунтування судового рішення, без перевірки факту їх надання відповідачем позивачеві. 
		В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
		 
		15 лютого 2022 року до суду надійшли письмові пояснення ТОВ  «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», згідно яких третя особа просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. При цьому зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В серпні 2021 року до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення. Підтвердження надіслання додаткових пояснень сторонам містяться в матеріалах судової справи. Цивільним законодавством не передбачено обов`язку сторони по справі надати підтвердження отримання іншою стороною відправленого процесуального документу, а лише доказів його направлення. ОСОБА_1 після винесення судом першої інстанції 09.07.2021 ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим частиною п`ятою статті 279 ЦПК України. Твердження про порушення процесуальних прав судом першої інстанції є необгрунтованими.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. 
		 
		Відповідно до  ч. 1  ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		 
		Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		 
		Враховуючи викладене, зважаючи на обставини справи та ціну позову, дана категорія справ не підпадає під процесуальну заборону  передбачену  ч.4 ст. 274 ЦПК України, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. 
		 
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
		 
		Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що 05.06.2019 року ОСОБА_1 було здійснено реєстрацію на веб-сайті ТОВ "ФК "Інвест фінанс" та надано наступні відомості: 24.07.75 р.н., паспортні дані: НОМЕР_1 від 26.09.1997; РНОКПП НОМЕР_2 ; телефон НОМЕР_3 ; e-mail:  ІНФОРМАЦІЯ_1 ; номер карти НОМЕР_4 , на який було здійснено перерахунок грошових коштів (кредиту) по вказаному договору.
		 
		05.06.2019 року ОСОБА_1 фактично акцептував оферту і між ТОВ "ФК "Інвест фінанс" та позивачем було укладено договір N 10000506462 про надання фінансового кредиту у сумі 1 200,00 гривень із додатком N 1 до договору (графік розрахунків), строком на 30 календарних днів.
		Вказаний договір укладений в електронній формі з проставлянням позивачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором (у вигляді цифрової послідовності), який направлявся позивачу на мобільний номер телефону.
		Згідно інформаційної довідки N 366/07 від 30.07.2021 ТОВ "Платежі Онлайн", як оператора послуг платіжної інфраструктури щодо здійснення на сайті CASHBERRY.COM.UA через платіжний сервіс "Platon" проведено успішну транзакцію типу "виплата" кредиту: 05.06.2019 у сумі 1 200,00 гривень на карту НОМЕР_4 , яка була вказана при реєстрації.
		Позивач вказує, що жодних кредитних договорів із відповідачем не укладав, коштів не отримував, та його дані шахрайським шляхом були використані на сайті відповідача, а відтак наявні підстави для визнання договору недійсним. Сторона відповідача вказувала про дотримання вимог закону при укладенні договору, та відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що стороною позивача не надано суду доказів протиправних дій будь-яких осіб при укладенні цього договору, в тому числі шахрайських дій третіх осіб щодо використання його персональних даних, а також, не надано суду доказів того, що розрахунковий рахунок, на які були перераховані кредитні кошти йому не належить. Спірний кредитний договір був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", докази шахрайських дій при укладенні договору відсутні.
		 
		Оцінюючи  висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
		 
		Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
		 
		Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
		Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
		 
		Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
		 
		Частина п`ята статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
		 
		Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
		 
		Статтею 11 ЗУ "Про електронну комерцію" передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
		 
		Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
		 
		Згідно п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ "Про електронну комерцію", одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
		 
		Судом встановлено, що ТОВ "ФК "Інвест фінанс" у своїй діяльності керується, зокрема внутрішніми Правилами надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті фінустанови https://cashberry.com.ua і є публічною пропозицією (офертою). Відповідно до правил, електронний договір підписується за домовленістю сторін згідно з вимогами Закону України "Про електронну комерцію", а саме електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
		 
		Перевіряючи обґрунтованість та доведеність вимог позову, та заперечень на позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
		 
		При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
		 
		Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
		Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
		 
		За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
		 
		Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Позивач заперечує сам факт укладення договору, зазначаючи, що до відповідача за отриманням кредиту він не звертався, жодного документу товариству не надавав.
		 
		Товариство спростовує ці пояснення, зазначаючи, що позивачем надано всі необхідні дані та вчинено передбачені законодавством дії для укладення договору в електронному вигляді.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується  з висновком суду першої інстанції, що стороною позивача не надано суду доказів протиправних дій будь-яких осіб при укладенні цього договору, в тому числі шахрайських дій третіх осіб щодо використання його персональних даних, а також не надано суду доказів того, що розрахунковий рахунок, на який були перераховані кредитні кошти йому не належить.
		Посилання апелянта  на  позбавлення його можливості надати докази та спростувати пояснення відповідача внаслідок неотримання відзиву/пояснень відповідача надісланих до суду є безпідставними.  
		Так, як вбачається з матеріалів справи в серпні 2021 року до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення. Підтвердження надіслання пояснень сторонам містяться в матеріалах судової справи (а.с. 85-89). Цивільно-процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони по справі надати підтвердження отримання іншою стороною відправленого процесуального документу. А тому, твердження апелянта про порушення норм процесуального права судом першої інстанції є необгрунтованими.
		Крім того, колегія суддів  погоджується з думкою третьої особи, що апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на необхідність встановлення обставин, що стосуються видачі кредитних коштів, проте, не обґрунтовує поважності причин не отримання її від кредитора на стадії судового розгляду першої інстанції. ОСОБА_1 стверджує, що звертався до TOB «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» із запитом про надання інформації щодо укладення кредитного договору №10000506462 та відповіді не отримав, проте, доказів такого звернення до кредитора не надав.
		На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 
		 
		Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		 
		Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
		 
		 Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
		 
		Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
		 
		Отже, враховуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем заявлених вимог первинними документами у справі, та невідповідністю інших документів критеріям доказів, які можуть підтверджувати ці вимоги.
		 
		Обставини про належність карткового рахунку, електронної пошти, телефонного номеру ОСОБА_1 безпосередньо стосуються предмету позовних вимог та мали бути подані позивачем, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України і досліджені судом першої інстанції при ухваленні рішення. 
		При цьому, позивач не реалізував своє процесуальне право, передбачене ст. 84 ЦПК України на звернення до суду першої інстанції із клопотання про витребування доказів з метою отримання необхідної інформації для вирішення справи по суті, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості оцінювати нові докази, оскільки відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості іх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Зазначених обставин матеріали справи не містять.
		За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог  за їх необґрунтованістю та недоведеністю. 
		 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		                                                   
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий:                                                                                                Р.В. Березовенко
		 
		 
		Судді:                                                                                                            О.Ф. Лапчевська
		 
		                                                             
		                                                                                                                        Г.І. Мостова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...