Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/3466/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2022.
Дата набрання законної сили: 03.05.2022
Номер судового провадження: 61-4618ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		03 травня 2022 року
		м. Київ
		справа № 206/3466/18
		провадження № 61-4618св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», 
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року у складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		На обґрунтування позову посилалося на таке. 28 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк», банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір 
		№ ML-301/231/2008, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 953,46 швейцарських франків. На забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 28 травня 2008 року №SR-301/231/2008, відповідно до умов якого він зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов`язань перед ЗАТ «ОТП Банк». Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008. Відповідачі не виконали своїх зобов`язань, у зв`язку з чим мають заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21 травня 2018 року становить 2 027 279,28 грн. 
		Оскільки заборгованість за кредитним договором не погашена, а вимоги відповідачами не виконані, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 у розмірі 2 027 279,28 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 908 660,29 грн; заборгованість за відсотками - 119 996,56 грн.
		Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року позов задоволено.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 у розмірі 2 027 279,28 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 72 945,04 швейцарських франків, що в еквіваленті становить1 908 660,29 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4 586,02 швейцарських франків, що в еквіваленті становить119 996,56 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином не виконували своїх зобов`язань, у зв`язку із чим станом на 21 травня 2018 року виникла заборгованості у розмірі 2 027 279,28 грн, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача. 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 станом на 21 травня 2018 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 908 660,29 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 119 996,56 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, проте у порушення норм процесуального права провів заочний розгляд справи за відсутності відповідачів, які не були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, про що в своїй апеляційній скарзі зазначала ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У березні 2021 року  ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом із пропуском позовної давності, розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно і він є необґрунтованим, оскільки в розрахунку, який містяться в матеріалах справи, не зазначено наступного: періоди, за які розраховувалась заборгованість за тілом кредиту; залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду; суму грошових коштів, сплачених заявником на погашення заборгованості напрямки та підстави їх зарахування. Так, розрахунок заборгованості, підготовлений позивачем, не відображає платежі, які були здійснені на 10 619,66 швейцарських франків та 4 990,00 грн. Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування», а отже, на правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та банком, поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», незважаючи на вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач подав позов до суду, не дотримавшись встановленого чинним законодавством порядку, не надіславши попередньо досудову вимогу про повне погашення заборгованості з врученням її позичальнику, чим грубо порушено права заявника, як споживача фінансової послуги, а тому позивачем були порушені порядок та строки надіслання повідомлення (вимоги) про дострокове погашення кредиту. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що переуступка права вимоги за договором купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року відбулась незаконно. Так, з копії договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року випливає, що наявні всі підстави стверджувати про те, що цей договір містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, за умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля фактично відбулося фінансування однієї сторони іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).
		Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 727/2318/16-ц, від 21 січня 2019 року у справі № 347/295/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 348/2233/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 219/7462/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12, від 12 липня 2020 року у справі № 2-2062/16, від 27 серпня 2020 року у справі № 607/3439/16-ц, недослідження наявних у справі доказів.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі. 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Суди встановили, що 28 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав і обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк», та  ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-301/231/2008, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 953,46 швейцарських франків з кінцевим терміном повернення - 28 травня 2029 року, виходячи з 360 календарних днів у році, зі сплатою 5,99 відсотка річних + FIDR (т. 1, а. с. 17-21).
		Банк виконав у повному обсязі умови кредитного договору від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008, надавши  ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 72 953,46 швейцарських франків, які остання отримала особисто, що підтверджується валютним меморіальним ордером від 28 травня 2018 року № 1 (т. 1, а. с. 24).
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 між ЗАТ«ОТП Банк» та  ОСОБА_2 28 травня 2008 року укладений договір поруки № SR-301/231/2008, відповідно до умов якого, останній зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне виконання  ОСОБА_1 умов зазначеного кредитного договору (т. 1, а. с. 22). 
		12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та  ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 26-31).
		У порушення умов кредитного договору позичальник  ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо сплати кредиту та відсотків належним чином не виконувала, станом на 21 травня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 2 027 279,28 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 72 945,04 швейцарських франків, що в еквіваленті становить1 908 660,29 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4 586,02 швейцарських франків, що в еквіваленті становить 119 996,56 грн (т. 1, а. с. 23).
		Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Водночас відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).
		Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Щодо додержання обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту 
		У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».
		Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-2062/10, від 27 серпня 2020 року у справі № 607/3439/16-ц, на які посилається заявниця.
		Отже, оскільки у спірних правовідносинах кредит надавався на споживчі цілі, тому відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, банк повинен був попередньо направити позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту. 
		Проте на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не перевірив, чи направляв банк або позивач позичальнику вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, не дослідив та не надав оцінки доказам на підтвердження чи спростування зазначеної обставини.
		Водночас суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач передчасно, до закінчення строку дії кредитного договору, визначеного 28 травня 2029 року, звернувся до суду із вимогами про стягнення заборгованості, помилково обмежився висновками, що таке право ПАТ «ОТП Банк», яке відступило право вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», передбачено пунктом 8 кредитного договору від 28 травня 2008 року.
		Отже, суд апеляційної інстанції по суті не з`ясував обставин повідомлення відповідачці ОСОБА_1 як споживачу про намір дострокового повернення кредиту, що передбачено частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року).
		Щодо розрахунку заборгованості за кредитним договором
		Заслуговують також на увагу доводи касаційної скарги про недослідження судом апеляційної інстанції наданих відповідачкою доказів на підтвердження сплати окремих платежів на загальну суму 10 619,66 швейцарських франків та 4 990,00 грн, а отже, суд не перевірив правильність поданого позивачем розрахунку заборгованості.
		Так, суд апеляційної інстанції лише узагальнено зазначив, що доводи відповідачки про те, що банк не зарахував усі здійснені нею платежі в рахунок погашення заборгованості належними доказами не підтверджуються. 
		Отже, суд апеляційної інстанції порушив положення статті 367 ЦПК України, відповідно до яких суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Щодо можливості застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами позивача
		Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування, згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України, починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
		Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Отже, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
		У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
		Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справах «Stubbings and others v. The United Kingdom» (Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства) від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93; «Zolotas v. Greece» (Золотас проти Греції) від 29 січня 2013 року за заявою № 66610/09).
		Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
		Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач має право заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
		Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
		Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).
		Суд апеляційної інстанції указаного до уваги не взяв та не перевірив доводів апеляційної скарги про пропуск позовної давності та необхідності врахування цього при визначенні суми боргу.
		Водночас встановлення обставин дати початку перебігу позовної давності, поважності причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, оскільки за загальним правилом це пов`язано з необхідністю встановлення обставин справи та оцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Щодо доводів касаційної скарги про те, що умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля фактично відбулося фінансування однієї сторони іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника), то вони зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи. Касаційна скарга в цій частині не містить підстав та випадків касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України. 
		Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив усіх обставин справи, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, та порушив норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, у зв`язку з чим оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		З огляду на положення статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має процесуальних можливостей з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були дослідженні судами попередніх інстанцій, що перешкоджає касаційному суду ухвалити нове рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. 
		Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 
		Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції повинен встановити, чи було та коли саме змінено строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, чи був додержаний досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, дослідити докази, в тому числі на предмет правильності поданого позивачем розрахунку заборгованості, а також вирішити питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                             А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                   С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                   Г. І. Усик
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...