Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/52446/18-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2022.
Дата набрання законної сили: 12.05.2022
Номер судового провадження: 61-5904ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 травня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/52446/18-ц
		провадження № 61-5904св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І., 
		суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., 
		Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання недійсною та скасування реєстрації майнових прав, зобов`язання вчинити дії,
		 
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2018 року  ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - 
		АТ «Альфа-Банк»), про визнання недійсною та скасування реєстрації майнових прав, зобов`язання вчинити дії.
		 
		Позов мотивований тим, що 30 жовтня 2006 року між АКБ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є 
		ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 38-05/3/98, за умовами якого банк надав 
		ОСОБА_2 кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 163 415,00 дол. США з кінцевим строком повернення до 26 жовтня 2026 року.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 
		№ 38-05/3/98 між ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Чернокур О. М., згідно з яким позивач ОСОБА_1 передала в іпотеку банку об`єкт житлової нерухомості квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (перейменована на 
		АДРЕСА_1 ).
		 
		В червні 2018 року позивачка дізналася, що за рішенням державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київська область, Попової О. В. був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 02 травня 2018 року № 25982146.
		 
		Згідно з даними Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником її квартири, що була предметом іпотеки, на цей час став 
		ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40916614 від 03 травня 2018 року.
		 
		Позивачка вважала, що перехід права власності на квартиру, реєстрація якого почалася 02 травня 2018 року, є незаконним, а рішення та запис про право власності повинні бути скасовані судом як такі, що суперечать нормам чинного законодавства та договору іпотеки.
		 
		ОСОБА_1 просила визнати недійсною та скасувати реєстрацію майнових прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк», номер запису 25982146 від 02 травня 2018 року за рішенням державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попової О. В.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване безпідставністю заявлених позовних вимог, оскільки під час державної реєстрації іпотечного майна, державним реєстратором було дотримано процедуру реєстрації. 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Скасовано запис державної реєстрації № 25982146 про право власності 
		ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», на квартиру 
		АДРЕСА_1 , здійснений державним реєстратором КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Поповою О. В. 02 травня 2018 року.
		 
		Зобов`язано державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попову О. В. поновити реєстрацію відповідно до запису про іпотеку від 30 жовтня 2006 року № 2660445 на квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		 
		Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позивача, а загальна площа не перевищує 140 кв. м.
		 
		При цьому, скасовуючи запис про державну реєстрацію, апеляційний суд застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження 
		№ 14-397цс19), згідно з якою «ефективним способом захисту права власності позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права на нерухоме майно (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем і відповідачем».
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У квітні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати вказане рішення в оскаржуваній частині та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року поновлено АТ «Альфа-Банк» строк касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду 
		від 03 березня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.
		 
		11 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана справа.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не перевірив факту проживання позивачки в іпотечній квартирі; відсутності у неї іншого житлового майна; відсутності згоди власника на примусове відчуження іпотечного майна. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував внесення змін до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
		 
		У травні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без змін.
		 
		Відзив ОСОБА_1 мотивований тим, що апеляційний суд встановив, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позивача, а загальна площа не перевищує 140 кв. м.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що 30 жовтня 2006 року укладено іпотечний договір № 38.02/857, за яким іпотекодавець (позивач) передає в іпотеку іпотекодержателю (відповідачеві) як забезпечення виконання позичальником всіх зобов`язань за основним зобов`язанням трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю (позивачу) на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 грудня 1993 року, виданого комісією з приватизації житлового фонду Мінекономіки України на підставі розпорядження (наказу) від 27 грудня 1993 року № 455, право власності зареєстроване згідно з реєстраційним написом, зробленим 13 січня 1994 року КП БТІ реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстрованим номером 2857, та свідоцтва права на спадщину за законом від 03 жовтня 2006 року, посвідченого державним нотаріусом 6-ї Київської державної нотаріальної контори 
		Ларіною О. В., номер спадкової справи 660/06, зареєстровано в реєстрі за 
		№ 1-1574, прав власності зареєстроване згідно з реєстраційним написом, що зроблений 04 жовтня 2006 року.
		 
		Відповідно до пункту 2.4.3, 4.1, 4.2 іпотечного договору від 30 жовтня 2006 року  № 38.02/857, іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі достроково, враховуючи, що кінцевий термін погашення кредиту встановлено до 29 жовтня 2021 року, згідно з пунктом 1.4.1 договору.
		 
		За пунктом 4.5.3 іпотечного договору від 30 жовтня 2006 року № 38.02/857, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконаних забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		 
		Сторонами 07 липня 2009 року укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору від 30 жовтня 2006 року № 38.02/857, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. від 30 жовтня 2006 року та зареєстрованого в реєстрі № 4226, відповідно до якого, у зв`язку із внесенням змін до договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 38.05/3/98 від 30 жовтня 2006 року, сторони домовилися внести зміни до іпотечного договору та визначити зміст, розмір та порядок виконання основного зобов`язання, як повернення іпотекодавцем траншів кредиту, що надаються у межах максимального ліміту заборгованості у розмірі                                                 170 795,61 доларів США, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним договором, яким обумовлене основне зобов`язання, з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 29 жовтня 2026 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання, сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, у строки та у порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов`язання, відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимог за основним зобов`язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов`язання.
		На підставі рішення Київради від 17 грудня 2015 року № 30/30 вулиця Командарма Каменєва перейменована на вулицю Петра Болбочана.
		 
		28 вересня 2017 року відповідач направив позивачеві як іпотекодавцеві повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, та попереджаючи, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строкубанк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		 
		03 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримала повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов?язанням.
		 
		Державний реєстратор КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попова О. В. здійснила реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна - предмет забезпечення основного зобов`язання (трикімнатну квартиру 
		АДРЕСА_1 ) на підставі договору іпотеки від 30 жовтня 2006 року № 38.02/857.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
		 
		Щодо наявності правових підстав у проведенні державної реєстрації
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
		 
		За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		 
		Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		 
		Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 
		2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		 
		Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
		 
		1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
		 
		2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
		 
		3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		 
		З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.
		 
		Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження 
		№ 14-48цс19)).
		 
		Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
		 
		Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).
		 
		У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження 
		№ 14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		 
		Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
		 
		У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
		 
		За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
		 
		Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
		 
		В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
		 
		Підсумовуючи наведені позиції Великої Палати Верховного Суду, потрібно зробити висновок про те, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
		 
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач вимогу про усунення порушення зобов`язання отримав, проте належним чином її не виконав.
		 
		Щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»
		 
		Підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		 
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
		 
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
		 
		Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
		 
		Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
		 
		Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
		 
		Такі висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду:                       від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження                                          № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року                              № 524/10011/17.
		 
		З кредитного договору, укладеного між АКБ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 , який було забезпечено договором іпотеки від 30 жовтня 2006 року, вбачається, що він наданий на споживчі цілі.
		 
		Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа спірної квартири становить 66,70 кв. м. 
		 
		За таких обставин, з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», державний реєстратор не мав підстав для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем.
		 
		З врахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для поширення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірні правовідносини.
		 
		Щодо ефективного способу захисту порушеного права
		 
		За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		 
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		 
		Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. 
		 
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. 
		 
		Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		 
		Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		 
		Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі 
		№ 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України №   1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		 
		У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		 
		Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 
		2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
		 
		Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваного судового рішення, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже, неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
		 
		Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
		 
		Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №   1952.
		 
		Зважаючи на те, що з 16 січня 2020 року і на час ухвалення оскаржуваного судового рішення матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваному судовому рішенні, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.
		 
		Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 
		23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі 
		№ 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та від 
		03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19. 
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсною та скасування реєстрації майнових прав підлягають частковому задоволенню, а рішення Державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попової О. В. майнових прав власності на квартиру 
		АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» - скасуванню.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року в справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
		 
		Однією з підстав державної реєстрації прав на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). 
		 
		За таких обставин Верховний Суд відмовляє у задоволенні позову 
		ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання вчинити дії, оскільки такі вимоги не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки саме скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є ефективним способом захисту, який поновлює відповідне право позивача, так як відповідне судове рішення, яким скасовано рішення про державну реєстрацію, є підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року підлягає  скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання недійсною та скасування реєстрації майнових прав, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
		 
		Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попової О. В. майнових прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		ГоловуючийА. І. Грушицький      Судді: С. Ю. Мартєв       Є. В. Петров       В. В. Сердюк       В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...