Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/5859/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.05.2022. Зареєстровано: 26.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2022.
Дата набрання законної сили: 25.05.2022
Номер судового провадження: К/9901/22989/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		25 травня 2022 року 
		Київ
		справа №420/5859/19
		адміністративне провадження № К/9901/22989/20  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Усенко Є.А.,
		суддів: Яковенка М.М.,  Гімона М.М., 
		розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДПС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 (суддя - Токмілова Л.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 (головуючий суддя Танасогло Т.М., судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В.),
		У С Т А Н О В И В:
		У жовтні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» (далі - ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур», Товариство, позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.09.2019 №0005335312 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 4 206 211,00 грн (з яких - 3 364 969,00 грн - основний платіж, 841 242,00 грн - штрафні (фінансові) санкції).
		Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що Товариство відповідно до норм Податкового кодексу України та Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, а також умов кредитних угод від 09.09.2009 №2 та від 15.10.2012 №1, укладених із нерезидентом - компанією «Denker Holdings Limited» (резидент Республіки Кіпр), правильно оподаткувало доходи, виплачені нерезиденту як проценти по кредиту, за ставкою 5%, а тому правових підстав для визначення йому податкових зобов`язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у контролюючого органу не було. Позивач зазначив, що на підтвердження права сплатити податок за зменшеною ставкою з доходів, які були виплачені компанії «Denker Holdings Limited», надав контролюючому органу свідоцтва, що зазначена компанія є резидентом Республіки Кіпр, видані Міністерством фінансів Республіки Кіпр (Департаментом внутрішніх податків, Нікосія, районне відділення податку на прибуток), а саме: на 2015 рік - свідоцтво від 04.02.2015, апостиль від 04.02.2015 №24159/18; на 2016 рік - свідоцтво від 11.02.2016, апостиль від 11.02.2016 №326833/16; на 2017 рік - свідоцтво від 22.02.2017, апостиль від 22.02.2017 №127402/17.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020, позов задоволено.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що нормою абзацу першого пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України (далі - ПК) встановлено дві умови, за яких можливе звільнення від оподаткування або застосування зменшеної ставки податку при виплаті доходу нерезиденту: 1) нерезидент має бути бенефіціарним власником отриманого доходу; 2) нерезидент має бути резидентом країни, з якою Україна має міжнародний договір, що встановлює інші правила оподаткування, порівняно з вітчизняним податковим законодавством. Cуди попередніх інстанцій виснували, що обов`язок резидента щодо підтвердження дотримання умов для застосування пільгового оподаткування (звільнення від оподаткування або оподаткування за зменшеною ставкою податку) та спосіб, у який має відбутися підтвердження такого роду, встановлені нормами абзацу другого пункту 103.2 та пункту 103.4 статті 103 ПК: резидент зобов`язаний отримати від нерезидента довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою Україна уклала міжнародний договір, яким передбачені інші (пільгові) умови оподаткування, в порівнянні із нормами ПК.
		Суди зазначили, що на виконання цих нормативних вимог позивач надав свідоцтва за 2015 та 2017 роки, видані компетентним (уповноваженим) органом Республіки Кіпр, з проставленням апостилю на кожному з них, на підтвердження того, що компанія «Denker Holdings Limited» є резидентом Республіки Кіпр, з якою Україна уклала міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування. Позивач також надав лист відділу міжнародного оподаткування Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 30.05.2018 №T.D.3.10.43.2/AV.86 P.440, згідно з яким компанія «Denker Holdings Limited», була резидентом Республіки Кіпр та своєчасно сплачувала податки та збори на користь Департаменту внутрішніх податків у Республіці Кіпр впродовж 2009-2016 років. 
		Суди не визнали належним доказом статусу компанії-нерезидента лист Податкового департаменту Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 24.07.2019 №T.D.3.10.43.2/AV.190P.750, відповідно до якого сертифікати про статус податкового резидента компанії «Denker Holdings Limited» податковими органами Кіпру не видавались (ці сертифікати є підробленими), який надано Офісом ВПП ДПС на підтвердження висновку в акті перевірки про заниження Товариством суми  утриманого та сплаченого податку з виплаченого нерезиденту доходу.
		Офіс ВПП ДПС подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020, у якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволені позову.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм пункту 103.4 статті 103, підпунктів 141.4.1, 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм  у подібних правовідносинах.
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини у справі, не дали оцінки усім доказам, якими обґрунтовані висновки в акті перевірки про заниження позивачем утриманого та сплаченого податку з доходу нерезидента - компанії «Denker Holdings Limited». Відповідач посилається, зокрема на те, що листом компетентного органу за Конвенцією, а саме - Податкового департаменту Міністерства фінансів Республіки Кіпру від 24.07.2019 №T.D.3.10.43.2/AV.190P.750 надано інформацію, відповідно до якої сертифікати про статус компанії «Denker Holdings Limited» як податкового резидента  органами Республіки Кіпру не видавались. Компанія «Denker Holdings Limited» не подавала податкові декларації з 2009 року, не має директора, з врахуванням чого (як зазначено в листі) сумнівно, що названа компанія є податковим резидентом Республіки Кіпр. Оскільки компанія не виконала вимоги законодавства про податок на прибуток і не представляє регулярно річні звіти, ініційовано процес її виключення з Реєстру компаній. 
		Верховний Суд ухвалою від 28.08.2020 відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Офісу ВПП ДПС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС.
		ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з наведеними в ній відповідачем доводами, стверджує про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що Офісом ВПП ДПС проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та законодавства з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2019, за результатами якої складено акт від 03.09.2019 №54/28-10-49-15 (далі - акт перевірки).
		В акті перевірки зроблено висновок, що Товариством порушено, зокрема: підпункти 141.4.1, 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК внаслідок несвоєчасного перерахування податку на дохід нерезидента - компанії «Neureuter Fair Media GMBH» (Федеративна Республіка Німеччина) та заниження утриманого та сплаченого податку з доходу нерезидента - компанії «Denker Holdings Limited» (Республіка Кіпр) на  3 364 969,01 грн, у тому числі: за 2016 рік - 2 569 069,27 грн; за 2017 рік - 795 899,74 грн (з урахуванням  пункту 102.1 статті 102 ПК).
		Заперечення позивача на акт перевірки в частині встановленого заниження утриманого та сплаченого податку з доходу нерезидента - компанії «Denker Holdings Limited» на  3 364 969,01 грн були залишені без задоволення.
		Ці висновки в акті перевірки стали підставою для прийняття 25.09.2019 податкового повідомлення-рішення №0005335312 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 4 206 211,00 грн (з яких 3 364 969,00 грн - основний платіж, 841 242,00 грн - штрафні (фінансові) санкції).
		В судовому процесі встановлено, що ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» уклало кредитні угоди з компанією «Denker Holdings Limited» (Республіка Кіпр) для поповнення обігових коштів, а саме:
		- кредитну угоду №2 від 09.09.2009 зі строком погашення кредиту до 09.09.2016, з кредитним лімітом 40 000 000 доларів США та зі сплатою процентів у розмірі 16% річних;
		- кредитну угоду №1 від 15.10.2012 зі строком погашення кредиту до 15.10.2022, з кредитним лімітом  20 000 000 доларів США та зі сплатою процентів у розмірі 11% річних.
		ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» протягом 2015-2017 років виплатило компанії «Denker Holdings Limited» доходи у вигляді процентів за користування кредитними коштами в загальній сумі 2 150 209,03 доларів США, що еквівалентно 53 588 422,10 грн. 
		При виплаті компанії «Denker Holdings Limited» процентів Товариство утримало та сплатило до бюджету податок на прибуток із суми виплаченого нерезиденту доходу за ставкою 2%, встановлену пунктом 2 статті 11 Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 08.11.2012 (ратифіковано Законом України від 04.07.2013 №412-VІІ) (далі - Конвенція).
		Під час перевірки позивач надав свідоцтва податкового резидента Республіки Кіпр, видані Міністерством фінансів Республіки Кіпр (Департамент внутрішніх податків, Нікосія, районне відділення податку на прибуток), від 04.02.2015 (апостиль від 04.02.2015 №24159/18); від 11.02.2016 (апостиль від 11.02.2016 №326833/16); від 22.02.2017 (апостиль від 22.02.2017 №127402/17), якими засвідчено, що компанія «Denker Holdings Limited» є резидентом Республіки Кіпр відповідно до положень Конвенції.
		За висновком контролюючого органу позивач порушив підпункти 141.4.1, 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК при виплаті доходу (процентів) компанії «Denker Holdings Limited»: занизив податок на доходи нерезидента на 3 364 969,01 грн, оскільки повинен був утримати та сплатити податок за ставкою 15%, а не 2%.
		Такий висновок обґрунтований посиланням на отриманий на запит контролюючого органу лист від 24.07.2019 №T.D.3.10.43.2/AV.190P.75 Податкового департаменту Міністерства фінансів Республіки Кіпр, відповідно до якого жоден із сертифікатів про статус податкового резидента - компанії «Denker Holdings Limited», на які було зроблено посилання у запиті, податковими органами Кіпру не було видано (тому вони є підробленими). Компанія «Denker Holdings Limited» не надавала податкові декларації з 2009 року, не має директора, стосовно неї ініційовано процес виключення з Реєстру компаній. 
		Згідно з підпунктом 141.4.1 пункту 141.1 статті 141 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само) доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом (пункт «а» цього підпункту).
		Відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.2 статті 141 ПК резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі, на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
		Відповідно до пункту 3.2 статті 3 ПК якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
		Так, пунктами 1, 2 статті 11 Конвенції встановлено, що проценти, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів. Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.
		Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначений у статті 103 ПК.
		Так, пунктом 103.2. статті 103 ПК встановлено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
		Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
		Згідно з пунктом 103.4 статті 103 ПК підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом (з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті) особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
		Пунктом 103.5 статті 103 ПК встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
		У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов`язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів (пункт 103.6 статті 103 ПК).
		Згідно з пунктом 103.10 статті 103 ПК у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.
		Особливість застосування норм пунктів 103.4, 103.5 статті 103 ПК полягає у тому, що ці норми повинні застосовуватись із урахуванням міжнародного договору України, оскільки ним можуть бути встановлені інші вимоги до документу, який підтверджує статус податкового резидента. Однак, за будь-яких умов і винятків, встановлених міжнародним договором, норми пунктів 103.4 та 103.5 встановлюють, щоб документ, який резидент повинен надати для підтвердження звільнення (зменшення) від оподаткування доходу, виплаченого нерезиденту, має бути достовірним. У разі коли такий документ хоча формально відповідає вимогам, встановленим правовими нормами для документа щодо резиденції, однак, наведена в ньому інформація про резиденцію неправдива, платник податку - резидент не може посилатися на нього як на підставу для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України. При цьому не має значення, чи обізнаний платник податку щодо дійсного змісту документа, на який він посилається, оскільки ці питання лежать у площині його ризиків при виборі контрагента. 
		До того ж, нормою абзацу другого пункту 103.6 статті 103 ПК, визначено, що у разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до контролюючого органу  за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення  центральним органом  виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної в довідці інформації.
		Цією нормою законодавець, по-перше, встановив можливість для особи, яка виплачує доходи нерезидентові, уникнути безпідставного застосування пільгового оподаткування, передбаченого міжнародним договором, у разі отримання від нерезидента недостовірних даних щодо резиденції держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, а по-друге, визначив вирішальне значення інформації компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір, на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, при вирішенні питання щодо підстави для звільнення (зменшення) від оподаткування доходу, виплаченого нерезиденту.
		Застосування норм пунктів 103.5, 103.6 статті 103 ПК у системному зв`язку дає підстави висновувати, що у разі виникнення суперечностей щодо відповідності фактичним обставинам змісту документа про резиденцію, на підставі якого особа, яка виплатила доходи нерезиденту із джерелом їх походження з України, застосувала пільгові правила оподаткування, встановлені міжнародним договором, допустимим доказом, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, є відповідна інформація компетентного органу цієї країни на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
		Відповідно до частини другої статті 74 КАС обставини справи, які за законом  мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно з положеннями підпункту 191.1.32 пункту 191.1 статті 191 ПК контролюючі органи (крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу) організовують взаємодію та обмін інформацією з державними органами інших держав згідно із законодавством, міжнародними договорами України, здійснюють міжнародне співробітництво у податковій і митній сферах.
		У підпункту «i» пункту 1 статті 3 Конвенції термін «компетентний орган» означає, у випадку України - Міністерство фінансів України або його повноважного представника, та у випадку Кіпру - Міністра фінансів або його повноважного представника.
		Відповідно до статті 24 Конвенції компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств, що стосуються податків будь-якого виду, що стягуються від імені Договірних Держав або їхніх адміністративно-територіальних одиниць чи місцевих органів влади настільки, наскільки оподаткування не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтями 1 та 2.
		Будь-яка інформація, одержана Договірною Державою відповідно до пункту 1 цієї статті, уважається конфіденційною так само, як й інформація, одержана відповідно до внутрішнього законодавства цієї Держави, і розкривається лише особам чи органам влади (у тому числі судам та адміністративним органам), зайнятим оцінкою чи збором, примусовим стягненням або судовим переслідуванням, або розглядом апеляцій стосовно податків, зазначених у пункті 1 цієї статті, або наглядом за наведеним вище. Такі особи чи органи використовують інформацію лише із цією метою. Вони можуть розкривати інформацію в ході відкритого судового засідання або в судових рішеннях (пункт 2 цієї статті).
		Якщо інформація запитується Договірною Державою відповідно до цієї статті, інша Договірна Держава використовує свої заходи зі збору запитуваної інформації навіть тоді, коли ця інша Держава може не потребувати такої інформації для власних податкових цілей. Зобов`язання, яке міститься в попередньому реченні, підлягає обмеженням, що містяться в пункті 3 цієї статті, але в жодному разі такі обмеження не тлумачаться як такі, що дозволяють Договірній Державі відмовлятися від надання інформації виключно з тієї причини, що вона не має національного інтересу в такій інформації (пункт 4 цієї статті).
		Відповідно до Протоколу, який є невід`ємною частиною цієї Конвенції, стосовно статті 24 "Обмін інформації" визначено, що запитуюча Договірна Держава надаватиме наступну інформацію при здійснені запиту стосовно надання інформації відповідно до статті 24, з метою продемонструвати передбачувану відповідність інформації до запиту:
		a) відомості щодо особи, яка перевіряється або перебуває під слідством;
		b) заява щодо необхідної інформації включаючи її сутність та форму, в якій Договірна Держава, що здійснює запит, бажає отримати інформацію від запитуваної Договірної Держави;
		c) податкова ціль, для якої запитується інформація;
		d) підстави вважати, що інформацію, яка запитується, є у запитуваної Договірної Держави або є у власності чи під контролем особи, що підпадає під юрисдикцію Договірної Держави, до якої надсилається запит;
		e) в тій мірі, наскільки відомо ім`я та адресу будь-якої особи, вважається такою, що має необхідну інформацію;
		f) підтвердження, що запит є у відповідності до законодавства та адміністративної практики запитуваної Договірної Держави, що якщо інформація, що запитується, була в межах юрисдикції запитуваної Договірної Держави, тоді компетентні органи Договірної Держави, що запитується, будуть здатні отримати інформацію відповідно до законодавства запитуваної Договірної Держави або в ході звичайної адміністративної практик, та якщо є у відповідності до цієї Конвенції;
		g) підтвердження, що запитуюча Договірна Держава використала всі доступні засоби на власній території, щоб отримати інформацію, за винятком тих, які спричинять за собою неспіврозмірні труднощі.
		Інформацію, що запитується Договірною Державою не буде надана, якщо запитувана Держава не має взаємних положень та/або не застосовує відповідну адміністративну практику для надання інформації, яка запитується.
		В судовому процесі встановлено, що за запитом Державної фіскальної служби України отримано лист Міністерства фінансів Республіки Кіпр (Відділ з питань міжнародного оподаткування Головне управління Податковий департамент) від 24.07.2019 №T.D.3.10.43.2/AV.190P.75, відповідно до якого жоден із сертифікатів про статус податкового резидента «Denker Holdings Limited» не було видано податковими органами Кіпру (тому вони є підробленими). Також зазначено, що сумнівним є те, що компанія «Denker Holdings Limited» (Республіка Кіпр) є компанією-податковим резидентом Кіпру, оскільки вона не надавала податкові декларації з 2009 року і не має директора. Вказаним листом повідомлено про ініціювання процесу виключення зазначеної компанії з Реєстру, оскільки компанією не виконано вимоги законодавства про податок на прибуток і не представлено регулярні річні звіти до Реєстру компаній. 
		Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги наданий Офісом ВПП ДПС лист від 24.07.2019 №T.D.3.10.43.2/AV.190P.75 зазначивши, що він не відповідає вимогам частини восьмої статті 94 КАС, оскільки доказів належного, у визначеному законодавством порядку, посвідчення вищезазначеного листа не надано. Вказано, що офіційний переклад вказаного листа, засвідчений нотаріально, був наданий лише під час розгляду справи, тоді як на момент проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення такий переклад був відсутній.
		Відповідно до частини восьмої статті 94 КАС іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Положеннями статті 24 Конвенції та Протоколу до неї встановлено, яку інформацію при здійсненні запиту повинна надавати запитуюча Договірна Держава; вимог щодо форми, в якій повинна надаватися запитувана інформація, нормами Конвенції не встановлено.
		Конвенція встановлює обмін інформацією між компетентними органами Договірних Держав, необхідною для виконання положень Конвенції або національних законодавств, що стосуються податків будь-якого виду та визначення, що стягуються від імені Договірних Держав або їхніх адміністративно-територіальних одиниць чи місцевих органів влади. Саме інформація, яка надана компетентним органом однієї Договірної Держави на запит компетентного органу другої Договірної Держави щодо резиденції особи стосовно однієї з цих Договірних Держав, є допустимим доказом резиденції, оскільки на них Конвенцією покладено контроль за дотриманням умов її виконання. Як вже зазначено вище, така ж вага, як допустимого доказу, надана інформації, отриманій на запит центрального органу виконавчої влади що реалізує державну податкову політику (станом на час спірних правовідносин - Державної фіскальної служби України) від компетентного органу іншої держави, з якою Україна уклала міжнародний договір щодо оподаткування, також нормами пунктів 103.5 та 103.6 статті 103 ПК.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, однак, неправильно застосувавши норми пунктів 103.4, 103.5, 103.6 статті 103 ПК, підпункту «i» пункту 1 статті 3, статті 24 Конвенції та Протоколу до неї, а також порушивши норму частини другої статті 74 КАС, зробили не відповідний обставинам у справі та нормам матеріального права висновок, що у Товариства були підстави для оподаткування доходу, виплаченого нерезиденту, застосувати ставку, встановлену статтею 11 Конвенції. Суди безпідставно відхилили надану відповідачем відповідь Міністерства фінансів Республіки Кіпр на запит Державної фіскальної служби України, якою спростовано достовірність наданих Товариством свідоцтв про резиденцію компанії «Denker Holdings Limited» щодо Республіки Кіпр. Суди обмежили предмет доказування у справі встановленням факту наявності у позивача зазначених свідоцтв, тоді як відповідно до норм пунктів 103.4, 103.5 статті 103 ПК наданий особою, яка виплатила доход нерезиденту, документ про резиденцію отримувача доходу буде підставою для застосування правил оподаткування, встановлених міжнародним договором, лише якщо підтверджує дійсний статус нерезидента.
		З урахуванням викладеного, доводи відповідача у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду, у зв`язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
		Згідно з частиною першою статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя зазначеної статті).
		У зв`язку з реформуванням податкової системи і реорганізацію Державної податкової служби України Суд допустив процесуальну заміну відповідача на Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків відповідно до частини першої статті 52 КАС.
		Керуючись статтями 52, 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС задовольнити.
		Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 скасувати.
		У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» відмовити повністю.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		Є.А. Усенко
		М.М. Яковенко 
		 М.М. Гімон ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...